Провадження № 22-ц/803/2193/25 Справа № 933/836/24 Суддя у 1-й інстанції - Попович І. А. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
21 січня 2025 року м.Кривий Ріг
Справа № 933/836/24
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.
секретар судового засідання - Гладиш К.І.
сторони:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи - ОСОБА_2 , Орган опіки та піклування Новодонецької селищної військової адміністрації Краматорського району Донецької області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, апеляційну скаргу заявника ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Нікітін Валерій Вікторович, на ухвалу Олександрівського районного суду Донецької області від 15 листопада 2024 року, яка постановлена суддею Попович І.А. у селищі Олександрівці Донецької області та повне судове рішення складено 15 листопада 2024 року, -
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Нікітін Валерій Вікторович, звернувся до суду із заявою, в порядку окремого провадження, про встановлення факту перебування на утриманні, зазначивши заінтересованими особами ОСОБА_2 та Орган опіки та піклування Новодонецької селищної військової адміністрації Краматорського району Донецької області.
Заява мотивована тим, що заявник ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 , з якою має спільну доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Крім того, дружина заявника є матір'ю двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьком яких є ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Заявник вказує, що проживає разом із ОСОБА_2 та дітьми, займається вихованням та забезпеченням їхньої спільної дитини, а також неповнолітніх ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які перебувають на його утриманні, оскільки рідний батько дітей має заборгованість по аліментам та не займається вихованням дітей.
На теперішній час ОСОБА_1 є військовослужбовцем Збройних Сил України та встановлення факту перебування на утриманні останнього неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , надає йому право звільнення з ЗСУ, відповідно до абз. 5 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», тобто, вказаний факт породжує для нього юридичні наслідки.
Ухвалою Олександрівського районного суду Донецької області від 15 листопада 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі.
В апеляційній скарзі заявник ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Нікітін В.В., просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та позбавлення позивача доступу до правосуддя.
Апеляційна скарга мотивована тим, що постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період з подальшими змінами. У додатку 5 до вказаного Порядку наведено перелік документів, які підтверджують наявність підстав для відстрочки, зокрема за пунктом 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», серед яких рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов'язаного, відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України. Законодавець, враховуючи наявні життєві ситуації в умовах війни, розширив перелік підстав, за яких особа, у якої на утриманні перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, може отримати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, або звільнення з військової служби. Оскільки, факт знаходження на утриманні дітей не може бути встановлений у позасудовому порядку, адже жодний орган влади (суб'єкт владних повноважень) не наділений повноваженнями встановлювати такий факт, то його встановлення можливе лише у судовому порядку в суді цивільної юрисдикції. Викладене, також узгоджується з окремою думкою суддів Великої Палати Верховного Суду по справі № 201/5972/22. Також зазначає, що в даному випадку відсутній спір про право.
У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, представник Виконавчого комітету Новодонецької селищної ради Краматорського району Донецької області зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому ухвалу суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду, в судове засідання не з'явилися, заявник ОСОБА_1 від імені та в інтересах якого діє адвокат Нікітін В.В., та заінтересована особа Орган опіки та піклування Новодонецької селищної військової адміністрації Краматорського району Донецької області, кожен коермо, надали заяви про розгляд справи за їх відсутності, а інші учасники справи про причини неявки суд не повідомили, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи.
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.
У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов'язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що встановлення факту перебування дітей на утриманні заявника безпосередньо стосується проходження ним військової служби, зокрема, реалізації права на звільнення із ЗСУ під час воєнного стану.
Судом зазначено, що спір щодо виховання і утримання неповнолітніх дітей може виникнути між заявником і біологічним батьком дітей, доказів припинення прав якого на участь у вихованні і утриманні дітей, як батька дитини (свідоцтво про смерть, рішення суду про оголошення померлим батька дитини, про усиновлення дитини тощо), заявником суду не надано. Такий спір підлягає вирішенню в порядку позовного провадження.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у частині першій статті 315 ЦПК України, однак не є вичерпним.
Згідно з частиною другою статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов:
- згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку їх встановлення;
- заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;
- встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Схожі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 18 січня 2024 року № 560/17953/21.
Отже, існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.
Якщо факт, що має юридичне значення, підлягає встановленню в позасудовому порядку, особа має використати такий порядок.
Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку адміністративного судочинства (схожі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 08 листопада 2019 року у справі № 161/853/19, від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2598/16-ц, від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21).
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).
Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів в порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають в реалізації такого права.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Верховний Суд у правовому висновку, викладеному у постанові від 02 жовтня 2024 року у справі №333/7023/23, зазначив, що «у справі, яка переглядається, заявник просить встановити факт перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей, проте, встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дітей, а також для одного з батьків дитини. З огляду на зазначене вбачається, що у справі, яка переглядається, наявний спір про право, зокрема спір щодо участі одного з батьків у матеріальному забезпеченні (утриманню) дитини та/або ухилення від участі у матеріальному забезпеченні/утриманню, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов'язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п'ята статті 19 СК України). Доведення факту одноосібного утримання дитини батьком та пасинка вітчимом пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати та батько пасинка не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків та виховання дитини вітчимом не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Факт, про встановлення якого просить заявник, не підлягає з'ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо утримання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо утримання дитини, то факт одноосібного утримання дитини одним із батьків або факт утримання пасинка вітчимом може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з утримання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право».
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
У пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» зазначено, що, вирішуючи питання про прийняття заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, судам необхідно враховувати, що ці заяви повинні відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим конкретною статтею про зміст заяви.
Згідно із ст. 318 ЦПК України, у заяві про встановлення юридичного факту повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою.
Звертаючись із заявою про встановлення факту, ОСОБА_1 , просив встановити факт перебування на його утриманні неповнолітніх дітей віком до 18 років: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які є дітьми його дружини ОСОБА_2 ..
Встановлення юридичного факту, що має юридичне значення необхідно заявнику для отримання права звільнення з ЗСУ, відповідно до абз. 5 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Разом з цим, суд вважає, що саме по собі встановлення судом факту утримання дітей особою, яка не є їх батьком, не породжує для заявника юридичних наслідків, тобто, від встановлення вказаних фактів не буде залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав останнього.
Крім того, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ч.1 ст. 180 СК України).
Мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (ч.1 ст. 268 СК України).
З огляду на те, що заявник є вітчимом для дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , колегія суддів вважає, що вимога про встановлення факту того, що заявник утримує цих дітей не може розглядатися безвідносно до дій (бездіяльності) рідних батьків дітей, що виключає можливість такого розгляду в окремому провадженні.
Як вбачається із матеріалів справи, біологічним батьком дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_6 .
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, спір щодо виховання і утримання неповнолітньої дитини може виникнути також між заявником і біологічними батьками дітей, доказів припинення прав яких на участь у вихованні і утриманні дитини як батька дитини (свідоцтво про смерть, рішення суду про оголошення померлим батька дитини, про усиновлення дитини тощо) заявником суду не надано. Такий спір підлягає вирішенню в порядку позовного провадження.
Крім того, висловлюючи прохання вирішити питання щодо дітей, заявником не було залучено до участі у справі біологічного батька дітей, хоча по суті він заперечує виконання останнім своїх батьківських обов'язків.
За встановлених у цій справі обставин та мети подання заяви про встановлення факту утримання дітей, заявлені вимоги не є вимогами, які пов'язані із здійсненням особистих немайнових чи майнових прав, а тому не підлягають розгляду судом в порядку окремого провадження на підставі статей 293, 315 ЦПК України.
Встановлення юридичного факту, що має юридичне значення з метою отримання заявником права на звільнення із військової служби під час мобілізації у воєнний період, на думку колегії суддів, необхідне для створення преюдиційного рішення для публічних відносин, що є недопустимим, оскільки при вирішенні питання щодо порядку звільнення з військової служби уповноважений суб'єкт має необхідні повноваження для перевірки обставин, які заявник, у даному випадку, навів на обґрунтування заяви про встановлення юридичного факту.
У тому разі, коли рішення уповноваженого суб'єкта не відповідатиме волі заявника, то такий заявник не позбавлений права звернутись з позовом про оскарження відповідного рішення в порядку адміністративного судочинства.
Враховуючи встановлені обставини справи, надавши належну оцінку доводам скаржника, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, прийшов до обгрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження.
Доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
У відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Колегія суддів вважає, що правових підстав для скасування ухвали немає, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу заявника ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Нікітін Валерій Вікторович, - залишити без задоволення.
Ухвалу Олександрівського районного суду Донецької області від 15 листопада 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 21 січня 2025 року.
Головуючий:
Судді: