справа №380/866/25
з питань забезпечення позову
20 січня 2025 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брильовського Р.М. розглянувши заяву представника позивача про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, -
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області, у якій просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної податкової служби у Львівській області від 04.11.2024 №33564/6/13-01-24-11 про виключення з реєстру платника єдиного податку ФОП ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Державної податкової служби у Львівській області поновити реєстрацію ФОП ОСОБА_1 з 01.10.2024 як платника єдиного податку третьої групи оподаткування.
Ухвалою судді від 20 січня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
Одночасно з позовною заявою до суду надійшла заява про забезпечення позову, в якій просить зупинити дію рішення ГУ ДПС у Львівській області від 04.11.2024 №33564/6/13-01-24-11 про виключення ФОП ОСОБА_1 з реєстру платника єдиного податку до набрання законної сили рішенням суду по цій справі та заборонити ГУ ДПС у Львівській області вчиняти дії щодо реєстрації ФОП ОСОБА_1 платником ПДВ.
Заява мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскарженого рішення істотно ускладнює ефективний захист прав та інтересів позивача від порушень з боку суб'єкта владних повноважень у сфері господарської діяльності. Зазначає, що виключення з реєстру платника єдиного податку третьої групи за ставкою 5 % призводить до негативних наслідків для позивача, зокрема, до неможливості здійснення господарської діяльності. У зв'язку з чим, для відновлення прав та інтересів позивача, необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Забезпечення позову на час судового розгляду справи відновить право позивача на здійснення господарської діяльності та дасть можливість останньому до остаточного вирішення даного спору реалізовувати своє право на здійснення господарської діяльності.
Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд керується наступним.
Згідно з ч. 1 ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
При вирішенні заяви про забезпечення позову суд керується ч. 1 ст. 2 КАС України відповідно до якої завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову згідно з ч. 2 ст. 150 КАС України допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Відповідно до ст. 151 КАС України адміністративний позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
У ч. 2 ст. 151 КАС України передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Отже, суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих вище обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Таким чином, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18.
При вирішенні питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову суд встановив, що відповідно до оспорюваного рішення відповідач анулював реєстрацію позивача як платника єдиного податку третьої групи за ставкою 5%.
Правові засади, на підставі яких здійснене відповідне анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи, визначаються положеннями Податкового кодексу України (далі - ПК України).
Відповідно до пункту 299.11 статті 299 ПК України у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб'єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.
За змістом абзацу 3 пункту 299.10 статті 299 ПК України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 та підпунктом 298.8.6 пункту 298.8 статті 298 цього Кодексу, зокрема, у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми (пункт 5).
Отже, анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи відбувається за чітко визначених та передбачених ПК України підстав, й може бути реалізоване шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку.
Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов'язана з об'єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.
Дослідивши подану заяву про забезпечення позову суд встановив, що рішенням Головного управління ДПС у Львівській області від 04.11.2024 №33564/6/13-01-24-11 реєстрацію ФОП ОСОБА_1 у якості платника єдиного податку 3 групи із ставкою 5 відсотків без сплати ПДВ анульовано з 01.10.2024.
Заявник вказав, що більшість абонентів позивача не є платниками ПДВ, а основні його витрати полягають у сплаті послуг контрагентам неплатникам ПДВ, що не надає права на отримання податкового кредиту з ПДВ. Наведене призведе до прямого навантаження ПДВ у розмірі 20 відсотків від всієї суми доходу, що порівняно із сплатою Єдиного податку у розмірі 5 відсотків від суми доходу, викликатиме у позивача додаткове навантаження у розмірі 15 відсотків від всієї суми доходів. Внаслідок оподаткування ПДВ виникне ситуація втягування у стан податкової та фінансової невизначеності багатьох його абонентів.
Суд зазначає, що позивачем не надано жодного з договорів, укладених з контрагентами, зокрема із зазначенням істотних умов таких договорів таких як ціна договору, строк дії договору тощо. За таких умов, доводи ФОП ОСОБА_1 не підтверджені належними доказами.
Зважаючи на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову. Це означає, що доводи заявника повинні бути підтверджені належними та допустимими доказами. Однак доводи заявника таким вимогам не відповідають, а тому, на думку суду, не вважаються обґрунтованими.
Тобто, позивач повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову, у зв'язку із чим обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Представник позивача у заяві про забезпечення позову не навів беззаперечних доводів, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Також обґрунтовуючи вимоги заяви про забезпечення позову заявник покликається на наявність ознак очевидної протиправності спірного рішення. З цього приводу суд зазначає, що оцінку спірному рішенню на предмет його правомірності буде надано судом за результатами розгляду справи по суті спору, а тому встановити наявність таких ознак на цій стадії неможливо. Наявність ознак протиправності оскаржених дій може бути виявлено судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.
Окрім цього, суд зазначає, що сам факт подання позову не може бути підставою для забезпечення адміністративного позову. Водночас, при розгляді заяви про забезпечення позову не вирішується питання про законність оскарженого рішення, дій чи бездіяльності відповідача. Оцінка протиправності таких рішень, дій та бездіяльності відповідача буде надана під час розгляду справи по суті.
Інакше трактування змісту інституту забезпечення позову фактично призведе до вирішення адміністративного спору по суті, що є неприпустимим з огляду на стадійність судового процесу.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі 826/9263/17, яка відповідно до частини 5 статті 242 КАС України підлягає обов'язковому врахуванню, наведені підстави щодо наявності очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям згаданої статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі №800/521/17 зазначила, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
Враховуючи зазначене, здійснивши оцінку доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, суд дійшов висновку про їх необґрунтованість та не знаходить підстав для задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову.
За таких обставин за наслідками оцінки наведених позивачем доводів та доказів, наданих на їх підтвердження, суд дійшов висновку про відсутність підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України, для вжиття заходів забезпечення позову, тому у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 150 - 154, 156, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
В задоволенні заяви про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Суддя Р.М. Брильовський