21 січня 2025 року № 320/27072/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі по тексту також позивачка, ОСОБА_2 ) з позовом до Головного управління ДПС у місті Києві (далі по тексту також відповідач, ГУ ДПС у м. Києві), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 15.05.2091 №Ф-220444-17.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачка повідомила, що у травні 2023 року їй стало відомо про наявність виконавчого провадження про стягнення з неї недоїмки зі сплати єдиного внеску у розмірі 37 788,74 грн за 2017-2020 роки та січень 2021 року відповідно до спірної вимоги.
Позивачка пояснила, що перебувала за основним місцем обліку як фізична особа-підприємець з 10.11.2003 по 24.05.2023 на загальній системі оподаткування, проте не здійснювала свою підприємницьку діяльність з 2006 року, а з 2017 року перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Еко-Велварт», яким за неї сплачувався єдиний внесок. Означені обставини. На думку позивачки, є такими, що підтверджують наявність у неї статусу найманого працівника у спірний період та звільняють її від обов'язку сплати єдиного внеску як ФОП, що підтверджується численною практикою Верховного Суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.10.2023 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що згідно інформаційних систем ДПС України, доступних до перегляду на рівні ГУ ДПС у м. Києві, ОСОБА_1 з 10.11.2003 до 24.05.2023 перебувала на податковому обліку за основним місцем обліку в ДПІ у Святошинському районі м. Києва як ФОП, платником податків обрано з 01.01.2023 по 24.05.2023 загальну систему оподаткування. В інтегрованій картці платника обліковуються автоматичні нарахування єдиного внеску за 2017 рік та щоквартальні нарахування за період з І кварталу 2018 року по IV квартал 2020 року у розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць згідно обраних систем оподаткування в сумі 37 788,74 грн. ФОП ОСОБА_1 сплачено єдиний внесок в сумі 21 030,90 грн, у зв'язку з чим станом на 30.10.2023 в ІКП обліковується заборгованість у сумі 16 757,84 грн. Відповідач акцентував увагу на тому, що відповідно до вимоги від 15.05.2019 №Ф-220444-17 станом на 30.04.2019 в ІКП ФОП ОСОБА_1 обліковувалась заборгованість у сумі 21 030,90 грн.
Також відповідач стверджує, що скасування спірної вимоги у судовому порядку не скасує наявності у позивачки суми боргу (недоїмки), яка обліковується за нею.
Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ГУ ДПС у м. Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 №Ф-220444-17, якою ОСОБА_1 повідомлено, що станом на 20.10.2022 заборгованість (недоїмка, пеня, штраф) зі сплати єдиного внеску становить 21 030,90 грн.
Листом ГУ ДПС у м. Києві від 30.06.2023 №54657/6/26-15-24-01-07-07 позивачку повідомлено, що згідно інформаційних систем ДПС України, доступних до перегляду на рівні ГУ ДПС у м. Києві, ОСОБА_1 з 10.11.2003 до 24.05.2023 перебувала на податковому обліку за основним місцем обліку в ДПІ у Святошинському районі ГУ ДПС у м. Києві як ФОП, платником обрано з 01.01.2012 до 24.05.2023 загальну систему оподаткування. В інтегрованій картці платника за кодом платежу 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) обліковуються автоматичні нарахування єдиного внеску за 2017 рік та щоквартальні нарахування за період з І кварталу 2018 року по IV квартал 2020 року у розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць згідно обраних систем оподаткування в сумі 37 788,74 грн, а саме: за 2017 рік по терміну сплати 09.02.2018 в сумі 8 448,00 грн; І-ІV квартал 2018 року по термінах сплати: 19.04.2018 (2457,18 грн), 19.07.2018 (2457,18 грн), 19.10.2018 (2457,18 грн), 21.01.2019 (2457,18 грн); І-ІV квартал 2019 року по термінах сплати: 19.04.2019 (2754,18 грн), 19.07.2019 (2754,18 грн), 21.10.2019 (2754,18 грн), 20.01.2020 (2754,18 грн); І-ІV квартали (січень-лютий, червень-листопад) 2020 року по термінах сплати: 21.04.2020 (2078,12 грн), 20.07.2020 (1039,06 грн), 19.10.2020 (3178,12 грн), 19.01.2021 (2200,00 грн).
Таким чином, засобами інформаційно-комунікаційної системи ГУ ДПС у м. Києві в автоматичному режимі сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 15.05.2019 №Ф-220444-17 та направлено ОСОБА_1 на податкову адресу позивачки. Додатково повідомлено, що згідно з даними ІКС станом на дату надання відповіді, в ІКП ОСОБА_1 обліковується заборгованість у сумі 37 788,74 грн.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем цієї вимоги, позивачка звернулась з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі по тексту також - Закон №2464-VI).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом четвертим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту).
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також фізичних осіб - підприємців, у тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону №2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Частиною п'ятою статті 8 Закону №2464-VI встановлено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Відповідно до абзацу 3 частини восьмої статті 9 у редакції, яка діяла до 31 грудня 2017 року, платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
При цьому в редакції статті 9 Закону №2464-VI, яка діє з 01 січня 2018 року, встановлено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Отже, необхідною умовою для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема підприємницької діяльності, незалежно від факту отримання доходу.
Платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (пункт 1 частини другої статі 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (частина третя статті 9 Закону №2464-VI).
Пункт 7 частини першої статті 13 Закону №2464-VI передбачає, що податкові органи мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.
За правилами частин першої-четвертої статті 25 Закону №2464-VI рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
У той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.
Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86203700) зазначив, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи - підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
В означеній справі № 440/2149/19 Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464 щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
На підставі цього Верховний Суд зауважив, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору повинні були зокрема перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 по справі №160/3114/19 та в подальшому підтримана у постанові від 04.12.2019 по справі №440/2149/19, від 05.11.2020 по справа № 460/2442/19, від 03.12.2020 по справі №140/2122/19 відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Отже, правовий висновок, викладений у вищевказаних постановах, підлягає обов'язковому врахуванню у спірних правовідносинах.
Судом встановлено, що позивачка з 10.11.2003 до 24.05.2023 перебувала на податковому обліку за основним місцем обліку в ДПІ у Святошинському районі ГУ ДПС у м. Києві як ФОП, платником обрано з 01.01.2012 до 24.05.2023 загальну систему оподаткування.
Відповідно до записів у трудовій книжці, а також з наказу ТОВ «Еко-Велварт» від 31.07.2017 №12-К вбачається, що позивачку прийнято з 01.08.2017 на основне місце роботи комірником в ТОВ «Еко-Велварт».
З індивідуальних відомостей про застраховану особу за формою ОК-7 вбачається, що починаючи з серпня 2018 року ТОВ «Еко-Велварт» сплачувалися за позивачку страхові внески за кожен повний календарний місяць у розмірі, не менше мінімального страхового внеску відповідно до статті 7 Закону №2464-VI.
З листа ГУ ДПС у м. Києві від 30.06.2023 №54657/6/26-15-24-01-07-07 вбачається, що в інтегрованій картці платника за кодом платежу 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) обліковуються автоматичні нарахування єдиного внеску за 2017 рік та щоквартальні нарахування за період з І кварталу 2018 року по IV квартал 2020 року у розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць згідно обраних систем оподаткування в сумі 37 788,74 грн, а саме: за 2017 рік по терміну сплати 09.02.2018 в сумі 8 448,00 грн; І-ІV квартал 2018 року по термінах сплати: 19.04.2018 (2457,18 грн), 19.07.2018 (2457,18 грн), 19.10.2018 (2457,18 грн), 21.01.2019 (2457,18 грн); І-ІV квартал 2019 року по термінах сплати: 19.04.2019 (2754,18 грн), 19.07.2019 (2754,18 грн), 21.10.2019 (2754,18 грн), 20.01.2020 (2754,18 грн); І-ІV квартали (січень-лютий, червень-листопад) 2020 року по термінах сплати: 21.04.2020 (2078,12 грн), 20.07.2020 (1039,06 грн), 19.10.2020 (3178,12 грн), 19.01.2021 (2200,00 грн).
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що ФОП ОСОБА_1 сплачено єдиний внесок в сумі 21 030,90 грн у зв'язку з чим в ІКП обліковується заборгованість у сумі 16 757,84 грн. Означені твердження підтверджуються інформацією з ІКП позивачки, відповідно до якої 14.09.2023 було зараховано стягнення в межах виконавчого провадження у розмірі 21 030,90 грн зі сплати єдиного внеску.
Крім того, матеріали справи не містять жодних доказів отримання позивачкою доходів від підприємницької діяльності.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону № 2464 мінімальний страховий внесок це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 року №1801-III розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 року встановлено на рівні 3200,00 грн. Оскільки для фізичних осіб-підприємців сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, то щомісячна мінімальна сума єдиного внеску для таких осіб у 2017 році складала 704 грн (3200х22%).
Оскільки позивачка перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Еко-Велварт» з 01.08.2017, суд дійшов висновку, що саме з цієї дати вона не була самостійним платником єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI.
Водночас, за період з 01.01.2017 по 31.07.2017 позивачка мала сплатити страховий внесок у розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць, на загальну суму 4 928,00 грн (704,00 грн х 7 місяців).
Як наслідок, виходячи з наявних в матеріалах справи доказів, у суду наявні підстави вважати, що відповідачем неправомірно нараховано спірною вимогою єдиний внесок, починаючи з 01.08.2017, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, тоді як в розумінні Закону №2464-VI позивачка є застрахованою особою з 01.08.2017, і єдиний внесок за неї з 01.08.2017 нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що підтверджується довідкою форми ОК-7, що, в свою чергу, виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачкою ще і як фізичною особою-підприємцем.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про правомірність формування спірної вимоги на суму 4 928,00 грн.
У той же час, в частини визначення до сплати суми боргу у розмірі 16102,90 грн (21030,90 грн. - 4928,00 грн) спірну вимогу сформовано необґрунтовано, виходячи з підтверджених документально та нормативно обставин перебування позивачки у трудових відносинах з ТОВ «Еко-Велварт», яким сплачувались за неї страхові внески, починаючи з 01.08.2017, а також відсутності доказів отримання нею прибутку від здійснення підприємницької діяльності у спірному періоді.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Таким чином, позов слід задовольнити частково.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 2147,20 грн, що підтверджується квитанцією від 15.08.2023 №0.0.3148608071.1.
Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1644,06 грн, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - ГУ ДПС у м. Києві.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у м. Києві від 15.05.2019 №Ф-220444-17 в частині визначення ОСОБА_1 суми боргу (недоїмки) у розмірі 16 102,90 грн.
3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1644,06 грн (одна тисяча шістсот сорок чотири грн 06 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у місті Києві (ідентифікаційний код 44116011, місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.