22 січня 2025 року м. Київ №320/42069/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому позивачка просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 26.07.2024 року №104250019722 щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з моменту звернення із заявою про призначення пенсії за віком до відповідача, тобто з 19.07.2024 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що має право на призначення пільгової пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки дотримано усі необхідні умови для призначення такої пенсії. Вважає, що відмова відповідача у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку є необґрунтованою.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення тексту ухвали про відкриття провадження у справі на електронну адресу, про що свідчать довідка про доставку електронного листа, сформована програмним забезпеченням Діловодство спеціалізованого суду.
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши подані представниками сторін документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданим міським відділом №2 Білоцерківського МУ ГУ МВС України в Київській області, 05.07.1996 року.
Позивачка має статус громадянки, яка постійно проживав на території посиленого радіоекологічного контролю у 1986-1993 роках (категорія 4), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим Київоблдержадміністрацією 1.07.1994 року.
На момент звернення позивачки до органу Пенсійного фонду із заявою від 19.07.2024 про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" їй виповнилося 55 років.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, за наслідками розгляду заяви позивачки у порядку екстериторіальності, рішенням від 26.07.2024 №104250019722 відмовлено у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку, оскільки встановлено період проживання позивачки у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 року 03 роки 10 місяців 9 днів, що є недостатнім для зниження пенсійного віку.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивачка звернулася до суду з вказаним позовом.
Вирішуючи даний спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон № 1788-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом Української РСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон №796) або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 55 Закону №796 особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи:
- особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років - вік зменшується на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
Згідно з приміткою до цієї норми початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року.
Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Оскільки позивачка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсія за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до положень статті 55 Закону №796, у разі підтвердження права на таке зниження, могла бути призначена їй при досягненні нею 55 років, тобто з 16.07.2024 та при наявності стажу не менше 15 років.
Частиною першою статті 44 Закону №1058-IV обумовлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Підпунктом 5 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління ПФУ від 25 листопада 2005 року №22-1, передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які засвідчують особливий статус особи, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Згідно зі статтею 9 Закону №796 (в редакції Закону, яка була чинна на момент видачі посвідчення категорії 4) особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до статті 11 Закону №796 до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать: особи, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років.
Статтею 14 Закону №796 передбачено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: особи, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.
Згідно з частинами третьою-четвертою статті 15 Закону №796 підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - місцевими Радами народних депутатів на цих територіях.
Відповідно до пункту 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501 (який був чинний на момент видачі позивачу посвідчення категорії 4), громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видається посвідчення коричневого кольору, серія В.
Згідно з пунктом 10 Порядку видача посвідчень провадиться: народним депутатам України, керівним і відповідальним працівникам Секретаріату Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Верховного Суду України, Генеральної Прокуратури, Вищого Арбітражного Суду, Кабінету Міністрів, а також керівникам центральних органів державної виконавчої влади, представникам Президента України в областях і містах Києві та Севастополі, працівникам підприємств і організацій, розташованих в зоні відчуження - Міністерством у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; іншим потерпілим і учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС - Радою Міністрів Республіки Крим, обласним, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій за місцем проживання.
Посвідчення видається громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток № 7).
З аналізу наведених норм права слідує, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС, статус особи, яка постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіологічного контролю 4 категорії та надає право користування пільгами, встановленими Закону №796, є відповідне посвідчення.
Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 21.11.2019 у справі №572/47/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85804084) та від 15.01.2021 у справі №520/7846/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 94171730) та від 21.11.2019 у справі №572/47/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85804084).
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Враховуючи вищенаведену позицію Верховного Суду, суд зазначає, що саме посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, у тому числі, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку.
Як було вказано раніше, 01.07.1994 Київською обласною державною адміністрацією було видано позивачці посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорії 4), серії НОМЕР_2 .
Суд наголошує на тому, що матеріали справи не містять доказів визнання недійсним цього посвідчення як на момент звернення позивачки із заявою про призначення пенсії, так і на момент розгляду даної справи.
Отже, вказане посвідчення підтверджує право позивачки на зниження пенсійного віку на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
Згідно з даними довідки №15.2-03/1954 від 05.07.2024 Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради позивачка проживала та була зареєстрована у період з 11.10.1985 по 14.12.1988 за адресою АДРЕСА_1 , а з 29.06.1991 по теперішній час за адресою: АДРЕСА_2 . Так, м. Біла Церква, Київської області відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, віднесено до зони посиленого радіологічного контролю.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб до оформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Тотожні повноваження територіальних органів Пенсійного фонду України визначені у ст. 64 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідно до якої виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право отримувати безоплатно від органів державної влади, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання і від фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності відомості, пов'язані з нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для виконання ними функцій, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 11.11.2020 у справі №677/831/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 92787211), в якій Верховний Суд звернув увагу на те, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. При цьому витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу.
Однак, доказів того, що на виконання даних повноважень відповідачем направлялись запити до відповідних органів або архівних установ про надання підтверджуючих документів, відповідачем не надано.
У зв'язку з цим, суд вважає, що подані позивачем документи не викликають сумнівів щодо його проживання в зоні посиленого радіологічного контролю протягом періоду, достатнього для виникнення права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796.
Відповідно до частини першої статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Таким чином, оскільки позивачка досягнула пенсійного віку (55 роки) 16.07.2024, та звернулася із заявою про призначення пенсії 19.07.2024, тобто в межах тримісячного строку, то пенсія за віком має бути призначена їй з дня, настає за днем досягнення пенсійного віку - ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №104250019722 від 26.07.2024 про відмову у призначенні позивачці пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
При цьому, при визначенні відповідного територіального органу Пенсійного фонду України, який має розглянути питання про призначення пенсії позивачу, суд враховує, що 30 березня 2021 року набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року № 25-1 Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України, зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16 березня 2021 року за № 339/35961 (далі - Постанова правління ПФУ № 25-1), якою внесені зміни до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затверджено постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови від 07 липня 2014 року № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок №22-1).
Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі Постанови правління ПФУ № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року.
Запроваджена у зв'язку зі змінами, внесеними до Порядку № 22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно пункту 4.2 розділу ІV Порядку 22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналізуючи вищезазначені норми Порядку № 22-1, суд зазначає, що:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (пункт 4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Отже, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 належним відповідачем у спірних правовідносинах є Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про призначення пенсії та прийняв рішення про відмову позивачці у призначенні пенсії.
Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а тому, відсутні правові та фактичні обставини для задоволення щодо нього позовних вимог.
Отже, враховуючи, що спірне рішення було прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, суд вважає за необхідне зобов'язати саме вказаного відповідача призначити позивачці пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку, оскільки саме цей орган порушив права позивача та, відповідно, має їх відновити.
При цьому суд зазначає, що задоволення позову у такий спосіб не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, з огляду на таке.
Так, згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки відповідач неправомірно відмовив позивачці у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку, у той час як право на отримання пенсії підтверджується документально, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З урахуванням наведеного, сплачений позивачкою судовий збір в сумі 1211,20 грн підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 26 липня 2024 року №104250019722 про відмову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсію із зниженням пенсійного віку згідно зі статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 17 липня 2024 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) судовий збір в сумі 1211 (однієї тисячі двісті одинадцять) гривень 20 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (код ЄДРПОУ: 21318350, адреса: 29013, Хмельницька область, м. Хмельницький, вул. Гната Чекірди, буд. 10).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Шевченко А.В.