21 січня 2025 року № 320/52145/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, визнання протиправним та скасування листа.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Міністерства юстиції України (далі по тексту також відповідач, Мін'юст), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо ненадання вичерпної інформації у листі №42404/47320-22-24/14.1.4 від 19.03.2024 відповіді на запит Міністерства юстиції Польщі від 29.12.2023;
- зобов'язати відповідача надати вичерпну відповідь на запит Міністерства юстиції Польщі від 29.12.2023 щодо необхідності перейняття Україною кримінальної справи №VIII К 293/21 за обвинуваченням ОСОБА_2 ;
- визнати протиправним та скасувати лист Міністерства юстиції України від 42404/47320-22-24/12.1.4 від 19.03.2024.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що Вищим аникорупційним судом здійснюється судовий розгляд кримінального провадження за обвинуваченням громадянина України ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 369 Кримінального кодексу України. Одночасно з цим, Окружним судом м. Варшава здійснюється розгляд справи №VIII К 293/21 за обвинуваченням ОСОБА_2 щодо тих самих обставин, у зв'язку з чим Окружний суд у м. Варшава звернувся до Міністерства юстиції Польщі з проханням проконсультуватися з компетентним органом України щодо передачі кримінальної справи №VIII К 293/21 компетентним органам України. У зв'язку з викладеними обставинами Міністерство юстиції Польщі звернулося до Міністерства юстиції України з проханням, зокрема, щодо можливості і доцільності перейняття українськими органами юстиції кримінального переслідування обвинуваченого ОСОБА_3 стосовно діяння, в якому він обвинувачується у рамках провадження, що ведеться Окружним судом м. Варшава. Проте, на переконання позивача, відповідачем було надано відповідь не у повному обсязі, а саме: не надано відповіді на друге запитання щодо можливості і доцільності перейняття українськими органами юстиції кримінального переслідування обвинуваченого ОСОБА_3 стосовно діяння, в якому він обвинувачується у рамках провадження, що ведеться Окружним судом у м. Варшава. На означене запитання відповідачем зазначено про відсутність підстав для вирішення питання перейняття кримінального провадження, що, на думку позивача, не ґрунтується на приписах законодавства та створює оманливе уявлення для позивача та для суду м. Варшава, що Україна проти передачі справи.
Позивач наголошує на тому, що в силу вимог статті 61 Конституції України він не може бути притягнутим до одного виду юридичної відповідальності двічі за одне й те саме правопорушення за принципом «non bis in idem». Крім того, оскаржуваною відповіддю порушуються умови двостороннього договору між Україною та Польщею шляхом обмеження прав позивача на створення спеціальної слідчої групи, оскільки не були проведені консультації щодо місця проведення судового розгляду, що має наслідком два паралельних судових розгляди кримінальних справ у двох різних країнах щодо одних і тих самих фактів та збільшують кількість витрат позивача на розгляд справ та правову допомогу.
Позивач стверджує, що відповідачем не оспорюється, що провадження в Україні і в Польщі стосуються одних і тих самих діянь, підтверджуючи в оскаржуваній відповіді наявність можливої подвійної відповідальності за одне й те саме діяння у двох державах, що є прямим порушенням принципу «non bis in idem» щодо позивача.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.11.2024 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що ним надано вичерпну відповідь на лист Міністра юстиції Республіки Польща від 29.12.2023. Відповідач повідомив, що він не отримував від компетентних органів Республіки Польща клопотання про передачу кримінального провадження стосовно позивача, а лише отримав лист Міністерства юстиції Республіки Польща із запитаннями.
Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Міністр юстиції Республіки Польща звернувся до Міністра юстиції України з листом від 29.12.2023 №DWMPC-ІІ.8057.6.2023, в якому було висловлено прохання надати позицію українських державних органів щодо громадянина України ОСОБА_4 , проти якого ведуться кримінальні провадження у кримінальній справі у зв'язку з тим самим діянням, забороненим на території Республіки Польща та України.
У листі вказано, що зазначені обставини наводять на висновок, що обидва судові провадження, що ведуться проти О. Тісленка, на території Польщі і на території України, ідентичні з огляду на предмет провадження, тому має місце реальний конфлікт юрисдикції в цьому питанні.
Відповідно до 1 статті 592 Кримінального процесуального кодексу, якщо стосовно того самого діяння тієї самої особи відкрито провадження у кримінальній справі в Республіці Польща та в іноземній державі, Міністр юстиції проводить консультації з компетентним органом іноземної держави. Результатом проведених консультацій може бути здійснення Міністром юстиції заходів у напрямку передачі або перейняття кримінального переслідування. Окружний суд у Варшаві у рамках провадження №VIII К 293/21 звернувся до Міністра юстиції з проханням провести такого роду консультації.
Враховуючи викладене, Міністр юстиції Республіки Польща в означеному листі просив відповідача:
1) надати інформацію, чи і в якому українському суді зараз ведеться провадження у кримінальній справі проти О. Тісленка, і чи у цьому проваджені він обвинувачується в тих самих діяннях, які є предметом провадження Окружного суду у Варшаві у справі за № VIII К 293/21, та на якому етапі знаходиться це провадження, а також надати інформацію, чи обвинувачений утримується під вартою у рамках провадження в українському суді, чи залишається на свободі в ході цього провадження;
2) представити позицію української сторони щодо можливості і доцільності перейняття українськими органами юстиції кримінального переслідування обвинуваченого ОСОБА_3 стосовно діяння, в якому він обвинувачується у рамках провадження, що ведеться Окружним судом у Варшаві.
У листі також зазначено, що захисники обвинуваченого ОСОБА_3 звернулися в ході кримінального провадження з проханням передати кримінальне переслідування вказаного вище діяння українській стороні, з огляду на паралельне судове провадження, що ведеться в Україні, стосовно того самого забороненого діяння, а також з огляду на факт перебування обвинуваченого на території України.
За оцінкою польської прокуратури, представленою Міністру юстиції, проти передачі кримінального переслідування українській стороні свідчить низка обставин, у тому числі: місце вчинення кримінального правопорушення (виключно в Польші), тісний зв?язок діяння обвинуваченого з кримінальними правопорушеннями, які інкримінуються іншим обвинуваченим (громадянам Польщі), а також той факт, що обвинувачений ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, з якого на території Польщі була отримана матеріальна вигода, що відповідно до п. 5 ст. 112 Кримінального кодексу є аргументом на користь юрисдикції польської юстиції. Свою позицію щодо необгрунтованості передачі кримінального переслідування ОСОБА_3 українській стороні Окружна прокуратура у Варшаві передала ще у вересні 2022 року Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі Офісу Генерального прокурора України, з якою в поточному порядку співпрацювала у рамках створеної обома країнами спільної слідчо-дізнавальної групи, у відповідь на запит цього українського органу.
Звертаючись з проханням про надання інформації та представлення позиції державних органів України стосовно провадження, що ведеться проти ОСОБА_3 , у зазначеному листі було проінформовано, що у вказаному вище провадженні за номером VIII К 293/21 Окружного суду у Варшаві обвинуваченою є також громадянка України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: Львів, яка проживає в Києві за адресою: АДРЕСА_1 .
У листі вказано, що незважаючи на інформацію, яка опосередковано свідчить про те, що проти вказаної више особи на території України також може вестися кримінальне провадження, пов??язане з діяннями, у яких ОСОБА_7 обвинувачується польським судом, не вдалося отримати однозначної відповіді щодо цього питання. З метою встановлення, чи щодо ОСОБА_8 може мати конфлікт юрисдикції, який означає обов?язок здійснення Міністром юстиції чергових консультацій на підставі § 1 ст. 592 Кримінального процесуального кодексу, Міністр юстиції Республіки Польща звертається з проханням надати інформацію, чи на території України проти вказаної вище особи ведеться провадження у кримінальній справі, а якщо так, в якому органі і що є предметом цього провадження.
Листом від 19.03.2024 №42404/47320-22-24/12.1.4 Міністерство юстиції України у відповідь на лист Міністра юстиції Республіки Польща від 29.12.2023 № DWMPC-ІІ.8057.6.2023 повідомило, що Вищим антикорупційним судом розглядається кримінальне провадження №52021000000000446 від 15.09.2021 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 369 Кримінального кодексу України. Зі змісту обвинувального акта вбачається, що юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження у даному кримінальному провадженні, від імені та в інтересах якої було вчинене кримінальне правопорушення, є ТОВ «Шляхове будівництво «Альтком».
В листі вказано, що відповідно до обвинувального акта: « ОСОБА_1 , будучи бенефіціарним власником Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-промислова група «Альтком», а також групи юридичних осіб, засновником яких є зазначене товариство, зокрема Товариство з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком» (далі ТОВ «ШБ «Альтком»), діючи за попередньою змовою групою осіб, матеріали щодо яких розслідуються у іншому кримінальному провадженні, надав 11.10.2017, 27.03.2018, 16.11.2018 та 22.01.2019 колишньому виконувачу обов?язків Голови Укравтодору Новаку Славоміру Рішардовичу неправомірну вигоду у загальній сумі 18 288 365,5 грн з метою вчинення ним дій з використанням наданої йому влади та службового становища, в інтересах ТОВ «ШБ «Альтком», які полягали у продовженні оплати з боку Укравтодору за контрактною угодою від 28.05.2013 між Укравтодором та ТОВ «ШБ «Альтком» на виконання робіт із капітального ремонту автодороги М 05 Київ-Одеса, погодженні відтермінування здачі робіт за цією угодою, а також невжиття заходів з її дострокового розірвання.
Вказані дії ОСОБА_1 вчинив 11.10.2017, забезпечивши переказ на рахунок довіреної особи ОСОБА_9 - Яцека Палюха №PLI3103000190109784715119409 y банківській установі Bank Handlowy Warsawie SA (Республіка Польща) коштів в сумі 20 200 Євро та 27.03.2018 в сумі 50 000 Євро. Крім того, ОСОБА_1 16.11.2018 у приміщенні ресторану Jeffs по вул. Жвірки і Вігури, 32 (Zwirki i Wigury) у м. Варшава передано Яцеку Палюху кошти в сумі 275 000 доларів США та 22.01.2019 у ресторані «Slodki Wentzl», розташованому в будинку №19 на Ринковій площі (Rynek Gtowny) у м. Краків кошти у сумі 300 000 доларів США».
Зазначено, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 369 КК України, тобто наданні неправомірної вигоди службовій особі, яка займає особливо відповідальне становище, за вчинення службовою особою в інтересах третьої особи дій з використанням наданої їй влади та службового становища, вчиненому за попередньою змовою групою осіб.
Повідомлено, що обвинувачений ОСОБА_1 під вартою не утримується, стосовно нього обрано запобіжний захід у вигляді застави.
Проінформовано, що відповідно до частини першої статті 598 Кримінального процесуального кодексу України кримінальне провадження, що перейняте від компетентного органу іншої держави, починається зі стадії досудового розслідування. Оскільки в Україні вже здійснюється кримінальне провадження, яке стосується тієї самої особи й тих самих діянь, провадження щодо яких здійснюється компетентими органами Польщі, і це провадження в Україні перебуває на стадії судового розгляду, вбачається, що підстави для вирішення питання про перейняття кримінального провадження наразі відсутні.
Також в листі було вказано, що за інформацією, наданою Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою, щодо ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомлення про підозру не здійснювалось.
Вважаючи неповною надану означеним листом відповідь на лист Міністра юстиції Республіки Польща та протиправним цей лист, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Суд зазначає, що КПК України містить окремий розділ ІХ «Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження», що включає положення, які стосуються загальних засад міжнародного співробітництва; міжнародної правової допомоги під час проведення процесуальних дій; видачі осіб, які вчинили кримінальне правопорушення (екстрадиція); кримінального провадження у порядку перейняття; визнання та виконання вироків іноземних судів та передання засуджених осіб.
Відповідно до статті 541 КПК України терміни, що їх вжито в цьому розділі Кодексу, якщо немає окремих вказівок, мають таке значення:
міжнародна правова допомога - проведення компетентними органами однієї держави процесуальних дій, виконання яких необхідне для досудового розслідування, судового розгляду або для виконання вироку, ухваленого судом іншої держави або міжнародною судовою установою;
перейняття кримінального провадження - здійснення компетентними органами однієї держави розслідування з метою притягнення особи до кримінальної відповідальності за злочини, вчинені на території іншої держави, за її запитом;
уповноважений (центральний) орган - орган, уповноважений від імені держави розглянути запит компетентного органу іншої держави або міжнародної судової установи і вжити заходів з метою його виконання чи направити до іншої держави запит компетентного органу про надання міжнародної правової допомоги;
компетентний орган - орган, що здійснює кримінальне провадження, який звертається із запитом згідно з цим розділом або який забезпечує виконання запиту про надання міжнародної правової допомоги.
Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження полягає у вжитті необхідних заходів з метою надання міжнародної правової допомоги шляхом вручення документів, виконання окремих процесуальних дій, видачі осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, тимчасової передачі осіб, перейняття кримінального переслідування, передачі засуджених осіб та виконання вироків. Міжнародним договором України можуть бути передбачені інші, ніж у цьому Кодексі, форми співробітництва під час кримінального провадження (стаття 542 КПК України).
В силу положень статті 543 КПК України порядок направлення запиту до іншої держави, порядок розгляду уповноваженим (центральним) органом України запиту іншої держави або міжнародної судової установи про таку допомогу і порядок виконання такого запиту визначаються цим Кодексом і чинними міжнародними договорами України.
Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно зі статтею 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Розділом І частини третьої «Кримінальні провадження» Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, ратифікованого Верховною Радою України 04.02.1994 № 3941-XII «Про ратифікацію Договору між Україною і Республікою Польща «Про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах»», який набув чинності 14.08.1994 (далі по тексту також - Договір), врегульовано порядок перейняття кримінального переслідування.
Відповідно до статті 54 означеного Договору кожна з Договірних Сторін зобов'язується за клопотанням іншої Договірної Сторони провадити кримінальне переслідування своїх громадян, а також іноземців, які мають місце постійного проживання на її території, підозрюваних у скоєнні злочину на території запитуючої Договірної Сторони.
Договірні Сторони можуть подавати клопотання про перейняття кримінального переслідування також у зв'язку з такими порушеннями права, які згідно з законодавством запитуючої Договірної Сторони є злочином, а згідно з законодавством запитуваної Договірної Сторони - тільки проступком.
У випадках, зазначених в пунктах 1 і 2, відповідні установи юстиції запитуваної Договірної Сторони застосовують законодавство своєї держави.
Якщо дія, щодо якої стосується перейняття кримінального переслідування, тягне за собою домагання про відшкодування і були подані відповідні клопотання про відшкодування, вони включаються до перейнятого переслідування.
За приписами статті 545 КПК України Офіс Генерального прокурора звертається із запитами про міжнародну правову допомогу у кримінальному провадженні під час досудового розслідування та розглядає відповідні запити іноземних компетентних органів, крім досудового розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до підслідності Національного антикорупційного бюро України, яке у таких випадках здійснює функції центрального органу України.
Міністерство юстиції України звертається із запитами судів про міжнародну правову допомогу у кримінальному провадженні під час судового провадження та розглядає відповідні запити судів іноземних держав.
Офіс Генерального прокурора та Міністерство юстиції України у триденний строк надсилають до Національного антикорупційного бюро України отримані (надані) у рамках надання міжнародної правової допомоги матеріали, які стосуються фінансових та корупційних кримінальних правопорушень, у вигляді довідки.
Якщо цим Кодексом або чинним міжнародним договором України передбачено інший порядок зносин, на визначений цими законодавчими актами орган поширюються повноваження, передбачені частинами першою, другою цієї статті.
Порядок розгляду запиту іноземного компетентного органу про міжнародну правову допомогу врегульовано статтею 554 КПК України.
Так, отримавши запит про міжнародну правову допомогу від запитуючої сторони, уповноважений (центральний) орган України розглядає його на предмет обґрунтованості і відповідності вимогам законів або міжнародних договорів України.
У разі прийняття рішення про задоволення запиту уповноважений (центральний) орган України надсилає запит компетентному органу України для виконання.
У межах повноважень Офіс Генерального прокурора має право надавати вказівки щодо забезпечення належного, повного та своєчасного виконання такого запиту. Наведені вказівки є обов'язковими до виконання відповідним компетентним органом України.
Виключно центральним органом України щодо міжнародної правової допомоги приймається рішення за запитом (дорученням) про міжнародну правову допомогу щодо:
1) присутності представника компетентного органу іноземної держави під час надання міжнародної правової допомоги. Якщо запит (доручення) про міжнародну правову допомогу, що передбачає присутність представника, надійшов відповідно до частини третьої статті 545 цього Кодексу, його копію невідкладно надсилають до уповноваженого (центрального) органу для вирішення в цій частині;
2) надання компетентним органам іноземної держави гарантій щодо умов виконання запиту (доручення), передбачених частиною другою статті 544 цього Кодексу, та отримання таких гарантій від інших держав;
3) тимчасової передачі особи, яка відбуває покарання, для участі у слідчих (розшукових) та інших процесуальних діях.
Відповідно до частин першої та другої статті 555 КПУ України у разі задоволення запиту уповноважений (центральний) орган України зобов'язаний забезпечити передання уповноваженому (центральному) органу запитуючої сторони матеріалів, одержаних у результаті виконання запиту.
У разі відмови у задоволенні запиту уповноважений (центральний) орган України повідомляє запитуючій стороні причини відмови, а також умови, за яких запит може бути розглянутий повторно, і повертає запит.
Згідно з частиною першою статті 558 КПК України Центральний орган України щодо міжнародної правової допомоги або орган, уповноважений здійснювати зносини відповідно до частини третьої статті 545 цього Кодексу, за результатами розгляду запиту компетентного органу іноземної держави про міжнародну правову допомогу приймає рішення щодо: 1) доручення його виконання органу досудового розслідування, прокуратури або суду з одночасним вжиттям заходів щодо забезпечення умов конфіденційності; 2) можливості виконання запиту із застосуванням законодавства іноземної держави; 3) відкладення виконання, якщо це може перешкоджати кримінальному провадженню на території України, або погоджує з компетентним органом іноземної держави можливість виконання запиту на певних умовах; 4) відмови у виконанні запиту з підстав, передбачених статтею 557 цього Кодексу; 5) можливості виконання запиту, якщо витрати на таке виконання явно перевищуватимуть завдану кримінальним правопорушенням шкоду або явно не відповідатимуть тяжкості кримінального правопорушення (якщо це не суперечить міжнародному договору України); 6) вчинення інших дій, передбачених міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 560 КПК України орган, якому було доручено виконання запиту, після здійснення необхідних процесуальних дій надсилає всі отримані матеріали уповноваженому (центральному) органу України. У разі неправильного або неповного виконання запиту уповноважений (центральний) орган має право вимагати додаткових заходів для виконання запиту.
Документи, отримані внаслідок виконання запиту, засвідчуються гербовою печаткою компетентного органу, який проводив процесуальні дії, та передаються уповноваженому (центральному) органу України для передання запитуючій стороні без перекладу, якщо інше не передбачено міжнародним договором.
Уповноважений (центральний) орган України надсилає матеріали, отримані під час виконання запиту, уповноваженому (центральному) органу запитуючої сторони протягом десяти календарних днів після їх отримання від компетентного органу України.
Статтею 561 КПК України визначено, що на території України з метою виконання запиту про надання міжнародної правової допомоги можуть бути проведені будь-які процесуальні дії, передбачені цим Кодексом або міжнародним договором.
Порядок опрацювання Мін'юстом та його територіальними органами, місцевими загальними та апеляційними судами України запитів (доручень, прохань, клопотань) про надання взаємної правової допомоги у кримінальних справах, про видачу осіб (екстрадицію), про передачу кримінального провадження, про передачу (прийняття) засуджених осіб та про виконання вироків судів іноземних держав у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - міжнародні договори України) визначає Інструкція про порядок здійснення міжнародного співробітництва з питань взаємної правової допомоги, видачі правопорушників (екстрадиції), передачі (прийняття) засуджених осіб, виконання вироків та інших питань міжнародного судового співробітництва у кримінальному провадженні під час судового провадження, затверджена наказом Міністерства юстиції України 19.08.2019 № 2599/5 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 22.08.2019 за №956/33927 (далі по тексту також - Інструкція №2599/5).
Згідно з пунктом 5 розділу І Інструкції №2599/5 реалізація міжнародних договорів України про правову допомогу в кримінальних справах щодо вручення документів, допиту осіб, проведення інших окремих процесуальних дій, про передачу кримінального провадження, про передачу засуджених та виконання вироків здійснюється в межах компетенції Мін'юстом безпосередньо та через міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції України (далі - міжрегіональні управління), місцевими загальними та апеляційними судами України (далі - суди України).
За приписами пункту 8 розділу І Інструкції №2599/5 Мін'юст забезпечує правове співробітництво судів України у кримінальних справах із компетентними органами іноземних держав на підставі законів та міжнародних договорів України, вирішує питання про видачу правопорушників (екстрадицію), виконує інші функції, визначені законами й міжнародними договорами України, а саме: 1) є центральним органом України щодо міжнародної правової допомоги та звертається із запитами судів України про міжнародну правову допомогу в кримінальному провадженні під час судового провадження та розглядає відповідні запити судів іноземних держав; 2) є центральним органом України щодо видачі особи (екстрадиції) під час судового провадження або на стадії виконання вироку; 3) вирішує питання про передачу (прийняття) осіб, засуджених до позбавлення волі, для подальшого відбування покарання в державах, громадянами якої вони є, та опрацьовує прохання про передачу (прийняття) виконання вироку суду України чи іноземної держави.
Проаналізувавши вищенаведені норми, суд дійшов висновку, що направлений Міністром юстиції Республіки Польща лист від 29.12.2023 №DWMPC-ІІ.8057.6.2023 за своєю суттю не є запитом про надання міжнародної правової допомоги в межах конкретного кримінального провадження, оскільки не містив прохання провести якісь процесуальні дії.
У вказаному листі Міністр юстиції Республіки Польща просив представити позицію української сторони щодо можливості і доцільності перейняття українськими органами юстиції кримінального переслідування обвинуваченого ОСОБА_3 стосовно діяння, в якому він обвинувачується у рамках провадження, що ведеться Окружним судом у Варшаві. У свою чергу, за результатом аналізу наданої відповіді уповноваженим органом Республіки Польща мало бути вирішено питання щодо направлення відповідного запиту стосовно перейняття українською стороною кримінального провадження щодо ОСОБА_3 .
Звідси, з метою виконання вказаного листа відповідач мав надати Міністру юстиції Республіки Польща повну та вичерпну відповідь консультаційного характеру із роз'ясненням норм чинного законодавства України, яке регулює порядок та умови перейняття кримінальних проваджень від іноземних держав, із зробленим на підставі аналізу цим норм висновком щодо можливості і доцільності перейняття кримінального провадження щодо ОСОБА_3 , яке здійснюється Окружним судом у Варшаві.
У свою чергу, главою 45 КПК України врегульовано питання кримінального провадження у порядку перейняття.
Відповідно до статті 595 КПК України клопотання компетентних органів інших держав про перейняття Україною кримінального провадження розглядається центральним органом України щодо міжнародної правової допомоги або органом, уповноваженим здійснювати зносини відповідно до частини третьої статті 545 цього Кодексу, протягом двадцяти днів з дня його надходження.
Кримінальне провадження, в якому судовими органами іноземної держави не було ухвалено вирок, може бути перейняте Україною за таких умов:
1) особа, яка притягається до кримінальної відповідальності, є громадянином України і перебуває на її території;
2) особа, яка притягається до кримінальної відповідальності, є іноземцем або особою без громадянства і перебуває на території України, а її видача згідно із цим Кодексом або міжнародним договором України неможлива або у видачі відмовлено;
3) запитуюча держава надала гарантії, що у разі ухвалення вироку в Україні особа, яка притягається до кримінальної відповідальності, не піддаватиметься у запитуючій державі державному обвинуваченню за те ж кримінальне правопорушення;
4) діяння, якого стосується запит, є кримінальним правопорушенням за законом України про кримінальну відповідальність.
У разі перейняття кримінального провадження Офіс Генерального прокурора в порядку, передбаченому цим Кодексом, доручає здійснення досудового розслідування відповідному прокурору, про що повідомляє державу, яка надіслала запит.
При відмові перейняти кримінальне провадження Офіс Генерального прокурора повертає матеріали відповідним органам іноземної держави з обґрунтуванням підстав відмови.
Означені положення статті 595 КПК України кореспондуються з пунктом 1 розділу VIII Інструкції №2599/5, яким закріплено, що кримінальне провадження, у якому судовими органами іноземної держави не було ухвалено вирок, може бути перейняте Україною за умов, передбачених міжнародним договором України або статтею 595 Кримінального процесуального кодексу України.
Тобто, умови перейняття кримінального провадження базуються на наявності правового зв'язку особи з Україною або пов'язаності з територією її перебування, у разі неможливості видачі такої особи або у випадку відмови в її видачі.
Також умовою перейняття кримінального провадження є забезпечення гарантій щодо заборони двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення. Дана заборона є однією із найважливіших засад кримінального провадження, що гарантується як Конституцією України, так і рядом міжнародно-правових актів у галузі прав людини.
Конституцією України закріплено означений принцип у статті 61, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Також означене положення відображається у міжнародних актах, зокрема, згідно з пунктом 7 статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року ніхто не повинен бути вдруге засуджений чи покараний за злочин, за який він уже був остаточно засуджений або виправданий відповідно до чинного закону або кримінально-процесуального права кожної країни.
Відповідно до означених норм не допускається повторне притягнення до кримінальної відповідальності як тоді, коли особа вже зазнала раніше покарання за той самий злочин, так і у випадку, якщо перше притягнення до кримінальної відповідальності завершилося її виправданням.
Статтею 4 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, прийнятого 22.11.1984, закріплено право не бути притягненим до суду або покараним двічі. Згідно з цими положеннями нікого не можна вдруге притягнути до суду або покарати в порядку кримінального провадження під юрисдикцією однієї і тієї самої держави за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави. Положення попереднього пункту не перешкоджають повторному розгляду справи згідно із законом та кримінальною процедурою відповідної держави за наявності нових або нововиявлених фактів чи суттєвих недоліків у попередньому судовому розгляді, які могли вплинути на результати розгляду справи.
В контексті забезпечення гарантій щодо заборони двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення, положеннями пункту 3 частини другої статті 595 КПК України визначено, що кримінальне провадження, в якому судовими органами іноземної держави не було ухвалено вирок, може бути перейняте Україною за умови, якщо запитуюча держава надала гарантії, що у разі ухвалення вироку в Україні особа, яка притягається до кримінальної відповідальності, не піддаватиметься у запитуючій державі державному обвинуваченню за те ж кримінальне правопорушення.
Правову основу для вирішення процесуальних питань перейняття кримінального переслідування, окрім КПК України, становить Європейська Конвенція про передачу провадження у кримінальних справах від 15.05.1972, до якої Україна приєдналась 22.09.1995 відповідно до Закону України «Про приєднання України до Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах, 1972 рік» від 22.09.1995 № 339/95-ВР, та яка набула чинності для України 29.12.1995.
Згідно зі статтею 3 Конвенції від 15.05.1972 будь-яка Договірна Держава, що згідно із своїм власним законодавством має повноваження переслідувати за вчинення злочину, може для цілей застосування цієї Конвенції відмовитися або утримуватися від кримінального переслідування підозрюваної особи, яка вже притягнута або буде притягнута до відповідальності іншою Договірною Державою за вчинення того ж злочину. З урахуванням пункту 2 статті 21 будь-яке рішення про відмову або утримання від кримінального переслідування є тимчасовим до тих пір, поки остаточне рішення не буде прийняте в іншій Договірній Держав.
Відповідно до статті 30 означеної Конвенції будь-яка Договірна Держава, якій до порушення кримінального переслідування або в ході кримінального переслідування за злочин, який, на її думку, не має політичного або суто військового характеру, стає відомо про кримінальне переслідування в іншій Договірній Державі тієї ж особи і за той же злочин, розглядає можливість або відмови від розпочатого у себе переслідування, або його зупинення, або передачі до провадження іншій державі.
Якщо вона вважає за доцільне за існуючих обставин не відмовлятися від кримінального переслідування, яке вона здійснює у себе, або не зупиняти його, вона повідомляє про це іншу державу своєчасно і в усякому випадку до постанови рішення по суті справи.
Згідно зі статтею 31 означеної Конвенції у випадку, передбаченому у пункті 2 статті 30, зацікавлені держави намагаються, наскільки це можливо, визначити, після оцінки в кожному випадку обставин, зазначених у статті 8, яка з них буде продовжувати здійснення кримінального переслідування. Під час цієї процедури консультацій, зацікавлені держави відкладають постанову рішення по суті справи, не будучи при цьому зобов'язаними, однак, продовжувати цю відстрочку більш ніж на 30 днів від дати перепровадження повідомлення, передбаченого у пункті 2 статті 30.
Наступною умовою перейняття кримінального провадження є наявність «подвійної кримінальності», оскільки згідно вимог пункту 4 частини другої статті 595 КПК України діяння, якого стосується лист-запит, є кримінальним правопорушенням за законом України про кримінальну відповідальність, тобто воно має бути кваліфіковане як злочин за законодавством і запитуючої, і запитуваної держав.
Разом з тим, у статті 7 Конвенції від 15.05.1972 зазначено, що кримінальне переслідування може порушуватися у запитуваній державі тоді, коли злочин, щодо якого заявляється клопотання про порушення кримінального переслідування, становив би злочин у разі вчинення на її території і коли за таких обставин злочинцю може бути призначена міра покарання також згідно із її власним законодавством.
Також умовою перейняття кримінального провадження є відсутність обставин, що свідчать про неможливість перейняття кримінального провадження. Вичерпний перелік таких обставин визначений в статті 596 КПК України.
Так, кримінальне провадження не може бути перейняте, якщо: 1) не дотримані вимоги частини другої статті 595 цього Кодексу або міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) щодо цієї ж особи у зв'язку з тим же кримінальним правопорушенням в Україні судом ухвалено виправдувальний вирок; 3) щодо цієї ж особи у зв'язку з тим же кримінальним правопорушенням в Україні судом ухвалено обвинувальний вирок, за яким покарання вже відбуте або виконується; 4) щодо цієї ж особи у зв'язку з тим же кримінальним правопорушенням в Україні закрите кримінальне провадження або її звільнено від відбування покарання у зв'язку з помилуванням або амністією; 5) провадження щодо заявленого кримінального правопорушення не може здійснюватися у зв'язку із закінченням строку давності.
Згідно з пунктом 3 розділу VIII Інструкції №2599/5 після отримання від уповноваженого (центрального) органу іноземної держави клопотання про перейняття Україною кримінального провадження Мін'юст розглядає його щодо обґрунтованості й відповідності вимогам міжнародного договору України та Кримінального процесуального кодексу України. Мін'юст перевіряє, чи діяння, якого стосується клопотання, є кримінальним правопорушенням за законом України про кримінальну відповідальність.
За відсутності обставин, які згідно з Кримінальним процесуальним кодексом або міжнародним договором України перешкоджають виконанню клопотання, матеріали кримінальної справи без перекладу направляються до Генеральної прокуратури України для надання доручення про здійснення досудового розслідування відповідному прокурору згідно з частиною третьою статті 595 Кримінального процесуального кодексу України (пункт 6 розділу VIII Інструкції №2599/5).
Відповідно до пункту 8 розділу VIII Інструкції №2599/5 у разі виявлення Мін'юстом підстав, за наявності яких кримінальне провадження не може бути перейняте, передбачених статтею 596 Кримінального процесуального кодексу України або міжнародним договором України, матеріали клопотання повертають уповноваженому (центральному) органу іноземної держави й повідомляють підстави для відмови.
З наведених правових норм вбачається, що питання перейняття Україною кримінального провадження врегульовано статтею 595 КПК України та розділом VIII Інструкції №2599/5, а також статтями 54, 56 Договору та положеннями Конвенції від 15.05.1972.
В свою чергу, підстави, за яких неможливе перейняття кримінального провадження Україною, визначено статтею 596 КПК України, пунктом 8 розділу VIII Інструкції №2599/5.
Як було вказано вище, Міністр юстиції Республіки Польща звернувся до Міністра юстиції України листом від 29.12.2023 №DWMPC-ІІ.8057.6.2023, з проханням, зокрема представити позицію української сторони щодо можливості і доцільності перейняття українськими органами юстиції кримінального переслідування обвинуваченого ОСОБА_3 стосовно діяння, в якому він обвинувачується у рамках провадження, що ведеться Окружним судом у Варшаві.
Вказаний лист не містив клопотання про перейняття Україною кримінального провадження, оскільки його зміст зводився до проведення консультацій з українською стороною щодо можливості і доцільності здійснення такого перейняття у майбутньому та, відповідно, потребував надання роз'яснень з цього питання.
Звідси, наслідком належного виконання вказаного листа з боку Міністерства юстиції України мало бути надання повної та вичерпної відповіді консультаційного характеру з цитуванням і роз'ясненням вищевказаних норм чинного законодавства України, яке регулює порядок та умови перейняття кримінальних проваджень від іноземних держав, та здійсненим на підставі аналізу цим норм висновком щодо можливості і доцільності перейняття кримінального провадження щодо ОСОБА_3 , яке здійснюється Окружним судом у Варшаві.
Натомість, листом від 19.03.2024 №42404/47320-22-24/12.1.4 Міністерство юстиції України повідомило про розгляд Вищим антикорупційним судом кримінального провадження №52021000000000446 від 15.09.2021 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 369 Кримінального кодексу України. Відповідач, з посиланням на частину першу статті 598 Кримінального процесуального кодексу України, зазначив, що оскільки в Україні вже здійснюється кримінальне провадження, яке стосується тієї самої особи й тих самих діянь, провадження щодо яких здійснюється компетентними органами Польщі, і це провадження в Україні перебуває на стадії судового розгляду, підстави для вирішення питання про перейняття кримінального провадження наразі відсутні.
Дослідивши надану відповідачем відповідь на лист Міністра юстиції Республіки Польща від 29.12.2023 № DWMPC-ІІ.8057.6.2023, судом встановлено, що позиція відповідача, мотивована положеннями статті 598 КПК України, зводиться до неможливості перейняття кримінального провадження, оскільки в Україні вже здійснюється кримінальне провадження, яке перебуває на стадії судового розгляду.
Суд звертає увагу на те, що положеннями статті 598 КПК України визначено порядок кримінального провадження, що перейняте від іншої держави, а не підстави перейняття чи відмови в його перейнятті.
Так, згідно зі статтею 598 КПК України кримінальне провадження, що перейняте від компетентного органу іншої держави, починається зі стадії досудового розслідування та здійснюється згідно з цим Кодексом.
Відомості, які містяться в матеріалах, отриманих до перейняття кримінального провадження відповідним органом іншої держави на її території та згідно з її законодавством, можуть бути визнані допустимими під час судового розгляду в Україні, якщо це не порушує засад судочинства, передбачених Конституцією України та цим Кодексом, і вони не отримані з порушенням прав людини і основоположних свобод. Не потребують легалізації відомості, визнані судом допустимими.
Слідчий, прокурор України після перейняття кримінального провадження мають право здійснювати будь-які передбачені цим Кодексом процесуальні дії.
За наявності достатніх підстав для повідомлення про підозру воно повинно бути здійснене згідно з законом України про кримінальну відповідальність і в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Покарання, що призначається судом, не повинно бути суворішим від покарання, передбаченого законом запитуючої держави за таке ж кримінальне правопорушення.
Компетентному органу запитуючої держави надсилається копія остаточного процесуального рішення, що набуло законної сили.
Суд зазначає, що відповідач у своєму листі не роз'яснив Міністру юстиції Республіки Польща процитовані судом вище норми чинного українського законодавства, які регулюють порядок та умови перейняття кримінального провадження від іноземної держави, а вказав про відсутність підстав для перейняття кримінального провадження з посиланням на положення статті 598 КПК України, якою не врегульовано питання наявності чи відсутності підстав для перейняття провадження Україною, а отже, - не надав повну, вичерпну та обґрунтовану відповідь.
Відповідачем у спірному листі не вказані норми, які визначають передумови для перейняття кримінального провадження від іноземної держави, та не наведені випадки, за наявності яких кримінальне провадження не може бути перейняте. При цьому суд критично сприймає посилання відповідача на факт перебування на стадії судового розгляду кримінального провадження, яке здійснюється в Україні, як на підставу неможливості перейняття кримінального провадження з Польщі, оскільки стаття 596 КПК України такої підстави не містить.
Враховуючи означені обставини, суд дійшов висновку про ненадання відповідачем повної та обґрунтованої відповіді на лист Міністра юстиції Республіки Польща, з посиланням на положення національного законодавства, яким врегульовано питання перейняття кримінального провадження. Як наслідок, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій відповідача щодо ненадання у листі №42404/47320-22-24/14.1.4 від 19.03.2024 на запит Міністерства юстиції Польщі від 29.12.2023 повної та обґрунтованої позиції відповідно до положень національного законодавства, яким врегульовано питання перейняття кримінального провадження.
Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд виходить з того, що протиправні дії відповідача щодо ненадання повної та обґрунтованої позиції відповідно до положень національного законодавства, яким врегульовано питання перейняття кримінального провадження, щодо можливості і доцільності перейняття українськими органами юстиції кримінального переслідування обвинуваченого ОСОБА_3 стосовно діяння, в якому він обвинувачується у рамках провадження, що ведеться Окружним судом у Варшаві листом від 19.03.2024 №42404/47320-22-24/12.1.4, призвело до порушення його прав, що підтверджується наступним.
Листом адвоката Катажини Рандзьо-Сайковської від 18.10.2024 позивача повідомлено про ознайомлення з листом Міністерства юстиції, який був отриманий Окружним судом у Варшаві 06.05.2024. У цьому листі Міністерство юстиції проінформувало Суд про результати консультацій з українською стороною щодо передачі кримінального переслідування О. Тісленка в Україну та долучило лист заступника міністра юстиції України від 19.03.2024, в якому викладена позиція українських судочинних органів.
Відповідно до наявної в матеріалах справи копії листа державного секретаря Міністерства юстиції [Республіки Польща] Кшиштофа Шмішека №DWMPC-II.8057.6.2023 від 29.04.2024 судді окружного суду у Варшаві, що стосується справи VIII К 293/21, за результатами проведених консультацій за інформацією, наданою Міністерством юстиції України щодо провадження стосовно ОСОБА_3 , українська сторона зазначила, що кримінальне провадження щодо цього обвинуваченого наразі перебуває на стадії судового розгляду, що є ідентичним до провадження, яке здійснюється у Польщі. Обвинувачений наразі перебуває в Україні і йому обрано запобіжний захід у вигляді особистої майнової поруки. Водночас, українська сторона зазначила, що немає підстав для передачі до Польщі кримінального переслідування, яке здійснюється в Україні проти О. Тісленка. Заступник Міністра юстиції України зазначив, що українські органи юстиції вже здійснюють кримінальне провадження щодо тієї ж особи і за тими ж фактами, і ці провадження перебувають на стадії судового розгляду. Також в цьому листі заступник Міністра юстиції України зазначив, що відповідно до статті 598 КПК України кримінальне провадження, передане компетентному органу іноземної держави розпочинається від етапу досудового розслідування. Це означає, що у випадку передачі українській стороні кримінального провадження, що здійснюється у Польщі стосовно ОСОБА_3 , таке провадження розпочинається спочатку, тобто з досудової стадії. Також підкреслено, що жоден міжнародний договір або інший акт міжнародного права, сторонами якого є Республіка Польща та Україна, не зобов'язує до усунення юрисдикційного конфлікту у випадку кримінального провадження щодо однієї і тієї ж особи та одного і того ж діяння. Зокрема, такі положення не містяться в Договорі між Україною та Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, укладеному у Києві 24.05.1993. Також зазначено, що означеним Договором лише зобов'язано кожну зі сторін здійснювати на прохання іншої Договірної Сторони кримінальне переслідування своїх громадян, які підозрюються у вчиненні злочину та території Договірної Сторони, яка подає запит. Ця умова де-факто виконана, українські судові органи порушили і ведуть кримінальне провадження проти громадянина України, який підозрюється у вчиненні злочину та території Польщі. Також зазначено, що передача кримінального провадження, яке ведеться в Польщі, до України, проти чого однозначно виступає польська прокуратура, за нинішнього правового та фактичного стану не відповідає інтересам польської судової системи. Відповідно, Міністр юстиції не буде в даному випадку звертатися до української сторони з проханням взяти на себе або передати кримінальне переслідування обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_11 .
З означеного листа вбачається, що при прийнятті Міністром юстиції Польщі рішення не звертатися до української сторони з проханням взяти на себе або передати кримінальне переслідування, зокрема, обвинуваченого ОСОБА_3 , враховано позицію відповідача, викладену у листі №42404/47320-22-24/14.1.4 від 19.03.2024 на запит Міністерства юстиції Польщі від 29.12.2023.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача надати повну та обґрунтовану відповідь на лист Міністерства юстиції Польщі від 29.12.2023 щодо представлення позиції української сторони щодо можливості і доцільності перейняття українськими органами юстиції кримінального переслідування обвинуваченого ОСОБА_3 стосовно діяння, в якому він обвинувачується у рамках провадження, що ведеться Окружним судом у Варшаві з урахуванням висновків суду, що не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача 2 з огляду на таке.
Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас, згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
З урахуванням тієї обставини, що дії відповідача у розглядуваній ситуації стосуються ненадання повної та вичерпної відповіді на лист Міністра юстиції Республіки Польща, суд вважає, суд вважає, що у даному випадку задоволення позову шляхом зобов'язання відповідача надати таку відповідь не є втручанням у дискрецію суб'єкта владних повноважень.
Водночас, не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування листа Міністерства юстиції України від 42404/47320-22-24/12.1.4 від 19.03.2024, оскільки цей лист не є тим рішенням суб'єкта владних повноважень в розумінні КАС України, яке може бути оскаржено у судовому порядку.
При цьому, задоволення позову у вищезазначений спосіб шляхом визнання протиправними дій відповідача по наданню неналежної відповіді та зобов'язання його надати повну та вичерпну відповідь, на переконання суду, у повній мірі сприяють відновленню порушеного права позивача.
Додатково суд вважає за доцільне, обґрунтовуючи питання віднесення означеного спору до юрисдикції адміністративних судів, зазначити таке.
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 815/7008/15 (провадження №11-1149апп18), до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Також суд вважає за доцільне зазначити, що у постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 826/7244/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що розгляд скарг на дії чи бездіяльність Генеральної прокуратури України щодо неналежного розгляду адвокатського запиту про надання інформації, яка не є наслідком проведення досудового розслідування у конкретному кримінальному провадженні, віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
Велика Палата Верховного Суду у зазначеній справі підкреслила, що пов'язані з розглядом відповідного адвокатського запиту дії або бездіяльність Генеральної прокуратури України випливають із здійснення публічно-владної управлінської функції. При цьому чинним законодавством не встановлено винятків, які б давали підстави для протилежного висновку щодо правової природи зазначених дій або бездіяльності, а тому спори за скаргами на них є публічно-правовими.
Аналогічний висновок було викладено у постанові Верховного Суду від 25.07.2023 у справі № 160/8090/21.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду також розглядав справу №640/16277/19, у якій вирішувалося питання юрисдикції спору про ненадання відповіді на адвокатський запит, предметом якого була інформація, що стосувалася ймовірного позапроцесуального передання відомостей кримінального провадження неуповноваженим особам.
У справі №640/16277/19 адвокат звертався до ДБР із адвокатським запитом, у якому вимагав надати йому інформацію про ім'я працівника чи службової особи ДБР, що прямо чи опосередковано передав іншій особі інформацію про ухвалення судом рішень у кримінальному провадженні, а також про осіб, які надали вказівку чи дозвіл передавати такі відомості.
У постанові від 21 жовтня 2020 року у справі №640/16277/19 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що питання адвокатського запиту, що стосуються наявності інформації щодо встановлення обставин позапроцесуального передання даних досудового розслідування третім особам, та наявності права у таких осіб їх розголошувати не належать до відомостей досудового розслідування будь-якого кримінального провадження та не охоплюється поняттям таємниці досудового розслідування. За висновками Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі №640/16277/19 інформація, надати яку вимагав адвокат у вказаному запиті, належить до публічної інформації, а ДБР, як суб'єкт владних повноважень згідно із Законом України "Про доступ до публічної інформації", є розпорядником запитуваної інформації, у зв'язку з чим спір між адвокатом і ДБР щодо обов'язку останнього надати відповідь на адвокатський запит підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Спір у цій справі виник у зв'язку з протиправними, на переконання позивача, діями відповідача щодо надання спірним листом неповної відповіді на запит Міністра юстиції Республіки Польща.
Як було зазначено судом вище, вказаний лист не містив клопотання про перейняття Україною кримінального провадження, оскільки його зміст зводився до проведення консультацій з українською стороною щодо можливості і доцільності здійснення такого перейняття у майбутньому та, відповідно, потребував надання роз'яснень з цього питання.
Наслідком належного виконання вказаного листа з боку Міністерства юстиції України мало бути надання повної та вичерпної відповіді консультаційного характеру з цитуванням і роз'ясненням вищевказаних норм чинного законодавства України, яке регулює порядок та умови перейняття кримінальних проваджень від іноземних держав, та здійсненим на підставі аналізу цим норм висновком щодо можливості і доцільності перейняття кримінального провадження щодо О. Тісленка, яке здійснюється Окружним судом у Варшаві.
Отже, спірні дії відповідача були вчинені у межах неврегульованих положеннями КПК України попередніх консультацій, за результатом яких, як було вказано вище, Міністром юстиції Республіки Польща було прийнято рішення не звертатися до української сторони з проханням взяти на себе або передати кримінальне переслідування, зокрема, обвинуваченого ОСОБА_3 .
Таким чином, оскільки оскаржувані дії Мін'юсту полягають у наданні неналежної відповіді на лист Міністра юстиції Республіки Польща і такі дії були вчинені на виконання наданих Мін'юсту повноважень як суб'єкту владних повноважень, за відсутності можливості оскарження таких дій позивачем у порядку КПК України, суд дійшов висновку, що, в межах спірних відносин відповідачем виконувались владні управлінські функції. Враховуючи приписи КАС України, такі спори випливають із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій, що має наслідком віднесення їх до юрисдикції адміністративних судів.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Таким чином, позов слід задовольнити частково.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Суд звертає увагу позивача на те, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумови для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов'язати прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності є однією вимогою.
Такий правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.11.2020 у справі № 9901/67/20 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 93218001) та Верховним Судом у постанові від 09.09.2020 у справі №540/2321/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 91414456).
Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 05.11.2024 №47436678.
Враховуючи часткове задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1211,20 грн, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Міністерства юстиції України пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Міністерства юстиції України щодо ненадання у листі №42404/47320-22-24/14.1.4 від 19.03.2024, у відповідь на лист Міністра юстиції Республіки Польща від 29.12.2023 №DWMPC-ІІ.8057.6.2023, повної та обґрунтованої позиції відповідно до положень національного законодавства, яким врегульовано питання перейняття кримінального провадження.
3. Зобов'язати Міністерство юстиції України надати повну та обґрунтовану відповідь на лист Міністра юстиції Республіки Польща від 29.12.2023 №DWMPC-ІІ.8057.6.2023 щодо представлення позиції української сторони стосовно можливості і доцільності перейняття українськими органами юстиції кримінального переслідування обвинуваченого ОСОБА_3 щодо діяння, в якому він обвинувачується у рамках провадження, що ведеться Окружним судом у Варшаві, з урахуванням висновків суду.
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять грн 20 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Міністерства юстиції України (ідентифікаційний код 00015622, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Городецького, 13).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.