ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"22" січня 2025 р. справа № 300/7377/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Панікара І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, -
Адвокат Данилів Юрій Михайлович, діючи в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивачка), звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач), за змістом якого просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо призначення позивачу - ОСОБА_1 з 24.07.2024 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 62% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, без урахування до стажу роботи судді періоду роботи на посаді юрисконсульта 2 категорії в ДТСК «Івано-Франківськголовпостач» з 21.09.1992 по 19.02.1996 та періоду роботи на посадах старшого консультанта, помічника голови Арбітражного суду Івано Франківської області з 19.02.1996 по 12.04.1998 - загалом 5 років, а також половини строку навчання за денною формою в Калінінградському державному університеті з 25.08.1988 по 20.06.1992 - 1 рік 10 місяців 28 днів;
- зобов'язати відповідача здійснити з 24.07.2024 перерахунок та виплату позивачу - ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, зарахувавши до стажу роботи судді період роботи на посаді юрисконсульта 2 категорії в ДТСК «Івано-Франківськголовпостач» з 21.09.1992 по 19.02.1996 та період роботи на посадах старшого консультанта, помічника голови Арбітражного суду Івано-Франківської області з 19.02.1996 по 12.04.1998 - загалом 5 років, а також половину строку навчання за денною формою в Калінінградському державному університеті з 25.08.1988 по 20.06.1992 - 1 рік 10 місяців 28 днів, з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 з 24.07.2024 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, як суддя у відставці та отримує щомісячне довічне грошове утримання. Однак, відповідачем не зараховано при встановленні щомісячного довічного грошового утримання стаж роботи роботи судді період роботи на посаді юрисконсульта 2 категорії в ДТСК «Івано-Франківськголовпостач» з 21.09.1992 по 19.02.1996 та період роботи на посадах старшого консультанта, помічника голови Арбітражного суду Івано-Франківської області з 19.02.1996 по 12.04.1998. Позивачка вважає, що такий стаж повинен бути зарахований до стажу роботи, що дає право на відставку судді. З посиланням на норми Конституції України, Закону України "Про судоустрій і статус суддів" позивачка вважає дії відповідача щодо відмови у перерахунку її щомісячного довічного грошового утримання протиправними та такими, що порушують її право на отримання довічного грошового утримання судді у розмірі, визначеному зазначеним Законом.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.10.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.21).
25.11.2024 від Головного управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області надійшов відзив на позовну заяву, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечила. Вказала, що стаж роботи на посаді судді визначається статтею 137 Закону № 1402-VIII, якою визначений вичерпний перелік стажу (досвіду роботи), який враховується в стаж, що дає право на щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці та впливає на розмір зазначеного грошового утримання. За правилами пункту 2 частини 4 статті 43 Закону № 2862-XII (чинної у період обрання позивача суддею) до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років. Звернуто увагу суду на те, що в наведених переліках посад, робота на яких зараховується до стажу роботи на посаді судді, не зазначено періоду роботи на посадах старшого консультанта, помічника голови Арбітражного суду, половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних начальних закладах до стажу роботи, що дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання. Внаслідок чого, пенсійним органом протиправно не зарахований оскаржувані періоди до стажу роботи судді (а.с.36-39).
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.
ОСОБА_1 з 22.07.2024 отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016. Стаж судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання становить 26 років 3 місяці 11 днів (а.с.7).
Відповідно до копії розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 22.07.2024 № 4, виданого Господарським судом Івано-Франківської області стаж роботи судді становить 33 роки 02 місяці 08 днів (а.с.6).
Вважаючи дії відповідача щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці без урахування до стажу роботи судді періоду роботи на посаді юрисконсульта 2 категорії в ДТСК «Івано-Франківськголовпостач» з 21.09.1992 по 19.02.1996 та періоду роботи на посадах старшого консультанта, помічника голови Арбітражного суду Івано Франківської області з 19.02.1996 по 12.04.1998 - загалом 5 років, а також половини строку навчання за денною формою в Калінінградському державному університеті з 25.08.1988 по 20.06.1992 - 1 рік 10 місяців 28 днів протиправними, позивачка звернулася до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Статтею 64 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу та поширюються на всіх суддів України. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Таким чином, конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень, так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною 3 статті 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Досліджуючи поняття "щомісячне довічне грошове утримання судді", Конституційний суд України у мотивувальній частині рішення від 14 грудня 2011 року №18-рп/2011 вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов'язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді - виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
У Рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Також, у вказаному рішенні зазначено, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині статті 55 Конституції України.
Аналогічна позиція викладена у рішенні Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року № 4-рп/2016 (справа про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці).
Відповідно до пункту 4 частини 6 статті 126 Конституції України підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку.
Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013).
Відповідно до частини 3 статті 116 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею до Вищої ради правосуддя, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви ухвалює рішення про звільнення судді з посади.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 з 22.07.2024 отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016. Стаж судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання становить 26 років 3 місяці 11 днів (а.с.7).
Пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" визначено, що Вища рада правосуддя, окрім іншого, повноважна ухвалювати рішення про звільнення судді з посади.
Стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання є єдиним, обраховується та встановлюється (з'ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 06 березня 2018 року у справі № 308/6953/17, від 19 червня 2018 року у справі № 243/4448/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 428/4671/17, від 01 жовтня 2018 року у справі № 541/503/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 140/263/17, від 23 жовтня 2018 року у справі №686/10100/15-а, від 30 січня 2020 року у справі № 592/3694/17, від 23 червня 2022 року у справі № 420/1987/21, від 08 вересня 2022 року у справі № 380/10696/21.
Таким чином, Вища рада правосуддя є єдиним, конституційним органом, який при прийнятті рішення про звільнення судді у відставку обчислює необхідний стаж роботи на посаді судді, з якого і має розраховуватись та виплачуватись відповідне грошове утримання.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 зазначив, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов'язків судді. Надання судді за рахунок держави матеріального і соціального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.
Конституційний Суд України також висловлював аналогічні позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях від 24 червня 1999 року № 6-рп/99 (справа про фінансування судів), від 20 березня 2002 року №5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій та гарантій), від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу), від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії та щомісячного довічного грошового утримання), від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів).
З огляду на викладене конституційний статус судді зумовлює обов'язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 09 листопада 2018 року у справах № 713/1064/17, № 686/24597/16-а, № 686/1938/17, № 766/7021/17, №686/24597/16-а, від 11 грудня 2018 року у справі № 522/5168/17, від 22 жовтня 2020 року у справі № 420/1234/19.
Крім того, Конституція України у частині 2 статті 19 закріплює правило, згідно з яким органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними та незаконними і відповідно - підставою для притягнення таких суб'єктів до відповідальності.
Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 20 квітня 2021 року у справі №344/5707/19.
Відповідно до статті 116 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається згідно зі статтею 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
Пунктом 34 абзацом 4 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII встановлено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
На час призначення позивачки на посаду судді питання визначення стажу, який давав право на відставку судді, регулювалося частиною четвертою статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ "Про статус суддів" та Указом Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів".
Згідно із статтею 43 частиною 4 Закону України "Про статус суддів", зі змінами, внесеними Законом України від 24 лютого 1994 року № 4015-ХІІ "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус суддів", до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражі в України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Статтею 137 частиною 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції, яка діє з 05 серпня 2018 року) встановлено, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Системний аналіз вказаної норми в п взаємозв'язку з абзацом 4 пункту 34 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів"дає підстави для висновку, що з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у зв'язку з прийняттям Закону України "Про Вищий антикорупційний суд", яким внесено зміни до статті 137 Закону № 1402-VIII, суддям додатково до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Відповідно до статті 7 частини 1 Закону України "Про статус суддів" (у редакції, чинній станом на 14 жовтня 2002 року) на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.
З огляду на зазначене право на зарахування стажу роботи в галузі права тривалістю три роки мають судді, яких було призначено на посаду судді вперше згідно з вимогами, встановленими Законом України "Про статус суддів" на день їх обрання.
Саме така правова позиція покладена в основу рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 листопада 2018 року, яке залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі №9901/805/18.
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновками колегії суддів Касаційного адміністративного суду та зазначила, що статтю 137 частину 2 Закону № 1402-VIII (у редакції, яка діє з 05 серпня 2018 року) потрібно тлумачити таким чином, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагається законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення, оскільки вказана норма закону призвела до покращення правового становища суддів, надавши можливість зараховувати до стажу роботи на посаді судді їхній стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення їх на посаду.
Під час розгляду справи судом встановлено, що рішенням Вищої ради правосуддя від 16.07.2024 за № 2165/0/15-24 позивачку звільнено у відставку з посади судді Господарського суду (а.с.11-12).
Так, Вищою радою правосуддя встановлено, що станом на 16.07.2024 загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , який дає право на відставку, становить 33 роки 2 місяці 5 днів, із яких: 26 років 3 місяці 7 днів - робота на посаді судді; 5 років - стаж роботи за юридичною спеціальністю, вимога щодо якого визначалася за законом та який надав право для призначення на посаду судді: 1 рік 10 місяців 28 днів - половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі.
Це рішення Вищої ради правосуддя є чинним. Доказів протилежного учасниками справи не надано.
Вказане також підтверджується довідкою про стаж, що видана позивачці Господарським судом при звільненні (а.с.6), відповідно до змісту якої вказано, що до стажу судді входить:
- навчання в Калінінградському державному університеті (денна форма навчання) - 01 рік 10 місяців 29 днів;
- ДТСК «Івано-Франківськголовпостач» юрист консульт ІІ категорії (стаж, який зараховується відповідно до частини 2 статті 137 Закону України № 1402-VIII ) - 02 роки 10 місяців 07 днів;
- Арбітражний суд Івано-Франківської області, старший консультант, помічник голови (стаж, який зараховується відповідно до частини 2 статті 137 Закону України № 1402-VIII) - 02 роки 01 місяць 23 дні;
- Господарський суд Івано-Франківської області, суддя, заступник голови суду, суддя - 26 років 03 місяці 08 днів.
Суд звертає увагу сторін, що у постанові від 09 листопада 2018 року у справі №607/8146/17 Верховний Суд зробив, зокрема, висновок, що стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується і застосовується як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.
Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у постанові від 20 квітня 2021 року (справа № 344/570749).
Водночас, відповідачем при визначенні позивачу щомісячного довічного утримання судді у відставці взято до уваги лише частину стажу роботи на посаді судді (26 років 03 місяці 11 днів), та не враховано наявний у позивача і підтверджений документами стаж, що дає право на відставку і повинен враховуватись при обчисленні розміру щомісячного довічного утримання судді у відставці (а.с.7).
Тобто, пенсійним органом не враховано, що визначення стажу судді при звільненні у відставку для призначення щомісячного грошового утримання належить саме до повноважень Вищої ради правосуддя.
Варто вказати, що до повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області не віднесено визначення загального стажу роботи судді, який дає їй право на відставку і який визначає рівень щомісячного довічного грошового утримання судді.
Таким чином, загальний стаж, який має враховуватись при призначенні позивачці щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці повинен складати 33 роки 2 місяці 08 днів.
Наведене свідчить про наявність у позивачки права на зарахування до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, зокрема, також додатково половини строку навчання за денною формою в Калінінградському державному університеті - 1 рік 10 місяців 28 днів, періоду роботи з 21.09.1992 по 19.02.1996 на посаді юрисконсульта ІІ категорії в ДТСК «Івано-Франківськголовпостач», періоду роботи з 19.02.1996 по 12.04.1998 на посадах старшого консультанта, помічника голови Арбітражного суду Івано-Франківської області, що і було визначено Вищою радою правосуддя.
У зв'язку із наведеним, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо не проведення перерахунку позивачці щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 22.07.2024 виходячи із загального стажу роботи судді, що дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, у 33 роки 02 місяці 08 днів.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Відповідно до статті 245 частини 4 КАС України суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
З огляду на викладене, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного Фонду України в Івано-Франківській області здійснити з 22.07.2024 перерахунок ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи із загального стажу роботи судді, що дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, застосувавши визначений рішенням Вищої ради правосуддя від 16.07.2024 за № 2165/0/15-24 стаж роботи на посаді судді, що дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів в повному об'ємі правомірності своїх дій.
Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про необхідність задоволення заявлених позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення, позивач, згідно із квитанцією від 26.09.2024 підтвердила сплату судового збору на суму 1211,20 грн., за подання даного адміністративного позову, суд робить висновок про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області сплачений судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 - задоволити.
Визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо здійснення з 22.07.2024 перерахунку ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці без урахування до загального стажу роботи судді, що дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, визначений рішенням Вищої ради правосуддя від 16.07.2024 за № 2165/0/15-24 стаж роботи на посаді судді, що дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) здійснити з 22.07.2024 перерахунок та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, застосувавши визначений рішенням Вищої ради правосуддя від 16.07.2024 за № 2165/0/15-24 стаж роботи на посаді судді, що дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач:
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач:
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018).
Суддя /підпис/ Панікар І.В.