м. Вінниця
22 січня 2025 р. Справа № 120/17957/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вільчинського О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Теплицької селищної ради (відповідач). За змістом позовних вимог позивач просить суд: визнати протиправним та скасувати розпорядження Теплицького селищного голови від 30.10.2023 року №54 про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади адміністратора Відділу надання адміністративних послуг апарату Теплицької селищної ради Вінницької області, у зв'язку із скороченням штату працівників; поновити ОСОБА_1 на посаді адміністратора Відділу надання адміністративних послуг апарату Теплицької селищної ради Вінницької області з 01.11.2023 року; стягнути з Теплицької селищної ради Вінницької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.11.2023 року до дати прийняття рішення в цій справі; допустити рішення суду до негайного виконання в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку в межах суми платежу за один місяць.
Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржуване розпорядження прийнято відповідачем в порушення норм визначених ст. 49-2 КЗпП України, якою передбачено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. Крім того, представник позивача звертає увагу, що підставою звільнення позивача стало не зміна істотних умов праці, а скорочення штату, що не відповідає розпорядженню відповідача від 15.08.2023 №96 "Про попередження працівників Теплицької селищної ради про можливу зміну істотних умов праці та звільнення".
Представник позивача також зазначає, що відповідачем не враховано, що продуктивність і кваліфікація позивача дають переваги їй в залишенні на роботі, згідно з ч. 1 ст. 42 КЗпП України, яка має відповідну кваліфікацію належного рівня, продуктивність праці, порівняно з деякими іншими посадовими особами, яким було надано перевагу.
Ухвалою від 11.12.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
03.01.2024 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечує щодо задоволення позовних вимог. Зокрема вказує, що оскаржуване розпорядження № 54 від 30.10.2023 року про звільнення ОСОБА_1 - прийнято відповідно до норм чинного законодавства, а порядок звільнення позивача здійснений відповідно до всіх послідовно-обов'язкових дій, відповідно до норм визначених КзПП України.
02.01.2024 на адресу суду надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача спростовує доводи відповідача та наводить мотиви їх відхилення.
15.01.2024 до суду надійшло клопотання про долучення доказів, а саме лист Теплицької селищної ради від 15.12.2023 №2385.
Суд розглядає справу у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п. 10 ч. 1 ст. 4, ч.4 ст. 229 КАС України.
Відповідно до частини 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали адміністративної справи та оцінивши надані сторонами докази, суд встановив, що розпорядженням Теплицької селищної ради Вінницької області №152 від 16.07.2021 ОСОБА_1 призначена на посаду адміністратора відділу надання адміністративних послуг апарату Теплицької селищної ради Вінницької області в порядку переведення з посади начальника відділу земельних відносин апарату Теплицької селищної ради Вінницької області.
Рішенням 34 сесії Теплицької селищної ради 8 скликання "Про створення юридичної особи публічного права відділу надання адміністративних послуг Теплицької селищної ради" №1099 від 11.08.2023 року створено юридичну особу публічного права - відділ надання адміністративних послуг Теплицької селищної ради.
15.08.2023 року на виконання вищезазначеного рішення відповідачем видано розпорядження №96 "Про попередження працівників Теплицької селищної ради про можливу зміну істотних умов праці та звільнення", з яким ознайомлено ОСОБА_1 16.08.2023 року.
Розпорядженням Теплицького селищного голови Вінницької області, від 30.10.2023 року №54 ОСОБА_1 , звільнено з 31 жовтня 2023 року із займаної посади адміністратора відділу надання адміністративних послуг апарату Теплицької селищної ради Вінницької області у зв'язку з скороченням штату працівників, на підставі п.1 ч.1 ст.40 КзпП України, що підтверджується записом в трудовій книжці №26 від 31.10.2023 року.
Не погоджуючись з розпорядженням про звільнення з посади, позивач звернулася до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до ст. ст. 1, 2 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом; посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
Згідно з ст. 20 вказаного Закону, крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", цим та іншими законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 32 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
Згідно із ч. 4 ст. 36 КЗпП України припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Процедура вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України регламентована положеннями частини другої статті 40, статей 42, 49-2 цього Кодексу, що містять юридичні гарантії забезпечення прав працівників від незаконного звільнення та сприяння у збереженні роботи.
Так, частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 49-2 цього ж Кодексу про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Вимогами частини 3 статті 49-2 КЗпП України встановлено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Положеннями частини 1 статті 42 КЗпП України регламентовано, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:
1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;
2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;
3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;
4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;
5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу;
6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;
7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;
8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;
9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.
10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат;
11) працівникам, які є членами пожежно-рятувальних підрозділів для забезпечення добровільної пожежної охорони не менше року.
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Отже, умовою припинення трудових відносин з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, є, зокрема, ліквідація підприємства, установи, організації (державного органу) або їхня реорганізація, що поєднана зі скороченням штату/чисельності працівників та/або змінами в організації роботи (праці), унаслідок яких працівник надалі об'єктивно не може виконувати посадові обов'язки за посадою, яку обіймав до запровадження змін в організації праці, а щодо переведення на іншу посаду він або заперечує або для цього об'єктивно немає можливості.
Тлумачення частин 1 та 3 статті 49-2 КЗпП України дає підстави для висновку, що роботодавець одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати, відповідно до своєї кваліфікації.
Враховуючи, що обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника або уповноважений ним орган із дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які були на день звільнення.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією викладена Верховним Судом у постановах від 08.05.2019 у справі №806/1175/17, від 22.05.2019 у справі №813/5500/14 та від 14.03.2023 у справі №340/3094/19.
Слід зазначити, що законодавство України передбачає певну процедуру звільнення у зв'язку зі скороченням штату. Зокрема, звільнення у зв'язку із скороченням штату можливо, якщо роботодавцем вжито всіх заходів щодо переводу працівника на іншу посаду шляхом запропонування працівнику, що звільняється, всіх вакансій, на які може претендувати особа з урахуванням її фаху, кваліфікації, досвіду трудової діяльності, а також у випадках, коли неможливо перевести працівника з його згоди на іншу роботу, або коли працівник відмовився від такого переведення.
Згідно з роз'ясненням, викладеними у пункті 19 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
У справі, що розглядається, позивача звільнено з посади адміністратора Відділу надання адміністративних послуг апарату Теплицької селищної ради Вінницької області, відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Так, зі змісту пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України висновується, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Таким чином, згідно з цією нормою самостійними підставами змін в організації виробництва та праці є скорочення чисельності працівників або скорочення штату працівників.
Чисельність працівників - це списковий склад працівників і скорочення чисельності працівників передбачає зменшення їхньої кількості. Штат працівників - це сукупність посад, установлених штатним розписом підприємства, установи, організації. Тому скорочення штату являє собою зміну штатного розпису за рахунок ліквідації певних посад або зменшення кількості штатних одиниць за певними посадами.
Факторами, якими може бути зумовлена потреба скорочення чисельності або штату працівників є, зокрема: наміри роботодавця матеріально стимулювати працівників для здійснення потрібного обсягу робіт меншою кількістю персоналу через суміщення професій (посад), розширення зони обслуговування або збільшення обсягу виконуваної роботи, для чого працівникам встановлюються відповідні доплати за рахунок утвореної економії фонду заробітної плати; вдосконалення виробництва за допомогою автоматизації виробничих процесів, упровадження яких зумовлює зменшення кількості працівників певних професій і спеціальностей, потрібних для виконання роботи; перепрофілювання підприємства; зменшення обсягу виробництва продукції; інші несприятливі фактори та кризові явища у соціально-економічному розвитку суспільства.
Скорочення чисельності працівників і скорочення штату підприємства, установи, організації - поняття не тотожні, оскільки зі скороченням чисельності майже завжди відбувається скорочення штату і зміна чисельності працівників відповідно відображається у штатному розписі. А при скороченні штату чисельність може не тільки не зменшитися, а інколи навіть збільшитися (постанови Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 761/25605/17, від 28 вересня 2023 року у справі № 487/7770/21, від 23 листопада 2023 року у справі № 540/7633/21, від 14.08.2024 у справі № 300/2818/23).
При вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець, здійснюючи перевірку кваліфікації і продуктивності праці, повинен досліджувати документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку, про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо.
Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але у підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.
Наведене свідчить, що при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці (Постанова КАС ВС від 14.08.2024 у справі № 300/2818/23).
Так, як встановлено судом рішенням 34 сесії Теплицької селищної ради 8 скликання "Про створення юридичної особи публічного права відділу надання адміністративних послуг Теплицької селищної ради" №1099 від 11.08.2023 року створено юридичну особу публічного права - відділ надання адміністративних послуг Теплицької селищної ради.
15.08.2023 року на виконання рішення 34 сесії Теплицької селищної ради 8 скликання від 11.08.2023 року №1099 видано розпорядження №96 «Про попередження працівників Теплицької селищної ради про можливу зміну істотних умов праці та звільнення», зокрема під підпис у листі особистого ознайомлення 16.08.2023 року доведено зміст розпорядження позивачеві.
Як зазначає відповідач у відзиві, у структурі апарату Теплицької селищної ради до набрання чинності рішення 37 сесії Теплицької селищної ради 8 скликання №1096 від 17.10.2023 року перебували Відділ надання адміністративних послуг п'ять штатних одиниць із них начальник відділу, адміністратор - 1, адміністратор 4 та відділ державної реєстрації 3 штатних одиниці із них начальник відділу, державний реєстратор -1, державний реєстратор -2.
Так, у відділ надання адміністративних послуг Теплицької селищної ради структура затверджена у кількості 8 штатних одиниць із них начальник відділу - 1, адміністратор - 3, державний реєстратор -3, головний спеціаліст -1. Тобто, представник відповідача звертає увагу, що за рахунок зменшення кількості штатних одиниць адміністраторів на одну штатну одиницю введено одну штатну одиницю головного спеціаліста.
При цьому, з матеріалів справи судом встановлено, що на виконання вимог ст. 42 КЗпП України 20.12.2023 при визначенні працівників із більшою продуктивністю та кваліфікацією враховувалися подання начальника відділу ОСОБА_2 щодо кожного із адміністраторів, які працювали у відділі надання адміністративних послуг апарату Теплицької селищної ради.
Крім того, представник відповідача звертає увагу суду, що відділ надання адміністративних послуг Теплицької селищної ради із моменту державної реєстрації набув статусу юридичної особи при призначенні працівників відділу враховано лист начальника відділу, яка запропонувала призначити на посади адміністраторів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
З даного приводу доцільно зазначити, що перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України працівники мають перевагу на залишення на роботі лише при відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці, чого не було встановлено в даному випадку.
Досліджуючи наявні матеріали справи, суд звертає увагу, що відповідачем враховано, відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про досвід трудової діяльності, про виконувану роботу, продуктивність праці та сімейний стан, а тому суд не вбачає в даному випадку будь-яких порушень з боку відповідача.
Отже, відповідачем належною мірою було досліджено відсутність у позивача переважного права на залишення на роботі.
Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що у справі, що розглядається, фактично мало місце скорочення штатної посади адміністратора Відділу надання адміністративних послуг апарату Теплицької селищної ради Вінницької області, яку займала позивач. При цьому, у позивача на момент звільнення було відсутнє переважне права на залишення на роботі, а також відсутня можливість переведення останньої за її згодою, на іншу посаду. Відтак, відповідач дійшов правильного висновку про необхідність звільнення позивача, а тому у суду відсутні підстави для його поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а викладені в позовній заяві вимоги позивача є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно з вимогами ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають відшкодуванню.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: Теплицька селищна рада Гайсинського району Вінницької області (20301, Черкаська область, м. Умань, вул. Захисників України, 12, кв. 21, код ЄДРПОУ 04326193)
Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович