Справа № 553/3085/24 Номер провадження 33/814/186/25Головуючий у 1-й інстанції Фоміна Ю. В. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.
21 січня 2025 року м. Полтава
Суддя Полтавського апеляційного суду Карпушин Г.Л., при секретарі судового засідання Буйновій О.П., за участі адвоката Момот Т.Г., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_1 - адвоката Момот Тараса Григоровича на постанову Ленінського районного суду м. Полтави від 20 листопада 2024 року, -
Постановою судді Ленінського районного суду м. Полтави від 20 листопада ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн. 00 коп, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.
Стягнуто із ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605,60 грн на користь держави.
Цією постановою гр. ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що 08.09.2024 року о 01.01 годині в м. Полтава, вул. Харківська, 2 водій керував ТЗ QM 125T-16V н.з. НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, виражене тремтіння пальців рук, від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки або в КП ПО Центр терапії залежностей ПОР у лікаря-нарколога водій відмовився на боді-камеру №473420, чим порушив вимоги п.2.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП.
Не погодившись із вказаною постановою, її в апеляційному порядку оскаржив захисник ОСОБА_1 - адвокат Момот Т.Г. подавши апеляційну скаргу, в якій просить постанову Ленінського районного суду м. Полтава від 20 листопада 2024 року скасувати, а справу закрити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що не згоден з постановою суду першої інстанції, оскільки ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності як водія, а матеріали справи містять докази, що ОСОБА_1 є іншою особою, яка керувала транспортним засобом.
Крім того, посилається на те, що ОСОБА_1 не є водієм, а є іншою особою, яка керувала транспортним засобом, а тому його не можливо позбавити прав, які він не мав. Стверджує, що ОСОБА_1 не ухилявся від проходження огляду на стан сп?яніння, що підтверджується матеріалами справи.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши надані докази, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 08.09.2024 року о 01.01 годині в м. Полтава, вул. Харківська, 2 водій ОСОБА_1 керував ТЗ QM 125T-16V н.з. НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, виражене тремтіння пальців рук, від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки або в КП ПО Центр терапії залежностей ПОР у лікаря-нарколога водій відмовився на боді-камеру №473420, чим порушив вимоги п.2.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП.
Визнаючи ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та накладаючи адміністративне стягнення у вигляді штрафу, суд першої інстанції виходив з того, що зазначене підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД №713570 від 08.09.2024року, направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 08.09.2024 року, постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД №538164 від 08.09.2024 року, витягом і ІНС ІПНП, відеозаписом долученим до матеріалів справи та іншими доказами, які містяться в матеріалах справи.
З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується, з огляду на наступне.
Керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, тягне за собою адміністративну відповідальність, передбачену ч.1 ст.130 КУпАП.
Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінетом Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
Пунктом 2.5. ПДР України встановлено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Як можна спостерігати із наявних матеріалів справи, водій ОСОБА_1 не виконав вимоги п.2.5 ПДР України.
Доводи апелянта про те, що не згоден з постановою суду першої інстанції, оскільки ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності як водія, а матеріали справи містять докази, що ОСОБА_1 є іншою особою, яка керувала транспортним засобом, апеляційний суд відхиляє дані доводи виходячи з наступного.
Із долученого до матеріалів справи відеозапису, вбачається, що на відеореєстратор який знаходиться в автомобілі працівників поліції, вбачається факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом QM 125T-16V н.з. НОМЕР_1 . В ході спілкування з працівниками поліції ОСОБА_1 зазначив, що їде додому (хронологічний відрізок 01:02:11 - триває далі). На питання працівників поліції «чи вживали алкоголь» - останній відповів: «трошки вживав», виявлено ознаки алкогольного сп'яніння, тремтіння пальців рук.
Працівниками поліції було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці за допомогою прилажу «Драгер» або в медичному закладі (хронологічний відрізок 01:06:50 - триває далі).
Працівниками неодноразово повторно пропонується пройти огляд, одночасно роз'яснюючи порядок проходження та його права та обов'язки, працівниками поліції було розцінено дії ОСОБА_1 , як ухилення від проходження огляду та в подальшому складено протокол про адміністративне правопорушення.
Щодо доводу апеляційної скарг, що ОСОБА_1 керуючи мопедом QM 125T-16V н.з. НОМЕР_1 , не мав водійського посвідчення відповідної категорії і ніколи не отримував посвідчення водія, а отже не є водієм в розумінні ст.130 КУпАП, апеляційний суд відхиляє з таких підстав.
У рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати (далі Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
За таких обставин, ОСОБА_1 реалізуючи своє право керувати транспортним засобом, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна. Та такі ж посилання сторони захисту самі по собі не спростовують факту відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку.
Відповідно до пункту 1.10 ПДР України транспортний засіб - пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.
Пунктом 2.13 ПДР України мопеди, моторолери, скутери та інші транспортні засоби відносяться до певної категорії.
Так, до категорії А1 належать мопеди, моторолери та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об'ємом до 50 куб. см. або електродвигун потужністю до 4 кВт.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що Закон України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів» містить визначення електричний колісний транспортний засіб - дво- і більше колісний транспортний засіб, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка має технічні можливості заряджатися від зовнішнього джерела електричної енергії.
Також, у вищезгаданому Законі наведено визначення низько швидкісний легкий електричний транспортний засіб - колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома), системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, із двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість, що є меншою або дорівнює 50 кілометрів на годину та більшою за 10 кілометрів на годину, та споряджену масу не більше ніж 600 кілограмів.
Таким чином, моторолер, мопед, електроскутер відносяться до транспортних засобів.
Щодо інших доводів апеляційної скарги, суд не бере до уваги, так як матеріали справи містять докази, які підтверджують вину ОСОБА_1 , а саме: протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД №713570 від 08.09.2024 року відповідно до якого вбачається, що в ОСОБА_1 було виявлено ознаки алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, виражене тремтіння пальців рук), направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 08.09.2024 року, постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД №538164 від 08.09.2024 року, витягом і ІНС ІПНП, та іншими доказами, які містяться в матеріалах справи.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно із ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці застосовує загальноприйнятий європейський стандарт доказування «поза розумним сумнівом», зі змісту якого, сформульованого у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справах «Кобець проти України» та «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282), «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, «Барбера, Мессеге і Ябардо про Іспанії» від 6 грудня 1998 року; доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
З огляду на встановлені обставини справи, надані на їх підтвердження докази, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність належними та допустимими доказами вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Виходячи із системного аналізу зазначених норм, суд вважає, що правова природа додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом відповідно до санкції відповідної статті (частини статі) КУпАП, і полягає у забороні керувати транспортними засобами.
Позбавлення права керувати транспортними засобами має відповідати загальній меті будь-якого стягнення, передбаченій ст. 23 КУпАП. У контексті розглядуваного питання особливої уваги набуває досягнення мети стягнення щодо запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, з дотриманням засади справедливості та принципу рівності всіх перед законом.
Так, внаслідок порушення особою, незалежно від наявності чи відсутності у неї посвідчення подія, правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту створюється реальна небезпека для життя і здоров'я інших осіб та спричиняється відповідна шкода, а тому додаткове стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в окремих випадках є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди майну, здоров'ю чи навіть смерті іншим особам через порушення нею правил дорожнього руху в майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями.
При цьому, слід звернути увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання дорожньо-транспортної пригоди у такому випаду є значно вищою, а тому попереджувальна мета додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у такому випадку набуває особливого значення.
Крім того, як зазначила Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду (далі - ОП ККС ВС) у постанові від 04.09.2023 у справі №702/301/20, особі, яку визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого відповідною частиною статей 286, 286-1 КК, суд може призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення кримінального правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами.
Також ОП ККС ВС у вказаній постанові зазначила, що підхід щодо неможливості призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами особі, яка не отримувала посвідчення водія на право керування транспортними засобами, не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом, а також нівелює попереджувальну мету покарання.
Незважаючи на те, що у вказаній постанові йдеться про додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами за вчинення особою кримінальних правопорушень, передбачених ст. ст. 286, 286-1 КК, але правовий висновок, наведений у ній, підлягає застосуванню і у справах про адміністративні правопорушення при вирішенні питання про можливість застосування додаткового адміністративного стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, оскільки незалежно від виду правопорушення, чи то воно є кримінальним, чи то адміністративним, у будь-якому разі, йдеться про той самий захід примусу, а саме про позбавлення права керувати транспортними засобами, у зв'язку з вчиненням правопорушення, а також, у будь-якому разі, має бути дотримана засада справедливості та принцип рівності всіх перед законом при застосуванні цього заходу примусу.
Тому, враховуючи зазначене, виходячи із аналізу положень ст.ст. 1, 23, 30, 33, ч. 1 ст. 130 КУпАП, особі, яку визнано винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та яка виконувала функції водія під час вчинення цього правопорушення, суд має призначити додаткове стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа (водій) на момент вчинення цього адміністративного правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами.
Таким чином, надаючи оцінку доказам у справі в її сукупності, апеляційний суд вважає, що постанова суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, а тому апеляційна скарга захисника ОСОБА_1 - адвоката Момот Т.Г.. задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 - адвоката Момот Тараса Григоровича - залишити без задоволення.
Постанову судді Ленінського районного суду м. Полтави від 20 листопада 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Полтавського
апеляційного суду Г.Л. Карпушин