Іменем України
21 січня 2025 року
м. Харків
справа № 639/2077/24
провадження № 22-ц/818/487/25
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря: Сізонової О.О.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 20 травня 2024 року, постановлене під головуванням судді Баркової Н.В., -
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 20 травня 2024 року позов задоволено. Розірвано шлюб, укладений 14.02.2013 року між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, актовий запис №74. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211 гривень 20 копійок.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та закрити провадження у справі.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що він не був повідомлений належним чином про судовий розгляд і не отримав жодного процесуального документу. На підтверденні вищезазначеного було надано копію наказу №2-к від 01.05.2024 року про відрядження до м. Києва з 01.05.2024 року по 31.05.2025 року включно. Також зазначив, що при винесені рішення суду не були прийняті заходи для примирення подружжя, не встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка, і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті права, а також права їх дитини. Крім того всупереч вимогам законодавства, суд першої інстанції не прийняв до уваги наявність малолітньої дитини, не встановив її думку, щодо проживання з одним із батьків та не визначив з ким із батьків дитина буде проживати з урахуванням її думки.
Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що фактичні взаємовідносини, які склалися між подружжям вказують на те, що їх подальше сімейне життя і збереження сім'ї є неможливим.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, що 14 лютого 2013 року між ОСОБА_1 до ОСОБА_2 було укладено шлюб, який було зареєстровано у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, про що зроблено відповідний актовий запис №74 і підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 14.02.2013 року. Прізвище дружини змінено на « ОСОБА_4 » (а.с. 4).
Сторони мають малолітню дитину - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ., що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого повторно 17.06.2014 року, актовий запис №1806. Батьками дитини зазначені ОСОБА_2 та ОСОБА_6 (а.с.11).
Як на підставу позовних вимог, позивач посилалась на те, що 14.02.2013 року позивач та відповідач уклали шлюб. Сторони мають сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Як зазначає позивач, спору з відповідачем щодо місця проживання дитини немає. Разом з тим, позивач вказує, що підставою для розірвання шлюбу є ті обставини, що сторони не підтримують шлюбних відносин, проживають окремо, спільного господарства не ведуть, шлюб існує формально, отже позивач вважає, що сім'я розпалась та збереженню не підлягає, у зв'язку з чим вона вимушена звернутися до суду з вказаним позовом.
Так, відповідно до ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Частинами 3, 4 статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
У відповідності до ч. 2 ст. 104, ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України.
За змістом ч. 3 ст. 109 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
Відповідно до ч. 1 ст. 110, ст. 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Таким чином, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.
У позовній заяві позивач зазначає, що підставою для розірвання шлюбу є ті обставини, що сторони не підтримують шлюбних відносин, проживають окремо, спільного господарства не ведуть, шлюб існує формально, отже позивач вважає, що сім'я розпалась та збереженню не підлягає.
Встановивши, що позивач не має наміру продовжувати подальші шлюбні відносини, збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, а також враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою, суд дійшов правильного висновку про неможливість збереження шлюбу та наявність підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу.
Таким чином висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Посилання відповідача на те, що він не був повідомлений належним чином про розгляд справи є безпідставним. В матеріалах справи містяться зворотні повідомлення, які направлялись за зареєстрованим місцем проживання відповідача, проте були повернуті до суду у зв'язку із відсутністю адресата за вказаною адресою, що відповідно до норм ЦПК України є належним повідомленням, (а.с.23-24).
Згідно ст. ст. 12, 80 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Доказів, які б свідчили про фактичне збереження шлюбних відносин та неправильність висновків суду щодо наявності підстав для розірвання шлюбу відповідачем суду не надано.
Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не встановив думку малолітньої дитини щодо проживання з одним із батьків та не визначив, з ким із батьків дитина буде проживати, колегією суддів не приймається, оскільки це питання не вирішується при розірванні шлюбу.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 20 травня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова
Повний текст судового рішення виготовлено 21.01.2025 року