Дата документу 16.01.2025 Справа№ 336/2262/23
ЗАПОРІЗЬКИЙ Апеляційний суд
Провадження №11-кп/807/326/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Єдиний унікальний №336/2262/23Суддя-доповідач в 2-й інстанції ОСОБА_2
Категорія: ч.1 ст.121 КК України
16 січня 2025 року м.Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участі секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора (зі змінами) на вирок Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 30 вересня 2024 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Сімферополь АР Крим, який проживає у АДРЕСА_1 ,
визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України,
Вказаним вироком районного суду ОСОБА_8 визнано винуватим і засуджено за те, що він 11 грудня 2022 року у післяобідній час доби, діючи з прямим умислом, направленим на спричинення тяжких тілесних ушкоджень, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись у приміщенні гаражу АДРЕСА_2 , на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин з раніше знайомим йому ОСОБА_9 , який виник в процесі спільного вживання алкогольних напоїв, усвідомлюючи протиправність своїх дій, підійшов до ОСОБА_9 , який у той момент сидів на полімерному ящику та наніс йому один удар кулаком руки в область обличчя, внаслідок чого ОСОБА_9 втратив рівновагу та впав на підлогу. Після чого ОСОБА_8 , діючи умисно, схопив порожню скляну пляшку ємністю 0,5 л, яка знаходилась у приміщенні гаражу, та, нагнувшись над останнім, наніс йому вказаною пляшкою один удар в область обличчя, внаслідок чого вказана пляшка розбилась. Не зупиняючись на досягнутому, та, маючи явну фізичну перевагу над безпорадним ОСОБА_9 , ОСОБА_8 схопив ще одну порожню скляну пляшку ємністю 0,5 л, яка також знаходилась у приміщенні гаражу, та наніс йому нею ще один удар в область обличчя, внаслідок чого вказана пляшка розбилась.
Після цього ОСОБА_8 , продовжуючи свої дії, схопив ножівку по дереву, яка знаходилась у приміщенні гаражу, та, стоячи над ОСОБА_9 наніс йому металевою робочою частиною вказаної ножівки два удари в область голови, чим спричинив внаслідок усіх нанесених ударів ОСОБА_9 наступні тілесні ушкодження: відкритий перелом гратчастої кістки; дві рани лобово-тім'яної ділянки голови та рану правої завушної ділянки, з крововиливами в м'які тканини голови, та з розташованими в їх проекції множинними відкритими дрібними переломами зовнішньої кісткової пластинки лобової та правої скроневої кісток; рану та садна середньої частини лобової ділянки; множинні рани, садна, синці та крововиливи в м'яких тканинах обличчя; крововилив в білковій оболонці правого ока; рану проміжної частини нижньої губи зліва; синці на передніх поверхнях ліктьових ямок.
Тілесні ушкодження, спричинені ОСОБА_8 потерпілому ОСОБА_9 в обличчя, є тяжкими тілесними ушкодженнями, оскільки вони спричинили непоправне знівечення обличчя потерпілого ОСОБА_9 .
Дії ОСОБА_8 кваліфіковано за ч.1 ст.121 КК, як умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження як таке, що спричинило непоправне знівечення обличчя. Йому призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі.
На підставі ст.75 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст.76 КК.
Вирішено питання про цивільний позов, зарахування в строк покарання строку попереднього ув'язнення, скасування арешту майна та речові докази.
В апеляційній скарзі зі змінами прокурор просив вирок скасувати, ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання за ч.1 ст.121 КК у виді 5 років позбавлення волі.
Аргументуючи свої вимоги прокурор зазначив, що суд, звільняючи обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК, в достатній мірі не врахував характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, який належить до категорії тяжких злочинів. Вказаний злочин обвинувачений вчинив у стані алкогольного сп'яніння. Крім того, обвинувачений не розкаявся у вчиненому злочині та намагався ввести суд в обману щодо фактичних обставин справи. Обвинувачений суспільно-корисною працею не займається, веде антисоціальний образ життя, хоч і є особою, яка раніше в силу ст.89 КК не судима, але раніше тричі притягався до кримінальної відповідальності. Також суд не надав належної оцінки досудовій доповіді, прийняв взагалі протилежне рішення та не навів мотиви прийняття такого рішення.
Заслухавши доповідь судді, з'ясувавши позицію прокурора, яка повністю підтримала доводи та вимоги апеляційної скарги та наполягала на її задоволенні; обвинуваченого та його захисника, які заперечили проти скарги та просили залишити вирок суду без змін; перевіривши матеріали кримінального провадження і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга (зі змінами) підлягає задоволенню з таких підстав.
Подія кримінального правопорушення, доведеність винуватості ОСОБА_8 у його вчиненні, кримінально-правова оцінка його діянь в апеляційному порядку не оскаржені. У зв'язку з чим, з огляду на положення ч.1 ст.404 КПК вирок суду в цій частині не переглядався.
З цих же підстав судова колегія вважає встановленим скоєння кримінального правопорушення обвинуваченим ОСОБА_8 за обставин, зазначених в оскарженому вироку суду.
Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора щодо необґрунтованого звільнення судом обвинуваченого від відбування покарання на підставі ст.75 КК, то колегія суддів вважає їх слушними.
Так, відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст.65 КК, суд при виборі покарання зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Як випливає зі змісту ст.75 КК, застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що, виходячи з тяжкості кримінального правопорушення, даних про особу винного та інших обставин кримінального провадження, виправлення засудженого є можливим без ізоляції від суспільства.
При звільненні винної особи від відбування покарання з випробуванням, суду необхідно належним чином вмотивувати таке рішення, дослідивши й оцінивши всі обставини, що мають значення для справи, та врахувати, що ст.75 КК застосовується лише в тому разі, коли для цього є достатні підстави.
Проте зі змісту оскаржуваного вироку вбачається, що рішення суду про звільнення обвинуваченого ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням постановлено судом першої інстанції без його належного обґрунтування.
Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції призначаючи обвинуваченому покарання і звільняючи його від відбування цього покарання на підставі ст.75 КК, у вироку зазначив, що ним враховано ступінь тяжкості вчиненого злочину, який віднесено до тяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого, який раніше в силу ст.89 КК не судимий, має постійне місце проживання, офіційно не працевлаштований, не перебуває на обліку у лікаря нарколога. В якості обставини, що пом'якшує покарання, суд врахував щире каяття обвинуваченого, а обставиною протилежного змісту визнав вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння.
На підставі наведених обставин суд вважав, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, а тому вважав за можливе застосувати положення ст.75 КК.
Проте, перевіривши матеріали провадження, судова колегія дійшла переконання, що виправлення обвинуваченого із звільненням його від відбування покарання є неможливим.
Так, суд першої інстанції, хоча і зазначив у вироку, проте повною мірою не зважив на те, що обвинуваченим вчинено злочин проти здоров'я особи і такий злочин за законом віднесено до тяжких злочинів.
Крім того, не врахував суд і конкретні обставини вчиненого злочину, його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення.
Зокрема судом не враховано кількість і тяжкість заподіяних обвинуваченим потерпілому тілесних ушкоджень, спосіб заподіяння таких тілесних ушкоджень (нанесення одного удару рукою в область обличчя потерпілого, розбиття обвинуваченим об обличчя потерпілого двох скляних пляшок, нанесення двох ударів в область голови потерпілого робочою частиною ножівки по дереву). При цьому більшість тілесних ушкоджень обвинувачений завдавав потерпілому коли той лежав на підлозі, не міг чинити ніякого опору, тобто фактично перебував у безпорадному стані.
Крім того, не було проаналізовано та враховано судом дані, які характеризують особу винного, який офіційно не працевлаштований, будь-якою суспільно-корисною працею не займається, поведінку обвинуваченого до, в момент та після вчинення кримінального правопорушення. Не зважив суд і на спрямованість і мотиви протиправної поведінки обвинуваченого, тривалість та інтенсивність його протиправної діяльності, хоча ці обставини безумовно мають важливе значення для застосування звільнення від відбування покарання.
Сукупність наведених обставин у поєднанні з обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченого, свідчить про підвищену суспільну небезпеку обвинуваченого та про неможливість досягти мети заходу примусу без його ізоляції від суспільства.
Обставини, на які послався суд у вироку (щире каяття, наявність постійного місця проживання, не перебування на обліку у лікаря нарколога), апеляційний суд розцінює як такі, що давали суду достатні підстави для призначення ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на мінімально можливий строк за санкцією ч.1 ст.121 КК. Проте судова колегія не находить зазначені обставини достатніми, у даному випадку, для звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням.
Що стосується досудової доповіді, на яку послався суд першої інстанції, то колегія суддів зазначає, що досудова доповідь органу пробації має рекомендаційний характер. Вона може бути взята до уваги судом, але лише в комплексі з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що пом'якшують або обтяжують покарання. Більш того, наявна у справі досудова доповідь містить суперечливі дані, оскільки в ній одночасно зазначено і про неможливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, і про можливість такого виправлення.
Отже, висновок суду щодо наявності підстав для звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням є необґрунтованим, оскільки його було зроблено без урахування особливостей правозастосування ст.75 КК.
Таким чином, вказаний закон України про кримінальну відповідальність застосовано неправильно, як про це слушно зазначає прокурор в апеляційній скарзі. З цих підстав апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а вирок суду скасуванню в частині звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК з ухваленням апеляційним судом нового вироку в цій частині.
При цьому колегія суддів з огляду на те, що обвинуваченому в строк покарання підлягає зарахуванню строк його тримання під вартою з 16 грудня 2022 року по 08 лютого 2023 року, вважає за необхідне уточнити строк, з якого обвинуваченому підлягає зарахуванню в строк покарання строк його перебування під цілодобовим домашнім арештом, визначивши його з 09 лютого 2023 року по 17 березня 2023 року включно.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 407, 420 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу прокурора (зі змінами) задовольнити.
Вирок Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 30 вересня 2024 року щодо ОСОБА_8 в цій справі в частині звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України скасувати.
Ухвалити в цій частині новий вирок.
Призначити ОСОБА_8 покарання за ч.1 ст.121 КК України у виді 5 років позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання відраховувати з дня затримання ОСОБА_8 і приведення вироку до фактичного виконання.
На підставі ч.5 ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_8 в строк покарання строк його тримання під вартою з 16 грудня 2022 року по 08 лютого 2023 року.
На підставі ч.7 ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_8 у строк покарання строк перебування його під цілодобовим домашнім арештом з 09 лютого 2023 року по 17 березня 2023 року включно із розрахунку, що трьом дням цілодобового домашнього арешту відповідає один день позбавлення волі.
В решті вирок суду залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржений до Верховного Суду протягом трьох місяців з часу його проголошення.
Головуючий суддяСуддяСуддя
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4