Справа № 592/759/25
Провадження № 2/592/972/25
про залишення позовної заяви без руху
20 січня 2025 року м.Суми
Суддя Ковпаківського районного суду м. Суми Литовченко О.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Суми» про захист прав споживачів та стягнення заборгованості,
встановив:
Позивач, через свого представника, звернувся до суду з позовом та просить:
- звільнити позивача від сплати судового збору;
- стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за електричну енергію вироблену за «зеленим» тарифом в розмірі 85437,90 грн.
Перевіряючи позовну заяву на відповідність вимогам ст.ст. 175-177 ЦПК України, встановлено наступне.
Відповідно до ч.4 ст.177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Позивач зазначає, що позовна заява подана відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», тому він звільнений від сплати судового збору.
Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва.
Відповідно до п.22 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Згідно із ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: 1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; 6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.
Отже, позивач, вважаючи себе споживачем, при зверненні до суду обґрунтовує вказані позовні вимоги у відповідності до норм Закону України «Про захист прав споживачів», зазначивши про те, яке право споживача порушено (стаття 21 Закону України «Про захист прав споживачів»), тим самим навівши підтвердження того, що між сторонами існують правовідносини, які регулюються Законом України «Про захист прав споживачів».
Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини, які виникають між споживачами і виробниками, виконавцями, продавцями під час продажу товарів (виконанні робіт, наданні послуг), встановлює права споживачів на придбання товарів (робіт, послуг) належної якості та безпечних для життя і здоров'я, а також визначає механізм захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Статтею 22 вказаного Закону, визначено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
Із Закону України «Про захист прав споживачів» слідує, що для того, щоб особа була звільнена від сплати судового збору, недостатньо зазначити, що це є позов про захист прав споживачів, оскільки такий позов повинен містити предмет та обставини, які вказують на порушення прав позивача як споживача послуг. Тобто, предмет та підстави позову повинні вказувати на те, що такий позов пов'язаний з порушенням права споживача, з зазначенням такого права та способу захисту відповідно до положень, передбачених Закону України «Про захист прав споживачів».
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 в поданій позовній заяві не посилається на порушення відповідачем конкретної норми Закону України «Про захист прав споживачів», навпаки просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРА СУМИ» на користь ОСОБА_1 заборгованість по договору купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом в розмірі 85437,90 грн., у зв'язку із чим до спірних правовідносин Закон України «Про захист прав споживачів» не застосовується, і тому посилання позивача на положення цього Закону не можуть бути взяті судом до уваги.
Відтак ОСОБА_1 не звільнений від сплати судового збору на підставі ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів», тому повинен сплатити судовий збір при подачі позову до суду.
Порядок сплати і розмір судового збору визначений Законом України «Про судовий збір».
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік», з 1 січня 2025 року установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.
З позовної заяви вбачається, що позивачем заявлено вимогу майнового характеру.
Згідно до п. 1. ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою підприємцем становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, позивачем має бути сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 грн за платіжними реквізитами, які зазаначені за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України: http://kv.su.court.gov.ua/sud1806/gromadyanam/csz/.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути заборгованість за електричну енергію вироблену за «зеленим» тарифом за адресою АДРЕСА_1 .
Законодавцем в Цивільному процесуальному Кодексі України чітко визначено виключну підсудність справ та відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Як роз'яснено в постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 3 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Виключну підсудність встановлено, зокрема, для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально. У разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об'єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності. До нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це - позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Виходячи з аналізу зазначених правових норм, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об'єктом якого є нерухоме майно тощо.
Згідно з п.7.36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 року у справі №910/10647/18 виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані із нерухомим майном.
Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (ч. 1 ст. 30 ЦПК України). Такі позови пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.
Тому позивачу необхідно зазначити підстави звернення з позовною заявою до вказаного відповідача саме до Ковпаківського районного суду м. Суми.
Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи наведене вважаю, що провадження у справі неможливо відкрити до усунення вказаних недоліків, а тому, позовну заяву слід залишити без руху, а позивачу надати строк для їх усунення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 175, 177, 185 ЦПК України, ЗУ «Про судовий збір», суддя,
постановив:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Суми» про захист прав споживачів та стягнення заборгованості - залишити без руху.
Повідомити позивачу про необхідність усунення недоліків позову у десятиденний термін з дня отримання копії цієї ухвали.
Роз'яснити позивачу, що в разі не усунення недоліків позову в установлений судом строк позовна заява буде вважатись неподаною та повернута їй з усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя О.В. Литовченко