Справа № 308/431/25
1-кп/308/85/25
17 січня 2025 року м. Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ОСОБА_13 , захисників - адвокатів ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , розглянувши у підготовчому судовому засіданні клопотання начальника відділу Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_19 про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та клопотання захисників про зміну запобіжного заходу у кримінальному провадженні № 12023070000000298, відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10.10.2023, за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 - ч. 3 ст. 307 Кримінального кодексу України, ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 - ч. 3 ст. 307 Кримінального кодексу України, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 - ч. 3 ст. 307 Кримінального кодексу України, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 - ч. 3 ст. 307 Кримінального кодексу України, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 - ч. 3 ст. 307 Кримінального кодексу України, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 - ч. 3 ст. 307 Кримінального кодексу України, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 - ч. 3 ст. 307 Кримінального кодексу України, ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 - ч. 3 ст. 307 Кримінального кодексу України, ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 - ч. 3 ст. 307 Кримінального кодексу України, ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 - ч. 3 ст. 307 Кримінального кодексу України,
встановив:
У провадженні суду знаходиться кримінальне провадження № 308/431/25 (1-кп/308/85/25), внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023070000000298 від 10.10.2023, про обвинувачення ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 - ч. 3 ст. 307 Кримінального кодексу України та ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 - ч. 3 ст. 307 Кримінального кодексу України.
Прокурор подав до суду клопотання про продовження обвинуваченим ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та ОСОБА_13 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з тих підстав, що строк дії запобіжних заходів, продовжених згідно ухвал Ужгородського міськрайонного суду обвинуваченим закінчується. Підставою для продовження даних запобіжних заходів є наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
До суду від захисників ОСОБА_18 та ОСОБА_15 надійшли клопотання про зміну запобіжного заходу відносно їх підзахисних.
Крім того, у судовому засіданні захисники - адвокати ОСОБА_16 , ОСОБА_14 та ОСОБА_17 подали заперечення на клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.
Так, у поданому клопотанні захисник адвокат ОСОБА_15 просить суд змінити запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт із застосуванням спеціальних електронних засобів контролю.
Захисник адвокат ОСОБА_18 просить суд змінити обвинуваченим ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , запобіжний захід із тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід у вигляді застави.
Захисник адвокат ОСОБА_16 подала заперечення на клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у якому просила визначити щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заставу в розмірі, передбаченому п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України.
Захисник адвокат ОСОБА_14 подала заперечення на клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у якому просила відмовити у задоволенні клопотання та обрати щодо ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , альтернативний запобіжний захід у вигляді застави або цілодобового домашнього арешту з/без засобом контролю.
Захисник адвокат ОСОБА_17 подав заперечення на клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у якому просив відмовити у задоволенні клопотання та обрати щодо ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , альтернативний запобіжний захід у вигляді застави або домашнього арешту.
Захисник адвокат ОСОБА_15 подав заперечення на клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у якому просив відмовити у задоволенні клопотання та обрати щодо ОСОБА_10 альтернативний запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, а у крайньому випадку просив визначити заставу.
Клопотання обґрунтовані тим, що застосування найбільш суворого запобіжного заходу є недоцільним, а ризики, якими сторона обвинувачення обґрунтовує власні клопотанні, перестали існувати.
У підготовчому судовому засіданні прокурор подані ним клопотання про продовження строків дії обраних відносно обвинувачених запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою підтримав, просив клопотання задовольнити повністю.
У підготовчому судовому засіданні захисники обвинувачених проти клопотань прокурора заперечили, подані ними клопотання про зміну запобіжного заходу підтримали та просили їх задовольнити.
У підготовчому судовому засіданні обвинувачені підтримали своїх захисників.
Заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд доходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 176 КПК України запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування та до початку підготовчого судового засідання - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.
У відповідності до вимог ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків. Застосування таких заходів завжди пов'язано із необхідністю запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, а саме запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Суд враховує, що запобіжні заходи у кримінальному провадженні обмежують права особи на свободу та особисту недоторканність, гарантовані ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, а тому можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети та підстав, визначених КПК, з урахуванням відповідної практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до положень статті 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу чи особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою може оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.
Відповідно до рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 по справі «Харченко проти України» (Заява N 40107/02) питання про те, чи є тривалість тримання під вартою обґрунтованою, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин, підстав, якими національні органи мотивували свої рішення, та належно задокументованих фактів. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (див., серед інших джерел, рішення у справі "Лабіта проти Італії" (980_009 ) (Labita v. Italy), [GC], N 26772/95, п. 153, ECHR 2000-IV).
Суд бере до уваги наявність обґрунтованої підозри про вчинення обвинуваченими, інкримінованих їм кримінальних правопорушень, які за правилами ст. 12 КК України, є особливо тяжкими злочинами.
На переконання суду, на даний час обґрунтованість підозри у кримінальному провадженні об'єктивно не може оспорюватись у зв'язку з тим, що обвинувальний акт скеровано до суду. При цьому правова позиція прокурора може бути перевірена лише під час судового розгляду. Інакше кажучи, питання щодо обґрунтованості та доведеності обвинувачення суд зможе вирішити лише за результатами судового розгляду і не вправі оцінювати докази з цього приводу наперед.
Разом із тим, беручи до увагу стадійність кримінального провадження, суд вказує на достатність повідомлених прокурором відомостей під час підготовчого судового засідання для висновку про існування раціональних підстав для обвинувачення ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень.
Жодних доказів про необґрунтованість підозри у вчиненні обвинуваченими кримінальних правопорушень суду не надано.
Доцільно також зауважити про те, що санкція ч. 3 ст. 307 КК України передбачає допустимість застосування покарання у вигляді позбавлення волі на строк від дев'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.
У свою чергу, ч. 1 та 2 ст. 255 КК України встановлено можливість застосування основного покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 7 до 12 та від 5 до 12 років відповідно.
Перевіряючи доводи прокурора на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, суд доходить до висновку про наявність підстав вважати, що з огляду на обставини кримінального провадження, тяжкість інкримінованих обвинуваченим правопорушень, а також характер та методику розслідування кримінальних правопорушень у сфері обігу наркотичних засобів на даний час існують ризики того, що обвинувачені можуть переховуватися від суду та незаконно впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальні правопорушення, у яких обвинувачуються.
Заперечення захисників, викладені у поданих ними клопотаннях, запереченнях, які озвучені в судовому засіданні, означених висновків не спростовують.
Із урахуванням, зокрема, даних про особу кожного із обвинувачених, характеру інкримінованих їм діянь та одночасної потреби у проведенні судом дій, спрямованих на встановлення всіх обставин кримінального правопорушення, суд вважає, що продовження строку тримання обвинуваченим під вартою буде доцільним, а також відповідатиме вимогам процесуального закону.
При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у п. 79 рішення у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, відповідно до якої питання обґрунтованості тривалості тримання під вартою не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних його обставин. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи, а також, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу.
Крім того, суд бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, а саме рішення «Лабіта проти Італії», за яким питання розумності строків тримання особи під вартою вирішуються судом, зважаючи на наявність дійсного публічного інтересу у триманні особи під вартою, що переважає над приватним правом особи на особисту недоторканність.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні «Нечипорук та Йонкало проти України» зазначив, що питання про те, чи є тривалість тримання під вартою розумною, не можна вирішувати абстрактно. Наявність підстав для залишення обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі з урахуванням її особливостей. Продовжуване тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX).
Суд додаткового наголошує на тому, що кримінальні правопорушення, передбачені статтею 307 КК України, є злочинами у сфері обігу особливо небезпечних наркотичних засобів, що створює загрозу для здоров'я населення.
Отже, характер та фактичні обставини інкримінованих обвинуваченим кримінальних правопорушень свідчать про їх підвищену суспільну небезпеку.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою міститься і в положеннях ст. 177, 178, 183 КПК України.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 року, тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи. Національні судові органи повинні розглядати всі обставини, що дають підстави ствердити наявність публічного інтересу, який би виправдав виняток із загальної норми про повагу до свободи людини.
Суд зауважує, що ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови»). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.
Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого.
Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, Європейський суд з прав людини зазначав, що право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
За таких обставин, на переконання суду, в даному випадку суспільний інтерес у завершенні неупередженого розгляду даного кримінального провадження слід визнати виключними обставинами, згідно з якими лише продовження строку дії застосування раніше обраного запобіжного заходу зможе запобігти визначеним ризикам.
Крім того, стороною захисту не надано будь - яких доказів на підтвердження того, що ризик переховування цих обвинувачених, а також ризик їх впливу на інших учасників процесу, або взагалі перестали існувати, або зменшилися настільки, що й такий запобіжний захід як інший не пов'язаний із позбавленням волі здатний їм запобігти, а тому підстав для зміни застосованого до обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на інший не пов'язаний із позбавленням волі суд не вбачає.
Будь - яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, для зміни стосовно обвинувачених запобіжних заходів із тримання під вартою на більш м'які запобіжні заходи, судом не встановлено. Переконливих доказів на підтвердження обставин, які б вказували на зменшення або зникнення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які приймались до уваги при обранні та продовженні обвинуваченим запобіжних заходів, суду не надано.
Доводи захисників та обвинувачених щодо необхідності зміни запобіжного заходу є необґрунтованими з огляду на те, що вони не спростовують вищенаведених обставин.
Порядок продовження строку тримання під вартою унормовано статтею 199 КПК України, приписи якої передбачають, що розгляд клопотань про продовження строку тримання під вартою здійснюється за правилами, передбаченими для розгляду клопотань про застосування запобіжного заходу.
Системний аналіз цитованої правової регламентації з питань застосування запобіжних заходів дозволяє суду стверджувати про те, що чинне законодавство у випадках вирішення питань щодо продовження строку дії наведених заходів забезпечення кримінального провадження зобов'язує суд перевіряти можливість запобігання ризикам, персоніфікованих ст. 177 КПК України, шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу до особи, аніж той, про обрання (продовження) якого просить сторона обвинувачення.
Частина 1 ст. 176 КПК України встановлює такі альтернативні триманню під вартою запобіжні заходи: особисте зобов'язання, особиста порука, застава, домашній арешт. Найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.
За обставин цього кримінального провадження ризики переховування обвинувачених від суду та впливу на свідків є дійсними та триваючими. На переконання суду, застосування альтернативних запобіжних заходів, що не пов'язані з триманням під вартою, не забезпечить належної поведінки кожного з обвинувачених, а також не зменшить наявних ризиків.
Отже, беручи до уваги особу кожного з обвинувачених, характер пред'явленого обвинувачення, тяжкість покарання, що їм загрожує, суд вказує на те, що застосування альтернативних запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту, застави, особистого зобов'язання на даній стадії судового процесу є недоцільним з огляду на їх непропорційність встановленим ризикам. Вказане зумовлює висновок про те, що за обставин цього кримінального провадження перелічені запобіжні заходи не будуть ефективними стримуючими факторами.
Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги те, що судове провадження щодо обвинувачених триває, підстав для зміни чи скасування обраного запобіжного заходу не має, враховуючи, що ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 обвинувачуються у вчиненні злочинів, які згідно ст.12 КК України відносяться до особливо тяжких злочинів, обвинувачені можуть переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальні правопорушення, у яких обвинувачуються, що свідчить про неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів. Також, оцінюючи в сукупності всі обставини, передбачені ст. 178 КПК України, суд приходить до висновку про доцільність продовження строку тримання під вартою відносно обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 .
За правилами ч.4 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні, зокрема, щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
Підсумовуючи викладене в сукупності, суд доходить до висновку про необхідність задоволення клопотань прокурора. У свою чергу, задоволення клопотань прокурора щодо продовження строку запобіжного заходу обвинуваченим у вигляді тримання під вартою виключає можливість задоволення клопотань захисників про зміну запобіжного заходу більш м'яким, а тому останні слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. 176-178, 331, 369-372, 392 КПК України, суд
постановив:
У задоволенні клопотань захисників ОСОБА_20 та ОСОБА_15 про зміну запобіжного заходу - відмовити.
Клопотання прокурора - задовольнити.
Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 строком до 60 днів, а саме до 16 березня 2025 року включно без визначення розміру застави.
Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченої ОСОБА_12 строком до 60 днів, а саме до 16 березня 2025 року включно без визначення розміру застави.
Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 строком до 60 днів, а саме до 16 березня 2025 року включно без визначення розміру застави.
Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 строком до 60 днів, а саме до 16 березня 2025 року включно без визначення розміру застави.
Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_9 строком до 60 днів, а саме до 16 березня 2025 року включно без визначення розміру застави.
Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 строком до 60 днів, а саме до 16 березня 2025 року включно без визначення розміру застави.
Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_8 строком до 60 днів, а саме до 16 березня 2025 року включно без визначення розміру застави.
Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_11 строком до 60 днів, а саме до 16 березня 2025 року включно без визначення розміру застави.
Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_10 строком до 60 днів, а саме до 16 березня 2025 року включно без визначення розміру застави.
Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_13 строком до 60 днів, а саме до 16 березня 2025 року включно без визначення розміру застави.
Копію ухвали вручити обвинуваченим, прокурору і надіслати начальнику ДУ «Закарпатська установа виконання покарань № 9».
На ухвалу може бути подана апеляція протягом п'яти днів, починаючи з наступної дня після її проголошення до Закарпатського апеляційного суду.
Суддя ОСОБА_1