Справа № 308/18880/24
20 січня 2025 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:
головуючого судді Данко В.Й.,
за участю:
секретаря судового засідання Ткаченко Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Ужгороді адміністративну справу за позовом Гумен Наталії Василівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про скасування постанови
до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Гумен Наталії Василівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі - позивачка), до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області код ЄДРПОУ 40108913, місцезнаходження: м. Ужгород, вул. Ф. Ракоці, 13 (далі - відповідач), у якій представниця позивачки просить суд:
-скасувати постанову про адміністративне правопорушення ЕГА №1437548 від 22.05.2024 про притягнення позивачки до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене ст. 183 КУпАП та накладення на позивачку адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 850 грн. 00 коп.;
-провадження у справі про притягнення позивачки до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене ст. 183 КУпАП закрити.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у діях позивачки відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 183 КУпАП.
До суду від представника відповідача надійшов відзив, у якому він проти позову заперечив. Відзив обґрунтований тим, що складена відносно позивачки постанова прийняття у відповідності до положень національного законодавства.
До суду від представниці позивачки надійшла відповідь на відзив, у якій вона позовні вимоги підтримала. У відповіді на відзив представниця позивачки повторно наголосила на необґрунтованості постанови, додатково звернула увагу на те, що відповідач не надав доказів складання протоколу відносно позивачки, а також вказала на те, що витрати на професійну (правничу) допомогу є співмірними та реальними.
У судове засідання позивач та її представниця не з'явилися, належним чином повідомлені про час, дату і місце його проведення, від представниці позивачки надійшла заява про розгляд справи без участі.
У судове засідання відповідач явку уповноваженого представника не забезпечив, належним чином повідомлений про час, дату і місце його проведення, клопотання про відкладення не подав.
Ухвалою від 29.11.2024 суддя залишив позовну заяву без руху.
Ухвалою від 09.12.2024 суддя прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі та витребував докази.
Ухвалою від 27.12.2024 суд витребував додаткові докази.
Ухвалою від 20.01.2025 суд задовольнив клопотання представниці позивачки про поновлення строку звернення до суду та відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Згідно з постановою серії ЕГА №1437548 від 22.05.2024 позивачку визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 183 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1700 грн.
Як слідує зі змісту оскаржуваної постанови, підставою для притягнення до адміністративної відповідальності стало те, що 22.05.2024 о 03:39:58 знаходячись за адресою проживання АДРЕСА_1 позивачка здійснила завідомо неправдивий виклик, повідомивши про факт домашнього насильства, якого не було.
Дії позивачки кваліфіковано за ст. 183 КУпАП.
Вважаючи вищезгадану постанову протиправною, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд виходив із такого.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), Законами України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII).
Частиною 2 статті 19 Конституції України від 28.06.1991 №254к/96-ВР визначено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма Основного Закону означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
«На підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень: повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.
«У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
Згідно зі статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
За правилами статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Таким чином, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Частиною 1 статті 3 Закону № 580-VIII закріплено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 183 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за завідомо неправдивий виклик пожежно-рятувального підрозділу (частини), поліції, бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги або інших аварійно-рятувальних формувань.
На підставі частини 1 статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають, серед іншого, справи про адміністративні правопорушення, зокрема передбачені статтею 183 цього Кодексу.
Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Як передбачено приписами статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-8 цього Кодексу.
Згідно з положеннями статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати про те, що достатньою та необхідною підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності за завідомо неправдивий виклик поліції є наявність в її діях відповідного складу правопорушення, що повинно підтверджуватися належними і допустимими доказами в розумінні статті 251 КУпАП та статей 73, 74 КАС України.
При цьому об'єктом правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена статтею 183 КУпАП, є суспільні відносини у сфері громадського порядку.
Громадський порядок - це обумовлена потребами суспільства система врегульованих правовими та іншими соціальними нормами система відносин, що складаються у процесі спілкування людей, і яка має на меті забезпечення спокійної обстановки суспільного життя, нормальних умов для праці і відпочинку людей, для діяльності державних органів, а також підприємств, установ та організацій.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого статтею 183 КУпАП, полягає у завідомо неправдивому виклику поліції і такі дії спрямовані на зрив нормальної роботи поліції. Тобто, правопорушник викликає поліцію нібито для надання допомоги, знаючи наперед про те, що в цьому немає ніякої необхідності.
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю прямого умислу правопорушника, який повідомляє певну інформацію поліції, усвідомлюючи, що така інформація є неправдивою і бажаючи даремного виїзду поліції на місце виклику.
Частиною першою статті 254 КУпАП встановлено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Згідно з частиною третьої статті 254 КУпАП протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.
За змістом частини першої статті 255 КУпАП у справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 183 КУпАП, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи органів Національної поліції.
Відповідно до положень статті 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.
У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.
При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
Згідно з частиною першою статті 258 КУпАП протокол не складається в разі вчинення адміністративних правопорушень, передбачених статтями 70, 77, частиною третьою статті 85, статтею 153, якщо розмір штрафу не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, частиною першою статті 85, якщо розмір штрафу не перевищує семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, статтею 107 (у випадках вчинення правопорушень, перелічених у частині третій статті 238), частиною третьою статті 109, статтею 110, частинами першою, другою і третьою статті 114, статтею 115, частинами першою, другою статті 116-1, частинами першою, другою і третьою статті 116-3, статтями 119, 134, 135, частинами першою, другою, третьою і п'ятою статті 185-3, статтею 197 (при накладенні адміністративного стягнення у вигляді попередження), статтею 198 (при накладенні адміністративного стягнення у вигляді попередження), а також статтями 202-203-1, 204-2, 204-4 (у випадках виявлення цих правопорушень у пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон України чи контрольних пунктах в'їзду-виїзду) цього Кодексу, якщо особа не оспорює допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається.
Частиною другою цієї ж статті визначено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, адміністративних правопорушень, передбачених частиною другою статті 122-2, частинами другою, третьою статті 132-1, статтею 132-2 цього Кодексу, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, а також порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису).
Протоколи не складаються і в інших випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення (частина третя статті 258 КУпАП).
За приписами частин шостої та сьомої статті 258 КУпАП якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, та правопорушень, передбачених статтею 132-2 цього Кодексу, або порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису). Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Постанова у справі про адміністративне правопорушення складається у двох екземплярах, один з яких вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Суд зазначає про те, що вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 183 КУпАП, не віднесено до випадків, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається.
Отже, у випадку притягнення особи до відповідальності за вчинення правопорушення, передбачене статтею183 КУпАП, складення протоколу про адміністративне правопорушення є обов'язковим; відсутність складення протоколу про адміністративне правопорушення повинно розцінюватися як відсутність належного і допустимого доказу вчинення правопорушення, а також порушення права особи на захист.
Системний аналіз положень КУпАП дає підстави для висновку, що якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, уповноважена посадова особа зобов'язана здобути докази винуватості особи у вчиненні правопорушення.
Суд зауважує про те, що в обґрунтування складеної постанови представник відповідача не надав жодних доказів.
Крім того, в оскаржуваній постанові відсутні також будь-які посилання на докази, на яких така постанова ґрунтується.
Склад адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 183 КУпАП, потребує умисної форми вини особи, коли, відповідно до статті 10 цього Кодексу, особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Факт звернення до поліції позивачкою визнається. Як стверджується у позовній заяві, виклик працівників поліції був зумовлений поведінкою її співмешканця.
Водночас, на переконання суду, відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що виклик екіпажу поліції позивачка здійснила з тим, щоб повідомити завідомо неправдиві відомості та з метою зриву або ускладнення нормальної роботи органів поліції шляхом даремного виїзду на місце виклику.
У матеріалах справи відсутні належні та достатні докази, які би беззаперечно свідчили про те, що позивачка викликала поліцію, свідомо знаючи про те, що в такому виклику немає необхідності. Відповідач, між тим, не обґрунтував та не підтвердив жодними доказами наявність у діях позивачки за обставин, що склалися, прямого умислу на завідомо неправдивий виклик поліції.
Суд зазначає, що працівником поліції здійснено лише ймовірне припущення про відсутність підстав для виклику поліції, без належних на це доказів.
Тобто в цьому випадку відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 183 КАС України, за яке позивачку притягнуто до відповідальності спірною постановою.
За таких обставин суд доходить до висновку про необґрунтованість оскаржуваної постанови.
Відповідно до частини 3 статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Таким чином, цитованою нормою КАС України визначено вичерпний перелік судових рішень, які суд першої інстанції може приймати у справах з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.
Суд зауважує, що у задоволенні вимог про закриття провадження у справі слід відмовити, оскільки випадки закриття провадження а адміністративній справі регламентуються статтею 247 КУпАП.
Зазначена норма адресована органу, який розглядає справу про адміністративне правопорушення. Натомість у даному випадку має місце оскарження вже прийнятого рішення відповідача за наслідками розгляду адміністративної справи, а перелік рішень, які можуть бути ухвалені судом у даному випадку вичерпно перелічено у статті 286 КАС України.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Із урахуванням наведеного суд вважає, що для ефективного захисту прав позивачки необхідно вийти за межі позовних вимог та закрити справу про адміністративне правопорушення.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково.
В силу приписів частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 1 статті 133 КАС України).
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
За визначенням, наведеним у статті 1 цього Закону, договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Згідно з частиною 1 статті 26 цитованого Закону адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Відповідно до положень статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру або погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Вказане узгоджується із правовим висновком відображеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 по справі №922/1964/21.
За правилами статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (пункт 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року №922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).
В обґрунтування розміру заявлених адвокатських витрат представниця позивачки надала договір про надання правової допомоги №16 від 21.11.2024, акт виконаних робіт (наданих послуг), який є додатком до згаданого договору про надання правової допомоги, а також квитанцію до платіжної інструкції від 20.12.2024.
За договором про надання правової допомоги №16 від 21.11.2024, укладеним між позивачкою та її представницею, розмір гонорару, який сплачує клієнт за надану правову допомогу становить 4000 гривень, тобто є фіксованим.
Акт виконаних робіт (додаток №2 до договору про надання правової допомоги №16 від 21.11.2024), представлений у табличному вигляді та містить розбивку на послуги, їх вартість і термін виконання.
За актом виконаних робіт представницею позивачки було надано, а позивачкою прийнято такі юридичні послуги:
1)усна з вивченням документів консультація клієнта щодо захисту її прав, а саме - щодо питання оскарження постанови серії ЕГА №1437548 про притягнення позивачки до адміністративної відповідальності за статтею 183 КУпАП, термін виконання - 1 год., вартість - 500 грн.;
2)подання адвокатського запиту в інтересах ОСОБА_1 до Відділу ДВС у місті Ужгороді для отримання постанови серії ЕГА №1437548 та ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження ВП №76242466, термін виконання - 1 год., вартість 500 грн.;
3)ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження ВП №76242466, термін виконання - 1 год., вартість 500 грн.;
4)складення, оформлення, подання до суду позовної заяви про скасування спірної постанови, термін виконання - 2 год., вартість 1000 грн.;
5)підготовка та подання відповіді на відзив та заперечення на заяву відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, термін виконання - 2 год., вартість 1000 грн.;
6)участь у судовому засіданні з розгляду позовної заяви в інтересах позивачки про скасування спірної постанови, термін виконання - 1 год., вартість 500 грн.
Оплата юридичних послуг підтверджується квитанцією №9364-1514-2355-0390 від 20.12.2024, якою стверджується факт сплати позивачкою на користь її представниці грошових коштів у розмірі 4 000 грн., які згідно з призначенням платежу сплачувалися за адвокатські послуги за позовом до відповідача.
Суд не має права втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта, однак в силу вимог процесуального закону суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі витрати на адвоката.
Отже, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Надаючи оцінку заявленому до відшкодування розміру адвокатських витрат (їх складу та вартості), суд вважає, що такий розмір є завищеним.
Так, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт згідно з актом наданих послуг, суд доходить до переконання про те, що надані адвокатом певні види послуг, а саме: усна консультація з вивченням документів щодо клієнта, подання адвокатського запиту для отримання копії оскаржуваної постанови та фактичне ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження не є окремими процесуальними діями, а є діями, що направлені на досягнення одного результату, яким в даному випадку є складання та подання до суду документів по справі (позовної заяви та заяви про поновлення строку на звернення до суду).
Крім того, суд бере до уваги те, що правова позиція позивачки, викладена у відповіді на відзив, уже була сформована на момент подання позовної заяви, тобто до подання відповіді на відзив. Доказів якісно нового комплексного та всебічного вивчення юридичної природи спірних правовідносин для підготовки відповіді на відзив суду не надано та з матеріалів справи не вбачається.
Докази того, що справа має значний суспільний інтерес або її вирішення могло би суттєво вплинути на репутацію позивачки, відсутні.
Поряд із цим, суд вказує на те, що засідань за участю представниці позивачки не проводилося.
Таким чином, беручи до уваги неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, суд вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу необхідно зменшити до 1000 гривень.
За обставин цієї справи на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути судовий збір за подання цього позову та частково витрати за надання професійної (правничої) допомоги).
Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245, 286 КАС України, суд
позов задовольнити частково.
Скасувати постанову ЕГА №1437548 від 22.05.2024 про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене статтею 183 КУпАП, і закрити справу про адміністративне правопорушення.
У задоволенні решти позову відмовити повністю.
Стягнути на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Закарпатській області код ЄДРПОУ 40108913, місцезнаходження: м. Ужгород, вул. Ференца Ракоці, 13 судовий збір у розмірі 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп.
Стягнути на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Закарпатській області код ЄДРПОУ 40108913, місцезнаходження: м. Ужгород, вул. Ференца Ракоці, 13 судові витрати за надання професійної (правничої) допомоги у розмірі 1 000 (одна тисяча) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя В.Й. Данко