"25" листопада 2010 р.Справа № 2/98-1753
Господарський суд Тернопільської області
у складі
Розглянув справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Орвіс" вул. С. Будного, 3а, м. Тернопіль, 46000
до Комунального підприємства теплових мереж "Тернопільміськтеплокомуненерго" вул. І. Франка, 16, м. Тернопіль, 46000
про визнання правочину недійсним
За участю представників сторін:
позивача: Кудінов В.В., довіреність від 05.01.2010р.
відповідача: Решетуха А.В., довіреність № 129/1 від 20.01.2010р.
Суть справи: Позивач просить визнати недійсним договір "Про постачання теплової енергії в гарячій воді" №762 від 01.06.2002р., посилаючись на те. що такий його директором Васьковською О.В. не підписувався.
Відповідач позов не визнає (лист №2699/18 від 22.11.2010р.), посилаючись на те, що:
- договір підписаний повноважною особою позивача, що підтверджено печаткою останнього, якою завірено підпис;
- на протязі дії договору такий виконувався як нами, так і позивачем. Ми надавали послуги, позивач їх оплачував.
Дані дії позивача підтверджують, що якби і договір не був підписаний повноважною особою, то позивач схвалив такі.
Просить у позові відмовити.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін та приймаючи до уваги, що:
1) Керуючись ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, суддя 23.11.2010р. оголосив перерву в засіданні в межах встановленого строку. 25.11.2010р. засідання продовжилось.
2) Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків (ст. 202 Цивільного кодексу України).
Ст. 203 Цивільного кодексу України встановлює вимоги. Додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Згідно ст. 275 Господарського кодексу України, договір постачання теплової енергії в гарячій воді є договором енергопостачання.
Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.
Отже, вимогами чинного законодавства передбачено, що правочин на постачання теплової енергії обов'язково повинен бути заключений в письмовій формі.
3) Позивач стверджує, що договір №762 від 01.06.2002р. підписаний особою, яка не уповноважена на такі дії. У 2002р. на такі дії була уповноважена тільки керівник товариства Васьковська О.В. Але вона такий не підписувала.
При ознайомленні з поданим в суд договором встановлено, що у 2002р. такий був підписаний сторонами і скріплений їх печатками.
В повноваження енергопостачальної організації не входить обов'язок провіряти повноваження особи, яка підписала договір.
Доказом того, що договір підписаний повноважною на це особою є скріплення підпису печаткою підприємства (позивача).
4) Крім того, відповідач з 2002р. постачав позивачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а позивач оплачував теплову енергію за встановленими тарифами.
Що підтверджено:
- актами про запуск системи опалення в роботу від 19.10.2007р., від 24.10.2007р., від 24.10.2007р., від 21.10.2008р., від 04.11.2008р., від 04.11.2008р., від 14.10.2009р., від 21.10.2009р. та від 21.10.2009р.;
- 39-ти рапортами про використану теплову енергію та гарячу воду;
- виписками із банку за період з 2007р. по 2010р.;
- угодами про доповнення і зміну договору №762 від 01.06.2002р.;
- листами позивача №102 від 17.10.2005р., від 10.02.2005р. №100 від 02.10.2006р.
Вищенаведене підтверджує, що позивач на протязі багатьох років вчиняв дії, що свідчать про прийняття умов даного договору до виконання.
Тобто, дії позивача свідчать про те, що він в наступному схвалив правочин. Відтак, даний правочин (договір №762 від 01.06.2002р.), згідно ст. 241 Цивільного кодексу України, створює цивільні права і обов'язки позивача відносно оплати вартості одержаної від відповідача теплової енергії з моменту вчинення договору №762 від 01.06.2002р.
Тому позовні вимоги позивача слід визнати необґрунтованими і вони не підлягають задоволенню, і підстав для призначення по справі судової почеркознавчої експертизи немає.
5) При розгляді справи також враховувалось:
а) згідно ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені в п.п. 1, 2, 3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України.
Відтак, якщо правочин не вчинений у формі, встановленій законом (п. 4 ст. 203 Цивільного кодексу України), це не є підставою недійсності правочину (п. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України).
Тому, згідно ст. 204 Цивільного кодексу України, даний правочин є правомірним, поскільки його недійсність прямо не встановлена законом.
б) спірний правочин суд визнає укладеним, так-як зміст господарського договору становлять умови договору, направлені на встановлення господарських зобов'язань, так-як між сторонами досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов -предмету, ціни та строку дії договору (ст. 180 Господарського кодексу України.)
6) Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України видатки по державному миту слід покласти на позивача.
7) Відповідно до ст. 44, 47-1 Господарського процесуального кодексу України, Постанови Кабінету Міністрів України №1258 від 21.12.2005р., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, пов'язані з розглядом даної справи в сумі 236 грн. покласти на позивача.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 43, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1) В позові позивачеві відмовити.
2) Держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покласти на позивача.
На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня підписання рішення «25» листопада 2010 року через місцевий господарський суд.
Суддя