Справа № 357/3346/24
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/1190/2025
16 січня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
суддя-доповідач Слюсар Т.А.
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Штронди Антона Михайловича в інтересах акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 травня 2024 року та на додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 травня 2024 року у складі судді Бондаренко О.В.,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів,-
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом у якому просив стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 261,16 Євро як 3 % річних за прострочення повернення вкладу в сумі 10881,62 євро та 124,36 євро як 3 % річних за прострочення повернення процентів в сумі 5181,62 євро за депозитним договором № SAMD№WFD0070056674900 від 13 січня 2014 року, за період з 14 травня 2023 року по 29 лютого 2024 року.
Позов обґрунтовує тим, що 13 січня 2014 року між ОСОБА_1 та АТ КБ "Приватбанк" було укладено депозитний договір № SAMD№WFD0070056674900, відповідно до умов якого позивачем було розміщено депозитний вклад "Стандарт" в сумі 10881,62 євро на 366 днів по 13 січня 2015 року під 8 % річних з помісячним нарахуванням процентів, який вважається укладеним з дня надходження коштів в банк та підлягає щорічній пролонгації за умови відсутності заяви вкладника про його розірвання. Банк добровільно депозит та нараховані відсотки не повертає.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31 травня 2023 року у справі № 357/1559/22, між тими ж сторонами, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2023 року, стягнуто з АТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 суму вкладу за депозитним договором № SAMD№WFD0070056674900 від 13 січня 2014 року у розмірі 10881,62 Євро, суму нарахованих відсотків у розмірі 5181,62 Євро, 3 % річних на суму вкладу в розмірі 778,11 Євро та 3 % річних на суму процентів в розмірі 370,52 Євро, загалом 17211,87 Євро.
У зв'язку із невиконання відповідачем зазначеного рішення суду, ОСОБА_1 у 2023 році звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області із позовом до АТ КБ "Приватбанк", про стягнення 3 % річних за прострочення повернення вкладу та процентів в євро за період з 21 травня 2022 року по 13 травня 2023 року.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 листопада 2023 року у справі № 357/5618/23 стягнуто з АТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 318,40 Євро - три проценти річних за прострочення повернення вкладу на суму 10881,62 Євро за період з 21 травня 2022 року по 13 травня 2023 року, та 151,62 Євро три проценти річних за прострочення сплати процентів по вкладу на суму 5181,62 Євро за період з 21.05.2023 по 13.05.2023, а всього стягнути 470,02 Євро.
З огляду на триваюче порушення відповідачем прав позивача як вкладника, останній в силу норми ст. 625 ЦК України вправі вимагати стягнення на свою користь 3 % річних за прострочення повернення вкладу в сумі 10881,62 Євро та 3 % річних на прострочені проценти в розмірі 5181,62 Євро за новий період невиконання відповідачем свого обов'язку, а саме: з 14 травня 2023 року по 29 лютого 2024 року.
Так, розмір 3 % річних на суму вкладу 10 881,62 євро за період з 14 травня 2023 року по 29 лютого 2024 року становить 261,16 Євро (3 % / 365 днів х 10881,62 Євро х 292 дні / 100), а розмір 3 % річних на суму процентів по вкладу 5181,62 Євро за період з 14 травня 2023 року по 29 лютого 2024 року становить 124,36 Євро (3 % / 365 днів х 5181,62 Євро х 292 дні / 100). У зв'язку з цим, просив у судовому порядку
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 травня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено. Вирішено питання судових витрат.
Додатковим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 травня 2024 року заяву позивача про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 грн.
Непогоджуючись з указаними рішення представник відповідача подав апеляційну скаргу, у якій просив відмовити у задоволенні позову та заяві про ухвалення додаткового рішення.
Як на підставу скасування рішення суду АТ КБ "ПриватБанк" посилався на те, що він є неналежним відповідачем у справі, оскільки внаслідок укладання між Банком та ТОВ "ФК "Фінілон" Договору переведення боргу від 17 листопада 2014 року, в тому числі за договорами щодо виплати коштів, останнє несе відповідальність з виконання зобов'язань за такими договорами. На думку відповідача, факт "мовчазної" згоди позивачки є підтвердженням її відношення до договору від 17 листопада 2014 року та відповідно є досягненням ефекту переведення боргу на ТОВ "ФК "Фінілон".
Також як на підставу відсутності підстав для нарахування відсотків відповідач послався на правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 у справі № 320/5115/17.
Окрім цього в апеляційній скарзі банк просить скасувати й додаткове рішення районного суду, яким з нього на користь позивача стягнуто 15 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування своїх доводів посилається на те, що позивачем не надано жодного документального підтвердження (квитанції до прибуткового касового ордера, платіжного доручення з відміткою банку або іншого банківського документу, касові чеки) витрат на правову допомогу в заявленому розмірі, що є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вказує, що з наданого представником позивача акту виконаних робіт (наданих послуг) вбачається неспівмірність та непропорційність заявленого до стягнення розміру (15 000 грн) витрат в судовій справі, зважаючи на її складність та обставини. Окрім того, час зазначений позивачем в акті виконаних робіт є вочевидь завищеними та необґрунтованими.
Заперечуючи проти апеляційної скарги представник позивача подав відзив, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість рішень суду першої інстанції, просив скаргу залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення без змін.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам судове рішення в повній мірі не відповідає.
Зі справи убачається, що 13 січня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк" було укладено депозитний договір № SAMD№WFD0070056674900, відповідно до умов якого позивачем було розміщено депозитний вклад "Стандарт" в сумі 10881,62 Євро на 366 днів по 13 січня 2015 року під 8 % річних з помісячним нарахуванням процентів, який вважається укладеним з дня надходження коштів в банк та підлягає щорічній пролонгації за умови відсутності заяви вкладника про його розірвання та відповідно до п. 9 депозитного договору у вкладника є право на дострокове повернення вкладу з нарахованими процентами шляхом направлення банку заяви за 2 банківські дні (а.с. 12-13).
26 грудня 2019 року представник позивача звертався до АТ КБ "Приватбанк" із заявою про дострокове повернення депозитного вкладу та відмову від автоматичного продовження депозитного вкладу, яка була отримана АТ КБ "Приватбанк" 28 грудня 2019 року.
11 січня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ "ПриватБанк" із заявою про відмову від автоматичного продовження депозитного вкладу та просив належні йому грошові кошти перерахувати на його рахунок, який додавався, але відповіді на це звернення він не отримав та відповідач депозитний вклад не повернув
Вказані обставини встановлені рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31 травня 2023 року у справі № 357/1559/22, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк", третя особа: ТОВ "Фінансова компанія "Фінілон", про захист прав споживачів та повернення депозитного вкладу, задоволено та стягнуто з АТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 суму вкладу за депозитним договором № SAMD№WFD0070056674900 від 13 січня 2014 року в розмірі 10881,62 Євро, суму нарахованих відсотків в розмірі 5181,62 Євро, 3 % річних на суму вкладу в розмірі 778,11 Євро та 3 % річних на суму процентів в розмірі 370,52 Євро, загалом 17211,87 Євро (а.с. 14-30). Рішення набрало законної сили 05 жовтня 2023 року, залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2023 року та постановою Верховного Суду від 27 лютого 2024 року.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до ст. 525, ч. 1 ст. 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.
Відповідно до ст. 1068 ЦК України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Відповідно до частини першої статті 1074 ЦК України, обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, замороження активів, що пов'язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 (провадження № 12-83гс18) зазначено, що "відповідно до частин першої та третьої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд. Частиною першою статті 1067 цього Кодексу визначено, що договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Договір банківського рахунку розривається за заявою клієнта у будь-який час, а залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами (частини перша та третя статті 1071 ЦК України).
Оцінюючи доводи АТ КБ "ПриватБанк", що належним відповідачем у даній справі має бути ТОВ "ФК "Фінілон", і також доводи, що договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, укладений АТ КБ "ПриватБанк" з ТОВ "ФК "Фінілон", не є нікчемним, є дійсним, правомірним, укладеним з повним дотриманням вимог ст. 520, 521 ЦК України та зберігає свою обов'язковість для виконання своїх обов'язків новим боржником перед кредиторами, апеляційний суд враховує таке.
АТ КБ "ПриватБанк" вказує, що згода кредитора на переведення боргу до ТОВ "ФК "Фінілон" отримана шляхом його приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, розміщених на сайті банку, та мовчазної згоди (відсутності письмової заяви кредитора з викладенням незгоди на переведення його коштів новому боржнику).
Відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Стаття 520 ЦК України передбачає, що у правовідносинах із заміни боржника беруть участь три особи: кредитор, боржник, особа, третя особа, яка має намір стати боржником. Звідси, боржником або особою, яка висловила намір стати боржником, кредитору може бути запропоновано здійснення заміни боржника, або сам кредитор запропонував здійснити заміну боржника. В будь-якому випадку для здійснення такої заміни має бути наявна тристороння згода: а) боржник виявив згоду на те, щоб він був замінений; б) третя особа виявила згоду на те, щоб набути обов'язків боржника; в) кредитор надав згоду на заміну боржника. Відсутність згоди хоча б однієї із сторін не дає підстав для заміни боржника.
Разом із тим, АТ КБ "ПриватБанк" не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 надав згоду на переведення боргу на ТОВ "ФК "Фінілон", а тому саме АТ КБ "ПриватБанк" є боржником за договором, укладеним з позивачем, та належним відповідачем у справі, що узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 729/887/19 (провадження 61-14093св20), від 20 жовтня 2021 року у справі № 201/8704/19 (провадження № 61-16655ск21) від 17 листопада 2021 року у справі № 755/17323/19 (провадження № 61-436св21), від 22 червня 2022 року в справі № 199/317/20 (провадження № 61-5505св21), від 21 червня 2023 року в справі № 757/948/21-ц (провадження № 61-1339св23) у подібних правовідносинах.
За таких обставин, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги АТ КБ "ПриватБанк" про те, що боржником за депозитним договором й відповідно, заявленими по справі вимогами є саме ТОВ ФК "Фінілон".
Апеляційний суд визнає необґрунтованими й посилання апеляційної скарги про відсутність правових підстав щодо нарахування позивачем 3% річних на суму відсотків за вкладом з тим, що положення ч.2 ст.625 ЦК України не поширюють свою дію на борг, який виник у зв'язку з несплатою відсотків за користування кредитом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що норми статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Отже, в цій справі договірні правовідносини сторін трансформувалися у зобов'язальні, пов'язані із стягненням грошових коштів на підставі рішення суду, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України на всю суму боргу.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 31 липня 2024 року у № 161/11703/22.
Між тим, правові підстави до стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 3 % річних нарахованих на суму вкладу та відсотків за період невиконання рішення з 14 травня 2023 року по 29 лютого 2024 року відсутні, з огляду на наступне.
Згідно з пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, в подальшому його дія неодноразово продовжувалася й донині не припинена.
З урахуванням викладеного та положень пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, апеляційний суд вважає поспішними висновки суду першої інстанції про наявність підстав до задоволення позову й стягнення з банку на користь ОСОБА_1 3% річних, нарахованих на суму боргу, установленого рішенням суду з 14 травня 2023 року по 29 лютого 2024 року, тобто в період дії воєнного стану.
Викладене також узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 31 липня 2024 року у № 161/11703/22.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на зазначене та положення ч. 4 ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд дійшов висновку не необхідність виходу за межі доводів апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції як постановленого з порушенням вимог матеріального права й ухвалення нового судового рішення про відмову в позові.
У відповідності до вимог ч. 13 ст.141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» слід стягнути 1 816 грн 80 коп судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання апеляційної скарги.
Враховуючи скасування рішення суду скасуванню підлягає і додаткове рішення суду від 13 травня 2024 року, яким вирішено питання про відшкодування судових витрат, понесених позивачем.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу адвоката Штронди Антона Михайловича в інтересах акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 травня 2024 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 травня 2024 року скасувати.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користьакціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»(ЄДРПОУ 14360570, 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1д) 1 816 грн 80 коп судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова суду набирає законної сили з дня прийняття й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач:
Суддя: