14 січня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
секретаря судового засідання - ОСОБА_4
за участю:
представника власника майна - ОСОБА_5
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_5 , яка діє в інтересах ОСОБА_6 , на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 19 листопада 2024 року,-
Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора першого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 про арешт майна та накладено арешт на вилучене майно 30.10.2024 під час проведення обшуку у квартирі, за адресою: АДРЕСА_1 , яка є місцем проживання ОСОБА_6 , а саме: мобільний телефон «iPhone 15 Pro Max" сірого кольору у чохлі прозорому із сім-картою, за якою закріплений номер НОМЕР_1 .
Не погоджуючись з вказаним рішенням слідчого судді, адвокат ОСОБА_5 , яка діє в інтересах ОСОБА_6 , подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 19 листопада 2024 року, у задоволенні клопотання прокурора - відмовити.
Мотивуючи вимоги своєї апеляційної скарги, вказує на те, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою, постановленою з істотними порушенням вимог кримінального процесуального закону, а висновки слідчого судді не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, відтак ухвала підлягає скасуванню.
Зазначає про те, що відомості викладені в клопотанні взагалі не підтверджують вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України, оскільки диспозиція не охоплює ті імовірні події, які описано прокурором у фабулі клопотання.
Також в долучених до клопотання матеріалах у якості доказу знаходиться протокол допиту старшого оперуповноваженого в ОВС СБ України ОСОБА_8 , яким було долучено аркуші паперу незрозумілого походження.
Так, під час допиту ОСОБА_8 останній зазначає, що надає скрін-шоти наявних матеріалів, які підтверджують причетність певних громадян України до протиправної діяльності, але жодним чином не пояснює, що це саме за скрін-шоти, яке їх походження та взагалі, який порядок їх отримання.
Також як докази до клопотання долучено протокол огляду інтернет-сторінок від 10.10.2024, а саме російських сайтів: ІНФОРМАЦІЯ_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 та зазначається про наявність відповідних дискрімінуючих статей. Однак, в наданих матеріалах не долучено будь-які підтверджуючі документи, які б зазначали, що саме ОСОБА_6 готувала ці статті, чи взагалі мала до них відношення.
Окрім цього, внесене на розгляд клопотання про арешт майна, розглянуто з порушенням строків, визначених ч. 6 ст. 173 КПК України.
Враховуючи, що копія оскаржуваної ухвали отримана лише 22.11.2024, апелянт вважає апеляційну скаргу поданою в межах строку визначеного для подання апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді, думку представника власника майна, яка підтримала подану апеляційну скаргу та просила її задовольнити, вивчивши матеріали судового провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апелянтом не було пропущено строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 19 листопада 2024 року з огляду на положення абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, а її апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як убачається з матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням СБ України за процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22024000000000770 від 29.08.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України.
Постановою старшого слідчого в ОВС 1 відділу 4 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України ОСОБА_9 від 30.10.2024 вказане в клопотанні майно визнано у кримінальному провадженні № 22024000000000770 від 29.08.2024 речовим доказом.
01.11.2024 прокурор першого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 звернувся до слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту на майно, вилучене 30.10.2024 під час проведення обшуку у квартирі, за адресою: АДРЕСА_1 , яка є місцем проживання ОСОБА_6 , а саме: мобільний телефон «iPhone 15 Pro Max" сірого кольору у чохлі прозорому із сім-картою, за якою закріплений номер НОМЕР_1 , посилаючись на наявність підстав, передбачених ч. 3 ст. 170 КПК України.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 19 листопада 2024 року клопотання сторони обвинувачення задоволено.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовим доказом в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
На думку колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту, перевірив співрозмірність втручання у права володільця майна з потребами кримінального провадження.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді, виходячи з того, що ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України, та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України, що має місце в даному випадку.
Тому, з огляду на положення ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, користування, розпорядження) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
За об'єктивним переконанням колегії суддів, надані матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження та збереження речового доказу, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
При цьому, слід зауважити, що всі інші питання - фактичні обставини кримінального провадження, питання винності чи невинності в скоєнні кримінального правопорушення, вірності кваліфікації, а також питання належності, допустимості, достовірності доказів вирішуються під час іншої стадії кримінального процесу - судовому провадженні під час розгляду справи по суті в суді першої інстанції.
Відтак доводи апеляційної скарги щодо незаконності наявних у справі доказів, а також їх недостатності на підтвердження вчинення кримінального правопорушення, досудове розслідування щодо якого здійснюється не можуть слугувати підставою для відмови в задоволенні даного клопотання та арешті майна.
Інші посилання апеляційної скарги також є необґрунтованими, тому не можуть бути підставою для скасування ухвали слідчого судді.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя, у відповідності до вимог ст.ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на вищезазначене майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, у зв'язку з цим, колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали слідчого судді, а відтак подана апеляційна скарга, за викладених в ній доводів, задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 170-173, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 19 листопада 2024 року, якою задоволено клопотання прокурора першого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 про арешт майна та накладено арешт на вилучене майно 30.10.2024 під час проведення обшуку у квартирі, за адресою: АДРЕСА_1 , яка є місцем проживання ОСОБА_6 , а саме: мобільний телефон «iPhone 15 Pro Max" сірого кольору у чохлі прозорому із сім-картою, за якою закріплений номер НОМЕР_1 , - залишити без змін, а апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_5 , яка діє в інтересах ОСОБА_6 , - без задоволення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
_____________ _________________ _______________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 11-сс/824/564/2025 Категорія ст. 170 КПК України
Унікальний № 761/41482/24
Слідчий суддя суду 1-ї інстанції: ОСОБА_10
Доповідач: ОСОБА_1