П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
17 січня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/6975/24
Категорія:106030000 Головуючий в 1 інстанції: Ярощук В.Г.
Місце ухвалення: м. Миколаїв
Дата складання повного тексту: 08.08.2024 р.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Бітова А.І.
суддів - Лук'янчук О.В.
- Ступакової І.Г.
у зв'язку з відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, справа розглянута згідно п.1 ч.1 ст. 311 КАС України,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до військової частини (далі - в/ч) НОМЕР_1 про:
- визнання протиправною бездіяльності в/ч НОМЕР_1 щодо не виплати позивачці заборгованості з грошового утримання яке належало до виплати померлому солдату ОСОБА_2 ;
- зобов'язання в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачці заборгованість з грошового утримання яке належало до виплати померлому солдату ОСОБА_2 , і яка складається з надбавки за особливості проходження служби за період з 01 по 10 грудня 2022 року у розмірі 65 відсотків від посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років, додаткової винагороду в розмірі 30 000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу проходження служби за період з 01 по 10 грудня 2022 року, матеріальної допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, грошової компенсації вартості за не отримане речове майно.
25 липня 2024 року Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху та про надання позивачу десятиденного строку з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до Миколаївського окружного адміністративного суду:
- заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду у справі №400/6975/24;
- позовної заяви, оформленої відповідно до ст.ст. 160, 161 КАС України з урахуванням оцінки суду, наведеної у мотивувальній частині цієї ухвали.
05 серпня 2024 року позивач подав до суду заяву про поновлення процесуальних строків, в якій просив поновити строк звернення до адміністративного суду вказуючи, що копію наказу в/ч НОМЕР_1 від 10 грудня 2022 року №329, відповідно до якого сину позивачки підлягала виплата грошового забезпечення за період з 01 по 10 грудня 2022 року, позивачці було надано без супровідного листа, а тому вона не може підтвердити строк отримання спірного наказу.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви від 05 серпня 2024 року про поновлення процесуального строку.
Позовну заяву ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, а також додані до неї матеріали - повернуто позивачу.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про скасування судового рішення (ухвали Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року) в зв'язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права.
Доводи апеляційної скарги:
- апелянт вказав, що суд першої інстанції мав би врахувати під час вирішення питання про відкриття провадження у справі категорію справи - справу пов'язану з реалізацією своїх соціальних прав членом сім'ї померлого захисника держави;
- позивач, довіряючи державі Україна, мала розумні очікування на те, що держава у особі відповідача вчинить покладені на неї обов'язки і своєчасно видасть усі потрібні документи, необхідні для отримання грошових виплат, належних її синові. Однак, на жаль так не сталося і вона вимушена звернутися до суду із позовом про захист своїх прав. Таким чином, пропущений строк виник внаслідок неправомірної бездіяльності відповідача, який не вчиняв ніяких дій щодо її належного інформування про виплати, належні її синові та строки на оскарження відмови у виплатам;
- суд не врахував нерівність сторін у провадженні, оскільки абсолютна більшість доказів щодо належних виплат померлому перебуває у володінні відповідача і фактично він має довести суду, що він своєчасно повідомив позивача про наявні в неї права, а вона не своєчасно звернулася щодо їх поновлення;
- апелянт вказав на помилкові посилання суду першої інстанції про не зазначення адреси в/ч у позовній заяві, так як у зв'язку з військовим станом, як вже давно загальновідомо, в/ч видалили з відкритого доступу адреси свого перебування задля заходів безпеки і така інформація навіть на адвокатський запит не може бути отримана. Крім того, всі юридичні особи та в/ч мають реєстрацію у системі "Електронний суд", через яку отримують сповіщення про наявність відкритих судових проваджень.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що представник позивачки не навів ні у позовній заяві від 22 липня 2024 року, ні у заяві про поновлення процесуального строку від 05 серпня 2024 року належних обставин, які безпосередньо унеможливлювали або ускладнювали можливість подання цього позову у строки, встановлені процесуальним законодавством.
Крім цього, у встановлений судом строк позивачка та її представник не усунули невідповідність позовної заяви вимогам п.2 ч.5 ст. 160 КАС України (в ній не зазначено повної адреси відповідача (вказано лише населений пункт), його засоби зв'язку та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України).
Колегія суддів не погоджується з цими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно ч.1 ст. 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон №2232-ХІІ) військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язана із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно абз.1 ч.1 ст. 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною 2 ст. 9 Закону №2011-ХІІ визначено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно ч.ч.1-2 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 3 вказаної статті визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у ч.2 ст. 122 цього Кодексу.
У зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Колегія суддів зазначає, що строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів визначено ст. 233 КЗпП України.
Водночас, 19 липня 2022 року набули чинності зміни до ст. 233 КЗпП України, внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01 липня 2022 року №2352-IX (далі - Закон №2352-ІХ).
Так, ч.2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній з 19 липня 2022 року) передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Тобто, у зв'язку із прийняттям Закону №2352-IX, ст. 233 КЗпП України більше не містить положень про те, що "у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком".
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11 березня 2020 року №211 (далі Постанова №211) з 12 березня 2020 року на всій території України запроваджено карантин.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" КЗпП України доповнено главою XIX, зокрема: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
Колегія суддів акцентує увагу на тому, що відповідно до положень Постанови №211 (у редакції Постанови Кабінету Міністрів від 25 квітня 2023 року №383 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року №338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року №1236") дію карантину продовжено до 30 червня 2023 року.
За таких обставин, колегія суддів вказує, що запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених ст. 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Колегія суддів наголошує, що предметом спору в цій адміністративній справі є нарахування та виплата позивачці грошового забезпечення її померлого сина за період з 01 по 10 грудня 2022 року, згідно наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 10 грудня 2022 року №329, за яким солдату ОСОБА_2 , майору-номеру обслуги 3 мінометного взводу мінометної батареї в/ч НОМЕР_1 , призначено виплатити;
- щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби за період з 01 грудня 2022 року у розмірі 247 відсотків від посадового окладу;
- надбавку за особливості проходження служби за період з 01 по 10 грудня 2022 рок у розмірі 65 відсотків від посадового оклад, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років;
- додаткову винагороду в розмірі 30 000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу проходження служби за період з 01 по 10 грудня 2022 року;
- матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік;
- грошову допомогу на оздоровлення за 2022 рік та грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Доказів виплати солдату ОСОБА_2 коштів, згідно вищезазначеного наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 10 грудня 2022 року №329, матеріали справи не містять, як і не містять факту вручення відповідного наказу померлому солдату чи його матері - позивачці у даній справі.
При цьому, матеріали справи містять лист - сповіщення сім'ї №44 ІНФОРМАЦІЯ_1 вих.№2449 від 24 квітня 2023 року про сповіщення сестри ОСОБА_3 про смерть ОСОБА_2 03 березня 2023 року.
Колегія суддів також враховує наявний в матеріалах справи лист - відповідь ІНФОРМАЦІЯ_2 від 23 вересня 2023 року №802/7282 на звернення ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 за фактом самовільного залишення в/ч повідомлення, довідки або сповіщення не надходило (а.с.11).
Окрім того, відповідно наявного листа - відповіді в/ч НОМЕР_2 від 02 листопада 2023 року №1451/2/7247 на звернення ОСОБА_1 сповістили, що в період з 10 грудня 2022 року по 03 березня 2023 року (дата смерті) інформація про місцезнаходження її померлого сина ОСОБА_2 , а також стан його здоров'я, у командування в/ч НОМЕР_1 була відсутня.
Тобто, з викладених обставин вбачається, що протягом вказаного часу позивач, як мати померлого військовослужбовця - захисника України, намагалася дізнатися причини та обставини смерті її сина.
Окрім того, колегією суддів встановлено, що згідно доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги від 22 лютого 2024 року №014-0100115 Миколаївський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги призначив адвоката Качана Р.Ю. для надання безоплатної вторинної правової допомоги позивачці у даній справі.
Разом з тим, протягом п'яти місяців з дня призначення ОСОБА_4 для надання безоплатної вторинної правової допомоги позивачці (22 лютого 2024 року) до дня подання позову у даній справі (22 липня 2024 року), представник позивачки не вчиняв будь-які дії щодо захисту її інтересів і прав щодо виплати грошового забезпечення померлого сина (адвокатські запити до відповідача тощо).
Апеляційний суд зауважує, що право особи на доступ до правосуддя гарантоване ст. 55 Основного Закону, положення якого є нормами прямої дії. Відповідно до наведеної статті Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав та свобод і можливість оскаржити до суду рішення, дії та бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань та посадових осіб.
Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
У Рішенні Європейського суду з прав людини від 08 квітня 2010 року в справі "Меньшакова проти України" (Заява №377/02) у п.52 "Суд повторює, що п.1 ст.6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі "право на суд", яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на "розгляд" спору судом (Рішення у справі "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п.25, ЕСПЛ 2002-ІІ)".
Отже, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
З урахуванням активних дій позивачки щодо встановлення причин та обставин смерті її сина, а також гарантованого їй законодавством права на отримання вищевказаних виплат загиблого сина, колегія суддів констатує, що протиправна бездіяльність адвоката Качана Р.Ю. під час надання ОСОБА_1 безоплатної вторинної правової допомоги у даній категорії справ, не повинна позбавити її права на доступ до правосуддя, гарантоване ст. 55 Конституції України.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо відсутність доказів поважності причин пропуску строку звернення ОСОБА_1 до суду з позовом у даній справі.
Окрім того, колегія суддів враховує Додаток 2 до наказу Головнокомандувача Збройних Сил України від 03 березня 2022 року №73 (далі - Наказ №73) яким затверджено "Перелік інформації, розголошення якої може призвести до обізнаності противника про дії Збройних Сил України, інших складових сил оборони, негативно вплинути на хід виконання завдань за призначенням під час дії правового режиму воєнного стану", яким, серед іншого, обмежено доступ до інформації щодо найменування військових частин (підрозділів) та інших військових об'єктів в районах виконання бойових (спеціальних) завдань, географічні координати місць їх розташування.
З огляду на викладене, не зазначення адреси в/ч у позовній заяві, на думку колегії суддів, не повинно перешкоджати право доступу до правосуддя в період дії правового режиму воєнного стану.
Крім того, колегія суддів погоджується з доводом апелянта про те, що всі юридичні особи та в/ч мають реєстрацію у системі "Електронний суд", через яку отримують сповіщення про наявність відкритих судових проваджень.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при розгляді даної справи було допущено порушення норм процесуального права, а тому висновок суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позову, є передчасним.
Відповідно п.4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Враховуючи все вищевикладене, а також, що суд першої інстанції допустив порушення процесуального права, колегія суддів вважає, що судове рішення суду першої інстанції, відповідно до п.4 ч.1 ст. 320 КАС України, підлягає скасуванню з направленням матеріалів справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 312, ч.1 ст. 315, п.4 ч.1 320, ст.ст. 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року скасувати.
Справу №400/6975/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, направити до Миколаївського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 17 січня 2025 року.
Головуючий: Бітов А.І.
Суддя: Лук'янчук О.В.
Суддя: Ступакова І.Г.