Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.
22-ц/824/2739/2025
м. Київ Справа № 761/6118/23
16 січня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кафідової О.В.
суддів - Оніщука М.І.
- Шебуєвої В.А.
при секретарі - Смолко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 лютого 2024 року, ухвалене під головуванням судді Юзькової О. Л. у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу,-
У лютому 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищезазначеним позовом.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що 08.01.2020 року між ним та відповідачем було укладено договір позики, відповідно до якого відповідач взяла у нього у борг суму у розмірі еквівалентному 3375 (три тисячі триста сімдесят п'ять) доларам США 00 центів під 3 % в місяць, строком повернення не пізніше 08 липня 2020 року.
З огляду на те, що відповідач не виконала взяті на себе зобов'язання з повернення суми борг, позивач звернувся до суду з цим позовом та просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь основну суму боргу в розмірі 123 390,00 грн, проценти від суми боргу за весь час прострочення, які складають 133 272,00 грн, три відсотки річних від простроченої суми - 9 486,00 грн, індекс інфляції - 49 753,00 грн та судові витрати.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01 лютого 2024 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 08.01.2020 року у розмірі 123 390,00 грн, проценти за користування грошима у сумі 22 212,00 грн та 3% річних у розмірі 9 486,00 грн.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами у справі було укладено договір позики, за умовами якого відповідач отримала від позивача грошові кошти у розмірі в еквіваленті 3 375 доларів США під 3% на місяць та зобов'язалася їх повернути в строк не пізніше 08.07.2020 року. Взяті на себе зобов'язання за договором відповідач не виконала, а тому з неї на користь позивача підлягає стягненню сума основного боргу за договором позики та проценти за їх користування, встановлені договором та 3% річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України.
Оскільки позивачем заявлені вимоги, що стосуються стягнення заборгованості в еквіваленті до іноземної валюти, а саме доларів США, то положення частини другої статті 625 ЦК України в частині стягнення інфляційних втрат не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 16 вересня 2024 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Так, відповідач не заперечує, що дійсно знайома з позивачем, зокрема, вони взаємодіяли під час провадження діяльності у сфері пасажирських перевезень. Водночас, будь-яких зобов'язань перед позивачем на момент подання позову у неї не було, частина боргу за спірною розпискою у сумі 23 030 грн, що на дату сплати становило 830 доларів США була погашена за рахунок банківських переказів на банківський рахунок позивача, інша частина - у вигляді готівкових платежів. Однак, незважаючи на погашення боргу, позивачем не було повернуто оригінал розписки. Дійсно, відповідачем помилково не було вказано призначення платежу під час здійснення вищевказаних оплат за розпискою від 08.01.2020 року, але жодних інших зобов'язань у відповідача перед позивачем на час оплати не було. Цей факт не був спростований позивачем.
Крім того, посилається на те, що нарахування трьох відсотків річних відповідно до статті 625 ЦК України у період дії карантину та воєнного стану є неправомірним. Водночас, суд першої інстанції взагалі не дослідив цього питання та не надав правової оцінки обставинам, які були викладені відповідачем у відзиві на позов.
Також, у випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов'язання як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, то положення часини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані.
У грудні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Татунець В. В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
В судове засідання з'явився відповідач ОСОБА_1 , яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.
Позивач в судове засідання не з'явився, 15 січня 2025 року до Київського апеляційного суду від представника позивача ОСОБА_2 адвоката Татунеця Владислава Вікторовича надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та його представника.
З урахуванням вище викладеного колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за відсутності не з'явившихся сторін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 08.01.2020 року між сторонами у справі було укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 у борг грошові кошти у розмірі в еквіваленті 3 375 доларів США під 3% на місяць та взяла на себе зобов'язання повернути вищезазначену суму в строк не пізніше 08.07.2020 року.
Оригінал вказаної розписки знаходиться у позивача та був оглянутий судом першої інстанції під час розгляду справи.
Відповідач взяті на себе зобов'язання за договором позики не виконала, в обумовлений договором строк кошти не повернула.
Копії платіжних інструкцій від 22.02.2021 року, 28.02.2021 року, 02.03.2021 року, 08.03.2021 року, 11.03.2021 року та 24.03.2021 року, на які відповідач посилається як на виконання нею взятих на себе зобов'язань та перерахування ОСОБА_3 грошових коштів в загальній сумі 23 030,00 грн (еквівалент 830,00 доларів США), суд першої інстанції не прийняв до уваги як належні докази на підтвердження доводів відповідача, оскільки банківські перекази не містять відомостей щодо призначення платежів та останні здійснені у 2021 році, в той час як повернення боргу мало відбутися до 08.07.2020 року.
Щодо стягнення суми боргу за договором позики
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), відповідно до статті 610 ЦК України.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Системний аналіз норм статті 1046, 1047 ЦК України свідчить, що, оскільки договір позики є реальним, то факт передання грошових коштів може підтверджуватися договором позики, укладеними в письмовій формі, якщо в тексті такого договору сторонами не зазначений інший строк передання грошових коштів.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 зазначено, що реальним вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики, його умов.
Частиною третьою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов'язання частково або в повному обсязі (частини перша статті 545 ЦК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
З урахуванням викладеного, враховуючи, що оригінал розписки знаходиться у позикодавця, суд вважав доведеним факт укладення між позивачем та відповідачем договору позики від 08.01.2020 року та не виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з повернення позики.
Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погоджується та вважає їх правильними.
Щодо стягнення процентів за договором
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Враховуючи наведене, встановивши порушення позичальником взятих на себе зобов'язань за договором позики, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню проценти, встановлені договором за період із 08.01.2020 року (укладення договору) по 08.07.2020 року (кінцевий строк погашення).
Щодо застосування частини другої статті 625 ЦК України
Правовідносини, які склалися між сторонами на підставі договорів позики, є грошовими зобов'язаннями і, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Відповідно до частини першої статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18).
За змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.
Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Отже, у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.
Оскільки позивачем заявлені вимоги, що стосуються стягнення заборгованості в еквіваленті до іноземної валюти, а саме доларів США, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що положення частини другої статті 625 ЦК України в частині стягнення інфляційних втрат не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Водночас колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача трьох процентів річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України, зважаючи на таке.
Пунктом 1 статті 1 Закону України від 16 червня 2020 року № 691-ІХ «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19», який набрав чинності 04 липня 2020 року, внесено зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та доповнено його пунктом 15 такого змісту:
«У разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення».
Отже, у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення (пункт 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).
Тлумачення пункту 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки.
Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від обов'язку сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку (штраф, пеню) за таке прострочення. Законодавець на рівні акта цивільного законодавстві (пункт 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України) передбачив спеціальний випадок звільнення від обов'язку позичальника сплатити неустойку (штраф, пеню). Такий обов'язок припиняється без його виконання.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на усій території України було установлено карантин, який неодноразово продовжувався.
Із 21 січня 2022 року до 23 лютого 2022 року включно карантин не завершився, про що свідчить постанова Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2021 року № 1336, якою він був продовжений до 31 березня 2022 року.
Тобто з огляду на приписи пункту 15 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, постанови Кабінету Міністрів України, якими з 12 березня 2020 року установлено на всій території України карантин, що діяв протягом всього періоду, за який нараховуються три проценти річних, суд помилково не застосував вказані норми права та дійшов необґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_1 суми трьох процентів річних за період з 08 липня 2020 року до 23 лютого 2022 року включно, що є безпідставним та таким, що суперечить нормам матеріального права.
Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду викладеним у постановах від 05 квітня 2023 року у справі № 756/7895/21, від 14 серпня 2023 року у справі № 709/1320/21, від 06 листопада 2024 року в справі № 201/9121/22.
Далі, вирішуючи питання щодо періоду прострочення боржника, за який можуть бути нараховані три проценти річних за період з 24 лютого 2022 року, суд першої інстанції не врахував, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який на цей час триває.
Згідно з пунктом 18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Враховуючи вказані положення закону та межі заявлених позовних вимог, вимога про стягнення трьох процентів річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України задоволенню також не підлягає.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 трьох процентів річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні вказаних вимог, в іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Згідно з частинами першою та тринадцятою статті141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За результатами перегляду справи в суді апеляційної інстанції позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу підлягає задоволенню частково (на 46,09%), а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 456,02 грн. за подання позовної заяви.
За результатами перегляду справи в суді апеляційної інстанції, апеляційна скарга була задоволена частково (на 53,91%), а тому з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2554,53 грн.
Керуючись статтями 141, 268, 367, 374, 375, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 лютого 2024 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 трьох процентів річних у розмірі 9 486,00 грн. та в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судового збору скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 1 456,02 грн. за подання позовної заяви.
В іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 лютого 2024 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2554,53 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 17 січня 2025 року
Головуючий: Судді: