16 січня 2025 року м. Київ
Унікальний номер справи № 761/37262/24
Апеляційне провадження № 22-ц/824/4520/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М.,
за участю секретаря судового засідання - Дячук І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 05 листопада 2024 року, постановлену під головуванням судді Макаренко І.О., по справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Київська міська рада, Київський відділ державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення фактів, що мають юридичне значення, -
У жовтні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Білик К.В. звернулася до суду з заявою, в якій просила: встановити факт, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є рідною тіткою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; встановити факт, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є двоюрідною бабою, а саме рідною тіткою матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; встановити факт постійного проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом зі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 з 1991 року по ІНФОРМАЦІЯ_4 (на час відкриття спадщини) (а.с. 1-10).
Заява обґрунтована тим, що встановлення вказаних фактів породжує для заявниці юридичні наслідки, від яких залежать її майнові права, іншої можливості встановити вказані факти заявниця не має, що підтверджується довідкою Державного архіву Київської області № 08-08/156 та № 08-08/1577 від 08.08.2024 року та письмовою відмовою Київського відділу державної реєстрації смерті ЦМУ МЮ (м. Київ) № П-26/33.12-63 від 01.10.2024.
Встановлення вказаних фактів необхідно для реалізації ОСОБА_1 її спадкових прав, а саме включення до складу спадщини, яку вона успадковує після смерті своєї матері - ОСОБА_2 , 1/5 частка квартири за адресою: АДРЕСА_1 . На момент звернення до суду вказана квартира належить заявниці на праві спільної часткової власності в розмірі 1/5. Частка в розмірі 3/5 належала покійній матері заявниці ОСОБА_2 і також буде включена до складу спадщини. Ще одна часка квартири в розмірі 1/5 належала рідній тітці її матері - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що зроблено актовий запис № 4390. Покійна матір заявниці ОСОБА_2 успадкувала 1/5 часку квартири, яка належала ОСОБА_3 , оскільки вони постійно проживали спільно та у ОСОБА_3 не було інших спадкоємців, проте, вона не завершила реєстрацію спадкового майна.
Відтак, встановлення фактів родинних відносин дозволить заявниці включити до складу спадщини 1/5 часку квартири, яка належала ОСОБА_3 , та стати одноосібним власником вказаного майна.
Для включення до складу спадщини 1/5 частки, яка належала ОСОБА_4 , заявниця має надати нотаріусу документи на підтвердження факту смерті ОСОБА_5 , докази на підтвердження місця її реєстрації та факту наявності родинних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 (дублікат свідоцтва про смерть, витяг щодо місця проживання, витяг з книги реєстрації актів цивільного стану тощо). Оскільки заявниця не має документів, в яких безпосередньо вказується про родинний зв?язок між нею та ОСОБА_6 , заявниця не може отримати документи, які є необхідними для прийняття спадщини. Свідоцтво про смерть повторно видається лише близьким родичам померлого на підставі їх заяви (ч. 2 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»). З огляду на це, заявниця не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.
До подання до суду заяви про встановлення фактів, що мають юридичне значення, заявниця зверталась до Державного архіву Київської області за одержанням документа, який посвідчував би факт родинних відносин між нею та ОСОБА_7 , між її матір'ю та ОСОБА_6 , але їй в цьому було відмовлено відсутність архівних записів.
05.08.2024 заявниця через свого представника звернулась до Державного архіву Київської області щодо надання архівної довідки про народження ОСОБА_8 (дідуся заявниці). Однак, 08.08.2024 отримала відповідь за №? 08/08-1576 про те, що в частково збереженій книзі реєстрації актів про народження громадян в м. Кагарлик (раніше селище Кагарлик) Кагарлицького району Київської області за 1925 рік (книга № 445) актовий запис про народження ОСОБА_8 не виявлено.
05.08.2024 заявниця через свого представника звернулась до Державного архіву Київської області щодо надання архівної довідки про народження ОСОБА_9 (двоюрідної бабусі заявниці). Однак, 08.08.2024 отримала відповідь за № 08/08-1577 про те, що надати архівну довідку немає можливості через те, що книги реєстрації актів про народження громадян у м. Кагарлик (раніше селище Кагарлик) Кагарлицького району Київської області за 1926 рік відсутні.
З метою отримання дублікату свідоцтва про смерть ОСОБА_6 заявниця звернулась до органів ДРАЦС, проте отримала письмову відмову №1I-26/33.12-63 від 01.10.2024 через те, що не підтвердила факт родинних відносин.
Факт постійного спільного проживання ОСОБА_2 , та ОСОБА_5 на час відкриття спадщини за останньою підтверджується копіями паспортів, довідками за формою №3, виданими ДП «Будінвестсервіс» в період з 1992 по 2003 рік, а також може бути підтверджений показаннями свідків. Однак, в 2024 році неможливо одержати документ, що підтверджує цей факт, адже чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення такого юридичного факту.
ДП «Будінвестсервіс» постановою Господарського суду міста Києва від 26.09.2006 по справі № 24/465-6 визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру. ДП «Будінвестсервіс» досі перебуває в стані припинення.
Заявницею вжито всі можливі заходи по отриманню необхідних документів, але за об'єктивних причин (відсутності архівних записів та відсутність документів на підтвердження родинних відносин) немає іншої можливості одержати чи відновити документи, які посвідчують факти, що мають для неї юридичне значення, крім як шляхом звернення до суду (а.с. 1-10).
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 05 листопада 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Київська міська рада, Київський відділ державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення фактів, що мають юридичне значення (а.с. 56-57).
Не погодившись з ухвалою районного суду, 19 листопада 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Білик К.В. звернулася до суду з апеляційною скаргою, у якій просила оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (а.с. 65-67).
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що встановлення зазначених фактів має юридичне значення, оскільки дозволить заявниці реалізувати її право на прийняття спадщини у встановленому законом порядку. В заяві про встановлення фактів обґрунтована відсутність спору про право, оскільки заявниця є єдиною спадкоємицею за своєю матір'ю. Батько заявниці ОСОБА_2 написав нотаріальну відмову від своєї частки у спадщині та Київська міська рада, як гіпотетичні спадкоємці, були вказані заявницею, як заінтересовані особи, а отже, в разі наявності реального спору про право, не були позбавлені можливості заявити про це під час розгляду справи.
Заявниця вважає, що оскаржувана ухвала є такою, що створює перешкоди у доступі до правосуддя, а вимоги ухвали не ґрунтуються на положеннях закону. Суд не з'ясував обставини, що мають значення для справи, а саме не встановив між ким існує спір про право на спадщину та чи взагалі існує такий спір. Висновок суду про наявність спору про право, який має розглядатися у порядку позовного провадження, є передчасним, таким, що не відповідає дійсним обставинам справи.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що зі змісту заяви ОСОБА_1 вбачається, що встановлення фактів, що мають юридичне значення, пов'язане з наступним вирішенням спору про право щодо спадкування нерухомого майна, тому вказана вимога підлягає вирішенню виключно у порядку позовного провадження. Суд дійшов до необґрунтованого та не підтвердженого фактичними обставинами справи висновку про те, що в даному випадку вбачається спір про право, який має розглядатися в порядку позовного провадження за участю заінтересованих осіб та інших спадкоємців, а в разі їх відсутності - територіальної громади на території якої відкрилася спадщина.
Визначальною обставиною при розгляді заяви про встановлення певних фактів в порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне. У заяві про встановлення фактів, що мають юридичне значення, ОСОБА_1 зазначає, що вона є єдиною спадкоємицею після смерті матері. Проте, суд не перевірив її доводів, не встановив та не зазначив в ухвалі, хто є спадкоємцем, який би оспорював факт родинних відносин та перешкоджав ОСОБА_1 у прийнятті спадщини. Суд виходив лише з того, що факти встановлюються з метою реалізації спадкових прав, а отже існує гіпотетичний спір про право з невизначеним колом спадкоємців, а в разі їх відсутності - гіпотетичний спір з територіальною громадою, а отже саме через це заява не може бути розглянута в порядку окремого провадження. Проте, очевидно, що необхідність встановлення факту родинних відносин для отримання спадщини сама по собі не свідчить про наявність спору про право.
Оскаржувана ухвала не містить обґрунтування позиції суду та вказівки на те, з ким саме у заявниці виник спір про право, про що цей спір, чому суд дійшов висновку про те, що встановлення зазначеного юридичного факту пов'язується із наступним судовим вирішенням спору про право. Доказів того, що заінтересована особа у справі ОСОБА_2 заявляв претензії на спадкове майно матеріали справи не містять. Більш того, заявник зазначала, що її батько відмовився від своєї частки у спадщині.
Посилання на положення ст. 1277 ЦК України, яка регулює відумерлість спадщини і при певних обставинах перехід спадщини у власність територіальної громади, у даному випадку наразі є недоцільним, оскільки це стосується випадку, коли взагалі відсутні спадкоємці або відмовилися від прийняття. У цій справі спадкоємиця є, вона відносяться до першої черги спадкоємців за законом. При цьому, територіальна громада в особі Київської міської ради залучена до участі у справі та наразі матеріали справи не містять її заяв про наявність у неї претензій до спадкового майна.
Територіальна громада в особі Київської міської ради, яка залучена до участі у справі, а також ОСОБА_2 в разі відкриття провадження у справі в порядку окремого провадження не позбавлені можливості подати заперечення на заяву окремого провадження у випадку їх наявності (а.с. 65-67).
Відзиви на апеляційну скаргу не надходили.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Білик К.В. підтримала скаргу і просила її задовольнити.
Інші особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені повідомленнями на зазначену ними адреси та повідомленнями до Електронного кабінету в ЄСІТС із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень, тобто належним чином, про що у справі є докази. Факт належного сповіщення ОСОБА_1 - адвокат Білик К.В. в суді не заперечувала про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання. Повідомлення ОСОБА_2 повернулось із відміткою працівників пошти про відсутність адресата за вказаною нею адресою, заяви про зміну адреси місця проживання (перебування) від вказаної особи до суду не надходили (а.с. 89-97).
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні.
Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі "Мусієнко проти України", № 26976/06).
Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
За змістом частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Згідно з частиною другою статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 644/6274/16-ц від 22.08.2018 зазначено: «суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право».
Перелік юридичних фактів, що підлягають установленню в судовому порядку, визначений у частинах першій та другій статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).
Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів в порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають в реалізації такого права.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо, зокрема, згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.
Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, наведених у п. 2 Постанови № 7 від 30.05.2008 "Про судову практику у справах про спадкування", справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть, вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.
Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутись в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.
Статтею 1216 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
За правилами статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (стаття 2 цього Кодексу).
У заяві про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю за однією адресою ОСОБА_1 вказувала, що встановлення вказаних фактів необхідно заявнику для реалізації її спадкових прав, а саме включення до складу спадщини, яку вона успадковує після смерті своєї матері ОСОБА_2 1/5 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Відмовляючи у відкритті провадження у справі суд першої інстанції виходив з того, що заявник звернулась до суду із заявою про встановлення фактів, що мають юридичне значення для оформленні права на спадщину. В даному випадку вбачається спір про право, який має розглядатися в порядку позовного провадження за участю заінтересованих осіб та інших спадкоємців, а в разі їх відсутності - територіальної громади на території якої відкрилася спадщина.
Проте, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки судом не було з'ясовано обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме не встановлено наявність кола спадкоємців померлих ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , суд не перевірив, чи впливатиме на права та обов'язки інших осіб можливе рішення суду про встановлення факту родинних відносин та факту спільного проживання.
При цьому, процесуальний закон вимагає встановити наявність спору про право, а не припускати його можливість.
У постанові Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 545/844/23 зазначено, що суди мають встановлювати, між ким існує спір, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (норми ЦК України), який би оспорював право заявника на прийняття спадщини, оскільки існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 336/709/18-ц, від 14 квітня 2021 року у справі № 205/2102/19-ц, від 28 квітня 2021 року у справі № 520/19532/19, від 15 листопада 2021 року у справі № 554/10125/20 , від 03 серпня 2022 року у справі № 759/12740/21.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відтак, враховуючи, що суд першої інстанції не з'ясував наявність інших спадкоємців та не встановив, хто є спадкоємцем після смерті померлих у порядку, передбаченому спадковим правом (ЦК України), які б оспорювали факт родинних відносин та право заявника ОСОБА_10 на прийняття спадщини, а також не з'ясував, між ким існує спір, адже існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним, висновок суду першої інстанції про те, що із заяви ОСОБА_2 вбачається спір про право, є передчасним.
Відповідно до ч.4 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала судді першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, тому вона підлягає скасуванню на підставі ст. 379 ЦПК України, а справа - направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.
При цьому, суд не позбавлений можливості у разі встановлення в ході розгляду справи наявного, реального спору (звернення з відповідними заявами до суду зацікавлених осіб, виявлення інших претендентів на спадщину, тощо), вирішити питання про залишення заяви без розгляду в подальшому, як передбачено ч. 4 ст. 315 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
УхвалуШевченківського районного суду міста Києва від 05 листопада 2024 року - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 16 січня 2025 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
О.В. Борисова
В.М. Ратнікова