Апеляційне провадження 22-ц/824/3835/2025
Справа № 755/286/24
Іменем України
15 січня 2025 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Діденка А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Дніпровського районного суду м. Києва в складі судді Хромової О.О., ухвалене в м. Київ 09 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, просив позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позов мотивував тим, що з 2013 року по червень 2019 року проживав з відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу, даний період у них народилося двоє дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
02 червня 2021 року Залізничним районним судом м. Львова затверджена мирова угода по справі № 462/5421/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя. У відповідності до мирової угоди було вирішено, що сторони дійшли згоди щодо місця проживання дітей, а саме, що ОСОБА_4 буде проживати з батьком ОСОБА_1 , а ОСОБА_5 - з матір'ю ОСОБА_3 .
З моменту проживання сторін окремо, тобто з червня 2019 року і на даний час відповідач нехтує своїми обов'язками як мати. Всі питання щодо виховання ОСОБА_4 позивач вирішує одноособово, без участі та підтримки з боку відповідача, дитина знаходиться на його повному утриманні. ОСОБА_3 не бере участі ні у навчанні, ні у позашкільному розвитку дитини, не цікавиться здоров'ям старшого сина, не приймає участі в його медичних обстеженнях і лікуванні. Після нерегулярних зустрічей сина з матір'ю ОСОБА_1 почав помічати дивну агресивну поведінку дитини, заляканий і пригнічений стан. Такою поведінкою ОСОБА_3 домоглася того, що ОСОБА_4 почав боятися оточуючих, не виявляє бажання спілкуватися з однолітками та молодшою сестрою по лінії батька, яка наразі проживає разом з ним. Психологічний стан ОСОБА_4 після зустрічей і спілкування з матір'ю погіршується, дитина перебуває в заляканому стані тривалий час, що впливає на його життя та щоденні справи. Наведене свідчить, що відповідач не виконує належним чином своїх батьківських обов'язків, а навпаки може завдати шкоди психологічному здоров'ю дитини, тому має бути позбавлена батьківських прав першочергово з метою захисту дитини. Крім того, оскільки мати не утримує дитину матеріально, він вимушений був звернутися з позовом про стягнення аліментів.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2024 року в позові відмовлено.
Позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, повторно викладав обставини, наведені в позовній заяві, наводив зміст ст. 154, 141, 164 СК України, ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», Декларації прав дитини, п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав».
Вказував, що в ході розгляду справи до участі в справі було залучено в якості третьої особи Службу у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації та зобов'язано надати висновок щодо доцільності позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав. Комісія була змушена тричі відкладати розгляд цього питання з вини ОСОБА_3 , яка свідомо та навмисно ігнорувала всі запрошення комісії, на якій вирішувалось питання щодо позбавлення її батьківських прав, хоча була належним чином повідомлена та обізнана в необхідності прибути на засідання. Своїми діями ОСОБА_3 не тільки навмисно затягувала розгляд справи, а і нехтувала своїм материнським обов'язком щодо прийняття участі у житті дитини, чим зухвало показувала своє небажання цікавитися життям старшого сина та його подальшою долею та участі у ній. За результатами розгляду Служба у справах дітей та сім'ї надала висновок, відповідно до якого зазначила про доцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно ОСОБА_4 .
Також в судовому засіданні представник Служби у справах дітей надала пояснення, що мати ОСОБА_3 не відвідує батьківські збори у навчальному закладі, де навчається дитина, зв'язок із керівником не підтримує. Під час усної бесіди дитина повідомила, що сумує за молодшим братом, який проживає з відповідачем. З матір'ю останній раз бачився в липні 2023 року, фактично з нею не спілкується, контактів в телефоні не має, що свідчить про свідоме ухилення матері від виконання батьківських обов'язків по відношенню до дитини. Керуючись найкращими інтересами дитини, вважала за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітнього сина ОСОБА_4 . Також зазначила, що згідно акту про обстеження умов проживання, дитині створено належні умови для проживання, повноцінного та всебічного розвитку. Однак суд першої інстанції не врахував думку третьої особи та безпідставно відмовив у задоволенні позову.
Наводив зміст ст. 27 Конвенції про права дитини, ст. 150, 155, 164 СК України, вважав, що мати ухиляється від належного виконання своїх обов'язків по відношенню до старшого сина, що безпосередньо підтвердила і сама відповідач під час надання пояснень у суді першої інстанції.
Звертав увагу, що відповідач майже рік, будучи повідомленою та обізнаною про розгляд справи в суді першої інстанції, навмисно не з'являлася до суду та ігнорувала судові повістки, чим затягувала розгляд цивільної справи. Лише 18 вересня 2024 року, з'явившись до суду, ОСОБА_3 повідомила, що тільки встановила додаток «Дія» та дізналася про розгляд справи, жодної повістки та позовної заяви не отримувала та не знала про розгляд справи. Під час надання пояснень в судовому засіданні 09 жовтня 2024 року відповідач вже вказала, що знала про розгляд справи та сподівалася, що позивач сам відкличе позовну заяву. Вказані обставини свідчать, що відповідач вводить суд в оману, що судом не було взято до уваги і безпідставно продовжено строк для подання відзиву, та свідчить про небажання відповідача приймати участь і цікавитися долею старшого сина, ухилення від виконання материнських обов'язків, що було проігноровано судом першої інстанції.
Акцентував, що під час надання пояснень в судовому засіданні ОСОБА_3 підтвердила, що взагалі не цікавилася дитиною, не знає, де навчається старший син, які в нього успіхи у навчанні, не володіє інформацією з приводу його стану здоров'я, взагалі не цікавиться ним, коштів на лікування та інші потреби не надає. Крім того, не намагається з ним зв'язатися будь-якими месенджерами, оскільки побоюється, що за нього буде відповідати батько. На питання суду щодо самостійного виявлення бажання побачитися з сином, якщо б не було цього судового процесу, надала відповідь, що чекала би, допоки син виріс і самостійно проявив бажання до спілкування. Вважав, що зазначене свідчить про те, що ОСОБА_3 не виконує своїх батьківських обов'язків щодо старшого сина, не виявляє бажання з ним бачитися та спілкуватися з дитиною, а й натомість негативно впливає на нього, адже після останніх зустрічей з дитиною син почувався недобре і перебував у пригніченому стані, що не було враховано судом першої інстанції.
Звертав увагу на діагностичну довідку за результатами психологічного дослідження ОСОБА_4 , відповідно до якої мати емоційного зв'язку з дитиною не підтримує, у дитини існує страх, що мати буде кричати, бити і не давати їсти, спілкування рекомендовано лише у присутності значимого дорослого для дитини, що судом першої інстанції також було проігноровано.
Посилався на судову практику ЄСПЛ у справах «Савіни проти України», «М.С. проти України», вказував, що наведені ним факти можна розцінювати як свідоме нехтування матір'ю своїми обов'язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення відповідача до своїх батьківських обов'язків.
Наголошував, що спілкування матері з дитиною є небезпечним для дитини та негативно впливає на її психологічний стан, що є підставою для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.
Відмовляючи ОСОБА_1 у позові, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення її матері по відношенню до неї батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов'язків відносно дитини.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи таке.
Судом встановлено, що сторони у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 7 - 8).
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 02 червня 2021 року в справі № 462/5421/20 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя затверджено мирову угоду, в якій сторони зокрема дійшли згоди щодо місця проживання дітей, а саме ОСОБА_4 буде проживати з батьком ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 , а ОСОБА_5 з матір'ю ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_2 ; сторони дійшли згоди, що незалежно від проживання ОСОБА_4 з батьком, позивач ОСОБА_1 продовжує сплачувати аліменти ОСОБА_3 в розмірі 33 % від заробітної плати з можливістю в будь-який момент витребувати звіти витрачених коштів на дитину (а. с. 10).
Згідно психолого-педагогічної характеристики ОСОБА_4 , наданої директором, класним керівником та практичним психологом спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 61 з поглибленим вивченням інформаційних технологій Шевченківського району м. Києва, ОСОБА_4 навчається в 2-в класі з 01 вересня 2022 року, батько бере активну участь у житті класу, займається навчанням і вихованням сина, розвиває його, співпрацює зі школою, відвідує батьківські збори, забезпечує високий рівень навчання ОСОБА_7 , підтримує із вчителем постійний зв'язок. Класний керівник з матір'ю ОСОБА_7 , ОСОБА_3 - незнайомі (а. с. 48 - 49).
На а. с. 52 - 53 знаходиться копія акту про надані медичні послуги від 10 лютого 2024 року, за період з 30 серпня 2023 року по 10 лютого 2024 року, відповідно до якого пацієнту ОСОБА_4 , 2015 року народження, були надані медичні послуги з консультації лікаря, лікувальні масажі, індивідуальні заняття з реабілітологом, індивідуальні заняття з кінезіотерапії; послуги загальною вартістю 39850 грн. оплачені ОСОБА_1 .
Інформовану добровільну згоду пацієнта на проведення діагностики та лікування неповнолітнього ОСОБА_4 , 2015 року народження, підписано батьком ОСОБА_1 (а. с. 56).
З відкритого порталу даних «Єдиний державний реєстр судових рішень» судом першої інстанції встановлено, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2023 року по справі № 755/14101/24 з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
При цьому з відкритого порталу даних «Автоматизована система виконавчого провадження» встановлено, що 14 серпня 2024 року Дніпровським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) розпочато виконавче провадження № НОМЕР_1, боржник ОСОБА_3 , стягувач - ОСОБА_4 .
Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, складеного Дніпровським ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ), станом на 27 вересня 2024 року заборгованість ОСОБА_3 по сплаті аліментів становить 9208,24 грн. У вересні 2024 року боржником погашено всю існуючу заборгованість за попередні місяці в загальному розмірі 60169,51 грн. (а. с. 188 - 189).
Органом опіки та піклування Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації складено висновок від 27 травня 2024 року щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітньої дитини ОСОБА_4 , 2015 року народження. Згідно даного висновку, зі слів батька дитини, ОСОБА_3 не бере участі у вихованні, навчанні дитини ОСОБА_4 , не цікавиться його здоров'ям. Під час рідких, нерегулярних зустрічей матері з сином, батько почав помічати, що дитина дивно поводиться, агресивно реагує на оточуючих, не виявляє бажання спілкуватись з однолітками та з молодшою сестрою по лінії батька, яка наразі проживає разом з ними. Малолітній ОСОБА_7 знаходиться на повному утриманні батька. Органом опіки та піклування досліджено психолого-педагогічну характеристику зі школи на дитину, згідно якої мати ОСОБА_3 батьківські збори не відвідує, зв'язок з керівником не підтримує. Згідно акту обстеження умов проживання малолітнього ОСОБА_4 , дитині створено належні умови для проживання, повноцінного та всебічного розвитку. При бесіді, проведеній спеціалістами Служби у справах дітей та сім'ї з дитиною в присутності батька та баби, малолітній ОСОБА_7 зазначив, що має рідного брата ОСОБА_8 , за яким сумує, брат проживає з мамою у м. Києві. З мамою бачився востаннє в липні 2023 року, не спілкується, на запитання, чи є у дитини в телефоні контакти матері, відповів, що не має, чому не знає. Батько пояснив, що це обов'язок матері телефонувати сину. Під час бесіди батько зазначив, що він діючий військовий, у разі позбавлення батьківських прав матері дитини звільниться зі служби та буде виховувати дитину. Батько також зазначив, що має стосунки з іншою жінкою, мають спільну доньку, яка проживає зі своєю матір'ю неподалік, син ОСОБА_7 також з ними знайомий, на вихідних проводить спільно час з новою родиною батька. На номер телефону, зазначений в позовній заяві, ОСОБА_3 не відповідає, в зв'язку з чим на її адресу було направлено рекомендований лист з запрошенням до Служби для висловлення своєї думки, надання пояснень, але лист не був вручений, тому запрошення на засідання Комісії з питань захисту прав дитини при Шевченківській районній у м. Києві державної адміністрації було надіслане через мережу «Вайбер». Також було надіслано лист до Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації щодо відвідування адреси проживання/реєстрації матері дитини для з'ясування обставин та взяття пояснення з приводу виниклої ситуації. Відповідно до листа № 103008-1769 від 17 травня 2024 року, наданого Службою у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації відомо, що спеціалістами Служби неодноразово відвідувалася адреса проживання ОСОБА_3 , але двері квартири ніхто не відчиняв, на залишені запрошення зворотного зв'язку не отримано. Службою у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації було направлено запит щодо відвідування дошкільного навчального закладу № 554 малолітньою дитиною ОСОБА_5 , 2018 року народження, та 22 травня 2024 року отримано відповідь на запит, в якій зазначено, що дитина постійно відвідує вищезазначений заклад, приводить та забирає ОСОБА_8 мати, згідно платіжної інструкції банку кошти вносить ОСОБА_3 . Вищенаведене свідчить про свідоме ухилення ОСОБА_3 від виконання батьківських обов'язків по відношенню до своєї дитини ОСОБА_4 , оскільки вона не приділяла належної уваги вихованню, навчанню, розвитку, не виявляла турботу до неї, що суперечить принципам Конвенції ООН про права дитини та вимогам ст. 12, 15 Закону України «Про охорону дитинства». Враховуючи наведені факти, надані документи по справі, керуючись інтересами дитини, відповідно до ст. 164, 165 СК України Орган опіки та піклування Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_3 відносно її малолітньої дитини ОСОБА_4 , 2015 року народження (а. с. 100 - 102).
На а. с. 105 - 112 наявна діагностична довідка за результатами психологічного дослідження ОСОБА_4 , 2015 року народження, складена психологом ОСОБА_9 , час проведення дослідження з 27 квітня по 18 травня 2024 року. Рекомендовано забезпечити послідовне і безпечне виховання ОСОБА_7 , враховуючи особливості розвитку, продовжувати забезпечувати безпечне місце проживання та сприятливу психологічну атмосферу в родині, з урахуванням безпекової ситуації дитини; уникати ситуацій та змін, які можуть порушити звичний уклад життя дитини та призвести до стресових станів; забезпечити емоційний стан і пропрацювати відчуття сімейної карти, образи на матір; організувати проведення відповідної психокорекційної роботи з метою подолання постстресових ознак у дитини; спілкування з матір'ю не рекомендовано або у присутності значимого дорослого.
Психологом зроблено висновки, що вплив батька на ОСОБА_7 можна оцінити як позитивний, зауважень, нарікань і невдоволення батьком в період діагностики не виявлено. Якість прихильності ОСОБА_7 до матері можна оцінити як недостатньо надійну. Для ОСОБА_7 важливо вибудувати розуміння, що сварка батьків - це відповідальність дорослих, дитина не розуміє загальної картини, що трапилося з сім'єю, окрім розуміння, що «фізична мати мене продала». Стабільна прихильність на час діагностики відносно батька, окрім нього дуже прив'язана до ОСОБА_11 , яка є наразі партнером батька, називає її «матуся» та доньки батька ОСОБА_12 . Прихильність до матері не вдалося діагностувати, з матір'ю емоційного зв'язку не підтримує, існує страх, конкретна фігура «фізична мама буде знову бити, кричати і не давати їсти», тому спілкування рекомендовано у присутності значимого дорослого.
На а. с. 191 - 195 знаходяться фотознімки ОСОБА_3 разом з обома синами, ОСОБА_4 та ОСОБА_13 , під час спільного дозвілля, прогулянок та у домашній обстановці.
У вересні 2024 року ОСОБА_3 зверталася до Служби у справах дітей Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації з заявою про визначення графіку побачень з сином ОСОБА_4 , з урахуванням режиму дня дитини, його навчання, стану здоров'я, відвідування позашкільних заходів (а. с. 186).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Згідно зі статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно з частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно з частинами першою - четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини (частина перша статті 164 СК України).
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька (матері) як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 18 травня 2023 року у справі № 760/9726/17, від 25 вересня 2024 року у справі № 759/11903/23, від 20 листопада 2024 року у справі № 757/33144/22-ц, від 27 листопада 2024 року у справі № 439/2302/23.
Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року в справі № 562/1686/18 (провадження № 61-16928св20) наголосив, що під час вирішення спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та їх сукупності. Сам факт емоційно напружених відносин між колишнім (фактичним) подружжям та особисті конфлікти між сторонами не повинні порушувати інтереси дитини та її право на спілкування з кожним із батьків.
У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
Частиною четвертою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування.
Відповідно до частини п'ятої статті 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Однак у постановах Верховного Суду від 20 березня 2024 року по справі № 204/2097/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18 від 06 травня 2020 року по справі № 753/2025/19 також зазначено, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер та є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом, на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв'язку.
Судом першої інстанції при вирішенні даного спору було правильно застосовано вищенаведені норми матеріального права та в повній мірі враховано правові висновки Верховного Суду, а також рішення ЄСПЛ.
Суд першої інстанції правомірно врахував, що ознакою ухилення від обов'язків по вихованню дитини, як підставою позбавлення батьківських прав, що передбачена пунктом 2 частини першої статті 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов'язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідача відносно своєї дитини в матеріалах справи судом першої інстанції під час розгляду даної справи не встановлені.
Крім того, судом не встановлено обставин жорстокого поводження ОСОБА_3 з дитиною, як іншої підстави позбавлення її батьківських прав (п. 3 ч. 1 ст. 164 СК України).
Щодо діагностичної довідки за результатами психологічного дослідження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 18 травня 2024 року, складеної психологом ОСОБА_9 , на яку звертав увагу позивач в апеляційній скарзі, згідно висновків якої, у дитини існує страх, конкретна фігура «фізична мама буде знову бити, кричати і не давати їсти», в зв'язку з чим психологом не рекомендовано спілкування з матір'ю або у присутності значимого дорослого, апеляційний суд не знаходить підстав для визнання даної довідки, за відсутності інших належних та допустимих доказів, беззаперечним доказом жорстокого поводження матері з дитиною та не підтверджує завдання ОСОБА_3 шкоди психологічному здоров'ю ОСОБА_4 .
Апеляційний суд звертає увагу, що ОСОБА_1 не звертався до суду з заявою про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_3 в зв'язку з можливим вчиненням нею домашнього насильства щодо дитини у вигляді психологічного або фізичного насильства.
Також суд першої інстанції правильно врахував, що відповідач ОСОБА_3 звернулася до Служби у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації, за місцем проживання дитини, із заявою про визначення порядку спілкування з дитиною ОСОБА_4 .
Судом першої інстанції правомірно враховано, що наявний у матеріалах справи висновок органу опіки та піклування не містить переконливих доводів щодо доцільності позбавлення матері батьківських прав, якими він керувався при прийнятті рішення (свідоме нехтування батьківськими обов'язками, яке має систематичний та постійний характер; непроявлення інтересу до дитини; особа матері становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку). Доказів на підтвердження вказаних обставин у висновку не наведено, при цьому засідання комісії було проведено без участі матері дитини ОСОБА_3 , відомостей про її належне повідомлення про проведення відповідного засідання до матеріалів справи не долучено.
З огляду на складення органом опіки та піклування висновку про доцільність позбавлення батьківських прав без урахування пояснень самої ОСОБА_3 , апеляційний суд погоджується, що такий висновок не містить відомостей, які об'єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов'язків. Крім того, вказаний висновок не містить доводів щодо відповідності застосування такого крайнього заходу інтересам дитини та необхідності у такий спосіб захисту її прав.
Наведені обставини не спростовані позивачем, відтак апеляційний суд не може погодитись з необґрунтованими доводами апеляційної скарги, що судом першої інстанції при вирішенні спору не було враховано думки органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав.
Судом першої інстанції не встановлено обставин, які би вказували на те, що відповідач не бажає спілкуватися з сином і брати участь у його вихованні й утриманні, що вона остаточно та свідомо самоусунулася від виконання цих її обов'язків. Те, що певний час матеріальним забезпеченням ОСОБА_4 , його вихованням і розвитком займався батько, з яким дитина проживає за укладеною між сторонами мировою угодою, не є безумовною ознакою того, що мати не бажає брати участь у вихованні й утриманні сина, тобто свідомо й умисно нехтує батьківськими обов'язками.
Натомість, судом першої інстанції встановлено, що поведінка відповідача загалом свідчить про її бажання як матері брати участь у вихованні та спілкуванні з сином, її спроможність та волевиявлення виконувати свої природні материнські обов'язки, та правомірно виснувано, що самі лише обставини недостатнього спілкування матері з дитиною та недостатня участь її у вихованні, з урахуванням того, що мати не відмовляється від обов'язку забезпечувати дитину матеріально, не може бути підставою для позбавлення її батьківських прав.
Отже, встановлені судом обставини не виключають можливість відновлення нормальних життєвих зв'язків сина та матері, а задоволення такого позову становитиме непропорційне втручання у гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право відповідача на повагу до її сімейного життя.
Висновки суду першої інстанції, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, який має застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків, та з врахуванням того, що такий захід буде застосований в інтересах дітей, повністю узгоджуються з вищевикладеними правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду, і доводами апеляційної скарги не спростовані.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, не спростованими доводами апеляційної скарги, що не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов'язків по утриманню дитини і факт стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання дитини, оскільки зазначене є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання матері до надання дитині належного утримання.
Оскільки при розгляді даної справи судом не встановлено, що відповідач жорстоко поводиться з дитиною та що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов'язків свідомо, тобто, що ОСОБА_3 систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами, а також, оскільки у справі відсутні докази застосування до відповідача заходів впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності за невиконання батьківських прав відносно дитини, або жорстокого поводження з нею, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про відмову в позові про позбавлення батьківських прав.
Апеляційний суд вважає правильними висновки суду першої інстанції про надання ОСОБА_3 можливості виправити ситуацію щодо її участі у вихованні дитини, яка буде знаходитись під постійним контролем органів опіки та піклування, і у випадку, якщо відповідач цього не зробить, буде ухилятись від виховання дитини, позивач в подальшому, з врахуванням обставин даної справи, може порушити питання про позбавлення відповідача батьківських прав.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позбавлення батьківських прав відповідача відносно її сина не забезпечуватиме інтересів самої дитини, натомість, позивач не довів та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення її матері по відношенню до неї батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов'язків відносно дитини.
Оскільки під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що відповідач любить свого сина, бажає спілкуватися з ним та дбати про нього, а враховуючи психофізіологічний рівень розвитку дитини, її психоемоційний стан, бажання матері брати участь у житті дитини, спілкуватися з нею, та враховуючи, що психоемоційний стан дитини може бути наслідком саме конфліктності інтересів матері та батька, апеляційний суд погоджується з правильними висновками суду першої інстанції про відсутність підстав вважати, що подальше спілкування відповідача з сином може призвести до виникнення порушення інтересів дитини.
В той же час, апеляційний суд враховує, що рішення суду першої інстанції про попередження відповідача щодо необхідності змінити ставлення до виховання ОСОБА_4 , поклавши на Органи опіки та піклування Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації контроль за виконанням ОСОБА_3 батьківських обов'язків відповідає якнайкращим інтересам дитини.
Повторне викладення в апеляційній скарзі фактичних обставин справи, зазначених у позовній заяві, які були перевірені судом першої інстанції із наданням належної правової оцінки доказам, наявним в матеріалах справи, не становить саме по собі передбачену ст. 376 ЦПК України підставу для скасування законного і обґрунтованого рішення та задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги, що відповідач в судовому засіданні визнала, що навмисно затягувала розгляд справи, оскільки була обізнана про перебування даної справи у провадженні суду, однак навмисно не з'являлася в судове засідання, спростовуються протоколом судового засідання від 09 жовтня 2024 року, згідно якого ОСОБА_3 пояснила, що позивач повідомляв її про розгляд справи в органі опіки та піклування, однак про розгляд справи в суді позивач її не повідомляв (а. с. 201).
Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що процесуальна поведінка відповідача в будь-якому випадку не може вважатись достатньою підставою для позбавлення її батьківських прав відносно дитини.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом.
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, незгоди з висновками суду першої інстанції та відхиляються апеляційним судом.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 16 січня 2025 року.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.