Справа № 759/14368/24 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/2837/2025 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_2
14 січня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
з участю прокурора ОСОБА_6 ,
захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу захисника на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 23.12.2024 року про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_10 ,
В провадженні Печерського районного суду м. Києва перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111 (у редакції Закону № 1689-VII від 07.10.2014), ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 4 ст. 111-1 КК України.
Під час підготовчого судового засідання прокурором заявлено клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_10 , оскільки строк запобіжного заходу закінчується, а ризики, передбачені п.п. 1,3,4,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які були враховані під час обрання та продовження обвинуваченому запобіжного заходу, не змінилися. Наявність ризиків обґрунтовував тим, що ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні, зокрема, особливо тяжкого злочину, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років з конфіскацією майна, усвідомлюючи невідворотність покарання та його наслідки, з метою уникнення відповідальності за вчинене, може переховуватися від суду, впливати на свідків, які ще не допитані в судовому засіданні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Враховуючи тяжкість та специфіку кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, з метою забезпечення виконання процесуальних обов'язків та запобігання ризикам, прокурор вважав за необхідне продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 23 грудня 2024 року продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_10 до 20 лютого 2025 року включно без визначення розміру застави.
Суд, обґрунтовуючи доцільність перебування обвинуваченогопід вартою, послався на тяжкість інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, специфіку кримінального правопорушення та обставини інкримінованого злочину та дійшов висновку про доведеність та високу ступінь ймовірності можливих спроб обвинуваченого вчинити дії, передбачені п.п. 1,3,4,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, врахувавши при цьому практику Європейського суду з прав людини та зазначивши, що ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні злочинів в інтересах рф з метою завдання шкоди Україні, існує висока ймовірність того, що ОСОБА_10 , усвідомлюючи невідворотність реального покарання з метою ухилення від кримінальної відповідальності може вжити заходів для втечі, переховування, в тому числі на тимчасово непідконтрольній території України, існує ризик впливу на свідків, адже свідки ще не допитані в судовому засіданні і обвинувачений може впливати на них шляхом вмовлянь, використовуючи при цьому свій авторитет, а також шляхом підкупу, з метою змусити змінити покази на свою користь. Також судом зауважено, що з огляду на фактичні обставини інкримінованих злочинів та на те, що вторгнення рф на територію України триває, суд вважає, що обвинувачений може продовжити кримінальні правопорушення та іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню, зокрема шляхом підбурювання осіб, які не були свідками кримінального правопорушення, до дачі завідомо неправдивих свідчень на підтвердження висунутих ним захисних версій, використовуючи при цьому свої політичні зв'язки. З урахуванням наведеного та оцінюючи суспільну небезпечність кримінального правопорушення, суд не знайшов підстав для зміни запобіжного заходу на більш м'який у виді домашнього арешту.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого просить ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою застосувати до ОСОБА_10 запобіжний захід у виді домашнього арешту, та/або визначити розмір застави, як альтернативний запобіжний захід відповідно в межах п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України.
В обґрунтування апеляційної скарги вважає ухвалу суду незаконною, посилаючись при цьому на необґрунтованість обвинувачення та вважає його таким, що не відповідає фактичним обставинам справи.
Вважає, що заявлені стороною обвинувачення ризики є виключно припущеннями та їх існування не доведено прокурором в судовому засіданні, оскільки кожен ризик має бути доведений та обґрунтований доказами його існування з наданням копій матеріалів, а суд має ретельно дослідити наявні докази вказаних ризиків, проаналізувати та дати їм оцінку, однак вказаних дій судом вчинено не було.
Також вважає, що відомостей щодо виключних обставин для тримання ОСОБА_10 під вартою немає, оскільки даних, які б свідчили про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів у клопотанні не вказано та прокурором не доведено, а заявлені ризики в сукупності з тяжкістю злочину та даними про особу не можуть слугувати виключною підставою для тримання підозрюваного під вартою без альтернативи визначення розміру застави.
Також посилається на норми ст.17 КПК України та рішення Європейського суду та зазначає, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у визначеному порядку, також до визнання винним обвинувачений повинен вважатися невинним, і мета даного положення по суті вимагає попереднього звільнення, якщо тривале утримання під вартою більш не являється обгрунтованим.
Вказує, що судом не було надано належної уваги стану здоров'я обвинуваченого та його погіршення в умовах тримання під вартою та необхідності проведення медичного огляду, чого належним чином зроблено не було. Зазначає, що ОСОБА_10 є інвалідом другої групи та має хронічне захворювання серця та потребує постійного нагляду лікаря і прийому ліків на постійній основі, а також періодичного обстеження серця, що є неможливим в умовах слідчого ізолятора, а тому посилається на порушення ст. 5 Конвенції «Про захист прав та основоположних свобод» та Конституцію України.
Зазначає, що ризик втечі має оцінюватись у світлі факторів, пов'язаних із характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню, а тому вважає, що аналіз поведінки обвинуваченого ОСОБА_10 свідчить про відсутність потреби застосування найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Також вважає, що суду не мав обґрунтованих підстав для не визначення альтернативного виду запобіжного заходу у вигляді застави у розмірі в межах п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України.
Обвинувачений про час та місце апеляційного розгляду повідомлений, клопотань про розгляд апеляційної скарги за його участю до суду апеляційної інстанції не направлено.
Заслухавши доповідь судді,захисників обвинуваченого, які підтримали вимоги апеляційної скарги, прокурора, який заперечував проти апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
За змістом ч.3 ст.315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
У відповідності до ст.199 КПК України, розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане.
Суд, розглядаючи питання доцільності перебування обвинуваченого ОСОБА_10 під вартою, фактично дійшов висновку про наявність підстав для подальшого його тримання під вартою у зв'язку з продовженням існування ризиків, передбачених п. 1,3,4,5 ч. 1 ст.177 КПК України.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо необхідності продовження строку тримання під вартою ОСОБА_10 , оскільки продовжують існувати обставини, які виправдовують подальше обмеження права ОСОБА_10 перебувати на волі.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду про доцільність подальшого перебування під вартою ОСОБА_10 на час судового розгляду.
Як випливає із змісту ухвали про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд врахував обставини, передбачені ст.178 КПК України, та ухвалив судове рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
За таких обставин, колегія суддів, приймаючи до уваги також дані про обвинуваченого у сукупності з іншими наведеними вище даними, вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано продовжив раніше обраний щодо ОСОБА_10 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст.176 КПК України, можуть на даному етапі розгляду кримінального провадження забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, що випливають із ч.5 ст.194 КПК України.
Рішення суду першої інстанції не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Також, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Враховуючи суспільну небезпечність інкримінованого ОСОБА_10 кримінальних правопорушень, направлених проти основ національної безпеки України, приймаючи до уваги тяжкість кримінальних правопорушень, одне з яких відповідно ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких, характер вчинених правопорушень, дані про особу обвинуваченого, колегія суддів вважає, що висновки суду про продовження існування зазначених прокурором ризиків є такими, що ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження, тому відсутні підстави для зміни обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на більш м'який.
Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про доведеність обставин, які виправдовують продовження дії обвинуваченому ОСОБА_10 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Доводи апеляційної скарги про відсутність належних та допустимих доказів наявності його вини у інкримінованих йому кримінальних правопорушень , неправильну кваліфікацію його дій органом досудового розслідування, не можуть бути предметом дослідження в суді апеляційної інстанції при перегляді на предмет законності ухвали суду першої інстанції про доцільність перебування під вартою обвинуваченого під час судового розгляду.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, у цьому випадку обвинувачений, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Посилання захисника обвинуваченого на недоведеність прокурором заявлених ризиків не знайшло свого підтвердження, оскільки, судом в повній мірі було перевірено наявність ризиків та доводам прокурора надано належну оцінку, а ухвала суду винесена з урахуванням в тому числі норм міжнародного права та рішень Європейського суду.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції ретельно перевірено наявність кожного із зазначених прокурором ризиків та в судовому рішенні повній мірі обґрунтовані аргументи про їх реальність.
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що судом при продовженні строку тримання під вартою не враховано наявність у ОСОБА_10 захворювань, є необґрунтованими, оскільки судом враховано всі обставини, передбачені ст.178 КПК України та надано їм належну оцінку.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для застосування до обвинуваченого альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави з урахуванням вимог п.3 ч.4 ст.183 КПК України.
Відтак, колегія суддів вважає, що лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, дію якого продовжено судом першої інстанції, має забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні на даній стадії судового розгляду.
Порушень норм кримінального процесуального законодавства, які б могли слугувати підставами для скасування ухвали суду першої інстанції, колегією суддів не встановлено.
За таких обставин ухвала суду є законною.
Керуючись ст.ст.404, 405,407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого залишити без задоволення, а ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 23 грудня 2024 року про продовження строку тримання під вартоюОСОБА_10 - без зміни.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: Суддя: Суддя: