Номер провадження: 22-ц/813/250/24
Справа № 520/20187/18
Головуючий у першій інстанції Петренко В.С.
Доповідач Лозко Ю. П.
10.12.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Лозко Ю.П.,
суддів: Кострицького В.В., Коновалової В.А.,
за участю секретаря судового засідання - Пересипка Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на заочне рішення Київського районного суду м.Одеси від 15 травня 2019 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва на право власності на земельну ділянку,
встановив:
У грудні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним вище позовом у якому просив:
визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 03.06.2014, серія САК 1197 індексний номер 22491696 на земельну ділянку площею 0,0795 га, адреса об'єкта: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:41:018:0040;
визначити спосіб виконання, що це рішення є підставою для скасування державної реєстрації прав та відповідно скасування запису про державну реєстрацію та їх обтяжень з (відкриттям розділу), індексний номер: 16214312 від 03.06.2014 щодо реєстрації права власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0795га, кадастровий № 5110136900:41:018:0040, за відповідачем, та скасування державної реєстрації вище згаданої земельної ділянки, за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0795га, кадастровий №5110136900:41:018:0040, шляхом закриття Поземельної книги із скасуванням кадастрового номера.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є власником 51/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 , власником 49/100 часток цього житлового будинку є ОСОБА_4 .
Земельна ділянка, на якій розташовано вказаний вище житловий будинок перебуває у користуванні позивача та ОСОБА_4 , а її суміжними землекористувачами є ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та відповідачка - ОСОБА_3 .
03 червня 2014 року ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,0795 га, адреса об'єкта: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:41:018:0040.
Разом з тим, позивач вважає, що є підстави для визнання вказаного свідоцтва про право власності недійсним, оскільки в проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідачці, а саме: у заяві згоди суміжних землекористувачів і в інших документах проекту, він як землекористувач земельної ділянки № НОМЕР_1 та власник 51/100 частин домоволодіння взагалі не значиться, не зважаючи на те, що з 1996 року по теперішній час він постійно користується особисто 205 кв.м. частин земельної ділянки № НОМЕР_1 і спільно з землекористувачем 49/100 частини домоволодіння ОСОБА_4 володіє і користується 138 кв.м. цієї земельної ділянки № НОМЕР_1 .
Також позивач вказав, що позначений на картах та планах м. Одеси з 1955 року по 2014 рік та у проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідачці ОСОБА_3 прохід - проїзд (шириною 4 метрів і довжиною 33,39 метра), що відноситься до земель загального користування, який веде до спільної ділянки останньої, по факту знаходиться ще в його користуванні та користуванні ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , а не тільки в користуванні відповідачки ОСОБА_3 , як зазначено в пояснювальній записці до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Також позивач стверджує, що не відповідає дійсності в проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідачки ОСОБА_3 і кількість суміжних землекористувачів та їх згода з межами її земельної ділянки та заняттям нею проїзду - проходу (шириною 4 метри), який відноситься до земель загального користування, оскільки він як суміжний землекористувач має претензії до відповідачки та не згоден з зайняттям цього проїзду - проходу (шириною 4 метри і довжиною 19,56 метра), що відноситься до земель загального користування, на який виходить одна межа земельної ділянки № НОМЕР_1 з проходами і в'їздами на земельну ділянку № НОМЕР_1 , що робить неможливим в даний час і в майбутньому ізольовано, один від одного здійснювати в'їзд на земельну ділянку № 672 двох землекористувачів - його як власника 51/100 частин, і ОСОБА_4 власника 49/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , а також унеможливлює здійснити виділення земельної ділянки АДРЕСА_2 в натурі з ізоляцією один від одного двох співвласників, відповідно до часток співвласників (51/100 і 49/100), та отримання кадастрового номера кожному співвласнику.
Крім того, позивач зазначає, що 29 вересня 2002 року, без його відома як користувача земельної ділянки № НОМЕР_1 та власника 51/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , між відповідачкою та ОСОБА_4 було укладено договір про передачу ОСОБА_3 земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 85 кв.м., що також є доказом про протиправне знаходження у власності відповідачки земельної ділянки площею 85 кв.м., який є нікчемним, оскільки не відповідає вимогам законів України не по формі, не за змістом, укладений без обов'язкової реєстрації і повноважень органу місцевого самоврядування.
Як на доказ незаконного зайняття відповідачкою частини земельної ділянки позивач також посилається на висновок експерта, який підтверджує незаконне зайняття частини земельної ділянки № НОМЕР_1 суміжним землекористувачем - ОСОБА_3 з боку межі земельної ділянки № НОМЕР_1 довжиною 15,84 кв.м., тим самим зменшилися по довжині дві межі земельної ділянки № НОМЕР_1 , які за фактом в цей час дорівнюють 28,86м. і 28,03м.
Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 15 травня 2019 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 03 червня 2014 року, серія САК 1197 індексний номер 22491696 на земельну ділянку площею 0,0795 га, адреса об'єкта: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:41:018:0040; цільове призначення: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), видане на ім'я ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , орган державної реєстрації прав: Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції Одеської області, державний реєстратор: Привалова Є.Є. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору у розмірі 704,80 грн.
У січні 2021 року ОСОБА_1 , як особа, яка не приймала участь у розгляді цієї справи, звернувся до суду із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати заочне рішення Київського районного суду м.Одеси від 15 травня 2019 року та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 у повному обсязі.
Обґрунтовуючи порушення оскаржуваним заочним рішенням суду своїх прав та інтересів, ОСОБА_4 зазначає, що він у порядку спадкування є співвласником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Судом першої інстанції безпідставно визначено, що частина земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , яка межує із земельною ділянкою відповідачки перебуває у постійному користуванні саме позивача, а не співвласника цього домоволодіння, яким він є на цей час. На час ухвалення судом оскаржуваного рішення не було визначено місце розташування частки земельної ділянки площею 205 кв.м. та площею 194 кв.м.
Окрім того ОСОБА_1 зазначає про залишення судом поза увагою того, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження виникнення у позивача права користування земельною ділянкою площею 205 м2 , а отже і відсутність у останнього права вимагати усунення перешкод у користуванні нею.
Скаржник також зауважив про безпідставність надання судом оцінки договору, укладеного 29 вересня 2002 року між його батьком ОСОБА_4 та відповідачкою ОСОБА_3 , попри відсутність про це позовних вимог. Скаржник вважає, що суд вирішуючи цю справу мав керуватися ЗК України 1992 року. Визнавши місце розташування частки земельної ділянки площею 205 кв.м без його згоди на це, вздовж межі земельної ділянки ОСОБА_3 скаржник вважає суд порушив приписи ч.1 с. 88 ЗК України.
У судове засідання скаржник ОСОБА_1 та особи, які беруть участь у справі не з'явилися про дату, час, і місце розгляду справи повідомлені належним чином, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи за доводами апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційне провадження підлягаю закриттю з огляду на таке.
Як убачається з матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящихся від 20 червня 1955 року за № 596, ОСОБА_7 було відведено під індивідуальне житлове будівництво земельну ділянку площею 500 кв.м. по АДРЕСА_3 (у подальшому перейменовано АДРЕСА_4 .
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 01.09.1992 року визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 , відповідно до якої визнано за ОСОБА_8 право власності на 51/100 будинку АДРЕСА_1 , які складаються з житлової кімнати 1-3, площею 19,0 кв.м., веранди 1-2 площею 9,9 кв.м, частини літньої кухні літ. «Т» з підвалом, частини вбиральні літ. «Д», а за ОСОБА_4 - право власності на 49/100 будинку АДРЕСА_1 , виділено у користування ОСОБА_8 земельну ділянку площею 205 кв.м., а ОСОБА_4 - 194 кв.м. за вказаною адресою. Земельна ділянка площею 138 кв.м. залишена у загальному користуванні співвласників домоволодіння ОСОБА_8 та ОСОБА_4
ОСОБА_8 продав позивачу ОСОБА_2 51/100 частин будинку АДРЕСА_1 за договором купівлі - продажу № 12126 від 05.01.1996 р.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 30.10.2009 року у справі № 2-5721/09 визнано за ОСОБА_4 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 право власності на 49/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 .
08 червня 2017 року на підставі свідоцтва про право на спадщину право власності на 49/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 (т.2 а.с.24).
Отже позивач ОСОБА_2 є власником 51/100 частини будинку АДРЕСА_1 , а скаржник ОСОБА_1 є власником 49/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 .
Статтею 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи, а у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Перевірка дотримання судом першої інстанції норм процесуального права, порушення яких є обов'язковою підставою для скасування оскаржуваного в апеляційному порядку судового рішення, за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, допускається, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки в межах відкритого апеляційного провадження, виходячи з наступного.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09.10.79, п. 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява N 38695/97, п. 43, ECHR 2000-II), які з огляду на положення ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судами при розгляді справ як джерело права, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 листопада 2010 у справі "Мушта проти України" зазначено: право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.
Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Тобто, реалізація конституційного права, зокрема, на касаційне оскарження судового рішення, ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм, в даному випадку - норм ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Згідно з ч. 1 ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Таким чином, положеннями цивільного процесуального законодавства визначено право особи подати апеляційну скаргу на рішення, яким розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або містяться судження про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи у відповідних правовідносинах, виходячи з предмету та підстав позову або заяви в порядку окремого провадження.
У контексті зазначеного, за приписами процесуального законодавства судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків.
Тобто, судом має бути розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
На відміну від оскарження судового рішення учасником справи не залучена до участі у справі особа повинна довести свій правовий зв'язок зі сторонами спору або безпосередньо із судовим рішенням через обґрунтування такого критерію, як вирішення судом питання про її право, інтерес та/або обов'язок як елементів змісту матеріально-правових відносин, в площині яких виник спір. Такий зв'язок повинен бути безпосереднім, а не ймовірним та опосередкованим іншими правовідносинами.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Аналіз наведеної процесуальної норми свідчить про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції. У разі, якщо доводи заявника про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердилися, апеляційне провадження підлягає закриттю.
Таким чином, у разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участь у розгляді справи судом першої інстанції, з посиланням на те, що оскаржуваним судовим рішенням вирішені питання про її права та інтереси, апеляційному суду належить відкрити апеляційне провадження та за результатами розгляду, у разі з'ясування, що оскаржуваним судовим рішенням питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки не вирішувалося, закрити апеляційне провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі №668/17285/13-ц, постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі №2-4211/09, від 18 березня 2020 року у справі №2207/622/2012 та пункт 8 постанови Пленуму Верховного суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі N 632/580/17 зроблено висновок, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов'язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків.
Особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статей 17, 352 ЦПК України повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов'язки і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов'язки, та про які саме.
Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов'язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають зі сформульованого в п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може бути взято до уваги.
Якщо скаржник лише зазначає про те, що оскаржуване рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов'язки, або лише зазначає (констатує), що рішенням вирішено про його права та/або обов'язки чи інтереси, то такі посилання, виходячи з вищенаведеного, не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду, зокрема апеляційної скарги.
Аналогічні висновки наведені об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 15 травня 2020 у справі №904/897/19, Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 26.06.2020 у справі № 910/3438/17, від 01 грудня 2020 у справі №910/5511/19, від 11 січня 2021 року у №925/1600/16 та від 06 жовтня 2021 року у справі № 2-12341/10.
У цій справі, позивач ініціював спір, зокрема, про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 03 червня 2014 року, серія САК 1197 індексний номер 22491696 на земельну ділянку площею 0,0795 га, адреса об'єкта: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:41:018:0040, видане на ім'я ОСОБА_3 .
Оскаржуючи вказане заочне рішення суду першої інстанції, ОСОБА_4 , зазначає про власну “юридичну заінтересованість у вирішенні цієї справи», з огляду на підстави пред'явленого позову, проте обґрунтування апеляційної скарги не містять доводів про те, в якій частині судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про права, інтереси та (або) обов'язки скаржника, та про які саме. Не встановлено таких обставин і апеляційним судом, що виключає матеріальний чи процесуальний вплив на права скаржника.
Тож, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що оскаржуваним заочним рішенням вирішено питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки скаржника, а у мотивувальній частині цього рішення не міститься висновків суду про права та обов'язки ОСОБА_1 , так само як і резолютивна його частина прямо про них не вказує.
З огляду на наведене, враховуючи, що оскаржуваним заочним рішенням суду першої інстанції не було вирішено питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки скаржника, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі п. 3 ч. 1ст. 362 ЦПК України.
Іншим доводам апеляційної скарги апеляційний суд не надає правової оцінки, з огляду на встановлення обставин, що є підставою для закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 .
Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів доходить висновку про закриття апеляційного провадження з вказаних вище підстав.
Керуючись ст.ст.367, 374,377 381-384 ЦПК України
ухвалив:
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Київського районного суду м.Одеси від 15 травня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва на право власності на земельну ділянку закрити.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст ухвали складено 16 грудня 2024 року.
Головуючий Ю.П. Лозко
Судді: В.В. Кострицький
В.А. Коновалова