СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
пр. № 2-з/759/16/25
ун. № 759/11905/23
16 січня 2025 року м. Київ
Суддя Святошинського районного суду міста Києва Твердохліб Ю.О., розглянувши заяву відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання малолітньої дитини та надання дозволу на реєстрацію місця проживання та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Подільської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання малолітньої дитини та надання дозволу на реєстрацію місця проживання,
У червні 2023 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання малолітньої дитини та надання дозволу на реєстрацію місця проживання.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва суду від 06.07.2023 року відкрито провадження у вказаній справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
23.08.2023 року до суду надійшов зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Подільської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання малолітньої дитини та надання дозволу на реєстрацію місця проживання.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 31.08.2023 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_1 для спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання малолітньої дитини та надання дозволу на реєстрацію місця проживання.
У жовтні 2024 року відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним) ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, у якій просить заборонити ОСОБА_2 вчиняти дії як особисто, так й із залученням третіх осіб (в тому числі, але не обмежуючись - родичів по лінії матері дитини, працівників охоронних структур та детективних агенцій, а також співробітників поліції охорони та будь-яких інших осіб, які можуть забезпечувати фізичною силою відбірання дитини від батька), спрямовані на зміну місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактичним місцем проживання наразі якої є разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування заяви ОСОБА_1 вказує, що він перебував у шлюбі з ОСОБА_2 з 11.11.2016 року до 03.08.2023 року. Після початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну він відвіз дружину та дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на кордон з Польщею, який вони перетнули 04.03.2022 року. Під час перебування закордоном донька стикалася із непередбачуваною психологічною та фізичною агресією з боку матері, у зв'язку з чим ОСОБА_4 відмовилась знову їхати з матір'ю без нього, у матері були інші плани, а саме переїзд за кордон на постійне місце проживання, дочка відмовилась та висловила бажання проживати з ним (батьком), однак врегулювати дане питання мирним шляхом між ним та ОСОБА_2 не вдалось.Оскільки бажання дитини залишитися проживати з батьком в Україні не були почуті матір'ю, то донька відмовляється не тільки зустрічатися з нею, а й спілкуватися.
Отже, з метою не допустити травмування ОСОБА_4 , для забезпечення малолітній дитині психологічного комфорту, відчуття захищеності і безпеки, в її найкращих інтересах на час розгляду справи в суді та не зміни її місце проживання, просить застосувати вищевказані заходи забезпечення позову, оскільки в умовах воєнного стану мати ОСОБА_4 може вільно без його згоди вивезти малолітню доньку за кордон, з урахуванням того, що в цей період права батька на виїзд за кордон обмежені. Така зміна місця проживання дитини вкрай ускладнить та навіть унеможливить в подальшому виконання судового рішення у справі про визначення місцяпроживання дитини. Забезпечення позову є його єдиною можливістю захистини найкращі інтереси дитини та запобігти різкій зміні місця проживання дитини, яка завдасть їй психологічної шкоди і унеможливить виконання рішення в майбутньому, якщо таке буде ухвалене на його користь, оскільки в нинішніх умовах мати має вільну можливість вивезти дитину з України.
Вважає, що у даному випадку заборона зміни місця проживання ОСОБА_4 , яка зараз проживає з ним в місті Києві, є співмірним заходом забезпечення позову, враховуючи правову природу спору, найкращі інтереси малолітної дитини та тривалість розгляду справи судом, а також з огляду на те, що сприяння забезпеченню відносин та емоційного контакту малолітньої дитини - доньки ОСОБА_4 особисто з ним (батьком) повинно переважати над бажанням інших осіб, щонайменше матері, відібрати і повністю обмежити та взагалі відгородити дитину від батька.
Протокол розподілу справи між суддями у неавтоматичному режимі від 15.01.2025 року визначено суддю Твердохліб Ю.О.
Вивчивши заяву про забезпечення позову та надані документи, суддя приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Таким чином, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим, а також покликаний гарантувати ефективний захист інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Згідно до ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1 - 1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Разом із тим, передбачено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (ч. 10 ст. 150 ЦПК України).
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд не повинен надавати оцінку доказам в обґрунтування вимог чи заперечень проти позову, робити висновки про існування або відсутність підстав для задоволення позову. В першу чергу суд повинен оцінити доводи заявника на підтвердження того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Вид забезпечення позову має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду вразі задоволення позову.
Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Крім того, як зазначено в ухвалі Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі №756/326/20, цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб. При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави - учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Частиною 3 статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися.
Між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (Hant v.Ukraine, №31111/04, §54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). Ухвалюючи рішення у справі «М.С. проти України» від 11.07.2017р. (заява №2091/13), ЄСПЛ наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір'ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей з матір'ю.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19 (провадження № 61-9164св20), від 17 травня 2021 року в справі № 761/25101/20 (провадження № 61-1092св21), від 15 вересня 2021 року в справі № 752/6099/20 (провадження № 61-13598св20).
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі за заявою «HANT v. UKRAINЕ», № 31111/04, § 54).
Зі змісту позову ОСОБА_2 вбачається, що вона просить визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю та надання дозволу на реєстрацію місця проживання дитини.
Зі змісту зустрічної позовної заяви, вбчається, що ОСОБА_1 просить визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком та надання дозволу на реєстрацію місця проживання.
Відповідно, задоволення заяви про забезпечення позову судом є фактично тотожним частковому вирішеню спору по суті справи, шляхом винесення ухвали про забезпечення позову, що суперечить положенням ч. 10 ст. 150 ЦПК України.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Заявником не вказані обґрунтовані причини у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов саме у спосіб, визначений ним в заяві, тобто об'єктивні обставини та докази. Задоволення заяви про забезпечення позову у цьому випадку є частковим вирішенням спору з приводу якого позивач звернувся до суду за захистом своїх прав, що суперечить положенням ЦПК України.
Виходячи з оцінки обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення, з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника; забезпечення збалансованості інтересів сторін, суд приходить до висновку, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову не відповідає критеріям обґрунтованості та необхідності його застосування.
Відтак, суд приходить до висновку, що в задоволенні заяви належить відмовити.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.150-153 ЦПК України, суд,
Заяву відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_1 про забезпечення позову у циваільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання малолітньої дитини та надання дозволу на реєстрацію місця проживання та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Подільської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання малолітньої дитини та надання дозволу на реєстрацію місця проживання залишити без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Текст ухвали складено 16.01.2025 року.
Суддя Ю.О. Твердохліб