Справа № 466/9306/23 Головуючий у 1 інстанції: Луців-Шумська Н. Л.
Провадження № 22-ц/811/2929/24 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
17 січня 2025 року м. Львів
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Копняк С. М.,
суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 06 серпня 2024 року (повний текст рішення складено 06 вересня 2024 року) у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди,
в вересні 2023 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес» (далі - ПрАТ «СК «Брокбізнес») (після перейменування - акціонерне товариство «Страхова компанія «ББС Іншуранс» (далі - АТ «СК «ББС Іншуранс»)), ОСОБА_1 , в якому просив стягнути на свою користь
- з ПрАТ «СК «Брокбізнес» 8 486 грн 13 коп. відшкодування майнової шкоди, пов'язаної з пошкодженням транспортного засобу;
- з ОСОБА_1 54 621 грн 38 коп. майнової шкоди, пов'язаної з пошкодженням транспортного засобу;
- стягнути з відповідачів пропорційно до задоволених позовних вимог 5 000 грн 00 коп. відшкодування витрат, понесених у зв'язку із проведенням судової автотоварознавчої експертизи, 1 073 грн 60 коп. судового збору, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 06 серпня 2024 року затверджено мирову угоду, укладену 18 грудня 2023 року між ОСОБА_3 та АТ «СК «ББС Іншуранс», провадження у справі в частині вимог до ПрАТ «СК «Брокбізнес» (після зміни найменування АТ «СК «ББС Іншуранс») про відшкодування шкоди закрито. Продовжено розгляд справи в частині позовних вимог до ОСОБА_1 .
З урахуванням поданої ОСОБА_3 заяви про зменшення позовних вимог, позивач просив стягнути на свою користь з ОСОБА_1 54 621 грн 38 коп. відшкодування майнової шкоди, пов'язаної з пошкодженням транспортного засобу; 536 грн 80 коп. витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору; 4 460 гнр 00 коп. витрат, понесених у зв'язку з проведенням судової автотоварознавчої експертизи та 15 000 грн 00 коп. витрат на правову допомогу.
Позов, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, мотивований тим, що ОСОБА_3 є власником автомобіля марки «ВМW 428ХІ», д.н.з. НОМЕР_1 . 16 січня 2023 року, о 20:30 год. у м. Львові на пр. В. Чорновола, 14 автомобіль марки «BMW Х5» д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 скоїв зіткнення з автомобілем «BMW 428XІ» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_3 . Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження, а власник автомобіля «BMW 428XІ» д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_3 майнову шкоду. 16 січня 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 склали повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (Європротокол) відповідно до якого ОСОБА_1 визнав вину у вчиненні ДТП. В зв'язку з тим, що цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «BMW Х5» д.н.з. НОМЕР_2 була застрахована в ПрАТ «СК «Брокбізнес» згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ЕР-210055572, ОСОБА_3 17 січня 2023 року звернувся до ПрАТ «СК «Брокбізнес» з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду та заявою про виплату страхового відшкодування. Цивільна відповідальність водія ОСОБА_3 була застрахована у ПрАТ «СК «Універсальна» згідно полісу ЕР-212709829, а цивільна відповідальність водія ОСОБА_1 застрахована у ПрАТ «СК «Брокбізнес» згідно полісу ЕР-210055572. 20 березня 2023 року ОСОБА_3 отримав страхове відшкодування від ПрАТ «СК «Брокбізнес» у розмірі 41 513 грн 87 коп., що підтверджується випискою з карткового рахунку ОСОБА_3 . Відповідно до висновку експерта № 22360 за результатами проведення судової автотоварознавчої експертизи згідно договору № 22360 від 24 квітня 2023 року, складеного 07 липня 2023 року судовим експертом Холодцовим Д. В., вартість відновлюваного ремонту автомобіля марки BMW 428хі д.н.з. НОМЕР_1 , з урахуванням відновлення на СТО офіційного дилера ТОВ «Арія Моторс» становить 104 621 грн 38 коп. Відповідно до розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 29 грудня 2015 року № 3471, розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України з 01 лютого 2016 року складає 50 000 грн 00 коп. Таким чином, різниця між вартістю відновлювального ремонту автомобіля BMW 428ХІ д.н.з. НОМЕР_1 та страховим відшкодуванням становить 54 621 грн 38 коп. (104 621,38 - 50 000,00). Враховуючи вищезазначене ОСОБА_1 має здійснити доплату відшкодування завданої шкоди ОСОБА_3 як власнику автомобіля BMW 428ХІ д.н.з. НОМЕР_1 у вказаному розмірі.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 06 серпня 2024 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_3 54 621 грн 38 коп. відшкодування майнової шкоди, завданої пошкодженням автомобіля, 536 грн 80 коп. на відшкодування судового збору, 4 460 грн 00 коп. витрат, понесених у зв'язку з проведенням судової автотоварознавчої експертизи та 15 000 грн 00 коп. витрат на правничу допомогу.
Рішення суду в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 , подавши в вересні 2024 року апеляційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 06 серпня 2024 року, прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи рішення суд першої інстанції не звернув увагу, що у висновку експерта № 22360 від 07 липня 2023 року вартість запчастин вказується з врахуванням ПДВ, яке підлягає відшкодуванню виключно при здійсненні відновлювального ремонту автомобіля та представлення відповідних документів. Однак позивачем таких доказів не надано. Окрім того, згаданий висновок містить ряд неточностей та невідповідностей, зокрема, у ньому вказана завищена ціна запчастин. Місцевим судом при ухваленні рішення невірно враховано розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 29 грудня 2015 року № 3471, яке на момент як ДТП, такі і укладення договору страхування (поліс ЕР 210053572) втратило чинність. Відповідно до Постанови Правління Національного банку України від 30 травня 2022 року № 108 «Про деякі питання здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» затверджено максимальні розміри страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників Національної поліції України в розмірі 80 000 гривень на потерпілого. Відтак, сума, яка відшкодована страховиком ОСОБА_1 є заниженою, адже суд виходив з максимального розміру страхової виплати в сумі 50 000 гривень Отже, він не повинен оплачувати безпідставно збільшену суму відшкодування.
В грудні 2024 року від ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, який підписаний представником ОСОБА_4 , в якому міститься прохання апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 06 серпня 2024 року - без змін.
Відзив на апеляційну скаргу в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1 мотивований законністю та обґрунтованістю оскаржуваного рішення.
Відзив на апеляційну скаргу містить заяву (клопотання) про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 9 000 грн 00 коп. витрат, понесених у зв'язку із правничою допомогою під час апеляційного розгляду.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.
Обставини справи щодо ДТП, винуватості ОСОБА_1 у її скоєнні та у зв'язку із цим настання страхового випадку, а також виплати позивачу страховиком (АТ «СК «ББС Іншуранс») винуватця страхового відшкодування у розмірі 50 000 грн 00 коп. в поданій ОСОБА_1 апеляційній скарзі не оспорюються.
Питанням на яке слід надати відповідь у справі, що переглядається є визначення розміру шкоди, яка має бути відшкодована винуватцем ( ОСОБА_1 ) потерпілому ( ОСОБА_3 ).
У частинах першій та другій статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, що її заподіяла. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
За статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
У статті 1188 ЦК України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.
Разом із тим, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування» в редакції тут і далі, чинній на момент виникнення спірних відносин).
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).
Розрізняють добровільну та обов'язкову форми страхування (стаття 5 Закону України «Про страхування»). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України «Про страхування»). Втім, законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником, зокрема, відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК).
Види обов'язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них згідно з пунктом 9 частини першої вказаної статті належить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства (частина друга статті 999 ЦК України).
Таким актом цивільного законодавства у цій сфері є, зокрема, Закон України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV), який був чинним до 01 січня 2025 року. Закон № 1961-IV визнано таким, що втратив чинність Законом України 21 травня 2024 року № 3720-IX «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 3720-IX). Згідно пункту 6 розділу VI Закону № 3720-IX договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що укладені та набрали чинності до введення в дію цього Закону, продовжують діяти на умовах, що були чинними на день набрання чинності такими договорами. На договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що укладені після набрання чинності цим Законом та набирають чинності після введення в дію цього Закону, поширюються вимоги цього Закону […..]. Дія положень цього Закону поширюється виключно на страхові випадки, які настали за договорами страхування, що набрали чинності після введення в дію цього Закону. Жодне положення цього Закону не може збільшувати будь-які зобов'язання за будь-якими випадками, що мають ознаки страхових випадків за договорами страхування цивільно-правової відповідальності, укладеними відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 1, ст. 1 із наступними змінами).
З огляду на дату настання страхового випадку (16 січня 2023 року) та дату укладення ОСОБА_1 договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (14 липня 2022 року) до правовідносин сторін у справі застосуванню підлягають положення саме Закону № 1961-IV.
Цей Закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Статтею 3 Закону № 1961-IV передбачено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону Закон № 1961-IV).
Статтею 22 цього Закону визначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. Відповідно до цього Закону потерпілим - юридичним особам страховик, а у випадках, передбачених цим Законом, - МТСБУ відшкодовує виключно шкоду, заподіяну майну.
Страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування (пункт 9.1 статті 9 Закону № 1961-IV).
Згідно зі статтею 28 цього Закону шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди. У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки (стаття 29 Закону № 1961-IV).
Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Разом із тим, згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніше як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо за рахунок потерпілої особи (її представника), то сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком. Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.
Визначення розміру матеріального збитку при відшкодуванні шкоди, внаслідок ДТП, зокрема на підставі положень Закону № 1961-IV, повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395 (з відповідним змінами).
Звітом № 10631 про оцінку вартості (розміру) майнової шкоди, завданої власнику КТЗ, складеного ФОП ОСОБА_5 на замовлення ПрАТ «СК «Брокбізнес» 09 березня 2023 року ринкова вартість автомобіля BMW 428ХІ р.н. НОМЕР_1 : 684 454 грн 00 коп., вартість відновлювального ремонту: 79 564 грн 31 коп., коефіцієнт фізичного зносу: 0,578, вартість відновлювального ремонту вказаного автомобіля з урахуванням зносу: 47 013 грн 66 коп.
Згідно висновку експерта № 22360 за результатами проведення експертного авто товарознавчого дослідження, складного 07 липня 2023 року судовим експертом Холодовим Д. В., який відповідає вимогам положень Закону України «Про судову експертизу» та приписам ЦПК України, та який складено на замовлення позивача і наданий ним суду, ринкова вартість автомобіля BMW 428ХІ р.н. НОМЕР_1 , без врахуванням пошкоджень внаслідок ДТП становила 685 300 грн 93 коп., вартість відновлювального ремонту становила 104 621 грн 38 коп., вартість відновлювального ремонту вказаного автомобіля з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу становила 52 526 грн 70 коп.
Згідно укладеної між позивачем та АТ «СК «ББС Іншуранс» мирової угоди», яка ніким з учасників справи не оспорююється, доплата страхового відшкодування майнової шкоди, пов'язаної з пошкодженням транспортного засобу позивача, становить 8 486 грн 13 коп., що разом із раніше виплаченим позивачу страховим відшкодуванням (20 березня 2023 року) в розмірі 41 531 грн 87 коп. складає 50 018 грн 00 коп. (8 486,13+41531,87).
Аналіз матеріалів справи свідчить, що в суді першої інстанції відповідач ОСОБА_1 заяв про призначення відповідної експертизи не заявляв, як і не подав до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Не містить відповідного клопотання і подана ним апеляційну скаргу.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що для приватного права властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Крім того, для приватного права притаманна диспозитивність, яка проявляється, зокрема і в тому, що особа, з урахуванням принципу свободи правочину, сама вирішує вчиняти чи не вчиняти певний правочин.
Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Частиною другою статті 22 ЦК України збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 22 ЦК України).
Згідно зі статтею 1192 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи, суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до статті 1194 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) зроблено висновок, що: «відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування».
Згідно із частинами першою та четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (стаття 89 ЦПК України).
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, обов'язок доказування покладається на сторін. Це положення є найважливішою складовою принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. У разі недостатності доказів, наявності сумнівів щодо їх достовірності суд вправі запропонувати представити докази тій стороні, яка несе обов'язок по доказуванню.
З огляду на укладену між позивачем та страховиком відповідача мирову угоду, враховуючи розмір страхового відшкодування виплаченого добровільно страховиком позивачу, а також ненадання останнім страховику документів на підтвердження факту оплати проведеного ремонту у особи, яка є платником ПДВ, суд першої інстанції в цілому дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача різниці між вартістю відновлювального ремонту без урахування фізичного зносу та розміром страхового відшкодування, виплаченого позивачу страховиком відповідача.
При цьому місцевий суд вірно врахував, що цей розмір відповідачем належними та допустимими доказами не спростований.
Відтак, відповідні доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.
Розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 29 грудня 2015 року №3471 «Про внесення змін до розпорядження Держфінпослуг від 17 листопада 2011 року № 698 «Про затвердження максимальних розмірів страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників Державтоінспекції МВС України», доповнено пункт 1 розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 17 листопада 2011 року № 698 «Про затвердження максимальних розмірів страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників Державтоінспекції МВС України», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 грудня 2011 року за №1412/20150, новим абзацом третім такого змісту: «з 01 лютого 2016 року - 50000 гривень потерпілому».
Розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 29 грудня 2015 року №3471 втратило чинність з 01 липня 2022 року на підставі постанови Правління Національного банку України від 30 травня 2022 року № 108 «Про деякі питання здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якою також встановлено максимальних розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників Національної поліції України в розмірі 80 000 гривень на потерпілого.
Згідно зі абзацом третім пункту 33.2 статті 33 Закону № 1961-IV у разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників відповідних підрозділів Національної поліції розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, не може перевищувати максимальних розмірів, затверджених Уповноваженим органом за поданням МТСБУ, що діяли на день настання страхового випадку.
Аналогічна за змістом норма містить в абзаці другому пункту 36.1 статті 36 Закону № 1961-IV, проте така не містить вказівки на те, що такі розміри повинні бути діючими саме на день настання страхового випадку.
З огляду на день настання страхового випадку (16 січня 2023 року) колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що суд при ухваленні рішення застосував нормативно-правовий акт, який на момент виникнення спірних відносин, втратив чинність.
Проте його застосування не призвело до невірного вирішення спору по суті, та не може бути самостійною та достатньою підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Апеляційна скарга не містить доводів щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм процесуального права при вирішенні питання про розподіл судових витрат у справі, такі не встановлені і під час апеляційного перегляду рішення суду.
Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні. Враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, а саме те, що рішення суду залишено без змін, підстави для їх розподілу, які пов'язані з розглядом справи в суді першої інстанції, а також щодо витрат особи, яка подала апеляційну скаргу по сплаті судового збору за її подання, відсутні.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 141 ЦПК України у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).
За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв'язку із реалізацією права на судовий захист у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору й струмування від подання безпідставних позовів.
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).
Правничу допомогу на стадії апеляційного розгляду справи ОСОБА_3 надавав адвокат Петрина С. М., який діяв на підставі договору про надання професійної правничої (правової) допомоги № 0159-ц від 20 березня 2023 року та виданого на його підставі ордера № 1334204 від 20 грудня 2024 року, укладеного позивачем з адвокатським об'єднанням «Всеукраїнський центр адвокатських розслідувань ДТП «Автопоміч».
20 грудня 2024 року через підсистему «Електронний суд» представник ОСОБА_3 - адвокат Петрина С. М. подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому також просив стягнути з останнього на користь позивача витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 9 000 грн 00 коп., на підтвердження яких надав додаток № 2 до договору про надання професійної правничої (правової) допомоги № 0159-ц від 20 березня 2023 року, з якого убачається, що сторони погодили вартість АО в розмірі 3 000 грн 00 коп. за годину роботи адвоката, а також детальний опис робіт (наданих послуг), складений 20 грудня 2024 року, з якого убачається, що позивачу надано такі послуги: зустріч, консультація клієнта, узгодження правової позиції в апеляційному суді тривалістю 1 год. на загальну суму 3 000 грн 00 коп. та підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу тривалістю 2 год на загальну суму 6 000 грн 00 коп. копія відзиву на апеляційну скаргу надіслана представнику відповідача в електронний кабінет користувача ЄСІТС.
Суд, вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зобов'язаний врахувати подані стороною у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, докази, надати їм належну оцінку і лише після цього прийняти відповідне судове рішення з цього питання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15).
Аналізуючи реальність (дійсність та необхідність), а також обґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу, надану відповідачу на стадії касаційного перегляду справи, колегія суддів враховує наступне.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.
Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність й розумність.
Враховуючи складність справи, суть спору (про відшкодування шкоди), характер послуг (фактично наданими можуть вважатися послуги щодо підготовки та подання відзиву на апеляційну скаргу), розгляд справи в суді апеляційної інстанції у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, а також необхідність дотримання критерію розумності та справедливості, колегія суддів дійшла висновку, що співмірним, розумним та необхідним у межах перегляду цієї справи в суді апеляційної інстанції є розмір судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3 000 грн 00 коп., адже детальний аналіз матеріалів справи, формування та узгодження позиції було здійснено адвокатом саме в суді першої інстанції, а підготовка відзиву на апеляційну скаргу саме протягом 2 год, колегія суддів вважає недоведеними, виходячи також з того, що наведене у відзиві було відомо адвокату ще в суді першої інстанції..
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 06 серпня 2024 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 3 000 (три тисячі) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 17 січня 2025 року.
Головуючий С.М. Копняк
Судді: С.М. Бойко
А.В. Ніткевич