Справа № 462/1175/21 Головуючий у 1 інстанції: Палюх Н.М.
Провадження № 22-ц/811/1944/23 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.
14 січня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Шандри М.М.
суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.
за участю секретаря: Псярук О.В.
з участю: представника Львівської міської ради - Наконечної О.М.,
представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Львівської міської ради на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 22 червня 2023 року у справі за позовом Львівської міської ради до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Скречко Марія Михайлівна, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Волинська Людмила Василівна, Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права власності та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом демонтажу нежитлової будівлі,
Львівська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Скречко М.М., приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Волинська Л.В., ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», в якому просила:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу № 966 від 23.04.2008, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;
- скасувати державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_4 на об'єкт нерухомого майна: нежитлову будівлю загальною площею 125,2 кв.м. на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 19885857) з припиненням права власності ОСОБА_4 на об'єкт нерухомого майна: нежитлову будівлю загальною площею 125,2 кв.м. на АДРЕСА_1 ;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу № 1994 від 19.09.2008, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 ;
- скасувати державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна: нежитлову будівлю загальною площею 125,2 кв.м. на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 19885857) з припиненням права власності ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна: нежитлову будівлю загальною площею 125,2 кв.м. на АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0126 га, шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі, загальною площею 125,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування своїх вимог покликається на те, що Львівська міська рада є власником земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Дана земельна ділянка надавалась в оренду ПП ОСОБА_3 на підставі ухвали Львівської міської ради № 1138 від 26.02.2004 та на підставі договору оренди землі від 15.07.2004 терміном на 5 років, а саме до 26.02.2009 для обслуговування павільйону. Станом на 14.08.2020 за адресою: АДРЕСА_1 не обліковується жодних договорів оренди на право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення тимчасових споруд. Відповідно до акту обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 від 11.09.2020 № 99, земельна ділянка площею 0,0126 га перебуває у комунальній власності та відноситься до земель житлової та громадської забудови. За результатами даного обстеження встановлено, що на земельній ділянці площею 0,0126 га по АДРЕСА_1 знаходиться торговий павільйон орієнтовними розмірами 18,00м х 6,25м х 7,35м х 1,30м х 10,65м х 7,55м.
10.08.2007 за ФОП ОСОБА_3 було зареєстроване право власності на павільйон літ. Б-1 за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 17.07.2007. У грудні 2008 року Львівська міська рада звернулась до Господарського суду Львівської області із заявою №1.7-вих-170 від 25.12.2008 про поворот виконання рішення суду від 17.07.2007. За результатами розгляду судом першої інстанції заяву задоволено та постановлено здійснити поворот виконання рішення Господарського суду Львівської області від 17.07.2007 у справі №1/357-19/28, а саме: скасувати реєстрацію права власності, проведену ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» за ФОП ОСОБА_3 на павільйон по АДРЕСА_1 .
19.06.2008 на підставі договору купівлі-продажу №966 від 23.04.2008, приватним нотаріусом Скречко М.М. проведено реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на павільйон літ. Б-1 загальною площею 125,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 19885857). 26.09.2008 на підставі договору купівлі-продажу №1994 від 19.09.2008 приватним нотаріусом Волинською Л.В. проведено реєстрацію права власності за ОСОБА_1 . Відтак ОСОБА_1 самовільно зайняв та фактично використовує земельну ділянку комунальної власності площею 0,0126 га у межах червоних ліній АДРЕСА_1 шляхом розміщення вищевказаної споруди за відсутності відповідного рішення Львівської міської ради про передачу у власність або надання у користування (оренду) даної земельної ділянки. Інформації про прийняття декларації про готовність об'єкта до експлуатації площею 125,2 кв.м немає. Згідно з договором оренди земельної ділянки, який був укладений 15.07.2004, земельна ділянка передавалась ОСОБА_3 для обслуговування малої архітектурної форми строком з 15.07.2004 до 26.02.2009, а не для будівництва нерухомого майна. Окрім цього, за протестом прокурора Залізничного району м.Львова від 21.12.2005 Львівською міською радою було скасоване рішення про надання земельної ділянки по АДРЕСА_1 в оренду для встановлення та обслуговування павільйону. А відтак, на момент здійснення будівництва відповідач не мав права вчиняти будь-які дії щодо використання земельної ділянки комунальної власності. Львівська міська рада наголошує, що первинна реєстрація права власності на вищезгаданий об'єкт була скасована у судовому порядку та задоволена заява про поворот виконання рішення суду, а тому наступні правочини, що стосуються відчуження права власності щодо вищезгаданого об'єкту є незаконними, оскільки у відповідачів були відсутні будь-які документи на право користування даною земельною ділянкою комунальної власності. У результаті укладення договорів купівлі-продажу реєстраційні номери № 966 від 23.04.2008 та №1994 від 19.09.2008 Львівська міська рада позбавлена можливості використовувати належну територіальній громаді земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .
За результатами обстежень проведених відділом самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м. Львові департаменту містобудування Львівської міської ради та Залізничною районною адміністрацією за адресою: м. Львів, вул.Кульпарківська, 166 жодних об'єктів нерухомості за вказаною адресою виявлено не було, а виявлено павільйон площею 125,2 кв.м, який складається з панелей типу «Сендвіч» та металопластикового профілю зі склопакетним заскленням. Споруда на АДРЕСА_1 є тимчасовою спорудою, право власності на яку згідно з частинами 1, 4 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не підлягає державній реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Окрім цього, проведення державної реєстрації на тимчасову споруду як на об'єкт нерухомості, призводить до виникнення зобов'язання Львівської міської ради, як власника земельної ділянки, щодо землекористування зазначеною земельною ділянкою. Зважаючи на вищенаведене, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 підлягає поверненню у розпорядження Львівської міської ради, як уповноваженому представнику територіальної громади шляхом знесення самовільно збудованого приміщення.
На підставі наведеного позивач просив задовольнити позов.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 22.06.2023 у задоволенні позову Львівської міської ради - відмовлено.
Рішення суду оскаржила Львівська міська рада.
В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Щодо вимоги про зобов'язання звільнити земельну ділянку шляхом знесення павільйону.
Зазначає, що Львівська міська рада є власником земельної ділянки на АДРЕСА_1 , де знаходиться павільйон загальною площею 125,2 кв.м., яка належить на праві власності ОСОБА_1 . Вказана земельна ділянка надавалась в оренду ПП ОСОБА_3 для обслуговування павільйону. Земельна ділянка передавалась гр. ОСОБА_3 для обслуговування малої архітектурної форми, а не для будівництва нерухомого майна. Львівською міською радою було скасоване власне рішення про надання в оренду підприємцю земельної ділянки для встановлення та обслуговування павільйону. А відтак, на момент здійснення будівництва відповідач не мав права вчиняти будь-які дії щодо використання земельної ділянки комунальної власності.
Враховуючи, що первинна реєстрація права власності на павільйон була скасована та визнана незаконною, Львівська міська рада вважає, що укладення договорів купівлі-продажу та проведення державної реєстрації на самочинне будівництво є незаконним, оскільки станом на момент проведення реєстрації у відповідачів були відсутні документи, які підтверджують право на користування земельною ділянкою. Тому належним способом захисту прав власності Львівської міської ради як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво щодо користування і розпорядження цією земельною ділянкою є вимога про знесення такої забудови, яку позивач вважає самочинною, відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України.
Також вказує, що ОСОБА_1 набуває усі права та обов'язки щодо придбаного майна, які мав первісний його власник, а тому є належним відповідачем за заявленими вимогами про повернення земельної ділянки, приведення її у попередній стан та знесення самочинного будівництва.
Відтак, земельна ділянка підлягає поверненню Львівській міській раді шляхом знесення.
Щодо позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності.
Вказує, що павільйон є тимчасовою некапітальною спорудою, відтак вимога щодо скасування державної реєстрація права приватної власності за ОСОБА_4 , ОСОБА_1 підлягає задоволенню з одночасним припиненням права власності, оскільки будівля є тимчасовою спорудою, а не нерухомим майном, яка не підлягає державній реєстрації.
Щодо позовної вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 23.04.2008 № 966, від 19.09.2008 № 1994.
Вказує, що первинна реєстрація права власності на вище згаданий об'єкт була скасована у судовому порядку та задоволена заява Львівської міської ради про поворот виконання рішення, а відтак вважає наступні правочини, що стосуються відчуження права власності щодо вищезгаданого об'єкту незаконними, оскільки у відповідачів були відсутні будь-які документи на право користування земельною ділянкою.
Таким чином, судом необґрунтовано відмовлено у визнанні недійсним договорів купівлі-продажу.
Щодо неефективного способу захисту права власності.
Якщо між сторонами існує спір, то суд повинен вирішити спір і не вправі відмовляти у позові на тій підставі, що позивач, на думку суду, обрав неефективний спосіб захисту порушеного права, оскільки законом не визначено такої підстави для відмови у позові. Якщо спір не вирішується, то не відбувається справедливого розгляду справи і ефективного захисту порушених прав.
Просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
17.08.2023 ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу. Просить залишити скаргу без задоволення, а рішення без змін.
У судовому засіданні апеляційної інстанції представник Львівської міської ради - Наконечна О.М. підтримала апеляційну скаргу з підстав, зазначених у ній, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 заперечила проти задоволення скарги.
Інші учасники справи у судове засідання апеляційної інстанції не з'явились, про причини неявки суду не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, тому їх неявка, відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи, який проводиться за їхньої відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.
Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).
Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам не повністю відповідає.
З договору оренди землі № 3-139 від 15.07.2004 вбачається, що Львівська міська рада на підставі діючого Положення «Про оренду земельних ділянок у м. Львові та порядок встановлення договорів орендної плати за земельні ділянки» та ухвали Львівської міської ради №1138 від 26.02.2004 про надання у короткострокову оренду земельних ділянок для встановлення та обслуговування малих архітектурних форм у м. Львові» надала в оренду приватному підприємцю ОСОБА_3 у строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , для обслуговування павільйону (а.с. 212-217 т.1).
Ухвалою Львівської міської ради № 3413 від 16.03.2006 задоволено протест прокурора Залізничного району м. Львова від 21.12.2005 та скасовано рішення про надання земельної ділянки по АДРЕСА_1 в оренду для встановлення та обслуговування павільйону (а.с. 204 т.1).
Рішенням господарського суду Львівської області від 17.07.2007 у справі № 1/357-19/28, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.11.2007 та постановою Вищого господарського суду України від 19.03.2008, частково задоволено позов ФОП ОСОБА_3 та визнано за ним право власності на збудоване майно - павільйон загальною площею 121,3 кв. м. по АДРЕСА_1 , зобов'язано ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» здійснити відповідну реєстрацію цього майна.
10.08.2007 на підставі вказаного рішення ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» зареєструвало за ФОП ОСОБА_3 право власності на павільйон загальною площею 121,3 кв.м по АДРЕСА_1 .
Відповідно до договору купівлі-продажу від 23.04.2008, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Скречко М.М., зареєстрованого за № 966, ФОП ОСОБА_3 продав ОСОБА_4 павільйон загальною площею 125,2 кв.м по АДРЕСА_1 (а.с. 66-67 т.2).
Постановою Верховного Суду України від 10.06.2008 у справі №1/357-19/28 задоволено касаційну скаргу Львівської міської ради та скасовано постанову Вищого господарського суду України від 19.03.2008, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.11.2007 та рішення господарського суду Львівської області від 17.07.2007, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до договору купівля-продажу від 19.09.2008, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Волинською Л.В., зареєстрованого за №1994, ОСОБА_4 продав павільйон літ. Б-1 загальною площею 125,2 кв.м по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 .
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 07.10.2008 у справі № 1/357-19/28 позов ОСОБА_3 залишено без розгляду у зв'язку з неявкою позивача.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 03.02.2011 задоволено заяву Львівської міської ради від 25.12.2008 та здійснено поворот виконання рішення Господарського суду Львівської області від 17.07.2007 у справі №1/357-19/28, а саме скасовано реєстрацію права власності зареєстровану ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» за ФОП ОСОБА_5 на павільйон по АДРЕСА_1 за реєстраційним № 19885857.
Щодо позовних вимог про визнання договорів купівлі-продажу недійсними
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
У підпунктах 11.82-11.85 постанови від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 та підпунктах 8.43-8.46 постанови від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
У позовній заяві позивач оскаржує договір купівлі-продажу від 23.04.2008 № 966, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , та договір купівлі-продажу від 19.09.2008 № 1994, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , предметом яких є павільйон загальною площею 125,2 кв.м по АДРЕСА_1 .
При цьому з матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду за захистом свого права власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , яку, на його думку, самовільно використовує відповідач ОСОБА_1 шляхом розміщення на ній належного йому павільйону загальною площею 121,3 кв.м.
Водночас позивач не є стороною спірних договорів купівлі-продажу та не заявляє своїх прав або інтересів на нежитлове приміщення загальною площею загальною площею 121,3 кв.м., яке є предметом цих договорів. Внаслідок укладення відповідачами спірних договорів обсяг прав та обов'язків позивача ніяким чином не змінюється.
За таких обставин колегія суддів погоджується із висновокм суду першої інстанції про те, що права та інтереси позивача укладенням відповідачами спірного договору не порушуються.
Схожі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 23.04.2008 № 966 та від 19.09.2008 № 1994.
Щодо позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності
Позивачем також заявлені позовні вимоги про скасування державної реєстрації права приватної власності відповідачів на об'єкт нерухомого майна загальною площею 125,2 кв.м. на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 19885857) з припиненням права власності на таке майно.
Відповідно до частини першої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 5 Закону № 1952-IV у Державному реєстрі реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі. Не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв'язку, залізничні колії, крім меліоративних мереж, складових частин меліоративної мережі.
З матеріалів справи вбачається, що нежитлове приміщення загальною площею 125,2 кв.м., яке розташоване на АДРЕСА_1 , є тимчасовою спорудою, яка не відносяться до нерухомого майна. Ця обставина підтверджується, зокрема, Актом обстеження земельної ділянки № 99 від 11.09.2020, відповідно до якого на земельній ділянці № НОМЕР_1 орієнтовною площею 0,0126 га на АДРЕСА_1 знаходиться торговий павільйон орієнтовними розмірами 18,00м х 6,25м х 7,35м х 1,30м х 10,65м х 7,55м на бетонній площадці. Даний павільйон складається з панелей типу «Сендвіч» та металопластикового профілю зі склопакетним заскленням. В приміщенні здійснюється підприємницька діяльність. Під час обстеження, на земельній ділянці № НОМЕР_1 орієнтовною площею 0,0126 га на АДРЕСА_1 павільйон літ. «Б-1» площею 125,2 кв.м. на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 19885857) не виявлено.
З листа Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю № 4-0006-1247 від 03.02.2022 вбачається, що в реєстрі будівельної діяльності відсутні будь-які відомості про документи про початок виконання будівельних робіт та про готовність об'єктів до експлуатації за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідачами не доведено належними та допустимими доказами факту належного прийняття вказаного приміщення в експлуатацію, не надано дозволів на виконання будівельних робіт, а подані позивачем докази свідчать про розміщення стаціонарної малої архітектурної форми, право власності на яку не оформляється.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (наприклад, постанови від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц).
Разом із тим у практиці Великої Палати Верховного Суду закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно (див., зокрема, пункт 98 постанови від 21.10.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (підпункт 6.30), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (підпункт 4.17), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (підпункт 6.13) та інші).
Отже, державна реєстрація права приватної власності на нежитлові приміщення загальною площею загальною площею 125,2 кв.м. на АДРЕСА_1 як на нерухоме майно - це офіційне визнання та підтвердження державою факту набуття ними права власності на таке майно.
Відповідні записи в Державному реєстрі створюють для позивача перешкоди у реалізації ним прав власника спірної земельної ділянки, зокрема відчуження або передачі у користування цієї ділянки іншим особам, оскільки відповідно до статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна, одночасно переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт.
Якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача на земельну ділянку було порушено незаконною реєстрацією права власності на нерухоме майно за відповідачами, з якими позивач не перебував у зобов'язальних відносинах, державний реєстратор на підставі судового рішення про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке набрало законної сили, проводить державну реєстрацію припинення права власності відповідачів, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правоможності розпоряджатись своїми земельними ділянками (схожі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18).
При цьому в силу положень абзацу першого частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV у чинній редакції, відомості про право власності відповідачів не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. Натомість державний реєстратор вчиняє нову реєстраційну дію - внесення до Державного реєстру відомостей про припинення права власності відповідачів на нерухоме майно на підставі судового рішення (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 132, 133 постанови від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).
У частині першій статті 14 Закону № 1952-IV зазначено, що розділ Державного реєстру та реєстраційна справа закриваються в разі: 1) знищення об'єкта нерухомого майна, об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості; 2) поділу, об'єднання об'єктів нерухомого майна або виділу частки з об'єкта нерухомого майна; 3) виключення об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості з проектної документації на будівництво у зв'язку із змінами проектної документації на будівництво; 4) скасування державної реєстрації земельної ділянки; 5) набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ; 6) визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання Міністерством юстиції України рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ, - у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. Закритий розділ Державного реєстру та реєстраційна справа не підлягають поновленню.
Відповідно до частини сьомої статті 14 Закону № 1952-IV у разі ухвалення судом рішення про закриття розділу Державного реєстру у випадках, передбачених цією статтею, закриття відповідного розділу допускається виключно у разі, якщо таким судовим рішенням вирішується питання щодо набуття та/або припинення речових прав, обтяжень речових прав на об'єкт нерухомого майна, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості, щодо якого закривається розділ у Державному реєстрі.
Враховуючи, що державна реєстрація права приватної власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення загальною площею 125,2 кв.м. на АДРЕСА_1 як на нерухоме майно була здійснена помилково, а зазначене майно не є нерухомим, така державна реєстрація підлягає скасуванню із закриттям відповідного розділу Державного реєстру.
У зв'язку зі скасуванням державної реєстрації прав приватної власності ОСОБА_1 на зазначене нежитлове приміщення із закриттям відповідного розділу Державного реєстру колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_4 на вказане нежитлове приміщення.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом демонтажу приміщення
Львівською міською радою заявлено позовну вимогу про зобов'язання ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0126 га, шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі, загальною площею 125,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Судами встановлено, що ОСОБА_1 використовує спірну земельну ділянку позивача без установлених законом підстав, оскільки після скасування за протестом прокурора Залізничного району м. Львова від 21.12.2005 рішення про надання земельної ділянки по АДРЕСА_1 в оренду для встановлення та обслуговування павільйону Львівською міською радою не приймалось жодного рішення про передачу спірної земельної ділянки у власність чи користування будь-яким фізичним чи юридичним особам.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно із частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
Відповідно до статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 7.27 постанови від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц виклала висновок про те, що зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Такий негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.
У постанові від 02.06.2021 у справі № 509/11/17 Верховний Суд дійшов висновку, що належними відповідачами за вимогами про знесення самочинно збудованого майна, приведення приміщень у первісний стан, шляхом знесення самовільно збудованих об'єктів нерухомого майна, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном шляхом перебудови самовільно збудованих об'єктів нерухомого майна мають бути чинні власники спірного майна.
Колегія суддів, встановивши, що нежитлове приміщення площею 125,2 кв.м. на АДРЕСА_1 є тимчасовою спорудою, яка не відносяться до нерухомого майна, а відповідач ОСОБА_1 використовує спірну земельну ділянку Львівської міської ради без установлених законом підстав, дійшла висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 152 ЗК України, тому позов в цій частині слід задовольнити.
Щодо заяви відповідача ОСОБА_1 про застосування строків позовної давності
За змістом статті 391 ЦК України негаторний позов застосовується для захисту від порушень, які не пов'язані із позбавленням володіння (див. пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).
Оскільки спірна земельна ділянка не вибувала з володіння позивача, позивач є володіючим власником, який прагне усунути перешкоди у здійсненні правомочності самостійно розпоряджатись своїм нерухомим майном, що виникли через дії осіб, з якими він не перебуває у зобов'язальних відносинах.
Колегія суддів враховує висновки, викладені в пункті 34 постанови від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, про те, що до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред'явлений позивачем доти, доки існує відповідне правопорушення.
За цих обставин колегія суддів вважає, що позовні вимоги позивача про скасування державної реєстрації прав приватної власності на нежитлове приміщення загальною площею 125,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та зобов'язання ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку є негаторним позовом, тому відхиляє аргумент відповідача про застосування строків позовної давності до цих вимог позивача.
Відповідно до положень п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити його.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, рішення суду слід скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна -19885857) з припиненням права власності ОСОБА_1 на цей об'єкт та зобов'язання ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом демонтажу (знесення) нежитлового приміщення загальною площею 125,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих вимог. В решті рішення суду - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Львівської міської ради задовольнити частково.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 22 червня 2023 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 19885857) з припиненням права власності ОСОБА_1 на цей об'єкт та зобов'язання ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0126 га, шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі загальною площею 125,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих вимог.
ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом демонтажу (знесення) нежитлового приміщення загальною площею 125,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Скасувати державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення загальною площею 125,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , із закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повний текст постанови складено: 17.01.2025
Головуючий
Судді