майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
"15" січня 2025 р. м. Житомир Справа № 906/1260/24
Господарський суд Житомирської області у складі: судді Кравець С.Г.
секретаря судового засідання: Круглецької А.І.
за участю представників сторін:
від позивача: Рибальченко М.М. - витяг з наказу №793 від 04.12.2024,
від відповідача: не з'яився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Військової частини НОМЕР_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирська торгова компанія"
про стягнення 55 331,51грн.
Процесуальні дії по справі.
Військова частина НОМЕР_1 звернулась до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирська торгова компанія" про стягнення 55 331,51грн, з яких: 16 200,00грн пені, 37 800,00грн штрафу та 1 331,51грн інфляційних втрат, а також судових витрат.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 16.12.2024 зазначену позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 15.01.2025.
01.01.2025 через електронний суд від відповідача надійшов відзив на позовну заяву з додатками (а.с.35-39).
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених у позові та просив позов задовольнити. В усному порядку заперечив проти доводів відповідача, наведених у відзиві, вказавши, що не має наміру подавати письмову відповідь на відзив. Вважав за можливе розглядати справу за відсутності представника відповідача.
Представник відповідача в судове засідання 15.01.2025 не з'явився, про розгляд справи повідомлений завчасно, на підтвердження чого у матеріалах справи наявна довідка про доставку електронного листа "Ухвала про відкриття провадження у справі (спрощене позовне провадження)" від 16.12.2024 по справі №906/1260/24 у його електронний кабінет (а.с. 34).
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України).
Враховуючи, що явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
У судове засідання 15.01.2025 явка представників сторін обов'язковою не визнавалась; неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому суд вважає за можливе здійснювати розгляд справи за відсутності представника позивача.
В судовому засіданні 15.01.2025 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором №56 про закупівлю товарів за державні кошти від 12.08.2024. Позивач вказує, що умовами укладеного між сторонами договору було передбачено поставку відповідачем товару протягом 10 (десяти) календарних днів після підписання договору №56 від 12.08.2024. Тобто, відповідач розумів умови і був обізнаний з п.2.1 договору щодо взятих на себе зобов'язань в частині строків поставки товару. Однак, товар військовій частині відповідач не поставив. У зв'язку з непоставкою товару, позивач на офіційну адресу відповідача направляв претензію з вимогою про сплату штрафних санкцій, а в подальшому було надіслано лист про розірвання договору. Вказані листи були одержані відповідачем, що підтверджується інформацією з офіційного веб-сайту поштового оператора "Укрпошта", однак залишені без задоволення.
Відповідач у відзиві від 31.12.2024 на позов просив відмовити позивачу у його задоволенні у повному обсязі, посилаючись на наявність об'єктивних підстав, які перешкоджали здійсненню господарської діяльності та належному виконанню взятих на себе зобов'язань, а також те, що існують підстави вважати, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Зокрема вказує, що країною виробництва обумовленого договором товару є Китай. Даний товар відповідач імпортує з країни виробництва, що певною мірою впливає на умови поставки. У серпні 2024 виробником товару поінформовано відповідача про затримку поставки товару та про можливість поставки лише до кінця вересня 2024 року. Закупити даний товар в Україні за додаткові кошти відповідач не мав змоги. Основні фінансові резерви були спрямовані для імпортування даного товару. Скрутне фінансове становище пояснюється тим, що 02.02.2024 рішенням Комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних Головного управління ДПС у Житомирській області №4237 ТОВ "Житомирська торгова компанія" визнано таким, що має критерії ризиковості. Вказане рішення податкового органу було оскаржене до адміністративного суду і за результатами розгляду справи рішеннями першої та апеляційної інстанції було констатовано незаконність дії Головного управління ДПС у Житомирській області, а касаційною інстанцією відмовлено у відкритті провадження. Вказує, що уповноваженими особами відповідача здійснювалися всі необхідні дії задля розблокування відповідних податкових накладних, що не дало бажаного результату. Оскарження рішень податкових органів щодо відмови у реєстрації податкових накладних потребувало часу, залучення адвокатів та додаткових витрат, діяльність яких відображена в ході розгляду ряду судових справ.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
12.08.2024 між Військовою частиною НОМЕР_1 (замовник/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Житомирська торгова компанія" (постачальник/відповідач) укладено договір №56 про закупівлю товарів за державні кошти, за умовами якого Постачальник зобов'язався поставити Замовнику товар, найменування та обсяг якого зазначено в Специфікації (додаток №1 до договору), що є невід'ємною частиною цього договору, а Замовник зобов'язався прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.
За умовами п.2.1 договору, постачання товару здійснюється протягом 10 (десяти) календарних днів після підписання договору.
Приймання товару оформляється видатковою накладною, яка підписується представниками Замовника та Постачальника при приймання товару. Належним чином оформлена видаткова накладна є підтвердженням приймання товару.
За умовами п. 12.1 договору, сторони домовилися, що у разі порушення Постачальником порядку постачання товару, строків та інших істотних умов цього договору, Замовник в односторонньому порядку має право:
- відмовитися від прийняття подальшого виконання зобов'язання Постачальником за цим договором;
- відмовитися від встановлення на майбутнє господарських відносин з Постачальником;
- розірвати даний договір.
У п. 5.2 договору сторони погодили, що за порушення строків поставки товару або його заміни відповідно до пп. 2.1, 3.3 цього договору, Постачальник сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1 % вартості товару стосовно якої допущено прострочення виконання зобов'язань, за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів, з Постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості (згідно ч.2 ст.231 Господарського кодексу України).
Даний договір набирає чинності з дати його підписання Сторонами (п.8.1 договору).
Договір №56 про закупівлю товарів за державні кошти від 12.08.2024 підписано представниками сторін та підписи скріплено печатками Військової частини та Товариства.
У Специфікації, яка є додатком №1 до договору №56 від 12.08.2024, сторонами погоджено найменування товару, його кількість та вартість, яка становить 540 000,00грн (а.с.12).
У зв'язку з не поставкою Постачальником товару у встановлений у договорі термін, Замовник направив відповідачу претензію №5412 від 10.09.2024, у якій посилаючись на прострочення строків поставки товару, нарахував штраф в сумі 37 800,00грн, пеню в сумі 16 200,00грн, інфляційні в сумі 1 331,51грн, які просив сплатити на розрахунковий рахунок Військової частини. Також просив надати документальне підтвердження про причини своєчасного невиконання умов договору.
В подальшому, у зв'язку з нездійсненням відповідачем поставки товару за договором в строк - 22.08.2024, позивач надіслав відповідачу листа за №530 від 23.09.2024 в якому посилаючись на умови п.12.1 договору, повідомив про відмову від подальшого приймання виконання зобов'язань Постачальником за договором та дострокове розірвання договору від 12.08.2024 №56, залишаючи за собою право вимагати від Постачальника сплати штрафних санкцій та відшкодування збитків за неналежне виконання цього договору згідно з його умовами.
Відповідач відповіді на вказані листи позивача не надав, доказів сплати позивачу штрафних санкцій не надав, що стало підставою для звернення позивача з позовом у цій справі.
Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 662 ЦК України).
Частиною 1 статті 664 ЦК України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
За змістом статей 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до частини другої статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Частиною 4 статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг)
З наведених вище положень статей 230-231 ГК України, статей 549, 551, 611 ЦК України слідує, що встановлення неустойки (штрафу, пені) віднесено до умов договору, які сторони, в межах встановлених законодавством, визначають на власний розсуд при укладенні договору.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, зокрема, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17 від 02.04.2019 у справі № 917/194/18 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19.
У відповідності до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Предметом спору у цій справі є стягнення з відповідача пені у розмірі 16 200,00грн, штрафу у розмірі 37 800,00грн за непоставку товару у встановлений у договорі термін та 3% річних, нарахованих за 30 днів прострочення виконання зобов'язання.
Як встановлено судом, 12.08.2024 між сторонами був укладений договір №56 про закупівлю товарів за державні кошти, за умовами якого Постачальник зобов'язався поставити Замовнику товар, найменування та обсяг якого зазначено в Специфікації (додаток №1 до договору), що є невід'ємною частиною цього договору, а Замовник зобов'язався прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.
За умовами п.2.1 договору, постачання товару здійснюється протягом 10 (десяти) календарних днів після підписання договору від 12.08.2024.
Приймання товару оформляється видатковою накладною, яка підписується представниками Замовника та Постачальника при приймання товару. Належним чином оформлена видаткова накладна є підтвердженням приймання товару.
Згідно зі Специфікацією, яка є невід'ємною частиною договору, загальна вартість товару, в кількості узгодженій сторонами, становить 540 000,00грн (а.с.12).
Враховуючи підписання сторонами договору 12.08.2024 та умови п.2.1 договору щодо строків поставки товару, відповідач мав поставити обумовлений в специфікації товар на суму 540 000,00грн в строк до 22.08.2024р.
Відповідач в установлений термін обумовлений товар позивачу не поставив. В матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують протилежне.
В претензії №5412 від 10.09.2024, яка надіслана відповідачу 11.09.2024 та одержана адресатом 07.10.2024 (докази надіслання та вручення а.с.18-23), позивач посилаючись на прострочення строків поставки товару, нарахував до сплати відповідачу штраф в сумі 37 800,00грн, пеню в сумі 16 200,00грн, інфляційні в сумі 1 331,51грн, які просив сплатити не пізніше 04.01.2024. Також просив надати документальне підтвердження про причини своєчасного невиконання умов договору.
Відповідача відповіді на зазначену претензію на надав, штрафні санкції не сплатив.
Позивач надіслав відповідачу листа за №530 від 23.09.2024 в якому, посилаючись на умови п.12.1 договору, повідомив про відмову від подальшого приймання виконання зобов'язань Постачальником за договором та дострокове розірвання договору від 12.08.2024 №56, залишаючи за собою право вимагати від Постачальника сплати штрафних санкцій та відшкодування збитків за неналежне виконання цього договору згідно з його умовами (докази надіслання 24.09.2024 листа від 23.09.2024 - а.с.15, 17; докази вручення 07.10.2024 відповідачу листа від 23.09.2024 - а.с. 16).
Вказаний лист позивача також залишився без реагування зі сторони відповідача.
Відповідно до ч. 3 статті 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Отже, за змістом ст. 651 ЦК України розірвання договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом, розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Право сторони на одностороннє розірвання договору може бути передбачено законом або безпосередньо у договорі, а може залежати від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).
Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін. Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №910/10233/20, від 01.04.2021 у справі №910/5206/20, від 13.12.2021 у справі №904/2780/19.
У п.12.1 договору сторони передбачили право позивача на одностороннє розірвання договору у разі порушення відповідачем строків поставки товару та інших істотних умов цього договору.
Оскільки відповідач не виконав свого обов'язку з поставки товару у встановлений у договорі термін, дії позивача щодо одностороннього розірвання договору про закупівлю товарів за державні кошти суд вважає правомірними та такими, що тягнуть за собою відповідні правові наслідки.
Таким чином, враховуючи умови п.12.1 договору, він вважається розірваним.
Доказів поставки позивачу товару до закінчення терміну дії договору відповідач суду не надав, тобто має місце прострочення виконання відповідачем зобов'язання.
Пунктом п. 5.2 договору передбачено, що за порушення строків поставки товару або його заміни відповідно до пп. 2.1, 3.3 цього договору, Постачальник сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1 % вартості товару стосовно якої допущено прострочення виконання зобов'язань, за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів, з Постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості (згідно ч.2 ст.231 Господарського кодексу України).
Відповідно до норм закону та умов договору, позивачем було нараховано: пеню в сумі 16 200,00грн, штраф в сумі 37 800,00грн, 3% річних в сумі 1 331,51грн за 30 днів прострочення поставки товару (розрахунок а.с.22).
Згідно з поясненнями представника позивача, наданими в судовому засіданні 15.01.2025, нарахування штрафних санкцій проводилось з 23.08.2024 - з дня наступного після закінчення строку для поставки товару, передбаченого п.2.1 договору.
Несвоєчасне виконання зобов'язань за договором №56 від 12.08.2024 відповідач пояснює затримкою поставки товару його виробником, блокуванням податкових накладних податковим органом та визнання ТОВ "Житомирська торгова компанія" таким, що має критерії ризиковості.
Відповідно до положень абз. 1 частини першої статті 617 ЦК та статті 218 ГК підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язанням несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язанням виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Отже, виходячи зі змісту наведених вище норм права для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: наявність обставин непереборної сили; їх надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками.
Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19 та від 21.03.2024 у справі № 910/6185/23.
За поданими до справи доказами, відповідачем не доведено те, що належне виконання зобов'язань за договором №56 від 12.08.2024 виявилося неможливим внаслідок надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності, оскільки невиконання контрагентом відповідача свого обов'язку в силу приписів ст. 617 ЦК України та ст. 218 ГК України не є обставиною, яка звільняє боржника від відповідальності.
Отже, підстави для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання взятих на себе зобов'язань за невиконання умов договору №56 від 12.08.2024 у суду відсутні.
При цьому суд також враховує, що відповідно до статей 42, 44 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється, зокрема, на основі принципів комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17, а також у постанові Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 910/2376/18.
Таким чином, невиконання контрагентом відповідача своїх зобов'язань не є підставою для невиконання ним свого зобов'язання перед позивачем за договором №56 про закупівлю товарів за державні кошти від 12.08.2024.
Суд, здійснивши перевірку розрахунку пені та штрафу, заявлених до стягнення позивачем, дійшов висновку про їх правомірне нарахування, а відтак позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню цій частині.
Перевіривши здійснені позивачем нарахування 3% річних, суд дійшов висновку, що правомірним є вимоги в сумі 1 327,87грн. Вимоги в частині стягнення 3% річних в сумі 3,64грн нараховані необґрунтовано, а тому у їх задоволенні суд відмовляє.
Як визначає ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення пені в сумі 16 200,00грн, штрафу в сумі 37 800,00грн, 3% річних в сумі 1 327,87грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. У задоволенні позову в частині стягнення 3,64грн - 3% річних суд відмовляє.
Щодо судових витрат.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.129 ГПК України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирська торгова компанія" (10029, м.Житомир, вул. Степана Бандери, буд. 7, офіс 316; ідентифікаційний код 43672760) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ):
- 16 200,00грн пені,
- 37 800,00грн штрафу,
- 1 327,87грн 3% річних,
- 3 027,80грн витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено: 17.01.25
Суддя Кравець С.Г.
Надіслати:
1 - позивачу (ЄДРПОУ 26624181) - Електронний Суд,
2 - відповідачу (ЄДРПОУ 43672760) - Електронний Суд.