154/2445/24
2/154/114/25
15 січня 2025 Володимир-Волинський міський суд Волинської області під головуванням судді Пустовойт Т.В., при секретарі судового засідання Мазій І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Володимирі на стадії підготовчого розгляду у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на неповнолітню особу,
09.07.2025 позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 про стягнення частини додаткових витрат, які вона понесла за оплату І курсу навчання їх з відповідачем сина в сумі 13 650,00грн.
В обґрунтування позову вказала, що з відповідачем є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно судового наказу Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 17.12.2021 з відповідача на її користь стягувалися аліменти в розмірі частини його заробітку на утримання трьох неповнолітніх дітей до досягнення дітьми повноліття. На даний момент син ОСОБА_4 досяг повноліття та навчається у Волинському національному університеті ім.Лесі Українки на ІІ курсі денної форми навчання. Термін навчання чотири роки. Згідно договору від 15.02.2023 за №148(псих)2023с плата за рік навчання складає 27300грн. 26.01.2024 та 18.03.2024 позивачкою були сплачені кошти за навчання сина за І курс навчання. Оскільки між нею та відповідачем склались спірні сімейні відносини з приводу понесених додаткових витрат на навчання дитини та відповідач відмовляється у добровільному порядку приймати участь у понесених нею додаткових витратах, позивачка вимушена була звернутись до суду за захистом своїх порушених прав.
Просить суд стягнути з відповідача половину понесених нею витрат на навчання сина у розмірі 13 650 гривень.
Ухвалою суду від 24.07.2024 відкрито провадження у справі та призначено підготовчий розгляд в порядку загального позовного провадження.
Позивачка у судове засідання не з,явилась, надала заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала та просила задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, подав суду письмову заяву, згідно якої заявлені позовні вимоги визнав у повному обсязі, не заперечував щодо його задоволення, просив суд слухати справу у його відсутності.
Фіксування судового процесу технічними засобами не проводилось у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України у зв'язку з розглядом справи за відсутності осіб, які беруть участь у справі.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
У відповідності до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Відповідно до статей 12, 13 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних обов'язків, передбачених законом.
Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно із ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За приписами ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд, відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі наданих учасниками справи доказів судом встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Зарічанською сільською радою Володимир-Волинського району Волинської області 06.07.2006.
На підставі судового наказу Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 17.12.2021 з ОСОБА_2 на користь позивачки стягнуто аліменти в розмірі частини його заробітку на утримання трьох неповнолітніх дітей до досягнення дітьми повноліття.
На момент прийняття судом рішення ОСОБА_4 є студентом факультету психології денної форми навчання Волинського національного університету ім.Лесі Українки, за рахунок коштів фізичних, юридичних осіб першого (бакалаврського) рівня. Термін навчання з 01.09.2023 по 30.06.2027. Дані відомості підтверджено договором №148(псих)2023с від 15.08.2023 та довідкою №06/2390 від 24.06.2024.
26.01.2024 та 18.03.2024 позивачкою ОСОБА_1 сплачені кошти за навчання сина ОСОБА_5 за І курс навчання на загальну суму 27300грн., що підтверджено відповідними копіями квитанцій платіжних послуг .
Згідно ч.2 ст.51 Конституції України, батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
У Принципі 6 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року зазначено, що дитина для повного та гармонічного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна зростати у піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, в атмосфері любові, моральної та матеріальної забезпеченості.
Відповідно до ст.18 Конвенції про права дитини, прийнятої резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1989 року, що була ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенції про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до ч.1 ст.27 Конвенції про права дитини та ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, культурного, морального і соціального розвитку.
Згідно з ч.2 ст.27 Конвенції про права дитини, батьки, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей, умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно ч.7 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», у разі відмови від надання дитині необхідної медичної допомоги, якщо це загрожує її здоров'ю, батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність згідно з законом.
На підставі ст.180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч.2 ст. 150 СК України, обов'язком батьків визначено також піклування про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відтак судом встановлено, що обов'язок щодо утримання, виховання, навчання, піклування про здоров'я та розвиток дитини покладений законодавством на обох батьків.
У відповідності до ч.ч.1 та 2 ст.181 СК України, способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.
Іншими нормами Глави 15 СК України визначено компетенцію суду про порядок та способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину у разі відсутності такої домовленості або виникнення спору з цього приводу.
Відповідно до ст.185 СК України, той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення одноразово, періодично або постійно.
Додаткові витрати на утримання дитини мають бути викликані особливими обставинами. У зв'язку із особливими обставинами (розвиток здібностей дитини, тяжка хвороба, каліцтво дитини, тощо) потрібні значні додаткові витрати, тому розмір додаткових витрат, що стягується, повинен визначатися залежно від дійсно понесених або передбачуваних витрат.
Участь у додаткових витратах на дитину є не правом, а обов'язком батьків незалежно від сплати ними аліментів. Чинним законодавством не передбачена можливість повного звільнення особи від участі в таких витратах, а обставини, що мають істотне значення, враховуються лише при визначенні судом розміру участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору.
На підставі ч.ч.1,5,6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 1 ст.89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Наявність додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Тому, заявляючи вимоги про одноразове стягнення додаткових витрат на дитину, необхідно надати докази усієї суми фактично понесених витрат, в той час, як заявляючи про періодичні або постійні витрати, позивач повинен довести їх необхідність.
Відтак в даній справі тягар доказування наявності особливих обставин, за якими у одного з батьків, з ким проживає дитина, виникли додаткові витрати на її утримання, а також розмір самих витрат покладено на позивача.
При цьому відповідач беззаперечно визнав заявлені до нього вимоги та не заперечував проти їх задоволення.
У зв'язку з цим, суд дійшов висновку про те, що витрати на навчання дитини мають істотне значення, реально понесені позивачкою та підтверджені відповідними доказами, а тому наявні обґрунтовані та законі підстави для задоволення позову у повному обсязі.
Обговорюючи питання про судові витрати, приймаючи до уваги ті обставини, що позивачка при пред'явлені позову про стягнення додаткових витрат на дитину була звільнена від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір», на виконання вимог ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись ст.ст. 12,13,81,89,137,141,263-265 ЦПК України, ст.ст.150,180,185 Сімейного кодексу України суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на неповнолітню особу - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , додаткові витрати на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пов'язані з навчанням згідно договору №148(псих)2023с від 15.02.2023, у розмірі 13650 (тринадцять тисяч шістсот п'ятдесят) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , в дохід держави судовий збір у розмірі 1211(одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
На рішення може бути подана апеляція до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: Тетяна Пустовойт