ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
16 січня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/3534/24
Південно-західного апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Богатиря К.В., Принцевської Н.М.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт"
на рішення Господарського суду Одеської області від 08.10.2024 (складено та підписано 08.10.2024, суддя Литвинова В.В.)
у справі №916/3534/24
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця"
до Державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт"
про стягнення 57078 грн
Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт" про стягнення 57078 грн.
В обґрунтування позовної заяви позивач посилається на невнесення відповідачем плати за користування вагонами протягом вересня-грудня 2023 року.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 08.10.2024 по справі №916/3534/24 позов задоволено в повному обсязі, стягнуто з відповідача на користь позивача 57078 грн заборгованості та 2422,40 грн витрат зі сплати судового збору.
В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження наявності вини залізниці у затримці вагонів за спірний період, що є підставою для звільнення відповідача від сплати заявленої до стягнення суми плати за користування вагонами, а тому дійшов висновку про обґрунтованість і правомірність позовних вимог Акціонерного товариства “Українська залізниця».
Не погодившись із даним рішенням до Південного-західного апеляційного господарського суду звернувся відповідач з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської від 08.10.2024 у справі № 916/3534/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити Акціонерному товариству «Українська залізниця» в задоволені позовних вимог повністю.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене на підставі неповного з'ясування всіх обставин справи в їх сукупності, з невірним застосуванням норм матеріального права.
Так, за твердженням апелянта, місцевим господарським судом не було взято до уваги таке:
- суд першої інстанції невірно встановив причину затримки вагонів, а саме - відсутність з вини позивача маневрових засобів (локомотива залізниці), на яку посилався у документах, наявних у матеріалах судової справи, відповідач;
- незважаючи на посилання відповідача на Договір № ОД/М-05-599д-НЮ та ЄТП, які регулюють правовідносини між сторонами спору і суттєво впливають на права та обов'язки сторін, суд першої інстанції не звернув увагу на наявність правового регулювання спірних правовідносин зазначеними, погодженими та підписаними сторонами документами, що призвело до ухвалення невірного рішення;
- судом першої інстанції не було надано належної правової оцінки грубого порушення позивачем п. 3.2 Договору № ОД/М-05-599д-НЮ, а саме того, що час очікування маневрових засобів залізниці, після закінчення вантажних операцій, у всіх спірних випадках складає дуже тривалий час, про що було зазначено відповідачем у відзиві на позивну заяву по кожній відомості плати за користування вагонами;
- суд першої інстанції не встановив усіх обставин, які мають значення для справи, а саме з приводу того, що у відповідач був позбавлений можливості для складання пам'яток про подавання/забирання вагонів форми ГУ-45 чи внесення інформації (зокрема у графу “Примітки) вказаних пам'яток;
- судом першої інстанції не взято до уваги, що відповідачем не надавались пам'ятки на подавання вагонів форми ГУ-45, так як зазначений документ створюється у автоматизованій системі залізниці, відповідальними працівниками залізниці та відповідно до п.5 Розділу 55 “Інструкції з ведення станційної комерційної звітності», затвердженої наказом “Укрзалізниці» від 04.06.2003р. № 147-ц, із змінами (наказ № 056-Ц від 15.02.2006) складається у одному примірнику та вантажоодержувачу не надається.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження у цій справі та визначено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
В обґрунтування своїх заперечень позивач зазначає, що вважає рішення Господарського суду Одеської області від 08.10.2024 у справі № 916/3534/24 таким, що ухвалено у відповідності до норм матеріального і процесуального права, а апеляційну скаргу Державного підприємства «Ізмаїльський морський торговельний порт» безпідставною та необґрунтованою, виходячи з наступного.
За твердженням позивача, протягом вересня-грудня 2023 року позивачем подавались під навантаження вагони на під'їзну колію ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт», що підтверджується наявними в матеріалах справи пам'ятками про подавання вагонів на під'їзну колію ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт», які підписані працівником станції та працівником вантажовласника ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт». Після навантаження спірні вагони забирались з під'їзної колії ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» залізницею, що підтверджується наявними в матеріалах справи пам'ятками про забирання вагонів з під'їзної колії ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт». За час користування спірними вагонами з моменту подавання вагонів на під'їзну колію ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» до моменту забирання вагонів залізницею позивачем, нарахована відповідачу плата за користування вагонами, яка з урахуванням часткової оплати, склала 57 078,00 грн.
При цьому, як зазначає позивач, спірні вагони знаходились на під'їзній колії Державного підприємства «Ізмаїльський морський торговельний порт», а не на залізничній станції, та перебували в користуванні відповідача, що підтверджується доданими до позовної заяви пам'ятками про подавання вагонів. Таким чином, у Залізниці не було правових підстав для складання будь яких актів загальної форми ГУ-23 стосовно вагонів, які відсутні на станції та перебувають в користуванні вантажовідправника.
Посилаючись на Статут залізниць України та Правила приймання вантажів до перевезення, позивач зазначає, що визначення маси вантажу є обов'язком виключно вантажовідправника, та вантажовідправник самостійно та на власний ризик обирає спосіб визначення маси вантажу та несе усі пов'язані з цим витрати, отже у Господарського суду Одеської області були відсутні правові підстави для звільнення відповідача від плати за користування вагонами на час вчинення ним будь яких дій, пов'язаних з визначенням маси вантажу у вагонах, прийнятих від залізниці.
Позивач стверджує, що наявні в матеріалах справи пам'ятки про забирання вагонів, які підписані відповідачем в графі примітка не містять жодних зазначень про час затримки прийняття залізницею вагонів, які пред'явлено їй до здачі, з причин, що залежать від залізниці. При цьому виходячи з положень абз. в п.16 Правил користування вагонами і контейнерами така підстава звільнення вантажовласника від плати за користування вагонами, як затримка прийняття залізницею вагонів, має бути зазначена саме в пам'ятках про забирання вагонів (із зазначенням часу затримки з вини залізниці).
Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.7 ст.252 ГПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Згідно з ч.2 ст.270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
В ході апеляційного розгляду даної справи Південно-західним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України. Позивач скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.282 ГПК України, зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, 19.05.2023 Державним підприємством "Ізмаїльський морський торговельний порт" (відповідач, заявник) підписано Заяву про прийняття в цілому пропозиції (акцепт) укладення Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 01125815/2023-002, згідно з якою замовник підтверджує, що його в повній мірі ознайомлено з оприлюдненим Акціонерним товариством "Українська залізниця" (позивач) на сторінці http://uz-cargo.com/ Договором про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом станом на день подання цієї заяви, ознайомлено з всією інформацією, необхідною для виконання договору, та визнає всі умови договору, а також відповідач виражає волевиявлення укласти договір в порядку, встановленому ст.634 ЦК України. Строк договору у заяві визначено до 31.12.2023.
За умовами цього договору його предметом є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника, пов'язаних з цим супутніх послуг (послуги) і проведення розрахунків за ці послуги. У розумінні договору користування вагоном не є орендою майна, а плата за використання (користування) власного вагона перевізника не є орендною платою.
Згідно з п.1.4 договору надання послуг може підтверджуватись одним з таких документів: накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, іншими документами.
Відповідно до п.2.1.5 договору замовник зобов'язаний відшкодовувати перевізнику витрати, пов'язані із затримками вагонів, контейнерів і вантажів з причин, що не залежать від перевізника, які виникли на станціях залізниць України, зокрема з наступних причин: неправильне оформлення відправниками перевізних документів; недодання до накладної документів, необхідних для виконання митних, санітарних та інших правил чи невірне їх оформлення; перевірка вантажів (маси вантажу) митними та іншими державними органами контролю; недотримання технічних умов розміщення та кріплення вантажів; недостатність грошових коштів та закриття коду платника; інші причини. Оплата вказаних послуг здійснюється шляхом списання з сум внесеної передоплати за кодом платника.
Згідно з п.3.4 договору замовник зобов'язаний сплачувати у визначеному договором розмірі плату за користування власними вагонами перевізника: під час виконання вантажних операцій на місцях загального користування; переданих замовнику на місцях незагального користування; затриманих на станціях в очікуванні подавання під вантажні або інші операції з причин, які залежать від замовника; затриманих під час перевезення з інших причин, що не залежать від перевізника (плата за користування власними вагонами перевізника).
Відповідно до п.3.4.1 договору розмір плати за користування власними вагонами перевізника встановлюється відповідно п.3.4.2. договору.
Згідно з п.3.4.2 договору плата за користування власними вагонами перевізника визначається за кожен вагон відповідно до їх типу за формулою:
Пвик = (Спл / 24) Ч tгод Ч kм, де:
Пвик. - плата за користування власними вагонами перевізника для відповідного типу вагонів;
Спл - ставка плати за використання власних вагонів перевізника для відповідного типу власних вагонів перевізника, грн / вагон за добу визначена в додатку 1-2 до договору,
24 - кількість годин у добі;
tгод - кількість годин користування вагоном перевізника для відповідного типу вагонів;
kм - коригуючий коефіцієнт, що застосовуються до Пвик для вагонів, які риймаються до перевезення у складі маршрутного поїзда або контейнерного поїзда. Коефіцієнт встановлюються перевізником та зазначається в додатку 1-2 договору.
Згідно з п.3.4.3 договору моментом початку відліку часу для нарахування плати за користування власними вагонами перевізника, визначеної в п.3.4 договору, є момент передачі замовнику власних вагонів перевізника або початку затримки відповідно до Правил користування вагонами. Облік часу користування з метою визначення розміру плати за користування власними вагонами Перевізника у випадках, вказаних в п.3.4 договору, здійснюється відповідно до Правил користування вагонами. Застосування плати за користування власними вагонами перевізника в частині, що не визначена договором, здійснюється відповідно до Правил користування вагонами. Загальний час, за який нараховується та сплачується замовником плата за користування власними вагонами перевізника, включає час перебування вагонів у безпосередньому розпорядженні замовника та час затримки вагонів з його вини в очікуванні подавання під вантажні або інші операції на станціях призначення і на підходах до них.
Відповідно до п.12.1 договору, договір діє з дня укладення, але не раніше дати введення в дію, що визначається перевізником в повідомленні про оприлюднення договору здійсненого на веб- сайті http://uz-cargo.com/ та діє до його припинення. Дата введення в дію не може бути раніше 30 днів з дня оприлюднення договору. На звернення замовника умови договору застосовуються до відносин з замовником, які виникли між сторонами до його укладення та введення в дію.
Матеріалами справи підтверджується, що протягом вересня-грудня 2023 року на під'їздну колію відповідача позивачем надавались вагони під навантаження, а після навантаження - забирались, що підтверджується наявними в матеріалах справи пам'ятками про подавання вагонів та пам'ятками про забирання вагонів (т. 1 а.с. 191-233), які підписані представниками з боку обох сторін.
За час користування спірними вагонами з моменту подавання вагонів на під'їзну колію Порту до моменту забирання вагонів Залізницею нараховано плату за користування вагонами в розмірі 88980 грн з ПДВ, що підтверджується відомостями плати за користування вагонами (т. 1 а.с.96-119).
Відповідач частково сплатив плату за користування спірними вагонами в сумі 31902 грн, решту суми у розмірі 57078 грн сплачена не була, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до Господарського суду Одеської області.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Статтею 908 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 306 Господарського кодексу України, встановлено, що загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Частиною 5 ст. 307 Господарського кодексу України встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 1 ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.
За змістом ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 909 Цивільного кодексу України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Згідно із ч. 3 ст. 909 Цивільного кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Статтею 8 Закону України "Про залізничний транспорт" визначено, що перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом загального користування організується на договірних засадах. Умови та порядок організації перевезень, у тому числі в прямому змішаному сполученні за участю залізничного та інших видів транспорту, нормативи якості вантажних перевезень (терміни доставки, безпека перевезень, схоронність вантажів) та обслуговування пасажирів, відправників і одержувачів вантажів визначаються Статутом залізниць України, Правилами перевезень вантажів та Правилами перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 затверджено Статут залізниць України, положення якого згідно з пунктом 2 Статуту визначають обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
У пункті 3 Статуту залізниць передбачено, що його дія поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування.
У статті 71 Статуту залізниць визначено, що взаємовідносини залізниці з підприємством, порядок і умови експлуатації залізничних під'їзних колій визначаються договором. Порядок подачі і забирання вагонів і контейнерів на залізничній під'їзній колії встановлюється договором на експлуатацію залізничної колії (договором на подачу та забирання вагонів).
Умови укладеного між сторонами договору визначають, що замовник зобов'язаний сплачувати у визначеному договором розмірі плату за користування власними вагонами перевізника: під час виконання вантажних операцій на місцях загального користування; переданих замовнику на місцях незагального користування; затриманих на станціях в очікуванні подавання під вантажні або інші операції, з причин, які залежать від замовника; затриманих під час перевезення з інших причин, що не залежать від перевізника.
Відповідно до статті 119 Статуту залізниць за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами. Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства. За час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, стягується 50 відсотків зазначених розмірів плати.
Згідно наказу Міністерства інфраструктури України №205 від 22.03.2019, в редакції наказу №418 від 11.08.2021 "Про внесення змін до Коефіцієнтів, що застосовуються до тарифів "Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ним послуги", зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 13.08.2021 за № 1070/36692, до тарифів, плат та зборів, що вказані у розділах II і III Збірника тарифів, застосовується коефіцієнт 3,023.
Відповідно до п. 2.6 Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000, усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи, які не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами, включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і вантажовласника. Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надаються вантажовласнику.
Пунктом 3 Правил користування вагонами і контейнерами передбачено, що облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними провадиться на станціях відправлення та призначення за відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46 (додаток 1), відомістю плати за користування контейнерами форми ГУ-46к (додаток 11), які складаються на підставі пам'яток про подавання/забирання вагонів форми ГУ-45 (додаток 2), пам'яток про видачу/приймання контейнерів форми ГУ-45к (додаток 8), повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами (додаток 12), актів про затримку вагонів форми ГУ-23а (додаток 3), актів загальної форми ГУ-23 (додаток 6).
За договором між вантажовласником і залізницею всі ці документи можуть оформлюватися і надаватися в електронному вигляді. Порядок здійснення електронного документообігу під час перевезення вантажів залізничним транспортом у внутрішньому сполученні регламентується додатком до договору про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізничні послуги.
Відповідно пункту 4 Правил користування вагонами і контейнерами відомості плати за користування вагонами складаються на вагони, що подаються під навантаження та вивантаження, і є документами обліку часу перебування вагонів у пунктах навантаження та вивантаження та на під'їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами.
Час користування вагонами обчислюється з моменту їх передачі вантажовласникові до моменту їх фактичного прийняття від вантажовласника. Час передання вагонів залізницею вантажовласнику, а також вантажовласником залізниці зазначається у пам'ятці про подання/забирання вагонів, яка оформлюється після закінчення приймально-здавальних операцій.
Відповідно до пунктів 6, 8 Правил користування вагонами і контейнерами усі завантажені вагони, а також порожні вагони, які належать підприємствам, організаціям, портам, установам і громадянам, та орендовані ними, знаходяться на станціях і на підходах до них в очікуванні подавання під вантажні або інші операції з причин, які залежать від вантажовласника, є такими, що перебувають у користуванні вантажовласника. У разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.
Про затримку вагонів з вини вантажовласника на підходах до станції призначення залізниця видає наказ. Облік затриманих на підходах вагонів здійснюється станцією, на якій вони простоюють, на підставі акта про затримку вагонів, що складається станцією. Усі дані в цьому акті передаються станцією у повідомленні про затримку вагонів на станцію призначення. Станція призначення інформує вантажовласника про затримку вагонів з його вини, передаючи йому копію повідомлення про затримку вагонів не пізніше двох годин після його отримання (телефонограмою, телеграфом, поштовим зв'язком, через посильних, факсом або іншим способом) (пункти 9, 10 Правил користування вагонами і контейнерами).
Відповідно до пункту 12 Правил користування вагонами і контейнерами загальний час, за який вноситься вантажовласником плата залізниці за користування вагонами, включає час затримки вагонів з його вини та час перебування їх у безпосередньому розпорядженні вантажовласника; час до 30 хвилин не враховується, час 30 хвилин і більше враховується як повна година.
За приписами п. 13 Правил плата за користування стягується з вантажовласника також у разі затримки вагонів (контейнерів) під час перевезення в усіх випадках, крім тих, які залежать від залізниці.
Згідно з п. 14 Правил розмір плати за користування вагонами і контейнерами в залежності від часу користування встановлюється згідно з чинним законодавством.
Пунктом 15 Правил передбачено, що за час перебування на під'їзних коліях та інших місцях незагального користування вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, плата не вноситься. Якщо такі вагони затримані на станції призначення чи на підходах до неї або на станції відправлення з причин, що залежать від вантажовласника, то плата за користування сплачується в розмірі 50 відсотків.
За статтею 129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.
Згідно пунктом 3 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України №334 від 28.05.2002, акти загальної форми складаються (окрім іншого), як у випадку затримки вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вивантаження (перевантаження) з причин, що залежать від одержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства, так і в інших випадках для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, якщо при цьому не потрібне складання комерційного акта.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до умов договору, Статуту та Правил між сторонами підписувались пам'ятки про подавання / забирання вагонів, в яких сторонами зафіксовано час фактичної передачі відповідачу у користування (розпорядження) вагонів та час фактичного забирання цих вагонів позивачем з користування відповідача.
Протягом вересня-грудня 2023 на підставі пам'яток про подавання вагонів на під'їзну колію Державного підприємства “Ізмаїльський морський торговельний порт», пам'яток про забирання вагонів з його під'їзної колії та актів загальної форми на віднесення відповідальності залізниці були складені відомості плати за користування вагонами ф.ГУ-46, із зауваженнями представника вантажовласника - відповідача про відсутність актів загальної форми ГУ-23 на відповідальність залізниці в очікуванні маневрових засобів до виведення завантажених вагонів на зважування, відповідно до наданої заявки.
Загальна сума нарахованої плати за час користування спірними вагонами з моменту подавання вагонів на під'їзну колію Державного підприємства “Ізмаїльський морський торговельний порт» до моменту забирання вагонів залізницею позивачем, за відрахуванням часу затримки забирання вагонів з вини позивача, становить 88980 грн.
Водночас, відповідачем нараховану плату за користування вагонами погоджено частково на суму 31902 грн, для чого сторонами підписано відкориговані відомості плати за користування вагонами ф.ГУ-46.
Решту плати за користування спірними вагонами у розмірі 57078 грн відповідачем не оплачено.
Колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом вірно не було взято до уваги посилання відповідача на те, що сформовані станцією Ізмаїл відомості плати за користування вагонами форми ГУ-46 своєчасно не погоджені, оскільки працівниками станції не були складені акти загальної форми ГУ-23 на відповідальність залізниці з причини очікування маневрових засобів для виведення завантажених вагонів на зважування або дозування, відповідно до наданих заявок, а також те, що затримка вагонів відбулась з вини залізниці, оскільки, з огляду на наявні в матеріалах справи акти загальної форми, які враховані позивачем під час визначення плати за користування вагонами.
Доказів звернення відповідача до позивача про складання інших актів загальної форми на відповідальність залізниці з причини очікування маневрових засобів для виведення завантажених вагонів на зважування або дозування за спірний період відповідачем ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не надано.
В свою чергу, наявні в матеріалах справи пам'ятки про забирання вагонів, які підписані відповідачем в графі “Примітка» не містять жодних зазначень про час затримки прийняття залізницею вагонів, які пред'явлено їй до здачі, з причин, що залежать від залізниці. При цьому, виходячи з положень абз. в п.16 Правил користування вагонами і контейнерами така підстава звільнення вантажовласника від плати за користування вагонами, як затримка прийняття залізницею вагонів, має бути зазначена саме в пам'ятках про забирання вагонів (із зазначенням часу затримки з вини залізниці).
Інших доказів на підтвердження посилань відповідача щодо відповідальності позивача у затримці вагонів відповідачем знову ж таки ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не надано, а наявні в матеріалах справи пам'ятки на подавання вагонів ГУ-45, повідомлення про закінчення завантаження (розвантаження) вагонів, телефонограми не спростовують правомірно встановлених судом першої інстанції обставин щодо часу затримки вагонів та часу користування вагонами, який підлягає оплаті відповідачем.
Враховуючи наведені встановлені обставини у даній справі, колегія суддів зазначає, що у даному випадку позивачем правомірно нараховано відповідачу плату за користування вагонами у заявленому розмірі, а тому є вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.
До того ж, проаналізувавши вищевказані норми законодавства та положення договору, судова колегія зазначає, що на відповідача покладений обов'язок вносити плату за користування вагонами, зокрема, за час перебування вагонів у безпосередньому розпорядженні відповідача. Між цим, Статутом та Правилами передбачені підстави звільнення вантажовласника (відповідача) від обов'язку вносити плату з таких підстав:
- п. 121 Статуту: а) якщо затримка вагонів або контейнерів виникла через стихійне лихо, що спричинило припинення руху на залізничних під'їзних коліях, а також через стихійне лихо або аварію на підприємстві, внаслідок яких згідно з чинним положеннями заборонено виконувати вантажні роботи; б) у разі подання залізницею вагонів (контейнерів) у кількості, що перевищує максимальну переробну спроможність навантажувальних і розвантажувальних пунктів відправника і одержувача; в) у інших випадках, передбачених Правилами;
- п. 16 Правил користування вагонами і контейнерами: а) якщо затримка вагонів або контейнерів виникла через стихійне лихо, що спричинило припинення руху на залізничних під'їзних коліях, а також через стихійне лихо або аварію на підприємстві, внаслідок яких згідно з чинними положеннями заборонено виконувати вантажні роботи; б) у разі подання локомотивом залізниці вагонів і контейнерів на фронти навантаження (вивантаження) у кількості, що перевищує їх максимальну переробну спроможність; вказана максимальна переробна спроможність визначається за договором між залізницею і вантажовласником; в) у разі затримки прийняття залізницею вагонів, які пред'явлено їй до здачі, з причин, що залежать від залізниці; час такої затримки зазначається у графі "Примітки" Пам'ятки про подавання/забирання вагонів, цей час виключається із загального часу користування вагонами (контейнерами).
Отже, перелік підстав для звільнення відповідача від обов'язку вносити плату за користування вагонами є вичерпним, натомість у цій справі відповідачем не доведено, а судом не встановлено, що у спірних відносинах мали місце вищевказані обставини.
При цьому, колегія суддів зауважує, що договором та вищевказаними нормативними актами передбачено, що відповідач зобов'язаний вносити плату за час, коли вагони знаходились у його безпосередньому розпорядженні, натомість матеріали справи не містять доказів, що після отримання вагонів за пам'яткою про подавання вагонів до підписання пам'ятки про забирання вагонів останні вибували з розпорядження відповідача та перебували у розпорядженні іншої особи.
Щодо тверджень відповідача про те, що затримка вагонів на коліях відповідача виникла в очікуванні маневрових засобів залізниці для виведення завантажених вагонів на зважування, про що залізниця мала скласти відповідні акти загальної форми ГУ-23 на відповідальність залізниці, та час такої затримки мав бути виключений із загального часу користування вагонами, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Статтею 129 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 встановлено, що обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.
Як вбачається з матеріалів справи, спірні вагони знаходились на під'їзній колії відповідача, а не на залізничній станції, та перебували в його користуванні, що підтверджується доданими до позовної заяви пам'ятками про подавання вагонів.
Таким чином, у Залізниці не було правових підстав для складання будь яких актів загальної форми ГУ-23 стосовно вагонів, які фізично відсутні на станції та перебувають в користуванні вантажовідправника.
Відповідно до ст. 37 Статуту залізниць України та п. 17 Правил приймання вантажів до перевезення, маса вантажу визначається відправником, про спосіб визначення маси відправник зазначає у накладній. Згідно з п. 2.1 Правил оформлення перевізних документів, графи перевізних документів “маса вантажу визначена відправником», заповнюються вантажовідправником.
Згідно положень ст. 24 Статуту залізниць України, вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ними у накладній.
Тобто, з наведених норм випливає, що визначення маси вантажу є обов'язком виключно вантажовідправника, та вантажовідправник самостійно та на власний ризик обирає спосіб визначення маси вантажу на несе усі пов'язані з цим витрати.
Отже, колегія суддів вважає, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції, а тому вони не можуть слугувати підставою для його скасування з доводів, викладених в апеляційній скарзі.
Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішеня, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційні скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржниками порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Рішення Господарського суду Одеської області від 08.10.2024 у справі №916/3534/24 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Датою складання та підписання даної постанови є 16.01.2025.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Богатир К.В.
Суддя Принцевська Н.М.