Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65
Від "06" листопада 2007 р. Справа № 3/2383
Господарський суд Житомирської області у складі:
Головуючого судді
судді Машевської О.П.
судді
за участю представників сторін
від позивача не з'явився
від відповідача не з'явився
Розглянув справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровська Енерго-Металургійна Компанія" (м. Дніпропетровськ)
до Відкритого акціонерного товариства "Малинський дослідно-експерементальний ливарно-механічний завод" (м. Малин)
про стягнення 73147,60 грн.
ТОВ "Дніпровська Енерго-Металургійна Компанія" (м. Дніпропетровськ) звернулась до суду з позовом до відповідача - Відкритого акціонерного товариства "Малинський досідно-експерементальний ливарно-механічний завод" (м.Малин) про стягнення 73147,60 грн., з яких: 70580,72 грн. - сума основного боргу, 2566,88 грн. - пені за період з 05.07.2007р. по 10.09.2007р. В огрунтування позову посилається на Договір поставки №24/06 від 12.06.2007р., за яким було продано відповідачу підшипники згідно специфікації за двома накладними №20/010-06 від 20.06.2007р. та №22/009-06 від 22. 06.2007 року.
У зв'язку з простроченням платежу до відповідача застосовано договірну відповідальність (п.8 Договору ) у вигляді стягнення пені.
Як правову підставу позову зазначено ст.ст. 20, 193, 198, 203, 220, 224 та 230 ГК України , ст.ст. 525, 526 та 599 ЦК України.
В процесі розгляду справи позивач подав заяву про збільшення позовних вимог , відповідно до якої зменшив розмір основного боргу до 69580,72 грн. у зв'язку з його частковим погашенням відповідачем на 1000,00 грн. після порушення провадження у справі, однак збільшив розмір позовних вимог в частині стягнення пені до 3515 ,82 грн. за період з 05.07.2007 року до 01.11.2007 року.
Окрім того, позивач просить відшкодувати йому за рахунок відповідача судові витрати, понесені ним у зв'язку із сплатою державного мита на суму 731,48 грн., за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на суму 118,00 грн., а також витрати, пов'язані і з прибуттям у судове засідання уповноваженого представника на суму 499,38 грн.
Відповідач відзив на позов та витребувані судом докази не подав, участь уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив.
Розглянувши матеріали справи та на підставі ст.75 ГПК України, господарський суд, -
12 червня 2007 року між ТОВ "Дніпровська Енерго-Металургійна Компанія" та ВАТ "Малинський дослідно-експериментальний ливарно-механічний завод" було укладено Договір поставки № 24/06 (далі - Договір), за умовами якого позивач зобов'язався поставити і передати у власність покупця підшипники (далі - товар) у відповідності до специфікації, а відповідач прийняти і оплатити товар на умовах, визначених у Договорі.
При цьому сторони домовились, що накладні на відвантаження товару також визнаються ними в якості специфікацій та, відповідно до п.3 Договору, дата їх підписання є датою поставки.
Обумовили сторони також можливість дострокової поставки товару, умови його приймання-передачі за кількістю та якістю.
В частині оплати поставленого товару, сторони у п.4 Договору зазначили, що покупець зобов'язаний перерахувати постачальнику кошти на його розрахунковий рахунок з моменту отримання товару впродовж 15 календарних днів.
У п.8 Договору сторони визначили договірну відповідальність за порушення ними договірних зобов'язань у вигляді сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки поставки товару та його оплати.
Як свідчать матеріали справи, позивачем доведено факт виконання зобов'язання щодо поставки товару відповідачу відповідно до специфікації № 1 від 12.06.2007 року, погодженої сторонами через представника відповідача (довіреності серії ЯОЕ № 648016 та 648019 від 20 та 21 червня 2007 року) за накладними № 20/010-06 від 20.06.2007 року та № 22/009-06 від 22.06.2007 року на загальну суму 70 580,71 грн. (а.с. 9-12а).
Факт отримання товару згідно договірної кількості , належної якості та в частині місця його поставки відповідачем не заперечується.
Однак , як свідчать матеріали справи відповідачем зобов'язання своєчасно та у повному обсязі оплатити товар виконано неналежним чином, оскільки згідно банківської виписки позивача на його рахунок 10.09.2007 року надійшли кошти лише у розмірі 1000,00 грн. (а.с. 34). При цьому підставою їх перерахування відповідачем зазначено акт звірки б/з від 28.09.2007 року та лист - вимогу позивача № 411-08 від 28.08.2007 року щодо оплати поставленого товару (а.с. 15,34).
Внаслідок перерахування 1000,00 грн. на користь позивача, основний борг за отриманий товар зменшився до суми 69 580,72 грн.
У зв'язку з доведеністю позовної вимоги про стягнення основного боргу у сумі 69 580,72 грн., порушене право підлягає судовому захисту, в тому числі в силу норм права.
Так, правовідносини, які виникли між сторонами на підставі Договору поставки № 24/06 від 12.06.2007 року , за своїм характером являються господарськими, виходячи зі змісту ст.ст. 173, 174 ГК України, як такі, що виникли з господарського договору, і відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України є предметом його регулювання.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином та відповідно до закону, інших правових актів, договору.
З приписами статті 193 ГК України кореспондуються положення статей 526 та 527 Цивільного кодексу України щодо належного виконання сторонами зобов'язання.
Окрім того, відповідно до ст.193 ГК України та 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, крім випадків, передбачених законом або договором.
Оскільки спірні відносини виникли у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання, тому в даному випадку застосуванню підлягають ст.229 ГК України та 625 ЦК України, відповідно до яких учасник господарських відносин (боржник) у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
При цьому, частина перша статті 229 ГК України та частина перша ст.625 ЦК України встановлюють виняток із загального правила статей 218 ГК України та 614 ЦК України, які закріплюють принцип вини як підставу відповідальності боржника. За невиконання грошового зобов'язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Відповідальність боржника означає можливість як стягнення за рахунок майна боржника суми невиконаного грошового зобов'язання, так і стягнення сум, право на яке виникає у кредитора на підставі ч.2 ст.625 ЦК України. Тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин.
Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами, зокрема, Цивільним кодексом України або договором.
Так, статтею 611 цього Кодексу передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Відповідно до ч. 3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч.2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідальність відповідача як покупця за Договором у вигляді сплати пені та її розмір (подвійна облікова ставка НБУ за кожен день прострочки) визначена у п.8 Договору.
Так, позивачем заявлено до стягнення 2566,88 грн. пені за період з 05.07.2007 року по 10.09.2007 року з врахуванням факту прострочки по обох поставках із загальної суми боргу у розмірі 70 780,72 грн.( розрахунок пені на а.с. 4).
Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач збільшив розмір позовних вимог в частині стягнення пені до 3515 грн. 82 коп. за період з 05.07.2007 року по 01.11.2007 року з врахуванням факту прострочки по обох поставках та часткової оплати товару у розмірі 1000,00 грн. ( розрахунок пені а.с. 30).
У зв'язку з прийняттям до розгляду заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення пені, господарський суд вирішуючи спір по суті виходить саме із суми 3515 грн. 82 коп.
Господарським судом встановлено, що дійсно мало місце прострочення платежу за обома фактами поставки.
Зокрема, по факту поставки за накладною № 20/010-06 від 20.06.2007 року прострочення платежу розпочалося з 06.07.2007 року ( наступний день після закінчення 15-денного строку для оплати товару згідно Договору).
По факту поставки за накладною № 22/009-06 від 22.06.2007 року прострочення платежу розпочалося з 10.07.2007 року, а не з 07.07.2007 року, як вважає позивач, оскільки відповідно до ч.5 ст.254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Останній день строку оплати товару за фактом другої поставки припав на вихідний день - 07.07.2007 року (субота). Відповідно до статті 255 ЦК України, якщо дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції. Оскільки сторони обумовили безготівковий вид розрахунків за грошовим зобов'язанням відповідача, тому вчинена ним дія (перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача) мала відбутися у банківській установі. Позивач не довів, що відповідач міг вчинити відповідну дію у банківській установі у вихідні дні - 07 та 08 липня 2007 року. Наведене свідчить, що останнім днем строку з оплати товару за фактом другої поставки слід вважати 09.07.2007 року.
Згідно здійсненого господарським судом розрахунку за порушення відповідачем грошового зобов'язання обґрунтованою слід вважати пеню у розмірі 3 588, 54 грн., і зокрема:
- за 4 дні прострочення ( з 06.07.07р. по 09.07.07р.) при обліковій ставці НБУ 8% пеня із суми 47 801,02 грн. складає 83,81 грн.;
- за 63 дні прострочення ( з 10.07.07р. по 10.09.07р. ) при обліковій ставці НБУ 8% пеня із суми 70 580,72 грн. складає 1949,18 грн.;
- за 51 день прострочення ( з 11.09.07р. по 01.11.07р.) при обліковій ставці НБУ 8% пеня із суми 69 580,72 грн. складає 1555,55 грн.
Однак у судовому порядку до стягнення підлягає сума пені у розмірі 3515 грн. 82 коп., що самостійно визначена позивачем, відповідно до поданої ним заяви про збільшення позовних вимог (а.с. 29).
Таким чином, судовому захисту підлягають матеріально-правові вимоги позивача про стягнення основного боргу на суму 69 580,72 грн. та пені на суму 3 515, 82 грн., загалом на суму 73069,54 грн.
Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, державне мито та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, при задоволенні позову покладаються на відповідача.
Відповідно до поданих позивачем доказів ним сплачено до державного бюджету державне мито у розмірі 731,48 грн. та витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118,00 грн.
При визначенні розміру 1% суми державного мита, позивач виходив із загальної суми заборгованості відповідача за договором 70 580,72 грн. та розрахованої ним пені у розмірі 2566,88 грн.
Як свідчать матеріали справи, відповідач сплатив позивачу 1000,00 грн. в рахунок погашення основного боргу 10.09.2007 року, тобто до дати порушення провадження у справі, оскільки позовна заява надіслана на адресу господарського суду 12.09.2007 року, надійшла на його адресу - 17.09.2007 року, провадження у справі порушено 19.09.2007 року.
Докази на підтвердження обставин зменшення суми основного боргу подано позивачем вже після порушення провадження у справі.
У частині 2 ст.46 ГПК України зазначено, що в разі збільшення розміру позовних вимог недоплачена сума державного мита оплачується чи стягується згідно з новою ціною позову.
Збільшивши розмір позовних вимог в частині стягнення пені на 948,94 грн. (з 2566,88 грн. до 3515,82 грн.) позивач в порушення наведеної правової норми недоплатив державне мито у розмірі 1% від цієї суми, однак не менше 102, 00 грн.
Обов'язок позивача доплатити державне мито у разі збільшення позовних вимог виникає у будь-якому випадку та не залежить від обставин, що зумовили зменшення первісних позовних вимог до прийняття рішення у справі, внаслідок яких 1% від зміненої загальної суми позовних вимог не перевищує суми державного мита, сплаченого при зверненні до господарського суду, оскільки в силу імперативних приписів ст.84 ГПК України про розподіл судових витрат господарським судом вказується у резолютивній частині рішення за наслідками вирішення спору по суті.
Враховуючи вище викладене та відповідно до ч.2 ст.46 ГПК України з позивача підлягає стягненню 102,00 грн. до державного бюджету за подання заяви про збільшення розміру позовних вимог.
Окрім того, господарський суд прийшов до висновку, що витрати, пов'язані з прибуттям представника до суду у сумі 499,38 грн. не підлягають стягненню в якості судових витрат.
Насамперед господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Позивач просить господарський суд стягнути їх з відповідача на підставі статті 22 ГПК України, якою визначено процесуальні права позивача щодо його матеріально-правових вимог (предмету позову), які, в свою чергу, складають ціну позову та оплачуються державним митом. Оскільки витрати, пов'язані з прибуттям представника до суду у сумі 499,38 грн. державним митом не оплачені, до ціни позову не включені та названі позивачем судовими витратами, господарський суд прийшов до висновку, що зазначені витрати не входять до предмету позову, а відтак у визначенні їх правової природи та обґрунтованості слід виходити із змісту ст.44 та 49 ГПК України.
Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У п.1 Роз'яснення ВАСУ від 04.03.98 р. № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу ІV Господарського процесуального кодексу України" ( з наступними змінами та доповненнями) зазначається, що до інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема, суми, які підлягають сплаті саме особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи в порядку статті 30 ГПК України.
Стаття 28 ГПК, визначаючи підстави представництва юридичних осіб та громадян у господарському суді, не обмежує їх у виборі тих осіб, які здійснюватимуть таке представництво.
Водночас у вирішенні питань, пов'язаних з розглядом вимог сторін та третіх осіб про відшкодування їх витрат на послуги представників у господарському суді, слід враховувати таке.
За приписом частини третьої статті 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Таким чином, стаття 44 ГПК передбачає відшкодування як судових витрат сум, що були сплачені стороною за отримання лише послуг адвокатів, а не будь-яких представників. Зокрема, згідно доручення № 2/юр від 03.10.2007 року позивач уповноважив представляти його інтереси у господарському суді юрисконсульта товариства як штатного працівника (а.с. 26).
Наведене свідчить, що витрати на відрядження представника позивача, пов'язані з явкою до суду не підпадають під поняття судових витрат та не підлягають стягненню у судовому порядку ( постанова ВГСУ № 15/535 від 31.07.2007 року).
Господарський суд вважає за необхідне зазначити також наступне, що подані представником позивача Груднистим А.В. докази на підтвердження понесених витрат на прибуття до господарського суду не доводять у повному обсязі факт понесення цих витрат саме позивачем, як юридичною особою. Зокрема, не подано копію наказу про відрядження представника, бланк відрядження, платіжні доручення про перерахування коштів на придбання квитків залізничного транспорту чи видатковий касовий ордер (інший документ) про видачу представнику готівки з цією метою, докази віднесення витрат на відрядження до валових витрат товариства тощо. Тоді як у судовому порядку стягуються фактичні витрати, понесені стороною до винесення судового рішення, а не ті, що виникнуть після цього, в тому числі за наслідками подання представником авансового звіту.
Відповідно до статті 4-5 ГПК України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових на усій території України рішень, ухвал, постанов.
Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.
Так, відповідно до п.5 ч.1 статті 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення має право стягувати в доход Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону.
Як свідчать матеріали справи, відповідачем не було забезпечено явку уповноваженого представника у судові засідання 16.10.07 р., 01.11.07 р. та 06.12.2007 року. Докази належного повідомлення сторони про дату, час та місце судового засідання є у матеріалах справи. А також не подано витребувані судом докази.
У клопотанні відповідача від 29.10.2007 року № 10/1483 було зазначено про неможливість прибуття у друге судове засідання уповноваженого представника у зв'язку з його відпусткою та про призначення дати судового засідання не раніше 04.12.2007 року (а.с. 36-37).
Ухвалою господарського суду від 01.11.07 р. призначено наступне (третє) судове засідання на 06.12.07 року, однак відповідачем також не було забезпечено явку уповноваженого представника та не повідомлено господарський суд про поважність причин невиконання вимог ухвали суду.
Господарський суд, враховуючи приписи пункту 22.5 статті 22 Прикінцевих положень Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" ( 889-15 ) та керуючись п.5 ч.1 ст.83 ГПК України вважає за необхідне стягнути з відповідача штраф у десятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян у розмірі 170 грн. в дохід Державного бюджету України.
На підставі ст.ст.218, 254, 255, 525, 526, 549, 551, 625 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193, ч.1 ст.199, 229, 230 ГК України, керуючись ст.ст. 44,46, 49 82-85 ГПК України, господарський суд,
1. Позов задовольнити.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства"Малинський дослідно-експерементальний ливарно-механічний завод" ( вул. Огієнка, 55 м.Малин Житомирської області, ідентифікаційний код 30793296) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровська Енерго-Металургійна Компанія" ( буд. 35, к.808 пр. газети "Правда" м. Дніпропетровськ, ідентифікаційний код 30809232) - 69 580,72 грн. основного боргу, 3515,82 грн. - пені, 730,96 грн. - витрат по сплаті державного мита, 118 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу .
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровська Енерго-Металургійна Компанія" ( буд. 35, к.808 пр. газети "Правда" м. Дніпропетровськ, ідентифікаційний код 30809232) в дохід Державного бюджету України державне мито у розмірі 102, 00 грн.
4. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Малинський дослідно-експерементальний ливарно-механічний завод" ( вул. Огієнка, 55 м.Малин Житомирської області, ідентифікаційний код 30793296) в дохід Державного бюджету України штраф у розмірі 170,00 грн.
Рішення господарського суду Житомирської області набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня підписання мотивованого рішення, оформленого відповідно до ст.84 ГПК України.
Суддя
"_____"_____________07 року
Віддрукувати:
1 - в справу
2 - 3 сторонам