Справа № 541/3811/24
Провадження № 1-кп/541/83/2025
16 січня 2025 року
Миргородський міськрайонний суд Полтавської області у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
розглянувши в підготовчому судовому засіданні в залі суду міста Миргород Полтавської області кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024175550000271 від 11.10.2024 року по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, -
В провадженні Миргородського міськрайонного суду Полтавської області перебуває кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
Відповідно до автоматизованого розподілу судових справ між суддями, дану справу передано на розгляд судді ОСОБА_1 .
В підготовчі судові засідання 14.11.2024 року, 09.12.2024 року, 19.12.2024 року та 16.01.2025 обвинувачений ОСОБА_4 не з'явився.
Потерпілий, сповіщений належним чином про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив.
В судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 заявила клопотання про застосування до обвинуваченого примусового приводу через органи поліції.
Заслухавши, прокурора, який підтримав клопотання, та дослідивши наявні матеріали справи, суд приходить до висновку, що клопотання підлягає до задоволення, а тому до ОСОБА_4 необхідно застосувати привід через органи поліції.
Частиною 2 ст. 17 КПК України встановлено обов'язок обвинувачення довести кожний елемент злочину поза межами розумного сумніву.
Статтею 22 КПК України встановлено принцип змагальності сторін кримінального провадження та свободу в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків (ч. 6 ст. 22 КПК України).
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
З огляду на положення ч. 1 ст. 20, ч.ч. 1, 4 ст. 42 КПК України обвинувачений, поміж іншого, має право брати участь у кримінальному провадженні, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом, а також має право брати участь під час судового розгляду у допиті свідків обвинувачення або вимагати їхнього допиту.
Захисту такого права вимагає і Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною. Про обов'язковість застосування положень цієї Конвенції та порушення її положень неодноразово зазначалося в рішеннях Європейського суду з прав людини за позовами проти держави Україна.
Положення п. 1 та підп. «d» п. 3 ст. 6 Конвенції, яка відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України ратифікована 17 липня 1997 року Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», передбачають, що:
«1. Кожен має право на справедливий… розгляд його справи… судом… який… встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
3. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:
d) допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення...».
Суд враховує, зокрема, й вимоги, сформульовані в рішеннях ЄСПЛ від 06.09.2007 у справах «Цихановський проти України» та від 18.10.2007 «Коновалов проти України». У них відзначено: на національні суди покладено обов'язок створення умов для того, щоб провадження було швидким та ефективним. Наприклад, суд має вирішувати, чи відкладати засідання за клопотанням сторін, а також, вживати якихось заходів щодо сторін, чия поведінка спричиняє невиправдані затримки з розглядом справи.
Відповідно до норм ст. 323 КПК України якщо обвинувачений, до якого не застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не прибув за викликом у судове засідання, суд відкладає судовий розгляд, призначає дату нового засідання і вживає заходів до забезпечення його прибуття до суду.
Згідно із ч. 2 ст. 140 КПК України, рішення про здійснення приводу приймається під час судового провадження судом за клопотанням сторони кримінального провадження. Рішення про здійснення приводу приймається у формі ухвали.
Відповідно до ч. 3 ст. 140 КПК України, привід може бути застосований до підозрюваного, обвинуваченого або свідка. Привід свідка не може бути застосований до неповнолітньої особи, вагітної жінки, інвалідів першої або другої груп, особи, яка одноосібно виховує дітей віком до шести років або дітей-інвалідів.
Враховуючи той факт, що відсутні обмеження зазначені в ч. 3 ст. 140 КПК України, суд вважає, що для повного та всебічного дослідження всіх обставин справи, клопотання прокурора про привід обвинуваченого є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 139, 140, 323 КПК України, суд, -
Клопотання прокурора про привід обвинуваченого ОСОБА_4 - задовольнити.
Піддати примусовому приводу в судове засідання, яке призначене на 13 год 30 хв. 05 лютого 2025 року, обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Ухвалу для виконання направити до Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області.
Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора Миргородської окружної прокуратури Полтавської області ОСОБА_3 .
У випадку неможливості доставки вказаного у даній ухвалі засудженого завчасно надати до суду відповідні пояснення осіб, з числа його родичів або сусідів по обставинах його місцезнаходження з наданням копій документів, які посвідчують їх особу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
СуддяОСОБА_1