15 січня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 686/13755/24
Провадження № 22-ц/820/153/25
Хмельницький апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Гринчука Р.С., Костенка А.М., Спірідонової Т.В.,
розглянув без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 жовтня 2024 року, суддя Мазурок О.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,
встановив:
В травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення 7200 грн., інфляційних втрат в сумі 3486,48 грн., 3% річних в сумі 711,72 грн. та 3600 грн. моральної шкоди.
На обґрунтування позову вказав, що на початку січня 2021 року він натрапив на псевдоінвестиційну організацію під назвою «Траст Макворі Кепітал» («Trust Macquarie Capital»). У телефонних розмовах менеджери компанії «Траст Макворі Кепітал» запропонували йому можливість заробітку на продажу акцій.
13.01.2021 року менеджер вказаної компанії умовив його сплатити «вступний внесок» в еквіваленті 250 дол. США на рахунок ФОП ОСОБА_2 , який є авторизованим представником компанії в Україні, уповноваженим на здійснення платіжних операцій з прийняття інвестицій від громадян.
13.01.2021 року ним було здійснено платіж в сумі 7200 грн. на розрахунковий рахунок НОМЕР_1 фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 .
Однак, через деякий час він зрозумів, що має справу із шахрайською схемою, оскільки фінансової організації з назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » офіційно не існує, від її імені на території України не виступає жоден легітимний суб'єкт господарської діяльності.
З відповідачем він також не знайомий, ніколи з ним не зустрічався і не спілкувався, між ними ніколи не було і немає дотепер жодних домовленостей (угод, договорів тощо), жодних послуг ОСОБА_2 йому не надавав.
Вказав на необхідність застосування наслідків недійсності правочину, здійсненого з використанням нечесної підприємницької практики, у вигляді стягнення з відповідача на його користь коштів 7200 грн., інфляційних втрат за період з 14.01.2021 року по 30.04.2024 рік в сумі 3486,48 грн., 3% річних в сумі 711,72 грн.
Внаслідок таких подій позивач переніс сильне душевне потрясіння, як у зв'язку із втратою коштів, так і через усвідомлення непорядності, недобросовісності дій відповідача, розмір заподіяної йому моральної шкоди оцінив у 3600 грн.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07.10.2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти в розмірі 7200 грн., інфляційні втрати в сумі 3486,48 грн., три проценти річних в сумі 711,72 грн. та 1000 грн. заподіяної моральної шкоди. Вирішено питання судових витрат.
У мотивувальній частині рішення суд зауважив, що відповідачем не надано суду доказів на підтвердження наявності правових чи договірних підстав для отримання від позивача грошових коштів. В той же час, позивач не довів існування між ним та відповідачем договірних відносин, чи відносин споживача та надавача послуг, які регулюються Законом України «Про захист прав споживачів».
Проведений ОСОБА_1 розрахунок інфляційних втрат та трьох процентів річних за період з 14.01.2021 року по 30.04.2024 рік ОСОБА_2 не спростовано.
При визначенні розміру моральної шкоди в 1000 грн. суд врахував характер моральних страждань позивача та їх тривалість.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив рішення суду змінити в частині мотивів задоволення позову та розміру моральної шкоди, стягнувши з відповідача моральну шкоду у розмірі 3600 грн.
На обґрунтування скарги апелянт зазначив, що судом було невірно надано правову оцінку виниклих між сторонами правовідносин, позаяк замовлення послуги та її оплата вказує на наявність саме споживчих правовідносин. При визначенні розміру моральної шкоди суд не врахував поведінку відповідача, яка є очевидно недобросовісною, не наведено належної аргументації зменшення моральної шкоди, розмір стягнутої шкоди не узгоджується із засадами розумності та справедливості.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
На обґрунтування скарги апелянт зазначив, що він не отримував від позивача жодних пропозицій щодо надання послуг, яких йому не надавав. ОСОБА_1 неправильно обрано спосіб захисту, оскільки на спірні правовідносини Закон України «Про захист прав споживачів» не поширюється. Зазначив також про пропуск позивачем строку позовної давності.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказав, що апелянт помилково інтерпретує договірні відносини як обов'язкову складову споживчих відносин, враховуючи період дії карантину на території України, а також період дії воєнного стану, вказує, що строк позовної давності ним не пропущено. Відповідач не зміг підтвердити правомірність отримання від позивача коштів, а також добросовісність своєї поведінки.
Розгляд справи судом проведено без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у їх задоволенні з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Встановлено, що 13.01.2021 року ОСОБА_1 на розрахунковий рахунок фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 НОМЕР_1 було здійснено платіж в сумі 7200 грн. із зазначенням призначення платежу «за послуги».
Згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, ОСОБА_2 зареєструвався як фізична особа - підприємець 11.12.2020 року. В реєстраційних даних ФОП ОСОБА_2 зазначені наступні види діяльності: 41.10 - організація будівництва будівель; 43.31 - штукатурні роботи; 43.34 - малярні роботи та скління; 43.39 - інші роботи із завершення будівництва; 46.90 - неспеціалізована оптова торгівля (основний вид діяльності); 68.20 - надання в оренду й експлуатація власного чи орендованого нерухомого майна.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення гл. 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Аналіз ст. 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого ст. 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі №922/3412/17 (провадження №12-182гс18), від 13.02.2019 року у справі №320/5877/17 (провадження №14-32цс19), 14.12.2021 року у справі №643/21744/19 (провадження №14-175цс21), зроблено висновок, відповідно до якого предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень гл. 83 ЦК України.
Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
Стаття 19 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.
За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає, зокрема, будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика вважається такою, що вводить в оману, якщо вона спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, шляхом надання йому неправдивої чи неповної інформації. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Суб'єкти господарювання, їх працівники несуть відповідальність за нечесну підприємницьку практику згідно із законодавством.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у порушенні психологічного благополуччя, переживаннях, стражданнях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, фізичному та психологічному пристосуванні до порушень у стані здоров'я.
Суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого; тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках; можливість, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, пропорційності та справедливості (постанова Верховного Суду від 19.04.2023 року у справі №496/2319/19).
В постанові Верховного Суду від 20.01.2021 року у справі №197/1330/14-ц (провадження №61-21956св19) вказано, що причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому, причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 на рахунок ОСОБА_2 , як суб'єкта підприємницької діяльності, перераховано кошти в сумі 7200 грн.
Сторони в суді визнали, що між ними договірних відносин, в тому числі щодо надання послуг, не виникало, доказів того, що між позивачем, як споживачем послуг, та відповідачем, як їх виконавцем, існували відповідні відносини, матеріали справи також не містять.
Саме по собі перерахування позивачем на рахунок відповідача коштів із зазначенням призначення платежу «за послуги» за відсутності доказів наявності домовленості між сторонами щодо отримання позивачем майнового чи немайнового блага для задоволення його особистих потреб, не свідчить про замовлення чи то надання такої послуги.
Встановивши, що ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 без жодної правової підстави кошти в сумі 7200 грн., відмовився їх повернути, у зв'язку з чим позивач був змушений звернутися до суду за захистом своїх прав, суд першої інстанції, з урахуванням принципів розумності та справедливості, заподіяння позивачу душевних переживань неповерненням коштів, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди визначивши її розмір у 1000 грн.
Відповідач в апеляційній скарзі доводів чи то заперечень щодо визначення розміру заподіяної моральної шкоди, а також її обґрунтованості не надав.
Доводи ОСОБА_2 щодо пропуску ОСОБА_1 строку позовної давності не заслуговують на увагу, оскільки 02.04.2020 року набув чинності Закон України від 30.03.2020 року №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (КОВІД-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено п. 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (КОВІД-19), строки, визначені ст.ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Законом України від 15.03.2022 №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено п. 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст.ст. 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».
Отже, строк позовної давності в силу положень п.п. 12, 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України продовжено на строк дії карантину та воєнного стану.
Таким чином, позовна давність для пред'явлення позовних вимог у цій справі станом на день звернення до суду в травні 2024 року не спливла, її перебіг був зупинений до кінця дії карантину, який був введений з 20.03.2020 року та продовжувався до 30.06.2023 року. Після припинення дії карантину строк, що залишився до кінця спливу позовної давності, продовжується на строк дії воєнного стану в Україні.
Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини, внаслідок чого доводи апеляційних скарг слід визнати необґрунтованими.
Відповідно до ч. 2 ст. 136 ЦПК України якщо у встановлений судом строк судові витрати не будуть сплачені, заява відповідно до статті 257 цього Кодексу залишається без розгляду, або витрати стягуються за судовим рішенням у справі, коли сплата судових витрат була відстрочена або розстрочена до ухвалення цього рішення.
Враховуючи, що ОСОБА_1 за подання апеляційної скарги не було сплачено судовий збір в розмірі 1453,44 грн., подана ним апеляційна скарга залишена без задоволення, тому за наслідком розгляду справи вказаний судовий збір підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь держави.
Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 жовтня 2024 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 1453,44 грн. на користь держави.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: Р.С. Гринчук
А.М. Костенко
Т.В. Спірідонова