Справа № 640/8763/20 Суддя (судді) першої інстанції: Діска А.Б.
15 січня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Бєлової Л.В., Кучми А.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Національної поліції України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Національної поліції України, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ Національної поліції України №171 по особовому складу від 11.02.2020 в частині звільнення ОСОБА_1 , старшого лейтенанта поліції, старшого інспектора з особливих доручень відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності Управління забезпечення прав людини Національної поліції України;
- поновити ОСОБА_1 на посаді рівнозначній тій, яку вона займала до звільнення на підставі наказу №171 по особовому складу від 11.02.2020 з дислокацією у Луганській області;
- стягнути з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 12.02.2020 по день фактичного поновлення на службі.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Національної поліції України №171 по особовому складу від 11 лютого 2020 року в частині звільнення ОСОБА_1 , старшого лейтенанта поліції, старшого інспектора з особливих доручень відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності Управління забезпечення прав людини Національної поліції України.
Поновлено ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді старшого інспектора з особливих доручень відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності Управління забезпечення прав людини Національної поліції України, з 12 лютого 2020 року.
Стягнуто з Національної поліції України (01601, м. Київ, вул. Богомольця, 10, ЄДРПОУ 40108578) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1107889,2 грн. (один мільйон сто сім тисяч вісімсот вісімдесят дев'ять гривень 20 копійок).
В іншій частині адміністративного позову відмовлено.
Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення суми за один місяць у розмірі 20664,6 грн (двадцять тисяч шістсот шістдесят чотири гривні 60 копійок).
Не погодившись із вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що призначення поліцейського на іншу посаду є правом органу державної влади, а не обов'язком, в той же час, позивач із рапортом про його бажання продовжувати службу до Національної поліції України не звертався та його звільнення відбулось правомірно із дотриманням встановленої законодавством процедури.
Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку письмовго провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить наступних висновків.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, наказом Національної поліції України «По особовому складу» від 22.09.2016 №712 о/с ОСОБА_1 призначено на посаду старшого інспектора з особливих доручень відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності з 26.09.2016.
Наказом Національної поліції України «По особовому складу» від 13.06.2019 №608 о/с доповнено пункт наказу Національної поліції України «По особовому складу» від 22.09.2016 №712 о/с у частині, що стосується позивача - після слів «відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності» доповнено словами «з дислокацією в Луганській області».
Наказом Національної поліції України «Про затвердження Переліку змін у штатах Національної поліції» від 03.12.2019 №1255 реорганізовано Управління забезпечення прав людини, зокрема скорочено 67 посад, у тому числі і посади старших інспекторів з особливих доручень, на якій перебувала позивач, а в новому штаті Управління забезпечення прав людини введено 29 посад.
11.12.2019 позивача проінформовано про скорочення посади, яку обіймала повивач та про можливе наступне звільнення зі служби в поліції згідно з пунктом 4 частини першої статті 77 Закон України «Про Національну поліцію».
Наказом Національної поліції України «По особовому складу» від 11.02.2020 №171 о/с старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 (0009957), старшого інспектора з особливих доручень відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини, звільнено зі служби в поліції за пунктом 4 (у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».
Підставою прийняття зазначеного рішення слугував наказ Національної поліції України від 03.12.2019 №1255.
Вважаючи наказ від 11.02.2020 №171 о/с протиправним, а своє звільнення - незаконним, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що відповідач не надав до суду доказів, що позивачу пропонувались вакантні посади, які були наявні в інших структурних підрозділах, що входять до складу центрального органу управління Національної поліції України, та які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, а також що позивач відмовлявся від запропонованих йому посад в інших структурних підрозділах, що входять до складу центрального органу управління Національної поліції України, натомість лише відмова особи від запропонованої посади дає підстави для звільнення поліцейського у зв'язку зі скороченням штатів.
За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів доходить наступних висновків.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю України, який визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці, Законом України «Про Національну поліцію», який який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про Національну поліцію» у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Пунктами 1, 3-5 ст.59 вказаного Закону встановлено, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України. Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України. Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції встановлює Міністерство внутрішніх справ України.
Згідно з ч.1 ст.60 Закону України «Про Національну поліцію» проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Однією з підстав для звільнення зі служби в поліції є звільнення у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів (п.4 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію»).
Відповідно до ч.2 ст.68 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті.
В силу вимог п.2, п.3 ч.1 ст.65 Закону України «Про Національну поліцію» переміщення поліцейських здійснюється на рівнозначні посади - у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації; на посади, нижчі ніж та, на якій перебував поліцейський - у зв'язку зі скороченням штатів або реорганізацією в разі неможливості призначення на рівнозначну посаду.
Переміщення поліцейських здійснюється на посади, нижчі ніж та, на якій перебував поліцейський у зв'язку зі скороченням штатів або реорганізацією в разі неможливості призначення на рівнозначну посаду.
Відповідно до ч.8-9 ст.65 Закону України «Про Національну поліцію» переведення поліцейського може здійснюватися за його ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших органів (закладів, установ) поліції, які порушили питання про переміщення. Переведення поліцейського здійснюється на підставі єдиного наказу про звільнення із займаної посади та направлення для подальшого проходження служби до іншого органу (закладу, установи) поліції та про призначення на посаду в органі (закладі, установі) поліції, до якого переміщується поліцейський.
Статтею 68 наведеного Закону передбачено, що у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.
Поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті.
Поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону.
Переважне право на залишення на службі в поліції при реорганізації надається поліцейським з більш високими кваліфікацією та досягненнями у службовій діяльності. За рівних умов щодо кваліфікації та досягнень у службовій діяльності перевага в залишенні на службі надається особам, які мають таке право відповідно до вимог законодавства.
Поліцейський, посада якого була скорочена, до дня його призначення на іншу посаду в поліції або звільнення зі служби в поліції зобов'язаний виконувати обов'язки за останньою посадою, яку він займав, якщо керівник органу (закладу, установи) поліції не покладе на нього інші обов'язки.
Поліцейському, посада якого скорочена, грошове забезпечення виплачується включно до дня призначення на іншу посаду або до дня звільнення зі служби в поліції в розмірі, визначеному за останньою штатною посадою, яку він займав на момент її скорочення. Розмір щомісячної премії встановлюється рішенням керівника органу (закладу, установи) поліції.
Таким чином, з аналізу вищевикладених норм вбачається, що у разі скорочення штатів, поліцейському, посада якого скорочується, повинні бути запропоновані інші посади в будь-якому органі (закладі, установі) поліції з урахуванням його досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків. Лише відмова особи від запропонованої посади дає підстави для звільнення поліцейського у зв'язку зі скороченням штатів.
Зазначений висновок обумовлюється тим, що формою волевиявлення поліцейського на призначення на іншу посаду є надання згоди. При цьому, наданню згоди повинна передувати пропозиція щодо призначення на відповідну посаду, з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків, тобто ініціатива керівництва.
Отже, особа, попереджена про звільнення за скороченням штатів, у цьому випадку не має можливості виявити ініціативу і своє волевиявлення здійснює шляхом надання згоди на ініціативу керівництва щодо іншої посади в будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Лише якщо особа відмовилася від усіх пропозицій щодо зайняття певних посад виникають підстави для застосування п.4 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» щодо звільнення поліцейського зі служби в поліції у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
Аналогічна висновок щодо застосування норм права викладений у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі №814/805/17, від 15.04.2020 року у справі №824/185/17-а, від 09.12.2020 року у справі №808/539/17.
Як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України «Про розв'язання спорів, що виникають з відносин публічної служби» від 26.05.2010 року №753/11/13-10, розглядаючи справи про звільнення публічного службовця з посади, суди повинні встановити, чи вжито адміністрацією публічного органу всіх зусиль для переміщення або переведення публічного службовця, чи іншого його працевлаштування, як це прямо передбачено ч.2 ст.40 КЗпП України.
У п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року №9, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, зокрема, чи дійсно працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
При цьому будь-яких доказів неможливості переведення позивача в Національній поліції України на іншу роботу відповідачем не надано.
Приписами ч.2 ст.68 Закону України «Про Національну поліцію» гарантована можливість працевлаштування поліцейського в будь-якому органі (закладі, установі) поліції, з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків, у разі скорочення його посади. Необхідним елементом щодо призначення поліцейського на іншу посаду є його згода.
Відтак, надання згоди поліцейського щодо призначення на посаду неможливе без його обізнаності із переліком усіх наявних вакантних посад, які пропонуються йому, з врахуванням критеріїв, визначених приписами даної статті.
Пропозиція усіх наявних вакантних посад є невід'ємним атрибутом належного дотримання процедури звільнення поліцейського з причин скорочення штату у разі реорганізації, в якій визначальними критеріями є досвід роботи, освітній рівень, стан здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків.
Відтак, відсутність доказів щодо здійснення пропозиції відповідачем позивачу усіх наявних вакантних посад, з урахуванням критеріїв, вказаних вище, не може бути свідченням дотримання процедури звільнення поліцейського з причин скорочення штатів або проведення організаційних заходів.
Така правова позиція викладена Верховним Судом, у постановах від 17 квітня 2019 року у справі № 814/2410/16, від 25 квітня 2019 року № 814/163/17, від 24 січня 2020 року у справі № 820/1190/17.
Відповідачем під час вирішення питання щодо звільнення позивача зі служби оцінка його кваліфікації та досягнень у службовій діяльності, з'ясування можливості подальшого проходження служби у поліції з урахуванням його особистих якостей, досвіду роботи не здійснювалися, позивачу не було запропоновано жодної рівнозначної посади, у зв'язку з чим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуваний наказ про звільнення позивача є протиправним та підлягає скасуванню.
Частиною 2 ст.235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, відповідно до п.2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За приписами абз.3 п.3 Порядку усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Пунктом 8 вищезазначеного Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до пункту 6 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року №260, поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв'язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення. Підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення.
Пунктом 9 розділу І Порядку № 260 встановлено, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
Відтак, при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу працівника Національної поліції України обрахуванню підлягає сума заробітку за календарні дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати.
Відповідно до довідки Національної поліції України від від 25.05.2020 №29/5-268, виданої Національною поліцією України, заробітна плата позивача за грудень 2019 року складає 26768,08 грн, за січень 2020 року - 14561,38 грн; середньоденна заробітна плата складає 666,60 грн. (26768,08 грн. + 14561, 38 грн. /62 дні (сумарно число днів за останні два календарних місяці)).
Період вимушеного прогулу з з 12 лютого 2020 року. (наступний день після звільнення позивача) по 30 серпня 2024 року (день постановлення рішення судом першої інстанції) складає 647 календарних днів.
Таким чином, середній заробіток позивача за період вимушеного прогулу становить 1662 к.д. х 666,60 грн = 1107889,20 грн, які підлягають стягненню з відповідача.
Згідно ч. 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 та ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Національної поліції України - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2024 року- залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Л.В. Бєлова
А.Ю. Кучма