Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну, 16тел. 230-31-77
Іменем України
"10" грудня 2007 р. Справа № А9/288-07
Господарський суд Київської області в складі судді Євграфової Є.П., при секретарі Коваль Н.В., розглянувши справу
За позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Київ,
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Фоззі-Фуд”, м. Вишневе,
про стягнення 454 904 грн.,
за участю представників:
позивача:Кубишкіна Н.Г., довір. № 03-239/468 від 17.09.2007р.,
відповідача:Муштей Л.Ю., довір. б/н від 01.11.2006р.,
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 10.12.2007 року о 15 год. 25 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладалося на 19.12.2007 року о 14 год. 00 хв., про що повідомлено в судовому засіданні після проголошення вступної та резолютивної частин постанови з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.
обставини справи:
до господарського суду Київської області надійшла позовна заява № 03-143/377 від 01.08.2007 року Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі -Позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Фоззі-Фуд” (далі -Відповідач) про стягнення 454 904 грн., з яких 441 456,64 грн. адміністративно-господарських санкцій за недотримання в 2006 році встановленого у відповідності зі ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (далі - Закон) нормативу робочих місць на підприємстві відповідача та 13 447 грн. пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.
Відповідачем було подано заперечення проти позову, де позивач зазначив підстави, посилаючись на які вважає позовну заяву необґрунтованою, та такою, що не підлягає задоволенню, зокрема, відповідач зазначив, що на його підприємстві в 2006 році фактично було створено необхідну кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів, про що підприємство інформувало відповідні служби, зокрема, Києво-Святошинський районний центр зайнятості, але відповідними органами по працевлаштуванню інвалідів, інваліди з метою їх працевлаштування до відповідача не направлялись. Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач звертає увагу суду на те, що згідно положень ст. 250 ГК України, навіть якщо вважати, що відповідач порушив закон в частині невиконання нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, то за строками застосування адміністративно-господарські санкції не можуть бути застосовані, оскільки порушення було у 2006 році.
Представник позивача в судовому засіданні повністю підтримав позовні вимоги посилаючись на обставини викладені в позові. Відповідач в судовому засіданні підтримав доводи, викладені у відзиві на позовну заяву.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, судом встановлено:
Згідно з ч. 9 та ч. 10 ст. 20 Закону спори, що виникають із правовідносин за статтями 19, 20 Закону, вирішуються Фондом соціального захисту інвалідів або в судовому порядку. Фонд соціального захисту інвалідів, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді.
Згідно з Положенням, затвердженим Директором Фонду соціального захисту інвалідів 10.06.2004р., Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів є територіальним органом Фонду соціального захисту інвалідів, що утворене для реалізації покладених завдань на Фонд соціального захисту інвалідів за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики України, та підзвітне і підконтрольне Фонду.
Позивач в позовній заяві посилається на порушення відповідачем ч. 1 ст. 19 зазначеного Закону щодо недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
У частині першій ст. 19 Закону (в редакції чинній з 01.01.2006) визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Відповідачем на виконання вимог Закону було подано позивачу Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік (форма № 10-ПІ), що підтверджується штампом позивача (вх. № 597 від 2007р.) і не заперечується представником позивача.
Згідно Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік (форма № 10-ПІ) на підприємстві відповідача норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів становить 84 особи. Згідно цього ж звіту у 2006 році середньооблікова кількість штатних працівників на підприємстві, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становила 8 осіб.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону (в редакції чинній з 18.03.2006) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону (в редакції чинній з 01.01.2006) підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 Закону.
Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону (в редакції чинній з 01.01.2006), працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
З 18.03.2006 року набрала чинності змінена редакція ч. 1 ст. 18 Закону, згідно з якою забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
З наведених норм ст.ст. 18 і 19 Закону вбачається, що підприємства здійснюють самостійно працевлаштування інвалідів, але виходячи з вимог ст. 18 Закону.
У статті ж 18 Закону зазначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється двома шляхами:
1) безпосереднє звернення інваліда до підприємства;
2) звернення інваліда до державної служби зайнятості (з подальшим його направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).
Отже, ст. 18 Закону не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов'язане самостійно здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування на своєму підприємстві.
У частині третій ст. 18 Закону (в редакції чинній з 18.03.2006) чітко визначено зобов'язання підприємства, що використовує найману працю:
1) виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів;
2) надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для працевлаштування інвалідів;
3) звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.
Відповідно до Наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року N 420 «Про затвердження форм звітності та інструкцій щодо їх заповнення»формою звітності про наявність вакантних місць на підприємстві є форма N 3-ПН "Звіт про наявність вакансій", яка подається підприємствами щомісячно до державної служби зайнятості.
Заповнення звітності форми № 3-ПН не передбачає зазначення загальної кількості вакансій та загальної кількості місць, що пропонуються для працевлаштування інвалідів. Кожна вакансія наявна на підприємстві, при заповненні звітності форми № 3-ПН зазначається окремо. При цьому, у графі 15 наводяться дані про можливість працевлаштування на вільне робоче місце (вакантну посаду) особи, що належать до окремої категорії громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці. У разі можливості працевлаштування інваліда, при заповненні звітності форми № 3-ПН в графі 15 відповідної вакансії має бути зазначено шифр "11" (розділ 3 Інструкції затвердженої Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року N 420 «Про затвердження форм звітності та інструкцій щодо їх заповнення»).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було подано Звіти про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках за зазначеною формою № 3-ПН до Києво-Святошинського районного центру зайнятості лише станом на 30.06.2006 року, на 15.08.2006 року, на 20.09.2006 року, на 23.10.2006 року, на 20.11.2006 року, на 22.12.2006 року.
Проте, подані відповідачем звіти не відповідають вимогам Інструкції затвердженої Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року N 420 «Про затвердження форм звітності та інструкцій щодо їх заповнення», а отже, не приймаються судом, як допустимий доказ в підтвердження надання державній службі зайнятості інформації необхідної для працевлаштування інвалідів та відповідно виділення та створення відповідачем робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” за порушення встановленого нормативу робочих місць відповідач повинен сплатити адміністративно-господарські санкції в розмірі середньої річної заробітної плати за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Враховуючи, розмір середньорічної заробітної плати на підприємстві відповідача адміністративно-господарські санкції становлять 441 456,64 грн.
Згідно ч. 4 ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
На момент звернення позивача до суду з даним позовом адміністративно-господарські санкції в сумі 441 456,64 грн. відповідачем не сплачені.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що позивачем правомірно заявлено позов про стягнення 441 456,64 грн. адміністративно-господарських санкцій.
Крім того, частиною 2 ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
За таких обставин, на підставі ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” з відповідача підлягає стягненню 441 456,64 грн. адміністративно-господарських санкцій та 13 447 грн. пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.
Беручи до уваги викладене вище, керуючись ст. ст. 158, 161, 163, 167 та п. 6 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Фоззі-Фуд” (08132, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Промислова, 5, код 32294926) на користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (04050, м. Київ, вул. Глибочицька, 72, код 24074109) 441 456,64 грн. адміністративно-господарських санкцій та 13 447 грн. пені.
Дана постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дана постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку: заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України -з дня складання в повному обсязі, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження (ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суддя Є.П. Євграфова
19.12.2007р.