15.01.2025 року м.Дніпро Справа № 908/765/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя: Чус О.В. (доповідача),
судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" на рішення Господарського суду Запорізької області від 07.08.2024 (повний текст рішення складено 30.08.2024, суддя Дроздова С.С.) у справі № 908/765/24
за позовом: Виконувача обов'язків керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області (вул. Фанатська, 14, м. Запоріжжя, 69006) в інтересах держави в особі Запорізької міської ради (пр. Соборний, 206, м. Запоріжжя, 69105, ідентифікаційний код юридичної особи 04053915)
до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" (вул. Сталеварів, буд. 14, м. Запоріжжя, 69035, ідентифікаційний номер юридичної особи 00130926)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107, ідентифікаційний номер юридичної особи 44118663)
про стягнення 311 562 грн 42 коп.,
В березні 2024 Виконувач обов'язків керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області звернувся до господарського суду Запорізької області з позовною заявою в інтересах держави в особі Запорізької міської ради до відповідача - Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" про стягнення 311 562 грн 42 коп. дохід, отриманий від безпідставно набутого майна за період з 07.10.2019 по 10.11.2020.
02.07.2024 Дніпровською окружною прокуратурою міста Запоріжжя Запорізької області подана заява про зменшення розміру позовних вимог; повернення надмірно сплаченої суми судового збору. Відповідно до якої просить вважати вірною суму, яка підлягає стягненню в розмірі 181 893,03 грн; повернути з державного бюджету на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Дніпропетровської окружної прокуратури міста Запоріжжя судовий збір, надмірно сплачений за подання позовної заяви в сумі 1945,04 грн.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 07.08.2024, у даній справі, позовні вимоги Виконувача обов'язків керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в інтересах держави в особі Запорізької міської ради до Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" задоволено.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" (вул. Сталеварів, буд. 14, м. Запоріжжя, 69035, ідентифікаційний номер юридичної особи 00130926) на користь Запорізької міської ради (пр. Соборний, 206, м. Запоріжжя, 69105, ідентифікаційний код юридичної особи 04053915) дохід, отриманий від безпідставно набутого майна, за період з 31.10.2019 по 10.11.2020 в сумі 181 893 (сто вісімдесят одна тисяча вісімсот дев'яносто три) грн 03 коп.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" (вул. Сталеварів, буд. 14, м. Запоріжжя, 69035, ідентифікаційний номер юридичної особи 00130926) на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя (69006, Запорізька область, місто Запоріжжя, вулиця Фанатська, 14, ідентифікаційний код юридичної особи 02909973, розрахунковий рахунок; иА438201720343180001000000271, відкритий в державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: Запорізька обласна прокуратура, ЄДРПОУ 02909973, код класифікації видатків бюджету - 2800) кошти, витрачені у 2024 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави в сумі 2 728 (дві тисячі сімсот двадцять вісім) грн 40 коп.
Повернуто з Державного бюджету України на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя (69006, Запорізька область, місто Запоріжжя, вулиця Фанатська, 14, ідентифікаційний код юридичної особи 02909973, розрахунковий рахунок; иА438201720343180001000000271, відкритий в державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: Запорізька обласна прокуратура, ЄДРПОУ 02909973, код класифікації видатків бюджету - 2800) судовий збір, надмірно сплачений за подання позовної заяви в сумі 1 945 (одна тисяча дев'ятсот сорок п'ять) грн 04 коп., відповідно до платіжної інструкції № 488 від 11.03.2024.
Не погодившись з зазначеним рішенням, через систему "Електронний суд", Публічне акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго", звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 07.08.2024 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позовних вимогах; судові витрати покласти на позивача.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що заявник скарги не згодний з вказаним рішенням, вважає його незаконним і необґрунтованим через нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, виходячи з наступного.
Скаржник вважає задоволені судом позовні вимоги необґрунтованими, а зазначені правові підстави позову незаконним, оскільки йдеться не про користування земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючого документу, а про добровільне переоформлення ПАТ «Запоріжжяобленерго» свого права користування земельною ділянкою, набутого від свого попередника:
- ПАТ «Запоріжжяобленерго» користувалося земельною ділянкою на підставі права постійного користування, отриманого у порядку правонаступництва від попередника;
- землекористувач ПАТ «Запоріжжяобленерго» здійснив заходи щодо переоформлення права постійного користування на право користування земельною ділянкою на підставі оренди;
- до моменту реєстрації укладеного договору оренди землі ПАТ «Запоріжжяобленерго» сплачувало земельний податок;
- укладений договір оренди землі між ПАТ «Запоріжжяобленерго» та Запорізькою міською радою не має зворотної сили, як і наявний в договорі обов'язок орендаря зареєструвати право оренди протягом 4 місяців з дати прийняття рішення про надання ділянки в оренду (п.34.20), порушення якого і є підставою для нарахування і сплати збитків (п.47.), і якого не існувало до дати реєстрації договору.
Відповідач зазначає, що на підставі Рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради народних депутатів від 31.03.1994 №114/64 та Державного акту на право постійного користування землею від 22.06.1994 №776 земельну ділянку за адресою бул.Вінтера 7 було надано Запорізькому центральному підприємству електричних мереж «Дніпроенерго» (оригінали доказів знаходяться в Державному архіві Запорізької області - вул. Українська, 48, м. Запоріжжя, 69095).
Також апелянт вказує, що Запорізьке центральне підприємство електричних мереж було створено в складі Виробничого енергетичного об'єднання «Дніпроенерго» наказом Міністра енергетики і електрифікації УРСР №31 від 15 лютого 1978 року (Додаток №2, пункт 8.) (оригінал доказів в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України - вул. Солом'янська, 24, м. Київ, 03110), і на підставі Положення про Запорізькі центральні електричні мережі - структурну одиницю ДАЕК «Запоріжжяобленерго» проіснувало в якості структурного підрозділу до 2004 року, коли в ході змін організаційної структури ВАТ «Запоріжжяобленерго» було ліквідовано як структурний підрозділ (оригінал в ПАТ «Запоріжжяобленерго»).
Крім того, скаржник відзначає, що відповідно до наказу №115 від 03.07.1995 Міністерства Енергетики та електрифікації «Про створення Державної акціонерної енергопостачальної компанії «Запоріжжяобленерго» - на базі виробничого енергетичного об'єднання «Дніпроенерго» засновано Державну акціонерну енергопостачальну компанію «Запоріжжяобленерго» та затверджено її статут (оригінали доказів в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України - вул. Солом'янська, 24, м. Київ, 03110).
Таким чином, відповідач зауважує, що згідно з пунктом 5 вказаного наказу №115 від 03.07.1995 Державна акціонерна енергетична компанія «Запоріжжяобленерго» є правонаступником виробничого енергетичного об'єднання «Дніпроенерго» щодо відособлених підрозділів, розташованих на території Запорізької області, які увійшли до складу компанії. Також правонаступництво передбачено пунктом 3.3. Статуту ДАЕК «Запоріжжяобленерго» Таким чином, до ДАЕК «Запоріжжяобленерго» (в наступному ВАТ «Запоріжжяобленерго», ПАТ «Запоріжжяобленерго») перейшло право постійного користування земельною ділянкою за адресою бульвар Вінтера, 7, м. Запоріжжя.
Апелянт звертає увагу, що про перехід права постійного користування земельною ділянкою у випадку правонаступництва свідчать і висновки, викладені в судовій практиці Верховного Суду, зокрема в постанові Верховного Суду від 27.01.2021 по справі №906/706/19, в Постанові від 15.11.2021 №906/620/19, постанові Верховного Суду від 26.01.2022 по справі №906/622/19, в постанові Верховного Суду від 15.02.2022 по справі №906/709/19.
Отже, як вважає скаржник, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення цього права в інший правовий титул. Право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов'язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду.
Відповідач посилається на рішення Запорізької міської ради від 30.10.2019 №37/70 «Про затвердження ПАТ «Запоріжжяобленерго» технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) по бульвару Вінтера 7, для розташування будівлі ЗРУ підстанції «Правобережна» та зазначає, що можна дійти логічного висновку, що в самому рішенні міської ради викладено порядок його виконання по пунктам, а саме: по-перше затверджено технічну документацію; по-друге, встановлено нові межі; по-третє, передано, в оренду; в-четверте, зобов'язано ПАТ «Запоріжжяобленерго» отримати витяг, укласти договір оренди, та здійснити його державну реєстрацію тощо; і лише після цього «рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради народних депутатів від 31.03.1994 №114/64 та Державний акт на право постійного користування землею від 22.06.1994 №776 вважати такими, що втратили чинність».
Апелянту не зрозуміло з чого виходив суд першої інстанції, коли дійшов висновку, що «згідно ст.ст. 141-142 ЗК України, припинено право постійного користування Публічним акціонерним товариством «Запоріжжяобленего» земельною ділянкою за кадастровим номером 2310100000:04:026:0007 з 30.09.2019.»
Скаржник вважає, що зазначені вище обставини і докази свідчать, що ПАТ «Запоріжжяобленерго» користувалось земельною ділянкою за адресою Вінтера, 7 (кадастровий номер 2310100000:04:026:007), м. Запоріжжя для розташування ЗРУ підстанції «Правобережна» на підставі отриманого від попередника - ДАЕК «Дніпроенерго» права постійного користування землею.
Крім того, відповідач вказує, що на підставі зазначеного рішення 30.10.2019 №37/70 ПАТ «Запоріжжяобленерго» оформило договір оренди землі 202004000/00277 від 15.09.2020 та подало його на реєстрацію, внаслідок чого 11.11.2020 за ПАТ «Запоріжжяобленерго» зареєстровано право оренди земельної ділянки. І лише після цього Державний акт на право постійного користування землею від 22.06.1994 №776 втратив чинність.
Також апелянт вказує, що при цьому, ПАТ «Запоріжжяобленерго» сплачувало земельний податок увесь період до 10.11.2020, а з 11.11.2020 ПАТ «Запоріжжяобленерго» вже сплачує орендну плату. Зазначене підтверджується податковими деклараціями, і квитанціями про оплату (Паперові копії електронних документів наявні в матеріалах справи, оригінали зберігаються на серверах ДПС).
Скаржник зауважує, що на підтвердження проведення плати за землю ПАТ «Запоріжжяобленерго» надало за період з жовтня 2019 по листопад 2020 докази: інформацію про здійснену плату за землю (податок і орендна плата) у формі довідки; податкові декларації; виписки з рахунку в системі «Клієнт-Банк» (паперові копії електронних документів, електронні оригінали в АТ «Метабанк»).
Крім того, відповідач вважає за необхідне зауважити, що матеріали справи не містять жодного звернення Запорізької міської ради - органу, який має безпосереднє право отримання орендної плати, до Відповідача з приводу незаконного використання вказаної земельної ділянки чи вимоги про сплату орендної плати, що могло б свідчити на користь самовільного або користування землею без належних підстав. Також відповідач наголошує, що в процесі укладення договору оренди спірної земельної ділянки та належної його реєстрації у Запорізької міської ради були відсутні претензії до процесу такого укладення. До ПАТ «Запоріжжяобленерго» не звертались з листами або позовами щодо спонукання вчинити певні дії або в інший спосіб пришвидшити процес оформлення оренди. Вказане може свідчити, що Запорізька міська рада очікувала саме на укладення договору оренди землі та підписання акту приймання-передачі земельної ділянки, а до того часу обґрунтовано вважала, що до такого моменту продовжує діяти право постійного користування відповідно до Державного акту.
Крім того, апелянт зазначає, що ПАТ «Запоріжжяобленерго» як землекористувач або орендар не порушувало обов'язків встановлених Податковим кодексом України, Земельним кодексом України (зокрема статтею 96) або іншими законами. Не містить посилань про порушення з боку ПАТ «Запоріжжяобленерго» законів України і позов, адже всупереч аргументам позовної заяви ПАТ «Запоріжжяобленерго» користувалось землею на законних підставах і сплачувало плату за землю. Підстави для припинення права користування земельною ділянкою містяться в статті 141 Земельного кодексу. Положення пункту 6 розділу X Земельного кодексу України, в частині зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди втратили чинність на підставі Рішення Конституційного Суду № 5-рп/2005 від 22.09.2005. Також, припинення право постійного користування не відбулося на підставі статті 141 Земельного кодексу України, оскільки ПАТ «Запоріжжяобленерго» не відмовлялося в розумінні норм вказаної статті 141 від земельної ділянки. Припинення права постійного користування відбулося в момент і на дату набуття ПАТ «Запоріжжяобленерго» права оренди земельної ділянки, а саме з дати підписання договору оренди землі, як кінцевим результатом переоформлення права на земельну ділянку. При цьому, матеріалами справи спростовується твердження Прокуратури про безпідставне користування земельною ділянкою.
В апеляційній скарзі додатково наголошено, що вся зазначена представником прокуратури в позові судова практика і висновки Верховного Суду не є релевантними, не є ухваленими у подібних відносинах, оскільки відсутня обставина фактичного використання земельної ділянки без достатньої правової підстави, відсутні обставини зміни власника нерухомого майна, взагалі відсутня обставина зміни користувача.
На думку відповідача, позиція Прокуратури і висновки Верховного Суду, на які посилається Позивач, містить в основі факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Як стверджує Прокуратура (стор. 8 позову) ПАТ «Запоріжжяобленерго» не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою в достатньому розмірі за відсутності укладеного договору, збільшено вартість власного майна, а Запорізькою міською радою (потерпілим) втрачено належне їй майно (кошти від орендної плати), тобто має місце факт безпідставного збереження саме орендної плати ПАТ «Запоріжжяобленерго» за рахунок міської ради.
Насправді, ПАТ «Запоріжжяобленерго» як правонаступник попереднього землекористувача отримав від нього право постійного користування земельною ділянкою, і з метою приведення фактичних відношень, якими жодним чином не порушувалось чиїсь, у тому числі Запорізької міської ради, права, здійснив заходи щодо добровільного переоформлення права постійного користування на інше право оренди землі, хоча міг продовжувати використовувати земельну ділянку без будь- яких обмежень у часі.
Скаржник наголошує, що про перехід права постійного користування земельною ділянкою у випадку правонаступництва свідчать і висновки, викладені в судовій практиці Верховного Суду, зокрема в постанові Верховного Суду від 27.01.2021 по справі №906/706/19, в Постанові від 15.11.2021 №906/620/19, постанові Верховного Суду від 26.01.2022 по справі №906/622/19, в постанові Верховного Суду від 15.02.2022 по справі №906/709/19, а також Рішенням Конституційного Суду № 5-рп/2005 від 22.09.2005. При цьому Конституційний Суд України вказав на те, що юридичні особи на цій підставі не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою. Таким чином, документ, яким посвідчено право постійного користування земельною ділянкою (державний акт на право постійного користування землею), виданий відповідно до законодавства, яке діяло раніше, є дійсним та залишається чинним.
Апелянт звертає увагу на те, що право постійного користування ПАТ «Запоріжжяобленерго» переоформило на право оренди земельної ділянки і уклало договір оренди, чим фактично добровільно збільшило свої необов'язкові, непередбачені законодавством витрати з оплати за землю в декілька раз, а Запорізька міська рада - набула від ПАТ «Запоріжжяобленерго» додаткового доходу.
Відповідач роз'яснює, що при цьому обов'язок переоформлення права користування земельною ділянкою, передбачений пунктом 6 Перехідних положень ЗК, визнано неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 (у справі № 1-17/2005) за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК (справа про постійне користування земельними ділянками).
Скаржник вказує, що водночас, припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення установи, зважаючи на положення частини 1 статті 141 ЗК, допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21.02.2011 у справі № 21-3а11, у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 911/4065/16, від 21.05.2018 у справі № 922/1017/17, від 31.10.2018 у справі № 916/1776/17; від 10.10.2018 у справі № 907/916/17).
Апелянт вважає, що із встановлених обставин справи вбачається, що Відповідач є правонаступником підприємства, якому первісно передавалася земельна ділянка у постійне користування і яке користувалось земельною ділянкою на праві постійного користування на підставі виданого Державного акту. Даний факт прокуратурою не оспорюється.
Отже, відповідач зауважує, що право користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 01.01.2002 (набрання чинності Земельним кодексом України прийнятого 25.10.2001), не втрачається внаслідок його не переоформлення підприємством, яке за положеннями чинного Земельного кодексу України не може набувати права постійного землекористування, а зберігається за ним до приведення прав і обов'язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства, у тому числі за правонаступником такого землекористувача. Зазначену правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 26.09.2011 у справі № 6-14цс11 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.05.2019 у справі №914/1104/18.
Скаржник зазначає, що аналогічний висновок міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.01.2019 у справі №914/839/18: «Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення цього права в інший правовий титул. Право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов'язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду.»
Апелянт вважає, що в цьому спорі необхідно врахувати інший висновок, викладений в Постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 02.04.2019, 921/710/17-г/6, відповідно до якого враховуючи встановлені судами обставини користування Відповідачем Земельною ділянкою на підставі правовстановлюючих документів - внаслідок набуття Відповідачем як правонаступником права постійного користування земельною ділянкою відсутні підстави для стягнення з Відповідача на користь Позивача спірної суми у цій справі як безпідставно збережених Відповідачем за рахунок власника Земельної ділянки коштів, які Відповідач мав сплатити за користування Земельною ділянкою на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України. З цих підстав Суд відхилив аргументи скаржника (пункт 5.5), що Відповідач всупереч вимогам законодавства здійснює фактичне користування Земельною ділянкою.
Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 18.09.2024 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.09.2024 відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи № 908/765/24. Доручено Господарському суду Запорізької області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи № 908/765/24.
27.09.2024 матеріали даної справи надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" на рішення Господарського суду Запорізької області від 07.08.2024 у справі № 908/765/24; визначено розглянути апеляційну скаргу у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження.
07.10.2024 від представника Головного управління ДПС у Запорізькій області до Центрального апеляційного господарського суду надійшов відзив, в якому зазначає про те, що відповідно до ч.1 п.1 ст 231 ГПК України даний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Крім того, у відзиві вказано, що згідно інформаційно-комунікаційної системи "Податковий блок" ГУ ДПС у Запорізькій області станом на 04.06.2024 у ПАТ "ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО" (ЄДРПОУ 00130926) податковий борг з орендної плати з юридичних осіб відсутній.
Також, відповідно до інформаційних баз даних ПАТ "ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО" не декларувало в податковій звітності з плати за землю за період з 31.10.2019 по 14.09.2020р. земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:04:026:0047.
Головне управління ДПС у Запорізькій області просить суд врахувати відзив на апеляційну скаргу ПАТ "ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО" при винесенні рішення.
10.10.2024 від Першого заступника керівника Запорізької прокуратури до Центрального апеляційного господарського суду надійшов відзив, в якому, зокрема, просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, оскаржуване рішення без змін; справу розглянути за участі прокурора.
Щодо права Відповідача на постійне користування спірною земельною ділянкою, у відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає наступне.
Відповідач на підставі Державного акту на право постійного користування землею від 22.06.1994 № 776 користувався земельною ділянкою площею 1,85 га, для функціонування електропідстанції «Правобережна» в районі бульвару Вінтера.
Позивач вказує, що у подальшому, 17.05.2019 Відповідач звернувся до міської ради із заявою про надання у користування земельної ділянки, в якій просив надати ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,7 га, для розташування будівлі ЗРУ підстанція «Правобережна», яка знаходяться по бул. Винтера, 7 у м. Запоріжжя, з подальшою передачею у користування шляхом укладення договору оренди.
Рішенням Запорізької міської ради від 26.06.2019 № 56/60 ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 1,8501 га по бул. Вінтера, 7 у м. Запоріжжя для розташування будівлі ЗРУ підстанції «Правобережна», яка раніше була надана у постійне користування Запорізькому центральному підприємству електричних мереж «Дніпроенерго» для подальшої передачі її в оренду.
Рішенням Запорізької міської ради від 30.10.2019 № 37/70 ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» передано в оренду на 19 років земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:04:026:0047, площею 1,4788 га, по бул. Вінтера, 7 у м. Запоріжжя для розташування будівлі ЗРУ підстанції «Правобережна».
Позивач звертає увагу, що пунктом 5 вказаного рішення вирішено вважати такими, що втратили чинність рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради народних депутатів від 31.03.1994 № 114/64 та Державний акт на право постійного користування землею від 22.06.1994 № 776.
Позивач зауважує, що рішення міської ради від 30.10.2019 № 37/70 не скасовано в судовому порядку, внаслідок чого є обов'язковим як для Позивача, так і для Відповідача у справі.
Позивач вважає, що враховуючи вищевикладене, право постійного користування Відповідача земельною ділянкою відповідно до ст. ст. 141-142 Земельного Кодексу України припинено з 30.09.2019.
Крім того, позивач відмічає, що про припинення права постійного користування Відповідача на земельну ділянку площею 1,85 га (згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 22.06.1994 № 776) свідчить і той факт, що остання припинила своє існування як об'єкт цивільних прав внаслідок утворення нової земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:04:026:0047 площею 1,4788 га.
Зокрема, рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 17.04.2006 за Гайдаш С.В. визнано право власності на об'єкт нерухомості - будівлю літ. Б, за адресою: м. Запоріжжя, бул. Вінтера, 7.
Позивач вказує, що при цьому, з архівного шару Національної кадастрової системи Державного земельного кадастру (відомості долучаються до відзиву на апеляційну скаргу), а також кадастрового плану земельної ділянки, який міститься в технічній документації на земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:04:026:0047 (наявний в матеріалах справи), вбачається, що будівля літ. Б по бул. Вінтера, 7 в м. Запоріжжя розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 2310100000:04:026:0043, площею 0,1038 га, із зазначенням речового права ПП Гайдаш С.В.
Земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:04:026:0043 за наслідками розгляду заявки від 26.09.2016 перенесено до архіву у зв'язку із виправлення помилки, допущенної у ДЗК внаслідок помилкового перенесення земельної ділянки.
Одночасно з цим, позивач зауважує, що при опрацюванні відомостей Національної кадастрової системи Державного земельного кадастру та плану зовнішніх меж землекористування, який є невід'ємною частиною Державного акта на право постійного користування землею від 22.06.1994 № 776, вбачається, що земельні ділянки з кадастровими номерами 2310100000:04:026:0047 та 2310100000:04:026:0043 входять до складу земельної ділянки площею 1,85 га.
Позивач зазначає, що з наведеного слідує, що площа земельної ділянки з 1,85 га зменшилась до 1,4788 га не внаслідок встановлення (відновлення) меж у натурі, а фактично через її поділ, що призвело до утворення нового об'єкту цивільних прав - земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:04:026:0047 (площа 1,4788 га).
У відзиві на апеляційну скаргу вказано, що таким чином, земельна ділянка площею 1,85 га, яка перебувала у постійному користуванні Відповідача, перестала існувати як об'єкт цивільних прав з 30.10.2019, що відповідно привело і до припинення права постійного користування товариства на цю земельну ділянку.
З приводу висновків Верховного Суду щодо переходу права постійного користування у порядку правонаступництва, позивач вказує таке.
Прокурор не оспорює перехід до товариства прав і обов'язків Запорізького центрального підприємства електричних мереж «Дніпроенерго», зокрема, щодо права постійного користування земельною ділянкою площею 1,85 га по бул. Вінтера у м. Запоріжжя у порядку правонаступництва, а лише констатує факт припинення такого права з 30.10.2019 на підставі п. 6 рішення Запорізької міської ради від 30.10.2019 № 37/70.
У зв'язку з чим відсутні підстави застосування до спірних правовідносин висновків Верховного Суду, які стосуються переходу права постійного користування землею до правонаступників, викладених у власних постановах від 27.01.2021 у справі № 906/706/19, від 15.11.2021 № 906/620/19, від 26.01.2022 у справі № 906/622/19, від 15.02.2022 у справі № 906/709/19, від 31.01.2019 у справі № 914/839/18, від 11.04.2018 у справі № 911/4065/16, від 21.05.2018 у справі № 922/1017/17, від 31.10.2018 у справі № 916/1776/17, від 10.10.2018 у справі № 907/916/17, від 22.05.2019 у справі № 914/1104/18.
Щодо посилання Відповідача на постанову Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 921/710/17-г/6, прокурор зазначає, що за фактичними обставинами вказаної справи відповідач користувався земельними ділянками на підставі правовстановлюючих документів внаслідок набуття ним як правонаступником права постійного користування земельною ділянкою, що не припинялось, та було дійсним у період спірних правовідносин.
Натомість, за фактичними обставинами даної справи, право постійного користування Відповідача на земельну ділянку площею 1,85 га припинено за рішенням власника земельної ділянки з 30.10.2019, а розрахунок недоотриманих доходів за фактичне використання земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:04:026:0047 здійснено за період з 31.10.2019 по 10.11.2020.
Позивач зауважує, що окрім наведеного вище, Відповідач зазначає, що право останнього на постійне користування земельною ділянкою площею 1,85 га не припинилося, оскільки на виконання рішення Запорізької міської ради від 30.10.2019 № 37/70 товариством розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), та приведено її використання у відповідність до Рішення Конституційного Суду № 5-рп/2005 від 22.09.2005 шляхом укладення договору оренди.
Позивач наголошує, що при цьому доказів, що земельна ділянка площею 1,85 га та земельна ділянка площею 1,4788 га (кадастровий номер 2310100000:04:026:0047) є одним і тим же об'єктом цивільних прав, Відповідачем до суду не надано.
Позивач звертає увагу, що разом з тим, у якості доказів створення нової земельної ділянки (кадастровий номер 2310100000:04:026:0047) прокурором до позову долучено матеріали технічної документації, а також технічного паспорту ТОВ «МБТІ», з яких вбачається, що земельна ділянка площею 1,85 га змінила свою конфігурацію шляхом виключення з її меж частини площею 0,1038 га (кадастровий номер 2310100000:04:026:0047), на якій розташований об'єкт нерухомості, належний на праві власності Гайдашу С.В.
Позивач роз'яснює, що за правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у справі № 420/4540/22, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Позивач посилається на ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Національну програму інформатизації», відповідно до якої електронні інформаційні ресурси - систематизовані відомості і дані, створені, оброблені та збережені в електронній формі за допомогою технічних засобів та/або програмних продуктів.
Крім того, позивач вказує, що з 01.01.2013 набрали чинності Закон України «Про державний земельний кадастр», прийнятий 07.07.2011 та Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру» від 17.10.2012 № 1051, а також запрацювала Публічна кадастрова карта.
На початку 2013 запрацювала Національна кадастрова система (НКС) - автоматизована система, в якій передбачено ведення земельного кадастру відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр».
Позивач відмічає, що згідно зі статтею 1 названого Закону та статтею 193 Земельного кодексу України, Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Прокурор зауважує, що таким чином, відомості Національної кадастрової системи Державного земельного кадастру є офіційними відомостями, а відтак є допустимим та достовірними доказами.
Прокурором під час підготовки відзиву на апеляційну скаргу опрацьовано дані, розміщені у Національній кадастровій системі Державного земельного кадастру, які стосуються земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:04:026:0047 та земельної ділянки площею 1,85 га, які фактично свідчать про поділ останньої.
У зв'язку з викладеним, прокурор просить долучити до матеріалів справи відомості (screenshot) стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:04:026:0047, які містяться у Національній кадастровій системі Державного земельного кадастру.
Позивач зазначає, що на вказаних кольорових знімках екрану (screenshot) відображено межі земельних ділянок з кадастровими номерами 2310100000:04:026:0047 (аркуш додатку 1), 2310100000:04:026:0047 (аркуш додатку 2) та орієнтовні межі земельної ділянки площею 1,85 га (аркуш додатку 3) до її фактичного поділу.
Позивач вважає, що зазначені відомості у сукупності з планом зовнішніх меж землекористування, який є невід'ємною частиною Державного акту на право постійного користування землею від 22.06.1994 № 776, матеріалами технічної документації на земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:04:026:0047 (розроблена на замовлення товариства), технічним паспортом ТОВ «МБТІ» та рішенням Запорізької міської ради від 26.06.2019 № 56/60, яким товариству надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 1,8501 га (зазначені докази містяться в матеріалах справи), підтверджують, що земельна ділянка площею 1,85 га, яка перебувала у постійному користуванні Відповідача, включала до свого складу земельну ділянку з кадастровими номером 2310100000:04:026:0047 (є новоутвореною) і земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:04:026:0043 (перенесена до архіву).
Враховуючи вищевикладене, позивач наголошує, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах, суперечать фактичним обставинами справи.
Крім того, у відзиві на скаргу відзначено, що відповідно до вимог ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Прокурор зазначає, що оскільки при розгляді справи судом першої інстанції Відповідачем порушувалось питання лише стосовно переходу до останнього права постійного користування на земельну ділянку площею 1,85 га у порядку правонаступництва, а доводи стосовно збереження такого права до моменту реєстрації договору оренди викладені лише у апеляційній скарзі, указані зображення Національної кадастрової системи Державного земельного кадастру не були подані прокурором у встановлений законом строк з причин, що не залежали від нього.
Позивач вважає, що рішення Господарського суду Запорізької області від 07.08.2024 винесене з дотриманням норм матеріального і процесуального права та повною мірою відповідає вищезазначеним нормам, у зв'язку із чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
15.10.2024 від представника скаржника/ПАТ Запоріжжяобленерго до Центрального апеляційного господарського суду надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.10.2024 відмовлено Публічному акціонерному товариству Запоріжжяобленерго у розгляді апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства Запоріжжяобленерго на рішення Господарського суду Запорізької області від 07.08.2024 у справі № 908/765/24 з повідомленням (викликом) сторін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто, зазначене конституційне положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
Відповідно ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених цим Законом. Згідно з частиною третьою статті 23 Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з приписами частин 3, 4, 5 ст. 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Європейський Суд з прав людини також звертав увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009) Європейський Суд з прав людини висловив таку думку: «сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».
Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 визначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 3-рн/99 від 08.04.1999, під поняттям «орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Судом враховано, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Проте, з метою захисту інтересів держави прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежним чином.
Так, у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 суд дійшов висновку, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому, прокурор не зобов'язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів. Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.04.2019 у справі № 906/506/18, від 11.04.2019 у справі № 904/583/18, від 13.02.2019 у справі № 914/225/18, від 21.05.2019 у справі № 921/31/18.
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 сформовано правовий висновок, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
У рішенні Європейського Суду з прав людини від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного королівства» суд проголосив, що засіб захисту повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання даної норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Зокрема, така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 904/9169/17.
Дніпровською окружною прокуратурою міста Запоріжжя до Запорізької міської ради направлено лист від 22.05.2023 за №53-96-3505ВИХ-23, у якому просить повідомити чи вживались міською радою заходи судово-претензійного характеру про стягнення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна, а саме: за фактичне користування ПАТ «Запоріжжяобленерго» земельною ділянкою 2310100000:04:026:0047 без оформлення правовстановлюючого документу, що посвідчує право оренди (користування), а якщо вказані заходи не вживались - повідомити про причини їх невжиття, чи планується їх вжиття, яких саме та коли саме.
У подальшому окружною Дніпровською прокуратурою до Запорізької міської ради направлено лист від 20.06.2023 №53-96-4256ВИХ-23, у якому прокуратура просить міську раду провести розрахунок суми коштів, недоотриманих за фактичне користування ПАТ «Запоріжжяобленерго» земельною ділянкою 2310100000:04:026:0047. Також просить повідомити чи вживались міською радою заходи судово-претензійного характеру про стягнення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна, за обставинами викладеними у листі, а якщо вказані заходи не вживались - повідомити про причини їх невжиття, чи планується їх вжиття, яких саме та коли саме.
У відповіді Виконавчого комітету Запорізької міської ради від 14.07.2023 за № 12120/03.3-20/03 не проінформовано окружну прокуратуру щодо вжиття заходів щодо стягнення недоотриманих коштів за фактичне користування земельною ділянкою.
Надалі Дніпровською окружною прокуратурою на адресу Запорізької міської ради скеровано запит від 12.12.2023 № 53-96-8189ВИХ-23 про надання інформації щодо вжитих заходів щодо стягнення з ПАТ «Запоріжжяобленерго» недоотриманого доходу за фактичне використання земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:04:026:0047.
У відповіді Виконавчого комітету Запорізької міської ради від 18.01.2024 за № 12120/03.3-20/03 24077/03.3-20/03 зазначено, що міською радою не вживались та не плануються вживатись заходи претензійно-позовного характеру щодо стягнення з ПАТ «Запоріжжяобленерго» недоотриманого доходу за фактичне користування земельною ділянкою за з кадастровим номером 2310100000:04:026:0047.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 зроблено висновок, згідно з яким факт не звернення до суду органу, уповноваженого державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, з позовом свідчить про те, що такий орган неналежно виконує свої повноваження щодо необхідного захисту, у зв'язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади населеного пункту - та звернення до суду з позовом.
Таким чином, незалежно від причин не звернення до суду Запорізькою міською радою, цей факт свідчить, що вказаний орган місцевого самоврядування не виконує своїх повноважень із захисту інтересів держави.
Отже, з боку органу, уповноваженого державою на захист її інтересів, допущено нездійснення відповідного захисту - не пред'явлено до суду позов про стягнення з ПАТ «Запоріжжяобленерго» недоотриманого доходу за фактичне користування земельною ділянкою з кадастровим номером 2310100000:04:026:0047 у період з 31.10.2019 до 10.11.2020.
На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Дніпровською окружною прокуратурою листом від 11.03.2024 №53-98-2025ВИХ-24 повідомлено Запорізьку міську раду про намір звернутись до Господарського суду Запорізької області із позовною заявою в інтересах держави в особі Запорізької міської ради до ПАТ «Запоріжжяобленерго» про стягнення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна.
Дніпровською окружною прокуратурою міста Запоріжжя Запорізької області під час виконання повноважень, визначених ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», встановлено порушення інтересів держави під час використання земель комунальної власності.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі Рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради народних депутатів від 31.03.1994 №114/64 та Державного акту на право постійного користування землею серія ЗП 001367 від 22.06.1994 №776 земельну ділянку за адресою бул. Вінтера 7, площею 1,85 гектарів, було надано Запорізькому центральному підприємству електричних мереж «Дніпроенерго» (т. 1 а.с. 119-121).
Згідно витягу Управління Держгеокадастру у Запорізькому районі № 4873/86-16 з технічної документації щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки від 01.08.2016 за замовлення ВАТ «Запоріжжяобленерго», земельній ділянці площею 18501,00 кв.м. у м. Запоріжжя буд. Вінтера, Державний акт на право постійного користування землею серія ЗП 001367 від 22.06.1994 № 776, присвоєно кадастровий номер 2310100000:04:026:0007 (т. 1 а.с. 122).
Запорізьке центральне підприємство електричних мереж було створено в складі Виробничого енергетичного об'єднання «Дніпроенерго» наказом Міністра енергетики і електрифікації УРСР № 31 від 15 лютого 1978 року (т. 1 а.с. 124-130), і на підставі Положення про Запорізькі центральні електричні мережі - структурну одиницю ДАЕК «Запоріжжяобленерго» (т. 1 а.с. 145-148) проіснувало в якості структурного підрозділу до 2004 року, коли в ході змін організаційної структури ВАТ «Запоріжжяобленерго» було ліквідовано як структурний підрозділ (т. 1 а.с.141-143).
Відповідно до наказу №115 від 03.07.1995 Міністерства Енергетики та електрифікації «Про створення Державної акціонерної енергопостачальної компанії «Запоріжжяобленерго» та наказу № 151 від 11.08.1995 «Доповнення до наказу Міненерго від 03.07.95 № 115»- на базі виробничого енергетичного об'єднання «Дніпроенерго» засновано Державну акціонерну енергопостачальну компанію «Запоріжжяобленерго» та затверджено її статут (т. 1 а.с. 139-140, 149-153).
Згідно з пунктом 5 вказаного наказу №115 від 03.07.1995 Державна акціонерна енергетична компанія «Запоріжжяобленерго» є правонаступником виробничого енергетичного об'єднання «Дніпроенерго» щодо відособлених підрозділів, розташованих на території Запорізької області, які увійшли до складу компанії. Також правонаступництво передбачено пунктом 3.3. Статуту ДАЕК «Запоріжжяобленерго».
Таким чином, до ДАЕК «Запоріжжяобленерго» (в наступному ВАТ «Запоріжжяобленерго», ПАТ «Запоріжжяобленерго») перейшло право постійного користування земельною ділянкою за адресою бульвар Вінтера, 7, м.Запоріжжя.
Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 23192895 від 03.07.2019 та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на 06.02.2024, за адресою: Запорізька область, м. Запоріжжя, бульвар Вінтера, будинок 7 розміщені об'єкти: будівля ЗРУ підстанція Правобережна інв. № 90582 та гараж на території ПС «ПБ» інв.№58911, власником яких є Публічне акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго» (код ЄДРПОУ 00130926) (т. 1 а.с. 37-39).
Рішенням Запорізької міської ради від 30.10.2019 № 37/70 «Про затвердження ПАТ «Запоріжжяобленерго» технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) по бул. Вінтера, 7 для розташування будівлі ЗРУ підстанції «Правобережна»:
- затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) по бул. Вінтера, 7 Публічному акціонерному товариству «Запоріжжяобленерго» (п. 1);
- встановлені нові межі та затверджений розмір земельної ділянки площею 1,4788 га по бул. Вінтера, 7 згідно схемі, наданої до землевпорядної документацій за рахунок земель Запорізької міської ради (п. 2);
- передано в оренду Публічному акціонерному товариству «Запоріжжяобленерго» строком на 19 років земельну ділянку (кадастровий номер 2310100000:04:026:0047) площею 1,4788 га (землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення; для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об'єктів передачі електричної та теплової енергії) по бул. Вінтера, 7 для розташування будівлі ЗРУ підстанції «Правобережна» в межах раніше затверджених рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради народних депутатів від 31.03.1994 № 114/64 «Про видачу Державного Акту на право користування землею Запорізькому центральному підприємству електричних мереж для функціонування електропідстанції «правобережна» в районі бульв. Вінтера» (п. 3);
- зобов'язано Публічне акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго» після прийняття даного рішення у чотиримісячний термін отримати витяг з технічної документації щодо нормативної грошової оцінки землі, укласти з Запорізькою міською радою договір оренди землі та здійснити державну реєстрацію права користування земельною ділянкою в установленому законодавством порядку (п. 4.1);
- рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради народних депутатів від 31.03.1994 № 114/64 та Державний акт на право постійного користування землею від 22.06.1994 № 776 вважати таким, що втратили чинність (п. 5).
15.09.2020 Запорізькою міською радою, далі Орендодавець та Публічним акціонерним товариством «Запоріжжяобленерго», далі Орендар, укладено договір оренди землі № 202004000100277.
Відповідно до пунктів 1, 2, 3, 4, 5, 11, 49 Договору оренди землі Орендодавець, відповідно до рішення сорок четвертої сесії сьомого скликання Запорізької міської ради № 37/70 від 30.10.2019, надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для розташування будівлі ЗРУ підстанції «Правобережна», що знаходиться: м. Запоріжжя, бул. Вінтера,7. Земельна ділянка належить Запорізькій міській раді на праві комунальної власності. В оренду передається земельна ділянка загальною площею 1.4788 га, кадастровий номер земельної ділянки: 2310100000:04:026:0047. На земельній ділянці розташовані об'єкти нерухомого майна: будівля та споруди орендаря та (або) інші об'єкти, що не відносяться до нерухомого майна: відсутні. Земельна ділянка передається в оренду разом з: будівлями та спорудами орендаря. Договір укладено до «30» жовтня 2038 року. Цей договір набирає чинності після підписання сторонами (т. 1 а.с. 48-59).
Відповідний договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:04:026:0047 було укладено лише 15.09.2020 та 11.11.2020 здійснено державну реєстрацію вказаного договору оренди землі у реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Актом приймання-передачі земельної ділянки за договором оренди землі Запорізька міська рада передала Публічному акціонерному товариству «Запоріжжяобленерго» земельну ділянку кадастровий № 2310100000:04:026:0047, загальною площею 1.4788 га, яка знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, бул. Вінтера, буд. 7 (т. 1 а.с. 55).
Враховуючи те, що як стверджує прокурор, Публічне акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго» користувалось вказаною земельною ділянкою без достатньої правової підстави, виконувач обов'язків керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області звернувся до суду з позовними вимогами у цій справі щодо відшкодування відповідачем Запорізькій міській раді доходу, отриманого від безпідставно набутого майна, за період з 31.10.2019 по 10.11.2020 в сумі 181 893 (сто вісімдесят одна тисяча вісімсот дев'яносто три) грн 03 коп.
Суд першої інстанції надав оцінку підстав представництва прокуратурою інтересів держави у суді у цій справі та дійшов висновку, що при зверненні з даним позовом до господарського суду прокурором дотримано норми статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру", визначено уповноважений орган місцевого самоврядування та належним чином обґрунтовано необхідність захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.
Враховуючи, що висновки суду першої інстанції щодо підстав представництва прокуратурою інтересів держави у суді у цій справі не є предметом апеляційного оскарження з боку відповідача, в силу приписів ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, оскаржуване рішення в цій частині не перевіряється судовою колегією апеляційного господарського суду.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.
Відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Статтею 13 Конституції України унормовано, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України, суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Відповідно ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на землю.
Згідно із ст. 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
Відповідно до вимог ст. ст. 2, 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Запорізька міська рада є органом, через який територіальною громадою міста Запоріжжя безпосередньо здійснюється місцеве самоврядування.
Згідно зі статтями 122, 124 Земельного кодексу України, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.
У відповідності до ч. 3 ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок комунальної власності юридичним особам у разі розташування на цих ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), які перебувають у їх власності, здійснюється у порядку, встановленому ст. 123 цього Кодексу.
Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 23192895 від 03.07.2019 та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на 06.02.2024, за адресою: Запорізька область, м. Запоріжжя, бульвар Вінтера, будинок 7 розміщені об'єкти: будівля ЗРУ підстанція Правобережна інв. № 90582 та гараж на території ПС «ПБ» інв.№58911, власником яких є Публічне акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго» (код ЄДРПОУ 00130926) (т. 1 а.с. 37-39).
Матеріали цієї господарської справи свідчать, що згідно з відомостями Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, станом на 06.02.2024, форма власності земельної ділянки кадастровий № 2310100000:04:026:0047, загальною площею 1.4788 га, яка знаходиться за адресою: Запорізька область, м. Запоріжжя, бул. Вінтера, буд. 7 - комунальна, у розділі «Відомості про суб'єктів права власності на земельну ділянку» зазначена Територіальна громада міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради.
Доказів зворотнього матеріали справи не містять.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України).
Рішенням Запорізької міської ради від 30.10.2019 № 37/70 «Про затвердження ПАТ «Запоріжжяобленерго» технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) по бул. Вінтера, 7 для розташування будівлі ЗРУ підстанції «Правобережна» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) по бул. Вінтера, 7 Публічному акціонерному товариству «Запоріжжяобленерго» (п. 1); встановлено нові межі та затверджено розмір земельної ділянки площею 1,4788 га по бул. Вінтера, 7 згідно схемі, наданої до землевпорядної документацій за рахунок земель Запорізької міської ради (п. 2); передано в оренду Публічному акціонерному товариству «Запоріжжяобленерго» строком на 19 років земельну ділянку (кадастровий номер 2310100000:04:026:0047) площею 1,4788 га (землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення; для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об'єктів передачі електричної та теплової енергії) по бул. Вінтера, 7 для розташування будівлі ЗРУ підстанції «Правобережна» в межах раніше затверджених рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради народних депутатів від 31.03.1994 № 114/64 «Про видачу Державного Акту на право користування землею Запорізькому центральному підприємству електричних мереж для функціонування електропідстанції «правобережна» в районі бульв. Вінтера» (п. 3); зобов'язано Публічне акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго» після прийняття даного рішення у чотиримісячний термін отримати витяг з технічної документації щодо нормативної грошової оцінки землі, укласти з Запорізькою міською радою договір оренди землі та здійснити державну реєстрацію права користування земельною ділянкою в установленому законодавством порядку (п. 4.1); вирішено рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради народних депутатів від 31.03.1994 № 114/64 та Державний акт на право постійного користування землею від 22.06.1994 № 776 вважати таким, що втратили чинність (п. 5).
Однак, договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:04:026:0047 між Запорізькою міською радою та Публічним акціонерним товариством «Запоріжжяобленерго» був укладений лише 15.09.2020. Державну реєстрацію вказаного договору оренди земельної ділянки у реєстрі речових прав на нерухоме майно було здійснено 11.11.2020.
Таким чином, в період часу з моменту прийняття Рішення Запорізької міської ради від 30.10.2019 № 37/70 «Про затвердження ПАТ «Запоріжжяобленерго» технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) по бул. Вінтера, 7 для розташування будівлі ЗРУ підстанції «Правобережна», до моменту державної реєстрації права оренди зазначеної земельної ділянки, відповідач використовував цю земельну ділянку без достатньої правової підстави.
Згідно із ст. 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, із визначеними щодо неї правами.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3, 4, 9 ст. 791 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); за затвердженими комплексними планами просторового розвитку території територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, детальними планами території. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19.
У справі, яка розглядається, місцевий господарський суд встановив, що згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-2306387302019 від 07.10.2019, земельна ділянка, кадастровий номер 2310100000:04:026:0047, на якій розташований об'єкт нерухомого майна, належний Публічному акціонерному товариству «Запоріжжяобленерго», та за користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти у виді орендної плати, сформована з 07.10.2019 (визначено її площу і межі), їй присвоєно кадастровий номер, відомості про неї внесено до Державного земельного кадастру (т. 1 а.с. 30).
Законом України "Про Державний земельний кадастр" визначено правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру.
Так, згідно із ст. 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр", Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж. Державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера. Кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.
Внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (ч. 1 ст. 9 зазначеного Закону).
Частиною 1 ст. 11 Закону України "Про Державний земельний кадастр" унормовано, що відомості про об'єкти Державного земельного кадастру під час внесення їх до Державного земельного кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об'єктів у натурі (на місцевості), визначеним з точністю відповідно до державних стандартів, норм та правил, технічних регламентів.
Відповідно до статті 20 Закону України "Про Державний земельний кадастр" відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру є обов'язковим.
Принцип платного використання землі передбачено статтею 206 Земельного кодексу України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Частиною 1 статті 93 та статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України).
Отже, законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.
Оскільки відповідач не був власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не був суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов'язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною першою статті 21 Закону України "Про оренду землі".
Відповідно до ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними, що регулюються главою 83 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
При цьому, під набуттям майна в даних правовідносинах слід розуміти збільшення вартості власного майна набувача; приєднання до нього нових цінностей, внаслідок чого потерпілий несе додаткові витрати або втрачає належне йому майно, тобто збереження майна однією особою відбувається за рахунок іншої.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Разом з цим, обов'язок набувача повернути безпідставно набуте (збережене) майно потерпілому не належить до заходів відповідальності, оскільки боржник при цьому не несе жодних майнових затрат він зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно утримував (зберігав).
Для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
З огляду на викладене, у разі якщо фактичний користувач земельної ділянки, на якій розміщено зареєстровані за ним об'єкти нерухомості, у спірний період без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування земельною ділянкою як орендну плату, він зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України (аналогічні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, у постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №922/3524/19).
Таким чином, як вірно зазначено судом першої інстанції, з часу державної реєстрації земельної ділянки на якій розташований об'єкт нерухомого майна, що належить ПАТ «Запоріжжяобленего», у останнього виник й обов'язок укласти договір оренди та зареєструвати на підставі нього право оренди землі.
Неповернення Запорізькій міській раді безпідставно збереженої орендної плати за користування вказаною земельною ділянкою порушує інтереси територіальної громади м. Запоріжжя в частині позбавлення можливості ефективного використання права комунальної власності та неотримання місцевим бюджетом відповідного доходу, які можуть бути використані для задоволення її нагальних потреб.
Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» від 01.06.2006 визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
Тобто, незалежно від наявності вини у поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою, свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під вказане вище визначення Європейського суду з прав людини виправдане очікування щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
Таким чином, Публічним акціонерним товариством «Запоріжжяобленерго» (набувач), за відсутності укладеного договору оренди землі у спірний період, було збільшено вартість власного майна за рахунок несплаченої орендної плати, яка мала бути встановлена договором оренди землі, а Запорізькою міською радою (потерпілим) втрачено належне їй майно (кошти від орендної плати), тобто має місце факт безпідставного збереження орендної плати відповідачем за рахунок Запорізької міської ради.
Прокуратурою та Запорізькою міською радою, з урахування інформації викладеної у відзиві на позовну заяву, пояснень третьої особи, вищезазначеної інформації та документів, рішень Запорізької міської ради від 30.06.2015 № 7 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Запоріжжя», від 28.11.2018 № 26 «Про встановлення розміру орендної плати за землю», з урахуванням витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № 3958/207-19 від 20.11.2019, відповідно до якого станом на 19.11.2019 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:04:026:0047 складає 10 265 829,60 грн, здійснено розрахунок недоотриманих доходів за фактичне користування Публічним акціонерним товариством «Запоріжжяобленего» земельною ділянкою площею 1.4788 кв.м., розташованої за адресою: м. Запоріжжя, вул. Вінтера, 7 без оформлення правовстановлюючого документу, що посвідчує право оренди (користування) за період з 31.10.2019 по 10.11.2020.
Згідно розрахунку викладеного в заяві про зменшення позовних вимог від 02.07.2024, загальний розмір недоотриманих доходів за фактичне користування земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючого документа, що посвідчує право оренди (користування) за період з 31.10.2019 по 10.11.2020, становить 181 893,03 грн.
З викладеного вбачається, що розмір недоотриманих грошових коштів розрахований позивачем у встановленому порядку відповідно до законодавства України та ухвалених Запорізькою міською радою рішень.
Таким чином, несплата відповідачем орендної плати за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору призвела до недоотримання Запорізькою міською радою належних їй грошових коштів у вигляді орендної плати в сумі 181 893,03 грн. Місцевим господарським судом вірно зазначено, що враховуючи, що Публічне акціонерне товариство «Запоріжжяобленего» у вищезазначений період часу користувалось вказаною земельною ділянкою без достатньої правової підстави, через що відповідно до положень ст.ст. 1212-1214 ЦК України повинно відшкодувати Запорізькій міській раді доходи, які одержало у вигляді несплаченої орендної плати за період з 31.10.2019 по 10.11.2020 в сумі 181 893,03 грн.
Відповідачем, як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду, не надано до матеріалів справи доказів сплати орендних платежів за користування земельною ділянкою з кадастровим номером: 2310100000:04:026:0047 площею 1.4788 га, що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Вінтера, 7, за період з 31.10.2019 по 10.11.2020.
Стосовно доводів скаржника про те, що ПАТ «Запоріжжяобленерго» користувалося земельною ділянкою на підставі права постійного користування, отриманого у порядку правонаступництва від попередника, колегія суддів зазначає наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, відповідач на підставі Державного акту на право постійного користування землею від 22.06.1994 № 776, мав право постійного користування земельною ділянкою за кадастровим номером 2310100000:04:026:0007, площею 1,85 га, для функціонування електропідстанції «Правобережна» в районі бульвару Вінтера.
Як вже було зазначено, рішенням Запорізької міської ради від 30.10.2019 № 37/70 Публічному акціонерному товариству «Запоріжжяобленего» передано в оренду на 19 років земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:04:026:0047, площею 1,4788 га, по бул. Вінтера, 7 у м. Запоріжжя для розташування будівлі ЗРУ підстанції «Правобережна». Також, пунктом 5 вказаного рішення вирішено вважати такими, що втратили чинність Рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради народних депутатів від 31.03.1994 № 114/64 та Державний акт на право постійного користування землею від 22.06.1994 № 776.
На переконання колегії суддів, місцевий господарський суд вірно встановив, що рішення Запорізької міської ради від 30.10.2019 № 37/70 чинне на теперішній час, відповідачем не оскаржувалось.
Місцевий господарський суд дійшов висновку з яким погоджується судова колегія про те, що, таким чином, згідно ст.ст. 141-142 Земельного кодексу України, припинено право постійного користування Публічним акціонерним товариством «Запоріжжяобленего» земельною ділянкою за кадастровим номером 2310100000:04:026:0007 з 30.09.2019.
Також судом першої інстанції доречно зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером 2310100000:04:026:0047, яка створена на місці розташування іншої земельної ділянки за кадастровим номером 2310100000:04:026:0007, що передавалась у постійне користування відповідачу, сформована та є об'єктом цивільних прав у розумінні ст. 79-1 Земельного кодексу України з 07.10.2019.
Господарським судом правильно враховано, що земельна ділянка, яка перебувала у постійному користуванні відповідача за кадастровим номером 2310100000:04:026:0007 перестала існувати із проведенням державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:04:026:0047. Крім того, вказані земельні ділянки мали різну площу - 1,85 га та 1,4788 га відповідно.
Доводи апелянта про те, що на підставі рішення Запорізької міської ради від 30.10.2019 №37/70 «Про затвердження ПАТ «Запоріжжяобленерго» технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) по бульвару Вінтера 7, для розташування будівлі ЗРУ підстанції «Правобережна» ПАТ «Запоріжжяобленерго» оформило договір оренди землі 202004000/00277 від 15.09.2020 та подало його на реєстрацію, внаслідок чого 11.11.2020 за ПАТ «Запоріжжяобленерго» зареєстровано право оренди земельної ділянки і лише після цього Державний акт на право постійного користування землею від 22.06.1994 №776 втратив чинність, відхиляються колегією суддів, оскільки ґрунтуються на неправильному розумінні та тлумаченні зазначеного рішення Запорізької міської ради.
Стосовно доводів скаржника про те, що до моменту реєстрації укладеного договору оренди землі ПАТ «Запоріжжяобленерго» сплачувало земельний податок, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до п. 15.1 ст. 15 Податкового кодексу України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Статтею п. 14.1.147 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Враховуючи інформацію з рішення Запорізької міської ради від 30.10.2019 №37/70 «Про затвердження ПАТ «Запоріжжяобленерго» технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) по бульвару Вінтера 7, для розташування будівлі ЗРУ підстанції «Правобережна» ПАТ «Запоріжжяобленерго» не було у період часу з 31.10.2019 по 10.11.2020 власником чи постійним землекористувачем зазначеної земельної ділянки, а тому не було суб'єктом плати за землю у формі земельного податку (п. п. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України). При цьому єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата.
Дії відповідача щодо подання податкових декларацій є по суті його добровільною ініціативою. У свою чергу, податковий орган під час реєстрації поданих декларацій не зобов'язаний перевіряти наявність чи відсутність права оренди земельних ділянок. Вказані обставини фактично можуть бути виявлені податковим органом лише у разі проведення відповідної перевірки.
Вказане відповідає правовій позиції викладеній Верховним Судом у постанові від 27.04.21 у справі № 922/2378/20 згідно з якою: "… Норми п. 10.1.1. ст. 10, п. п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14, ст. ст. 40, 41, п. 265.1.3. ст. 265 Податкового кодексу України у подібних правовідносинах слід застосовувати таким чином: "власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки, однак особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї, і, використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм Податкового кодексу України".
Крім того, як зазначено Головним управлінням ДПС у Запорізькій області у відзиві на апеляційну скаргу, відповідно до інформаційних баз даних, ПАТ "ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО" не декларувало в податковій звітності з плати за землю за період з 31.10.2019 по 14.09.2020р. земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:04:026:0047.
Колегія суддів вважає, що відсутні підстави застосування до спірних правовідносин висновків Верховного Суду, які стосуються переходу права постійного користування землею до правонаступників, викладених у власних постановах від 27.01.2021 у справі № 906/706/19, від 15.11.2021 № 906/620/19, від 26.01.2022 у справі № 906/622/19, від 15.02.2022 у справі № 906/709/19, від 31.01.2019 у справі № 914/839/18, від 11.04.2018 у справі № 911/4065/16, від 21.05.2018 у справі № 922/1017/17, від 31.10.2018 у справі № 916/1776/17, від 10.10.2018 у справі № 907/916/17, від 22.05.2019 у справі № 914/1104/18, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, прокурор не оспорює перехід до товариства прав і обов'язків Запорізького центрального підприємства електричних мереж «Дніпроенерго», зокрема, щодо права постійного користування земельною ділянкою площею 1,85 га по бул. Вінтера у м. Запоріжжя у порядку правонаступництва, а лише констатує факт припинення такого права з 30.10.2019 на підставі п. 6 рішення Запорізької міської ради від 30.10.2019 № 37/70.
Колегія суддів погоджується із доводами прокурора, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу щодо посилання Відповідача на постанову Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 921/710/17-г/6, про те, що за фактичними обставинами вказаної справи відповідач користувався земельними ділянками на підставі правовстановлюючих документів внаслідок набуття ним як правонаступником права постійного користування земельною ділянкою, що не припинялось, та було дійсним у період спірних правовідносин.
Натомість, за фактичними обставинами даної справи, право постійного користування Відповідача на земельну ділянку площею 1,85 га припинено за рішенням власника земельної ділянки з 30.10.2019, а розрахунок недоотриманих доходів за фактичне використання земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:04:026:0047 здійснено за період з 31.10.2019 по 10.11.2020.
Інші доводи апеляційної скарги також не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи та спростовуються вищевикладеним.
Підсумовуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що висновки місцевого господарського суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.
Доводи апеляційної скарги не впливають на юридичну оцінку обставин справи, здійснену господарським судом у відповідності до норм чинного законодавства та не спростовують вказаних вище висновків суду.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р.).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанції під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із ст.276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.
З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" на рішення Господарського суду Запорізької області від 07.08.2024 у справі № 908/765/24 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 07.08.2024 у справі № 908/765/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.В. Чус
Суддя І.М. Кощеєв
Суддя М.О. Дармін