Провадження № 22-ц/803/939/25 Справа № 180/1994/24 Суддя у 1-й інстанції - Янжула О. С. Суддя у 2-й інстанції - Максюта Ж. І.
14 січня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді - Максюти Ж.І.
суддів: - Космачевської Т.В., Халаджи О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження у м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2024 року по цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: військова частина НОМЕР_1 , про встановлення факту родинних відносин, -
До Марганецького міського суду Дніпропетровської області надійшла заява ОСОБА_1 , в якій вона просить суд встановити факт родинних відносин між нею та її сином ОСОБА_2 .
Ухвалою Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2024 року у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин - відмовлено.
Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій просить ухвалу скасувати, оскільки вона винесена з порушенням норма процесуального права та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Відповідно до ч.4 ст.306 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Частиною 13 статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно частини 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до п.7 .1 ст. 353 ЦПК України, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду щодо відмови у відкритті провадження у справі.
Суд апеляційної інстанції заслухавши суддю-доповідача щодо ухвали, яка оскаржена, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватися перевірка судового рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши пояснення сторін, які з'явилися, дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити.
За приписами частини 1 статті 4 ЦПК України кожен має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Право на доступ до суду, передбачено пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає таке: "Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи ... незалежним і безстороннім судом ..., який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення ...".
Стаття 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства проголошує справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
ОСОБА_1 беззаперечно мала можливість для звернення до суду за захистом порушеного права, однак право на доступ до суду не є абсолютним, воно може підлягати законним обмеженням, внаслідок дії закону, зокрема норм процесуального права.
У розумінні норм процесуального права України особа визначивши свої права, реалізує їх за своїм розсудом та розпорядження своїми правами являється одним із основоположних принципів судочинства, однак судовому захисту в порядку цивільного судочинства підлягають тільки справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства/абзац 1 частини 1 статті 19 ЦПК України/.
Апеляційний суд виходить з того, що відповідно до змісту частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид не позовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності не оспорюваних прав.
Згідно з частинами першою та другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи зокрема про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами; та в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Розглядаючи обставини цієї справи в контексті вказаних норм права, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у випадках визначених частиною 1 статті 186 ЦПК України, зокрема, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд першої інстанції вважав, що в даному випадку має місце спір, пов'язаний з доведенням наявності підстав для підтвердження за заявником певного соціально-правового статусу щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги сім'ї військовослужбовця, не пов'язаного з будь-якими цивільними права та обов'язками заявника, їх виникненням, існуванням та припиненням.
Водночас суд не врахував предмету доказування що визначений заявницею - ОСОБА_1 , яка в своїй заяві вимагала встановлення факту родинних відносин із сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який попав у полон при виконанні бойових завдань у м. Маріуполі Донецької області та не вимагала визнання заявника членом сім'ї військовослужбовця.
Як вбачається із заяви та доданих до неї матеріалів, ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій визначила факт який просила встановити, навела причини за яких маються розбіжності та є необхідність встановлення цього факту.
Та визначальним для визначення підвідомчості у даній категорії справ є не безпосередньо ймовірна мета з якою заявник пов'язував необхідність встановлення факту, яка може бути пов'язана із реалізацією як спадкових прав так і права на соціальних захист, а саме зміст самого факту про встановлення якого йдеться в заяві що полягав у встановленні факту родинних відносин.
В заяві не йдеться про визнання заявника членом сім'ї військовослужбовця що би зобов'язувало суд вдаватися в оцінку обставин щодо наявності у заявника певного соціально-правового статусу щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги сім'ї військовослужбовця.
Тому, суд першої інстанції був зобов'язаний був оцінювати вимоги заявника відповідно до його буквального змісту викладеного в заяві, вирішення спору у даній справі не може бути покладено в залежність від формального трактування його заяви та не припустимим є ґрунтування судового рішення на припущеннях.
Даний спір не належить до розгляду в порядку адміністративного судочинства який має повноваження лише при розгляді справи щодо оскарження відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень в межах якої суд може дати оцінку обставинам щодо сумісного проживання заявника із військовослужбовцем.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм процесуального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції не виконав вимоги закону про законність рішення суду та саме порушення норм процесуального права дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 379 ЦПК України задовольнити апеляційну скаргу, скасувати ухвалу суду першої інстанції і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 367-369, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2024 року - скасувати, направити для відкриття провадження до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає.
Судді: