Провадження № 11-кп/803/638/25 Справа № 192/2627/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
08 січня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
засудженого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_7 на ухвалу Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2024 року про відмову в задоволенні клопотання засудженого про звільнення від призначеного покарання, на підставі ч. 2 ст. 74 КК України,
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскаржуваного рішення.
Ухвалою Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2024 року відмовлено засудженому ОСОБА_7 у звільненні на підставі ч. 2 ст. 74 КК України, від покарання призначеного вироком Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27.02.2023 року.
Мотивуючи постановлене рішення суд виходив з того, що ОСОБА_7 відбуває покарання в ДУ «СВК (№21)» за вироком Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27.02.2023 року, яким його засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України за вчинення 04.10.2019 крадіжки на суму 3690 грн до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки. й сума викраденого становить більше двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - 1921 грн, що є кримінальним правопорушенням - злочином кримінальна караність якого не усунена, а відтак підстави для його звільнення від призначеного за ч. 2 ст.185 КК України покарання на підставі ч.2 ст. 74 КК України відсутні.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погоджуючись з оскаржуваним рішення засуджений подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність ухвали суду першої інстанції та помилковість висновків суду, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та застосувати до нього положення ст. 74 КК України.
Обгрунтовуючи свої вимоги засуджений вказує, що він засуджений за вчинення 04.10.2019 крадіжки на суму 3690 грн. та як зазначив суд першої інстанції один прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2019 року становив 1921 грн., з чого можна дійти висновків, що сума викраденого ним майна не перевищує 2 неоподатковуваних мінімум доходів громадян.
Позиції учасників судового провадження.
В судовому засіданні в режимі відеоконференції засуджений підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Прокурор в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги засудженого.
Мотиви суду.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Апеляційний суд вважає, що вказаних вимог закону суд першої інстанції дотримався у повному обсязі, а доводи апеляційної скарги засудженого щодо усунення караності його діяння за вироком суду від 27.02.2023 року є неспроможними, виходячи з такого.
Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти мають зворотну дію в часі, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
За частиною 1 ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Такий же принцип неявно гарантований і ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Цей принцип втілюється в правилі про те, що, якщо існують відмінності між кримінальним законодавством, чинним на момент вчинення злочину, та наступними кримінальними законами, прийнятими до винесення остаточного рішення, суди повинні застосовувати закон, положення якого є найбільш сприятливими для обвинуваченого.
За приписами ч. 6 ст. 3 КК зміни до законодавства України про кримінальну відповідальність можуть вноситися виключно законами про внесення змін до цього Кодексу та/або до кримінального процесуального законодавства України, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення.
09 серпня 2024 року набув чинності Закон України “Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» від 18 липня 2024 року №3886-IX (далі - Закон №3886-IX).
Вказаним Законом №3886-IX внесені зміни у ст. 51 КУпАП, якою передбачена відповідальність за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, якими підвищена верхня межа вартості майна, викрадення якого охоплюється цим положенням, з 0,2 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином статті 185, 190, 191 КК фактично містять відсилку до ст. 51 КУпАП, яка, встановлюючи верхню межу вартості викраденого майна для кваліфікації його як дрібного викрадення, тим самим визначає нижню межу цього параметра для кримінальної відповідальності за крадіжку, шахрайство, привласнення чи розтрату чужого майна.
Отже, із часу набуття 09 серпня 2024 року чинності Законом № 3886-IX кримінальна відповідальність за статтями 185, 190, 191 КК може настати, лише якщо розмір викраденого майна перевищує 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Унаслідок цієї зміни частина діянь, які на час їх вчинення передбачали кримінальну відповідальність, після цього охоплюється диспозицією ст. 51 КУпАП.
При цьому, апеляційний суд враховує висновок Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладений у постанові від 07 жовтня 2024 року у справі №278/1566/21, провадження №51-2555кмо24, відповідно до якого Закон № 3886-IX, яким унесені зміни до ст. 51 КУпАП, є законом про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність у значенні ст. 5 КК України для тих діянь, які до набрання цим Законом чинності вважалися кримінальним правопорушенням, однак після набрання ним чинності підпадають під ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 51 КУпАП. Зміни, внесені Законом № 3886-IX, мають зворотну дію в часі.
У ході з'ясування, чи перевищує вартість викраденого розмір, визначений ст. 51 КУпАП, має братися до уваги розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, установлений на час вчинення правопорушення, з урахуванням положень п. 5 підрозд. 1 розд. ХХ та пп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 розд. IV Податкового кодексу України.
Питання, що виникають у кримінальних провадженнях у зв'язку з набуттям чинності Законом № 3886-IX, вирішуються судами за правилами, передбаченими для випадків, коли втратив чинність закон, яким установлювалася кримінальна протиправність діяння.
Пунктом 5 підрозділу 1 розділу ХХ Податкового кодексу України встановлено, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року, яка дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), установленого законом станом на 01 січня звітного податкового року.
З матеріалів провадження видно, що ОСОБА_7 засуджений за вироком Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27.02.2023 року за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання за цим вироком більш суворим покаранням призначеним вироком Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22.09.2022 року за ч. 1 ст. 309, ст. 70, ч.1 ст. 71, 72 КК, призначено покарання у виді 5 років 1 місяця позбавлення волі.
Згідно з вироком Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27.02.2023 року ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 185 КК України 04.10.2019 року й вартійсть майна, яким він заволодів становила 3690 грн.
Станом на станом на 1 січня 2018 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 1912 гривні та 50 відсотків від цього розміру становлять 956 гривні.
Відповідно до Податкового кодексу України та Закону № 3886-IX вартість викраденого майна, з якого настає кримінальна відповідальність за ст. 185 КК України, у 2019 році становила 1912 гривні.
З огляду на те, що вартість майна, яким заволодів ОСОБА_7 за згідно з вироком від 27.02.2023 року становила 3690 грн., а відтак на час вчинення діяння перевищувала 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 1912 гривні за 2019 рік, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вчинене ним діяння є кримінально караним і підпадає під ознаки злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК.
Разом з цим, згідно з вироком Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22.09.2022 року ОСОБА_7 засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, на яке Закон України про кримінальну відповідальність №3886-IX не розповсюджується.
З огляду на викладене, колегією суддів не встановлено підстав для задоволення апеляційної скарги засудженого, а відтак її слід залишити без задоволення, а ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою та вмотивованою, тому не підлягає скасуванню.
Керуючись статтями 74, 404, 405, 407, 539 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2024 року про відмову в задоволенні клопотання засудженого про звільнення від призначеного покарання, на підставі ч. 2 ст. 74 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4