ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.01.2025Справа № 910/13396/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Капцової Т.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (вул.Шолуденка, буд.1, м.Київ, 04116; ідентифікаційний код 42399676)
до Національного університету «Києво-Могилянська академія» (вул.Григорія Сковороди, буд.2, м.Київ, 04070; ідентифікаційний код 16459396)
про стягнення 12 474,54 грн
без виклику представників сторін,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Національного університету «Києво-Могилянська академія» про стягнення 12 474,54 грн, з яких 10 284,09 грн заборгованості, 1 410,27 грн пені, 192,19 грн 3% річних та 587,99 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором № 25-4197/23-БО-Т постачання природного газу від 22.11.2023.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визнано судом малозначною, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та, серед іншого, встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
20.11.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що він оплатив визначену у договорі вартість природного газу, проте не має підстав та можливості сплатити за надлишки поставленого природного газу, тому що обсяг постачання та розмір оплати не визначено в договорі. Крім того, акт приймання-передачі природного газу за грудень 2023 року позивач склав і направив відповідачу лише у січні 2024 року, у зв'язку з чим відповідно до вимог бюджетного законодавства України такий акт не міг бути зареєстрований і сплачений Державною казначейською службою у січні 2024 року. Також відповідач просить суд зменшити розмір неустойки.
25.11.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач вказує, що виконання умов договору не ставиться в залежність від виконання будь-яких зобов'язань з боку третіх осіб, відсутності коштів на рахунках, або тієї обставини, що відповідач фінансується за рахунок бюджетних коштів.
05.12.2024 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач зазначив, що для оплати спожитого природного газу до договору необхідно було внести відповідні зміни шляхом укладення додаткової угоди, проте про перевищення обсягу споживання стало відомо після закінчення строку дії договору, що унеможливлює взяття відповідачем бюджетних зобов'язань та оплати цієї заборгованості.
Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
22.11.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (постачальник) та Національним університетом «Києво-Могилянська академія» (споживач) було укладено договір № 25-4197/23-БО-Т постачання природного газу (далі - Договір), згідно з п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ за ДК 021:2015 код 09120000-6 «Газове паливо» (природний газ), а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього Договору.
Відповідно до п. 2.1 Договору, в редакції додаткової угоди № 2 від 20.12.2023 до Договору, постачальник передає споживачу на умовах цього Договору замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу в кількості 8,80000 тис. куб.м в томі числі по місяцях (далі - розрахункові періоди):
вересень 2023 року - 0,00000 тис. куб.м;
жовтень 2023 року - 0,00000 тис. куб.м;
листопад 2023 року - 4,18185 тис. куб.м;
грудень 2023 року - 4,61815 тис. куб.м.
Пунктом 2.4 Договору передбачено, що перегляд та коригування замовлених споживачем обсягів природного газу за цим Договором може відбуватися шляхом підписання сторонами додаткової угоди, в тому числі протягом відповідного розрахункового періоду. Споживач зобов'язується самостійно контролювати обсяги використання природного газу і своєчасно обмежувати (припиняти) використання природного газу у разі перевищення замовлених обсягів або своєчасно (до кінця відповідного розрахункового періоду) надавати постачальнику для оформлення відповідну додаткову угоду на коригування замовлених обсягів за цим Договором. В будь-якому випадку, обсяг, визначений в акті приймання-передачі природного газу, оформленого відповідно до пункту 3.5 цього Договору, вважається фактично використаним за цим Договором обсягом природного газу.
Згідно з п. 3.5 Договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.
Споживач зобов'язується надати постачальнику не пізніше 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між Оператором(ами) ГРМ та/або Оператором ГТС та споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС/ГРМ (підп. 3.5.1 п. 3.5 Договору).
На підставі отриманих від споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС постачальник готує та надає споживачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період, підписані уповноваженим представником постачальника (підп. 3.5.2 п. 3.5 Договору).
Споживач протягом 2-х робочих днів з дати одержання акту зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання (підп. 3.5.3 п. 3.5 Договору).
Відповідно до п. 4.1 Договору ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим Договором, встановлюється наступним чином:
ціна природного газу за 1 000 куб.м газу без ПДВ - 13 658,33 грн, крім того ПДВ за ставкою 20%, ціна природного газу за 1 000 куб.м з ПДВ - 16 390,00 грн;
крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи - 124,16 грн без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом - 136,576 грн, крім того ПДВ 20% - 27,315 грн, всього з ПДВ - 163,89 грн за 1 000 куб.м.
Всього ціна газу за 1 000 куб.м з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед, становить 16 553,89 грн.
Загальна вартість Договору на дату укладання становить 121 395,19 грн, крім того ПДВ 24 279,04 грн, разом з ПДВ - 145 674,23 грн (п. 4.3 Договору).
Згідно з п. 5.1 Договору оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:
70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу;
остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4. пункту 3.5 цього Договору.
Відповідно до п. 7.2 Договору у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно з п. 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього Договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Договір набирає чинності з дати його укладання і поширює свою дію на відносини, що склалися між сторонами з 01.11.2023. Договір діє в частині поставки газу до 31.12.2023 включно, а в частині розрахунків - до його повного виконання. Продовження або припинення Договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до Договору (п. 13.1 Договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 22.11.2023 до Договору).
Відповідно до акту приймання-передачі природного газу за листопад 2023 року від 11.12.2023 позивач поставив, а відповідач прийняв природний газ в обсязі 4,18185 тис. куб.м вартістю 69 225,88 грн.
Платіжною інструкцією № 1026 від 22.12.2023 відповідач сплатив позивачу 69 225,89 грн за поставлений у листопаді 2023 року природний газ.
Відповідно до акту приймання-передачі природного газу за грудень 2023 року від 12.01.2024 позивач поставив, а відповідач прийняв природний газ в обсязі 5,23940 тис. куб.м вартістю 86 732,44 грн.
Платіжною інструкцією № 1027 від 22.12.2023 відповідач сплатив позивачу 76 448,34 грн за поставлений у грудні 2023 року природний газ.
З огляду на те, що відповідач не розрахувався з позивачем за природний газ, спожитий понад замовлений обсяг, позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просить стягнути з відповідача на свою користь 10 284,09 грн заборгованості, 1 410,27 грн пені, 192,19 грн 3% річних та 587,99 грн інфляційних втрат.
Узагальнені доводи відповідача, який заперечує проти задоволення позовних вимог полягають у тому, що він оплатив визначену у Договорі вартість природного газу і не має підстав та можливості сплатити за надлишки поставленого природного газу, тому що обсяг постачання та розмір оплати не визначено в Договорі та додаткових угодах до нього.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
За приписами частин 1, 2 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні (частина 1 статті 669 Цивільного кодексу України).
У п. 2.1 Договору сторони визначили кількість природного газу, що має бути поставлений за цим Договором, а саме 8,80000 тис. куб.м, з яких 4,18185 тис. куб.м - у листопаді 2023 року, 4,61815 тис. куб.м - у грудні 2023 року.
Судом встановлено, що позивач на виконання Договору поставив природний газ в обсязі 4,18185 тис. куб.м вартістю 69 225,88 грн у листопаді 2023 року та в обсязі 5,23940 тис. куб.м вартістю 86 732,44 грн у грудні 2023 року, про що свідчить наявні в матеріалах справи, підписані та скріплені печатками обох сторін, акти приймання-передачі природного газу від 11.12.2023 та від 12.01.2024.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем здійснено оплату вартості поставленого йому в листопаді - грудні 2023 року природного газу в сумі 145 674,23 грн, тобто загальна ціна Договору, що визначена у п. 4.3 Договору, відповідачем сплачена в повному обсязі.
Спір же стосується оплати природного газу, поставленого позивачем із перевищенням замовленого відповідачем обсягу.
Правові наслідки порушення умови договору щодо кількості товару визначені у статті 670 Цивільного кодексу України.
Так, за приписами частин 2, 3 цієї статті якщо продавець передав покупцеві більшу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець зобов'язаний повідомити про це продавця. Якщо в розумний строк після одержання такого повідомлення продавець не розпорядиться товаром, покупець має право прийняти весь товар, якщо інше не встановлено договором. Якщо покупець прийняв більшу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, він зобов'язаний оплатити додатково прийнятий товар за ціною, встановленою для товару, прийнятого відповідно до договору, якщо інша ціна не встановлена за домовленістю сторін.
За умовами укладеного сторонами Договору (пункти 2.4, 3.4, 6.2) споживач зобов'язаний самостійно контролювати власне використання природного газу та припиняти (обмежувати) використання природного газу у випадку перевищення обсягів, визначених у пункті 2.1 Договору.
Докази вчинення відповідачем дій щодо обмеження власного газоспоживання з метою недопущення перевищення замовленого обсягу споживання в матеріалах справи відсутні. Натомість, фактичні обставини справи свідчать про те, що відповідачем у грудні 2023 року було спожито природний газ понад замовлений обсяг, у зв'язку з чим, в силу положень частини 3 статті 670 Цивільного кодексу України, він має оплатити такий товар за ціною, встановленою для товару, прийнятого відповідно до Договору.
Також суд вважає безпідставними доводи відповідача про те, що він не має підстав та можливості сплатити за надлишки поставленого природного газу, тому що обсяг постачання та розмір оплати не визначено в Договорі та додаткових угодах до нього, оскільки абзацом 3 пункту 2.4 Договору встановлено, що в будь-якому випадку, обсяг, визначений в акті приймання-передачі природного газу, оформленого відповідно до пункту 3.5 цього Договору, вважається фактично використаним за цим Договором обсягом природного газу.
Варто також зауважити, що попри твердження відповідача про укладення Договору за результатами процедури закупівлі, суд відзначає, що в матеріалах справи відсутні докази укладення Договору відповідно до умов Закону України «Про публічні закупівлі», тому положення цього закону, зокрема щодо недопустимості зміни істотних умов Договору після його укладення, не розповсюджуються на спірні правовідносини.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З урахуванням погодженого сторонами у п. 5.1 Договору порядку розрахунків, зобов'язання відповідача щодо здійснення остаточного розрахунку за фактично переданий у грудні 2023 року природний газ мало бути виконане до 15.02.2024 включно.
Відтак, приймаючи до уваги умови укладеного сторонами Договору, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань є таким, що настав.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З огляду на викладене, оскільки невиконання грошового зобов'язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, доказів сплати боргу відповідач не надав, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 10 284,09 грн визнається судом обґрунтованою.
При цьому відсутність бюджетних призначень на ці видатки в 2023 році не є підставою для звільнення відповідача від виконання зобов'язання.
Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України та статтею 617 Цивільного кодексу України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності як відсутність у боржника необхідних коштів.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо у залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007).
Зокрема, у Рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України наголосив, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).
Разом із тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (справа «Кечко проти України», заява № 63134/00), держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 цього рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішеннях Європейського суду з прав людини від 18.10.2005 у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та від 30.11.2004 у справі «Бакалов проти України» також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1 410,27 грн пені, 192,19 грн 3% річних та 587,99 грн інфляційних втрат.
Як встановлено частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно зі статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п. 7.2 Договору у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно з п. 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього Договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
З огляду на викладене, оскільки невиконання відповідачем зобов'язання з оплати природного газу підтверджується матеріалами справи, позовна вимога про стягнення з відповідача пені, нарахованої на підставі п. 7.2 Договору, за неналежне виконання грошового зобов'язання, визнається судом обґрунтованою.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в розмірі 1 410,27 грн, проведений за період з 16.02.2024 по 15.08.2024 із суми боргу 10 284,09 грн, суд встановив його арифметичну правильність, у зв'язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню в заявленому розмірі.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Розраховані позивачем суми 3% річних в розмірі 192,19 грн, за період з 16.02.2024 по 30.09.2024 із суми боргу 10 284,09 грн, та інфляційних втрат в розмірі 587,99 грн, за період з березня по вересень 2024 року із суми боргу 10 284,09 грн, також є арифметично правильними.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення неустойки, суд зазначає наступне.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 року у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого можливе зменшення розміру відсотків річних на підставі статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України.
Між тим, хоча нарахування процентів річних і інфляційних втрат передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, в наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила про можливість зменшення розміру саме відсотків річних, адже розмір втрат від інфляції неможливо зменшити через їх правову природу.
Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму, потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника в кожному окремому випадку.
Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України).
З наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.
За змістом статей 546, 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є, в першу чергу, захист інтересів кредитора, а не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних наслідків для нього, як суб'єкта господарської діяльності.
При цьому, згідно з частиною 1 статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України, щодо зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін у справі, з урахуванням встановлених обставин справи, та не допускати фактичного звільнення відповідача від їх сплати без належних на те правових підстав.
Відповідач, заявивши клопотання про зменшення розміру неустойки не надав суду жодного доказу та не навів беззаперечних обставин, які могли б свідчити про поважність причин неналежного виконання зобов'язання, винятковість обставин чи невідповідність заявлених позивачем до стягнення сум наслідкам порушення зобов'язання.
Суд не може визнати достатнім для зменшення розміру неустойки посилання відповідача на відсутність у позивача збитків внаслідок прострочення відповідача та відновлення його майнової сфери стягненням заборгованості, оскільки, як вже було зазначено вище, зобов'язання повинні виконуватись належним чином, до того ж, заявлені до стягнення суми пені, 3% річних та інфляційних втрат не є надмірними та обтяжливими.
Крім цього, суд наголошує, що зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а є його правом, яке може бути реалізоване судом виключно у виняткових випадках.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зменшення розміру пені, 3% річних, як і інфляційних втрат, нарахованих за прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за Договором.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 10 284,09 грн заборгованості, 1 410,27 грн пені, 192,19 грн 3% річних та 587,99 грн інфляційних втрат.
Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 2 422,40 грн, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Національного університету «Києво-Могилянська академія» (вул.Григорія Сковороди, буд.2, м.Київ, 04070; ідентифікаційний код 16459396) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (вул.Шолуденка, буд.1, м.Київ, 04116; ідентифікаційний код 42399676) заборгованість в розмірі 10 284 (десять тисяч двісті вісімдесят чотири) грн 09 коп., пеню в розмірі 1 410 (одна тисяча чотириста десять) грн 27 коп., 3% річних в розмірі 192 (сто дев'яносто дві) грн 19 коп., інфляційні втрати в розмірі 587 (п'ятсот вісімдесят сім) грн 99 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 14.01.2025.
Суддя Т.П. Капцова