14 січня 2025 року м. Житомир справа № 240/38758/21
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Єфіменко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю в адміністративній справі за її позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У провадженні Житомирського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням суду від 22.06.2022, яке набрало законної сили, позов задоволено.
23.12.2024 до суду надійшла заява позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення Житомирського окружного адміністративного суду. Просить зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській суб'єкта подати звіт про виконання судового рішення прийнятого у даній справі.
03.01.2025 від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області надійшли до суду заперечення на подану заяву. Просить відмовити у задоволенні поданої заяви, оскільки з 01.01.2024 при перерахунку пенсії застосовано розмір мінімальної заробітної плати, яка застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду - 1600,00 грн, відповідно до ст.8 Закону України "Про Державний бюджет на 2024 рік".
06.01.2025 від представниці ОСОБА_1 надійшла заява, в якій не погоджується із твердженнями представника Пенсійного фонду викладеними у поданих до суду запереченнях.
Розгляд заяви судом відкладався у зв'язку із перебуванням у період з 24.12.2024 по 10.01.2025 судді Єфіменко О.В. у відпустці.
Вирішуючи у письмовому провадженні, подану позивачем заяву, та надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.
Абзацем 1 ст. 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Зі змісту статті 370 КАС України слідує, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
В свою чергу, судовий контроль у формі зобов'язання подати звіт також є формою забезпечення виконання судових рішень.
Відповідно до частини 1 статті 372 КАС України у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб'єктів владних повноважень можуть бути покладені обов'язки щодо забезпечення виконання рішення.
Частинами 1, 2 статті 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 246 КАС України у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про порядок і строк виконання рішення.
Так, у правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03.10.2018 у справі №826/18826/14, зазначено що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання постанови, є правовим наслідком судового рішення і саме в його резолютивній частині повинно бути визначено обов'язок подати звіт, оскільки встановити судовий контроль за невиконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі можливо лише під час прийняття рішення у справі.
Водночас, слід врахувати, що положеннями КАС України передбачено, що судовий контроль є диспозитивним правом (а не обов'язком), яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин у справі судом, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі.
Відповідно до частин другої, третьої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина перша статті 373 КАС України).
Отже, рішення суду, яке набрало законної сили, є обов'язковим для виконання, що у разі відсутності добровільного виконання судових рішень забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження є завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (частина перша статті 5 Закону №1404-VIII).
Таким чином, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень; повноваження щодо вчинення дій з приводу примусового виконання рішення суду, в тому числі і щодо перевірки його виконання, належать передусім виконавцям.
Судовий контроль у формі зобов'язання подати звіт також є формою забезпечення виконання судових рішень, однак може застосовуватись судом коли на час розгляду заяви про встановлення судового контролю заявником надано докази, що загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату або що відповідач створює перешкоди для виконання такого рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 06 травня 2019 року у справі №826/9960/15.
За змістом поданої заяви позивач покликається на бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо виконання рішення суду прийнятого у даній справі. Вказує на безпідставне застосування Пенсійним фондом розміру мінімальної заробітної плати, яка застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду у розмірі 1 600,00 грн, відповідно до ст.8 Закону України "Про Державний бюджет на 2024 рік".
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18 зазначено, що Конституційний Суд України у Рішенні від 25.01.2012 №3-рп/2012, крім іншого, вирішив:
- в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України;
- в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 95, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 БК України та пункту 2 частини першої статті 9 КАС України в системному зв'язку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 117 Конституції України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності.
У постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 №3-рп/2012 не надає права Кабінету Міністрів України зменшувати розмір виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII 28 лютого 1991 року (далі - Закон №796-XII), а Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України у разі, якщо законом прямо не передбачено розмір таких виплат.
Із 17.07.2018 відновлено дію статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції, що діяла до 01.01.2015 в частині, яка не змінена Законом України "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 04.02.2016 №987-VIII.
Стаття 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015 (а саме: в редакції від 09.07.2007), була викладена так: "Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України».
Вирішуючи вказаний вище спір, Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку щодо застосування розміру доплати до пенсії дві мінімальні заробітні плати.
Велика Палата Верховного суду у межах зразкової справи №240/4937/18, розглядаючи заяву пенсійного органу про роз'яснення питання можливості застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для забезпечення розміру підвищення до пенсії відповідно до вимог статті 39 Закону №796-XII з постановлених питань: яка розрахункова величина повинна застосовуватися для нарахування підвищення до пенсії позивачу як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону № 796-XII, а саме мінімальна заробітна плата чи прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року; чи необхідно здійснювати перерахунок розміру підвищення до пенсії позивачу у зв'язку зі зміною показника мінімальної заробітної плати/прожиткового мінімуму для працездатних осіб згідно із законами про державний бюджет на відповідний рік; відмовила заявнику у роз'ясненні судового рішення.
Велика Палата Верховного Суду, задовольняючи позовні вимоги у справі №240/4937/18 зазначила, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 та статті 39 Закону № 796-ХІІ із 17 липня 2018 року позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ, тому судове рішення Великої Палати Верховного Суду є зрозумілим і підстав для його роз'яснення немає.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" від 09.11.2023 №3460-IX визначено, що розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 гривень.
Враховуючи викладене, на виконання судового рішення відповідач зобов'язаний здійснити нарахування доплати до пенсії у порядку статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у такому порядку до 31.12.2023 (включно) у розмірі двох мінімальних заробітних плат, розміри яких установлені Законами про Державний бюджет України на відповідні роки, а з 01.01.2024 у розмірі двох мінімальних заробітних плат 3200,00 грн (1600 х 2).
Як свідчить розрахунок Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, який доданий до заяви позивачем з 01.01.2024 доплата до його пенсії передбачена ст.39 Закону №796-XII становить 3200 грн, тобто відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" від 09.11.2023 №3460-IX.
За період з 01.05.2021 по 31.01.2024 також нараховано доплату в сумі 479 971,18 грн, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, визначеної законами про Державний бюджет на відповідний рік та з урахуванням раніше виплачених сум, яка буде виплачена позивачу за наявності відповідного фінансування з Державного бюджету України відповідно до вимог статті 63 Закону №796-XII та статей 23, 116 Бюджетного кодексу України.
Таким чином, факт невиконання управлінням дій зобов'язального характеру, визначених рішенням суду не підтверджено відповідними доказами, а тому нарахування відповідачем доплати до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-XII на виконання судового рішення починаючи з 01.01.2024 із застосуванням розрахункової величини 1600,00 грн, є правомірним.
При цьому, як свідчать документи додані до заяви про встановлення судового контролю, на час розгляду поданої заяви відсутні підстави вважати, що у разі не застосування такого примусового заходу, як судовий контроль, прийняте рішення суду у цій справі залишиться невиконаним, враховуючи, що до заяви не подані будь-які докази вжиття державним виконавцем усіх можливих дій, передбачених Законом №1404-VIII.
З огляду на викладене, суд не відслідковує наявність фактичних та правових підстав для реалізації свого диспозитивного права покладення (в порядку частини першої статті 382 КАС України) на відповідача як суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, обов'язку подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Таким чином, суд вважає, що позивачем не надано обґрунтованих доказів в підтвердження необхідності встановлення судового контролю.
Керуючись статтями 248, 256, 382 КАС України, суд,-
ухвалив:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю в адміністративній справі відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її прийняття.
Суддя О.В. Єфіменко