Справа № 640/12201/22 Суддя (судді) першої інстанції: Кочанова П.В.
13 січня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Черпака Ю.К., Штульман І.В., при секретарі Присяжній Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 червня 2024 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Арія Комодітіз Україна" до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Арія Комодітіз Україна" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 6 січня 2022 року №00003530704, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ, задекларовану на рахунок платника у банку за серпень 2021 року в розмірі 1 542 500 грн., застосовані штрафні санкції - 154 250 грн.;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 6 січня 2022 року № 00003510704, яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ за серпень 2021 року в розмірі 7 535 726 грн.;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27 січня 2022 року № 00043860704, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ, задекларовану на рахунок платника у банку за вересень 2021 року в розмірі 7 430 066 грн., застосовані штрафні санкції - 1 857 516,50 грн.;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27 січня 2022 року № 00043890704, яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ за вересень 2021 року в розмірі 613 619 грн.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13 червня 2024 року адміністративний позов задоволено.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Судом першої інстанції встановлено, що Головним управлінням ДПС у м. Києві проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Арія Комодітіз Україна" з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за серпень 2021 року, за результатами якої складений акт № 84593/26-15-07-04-02-43861569 від 12.11.2021.
Також відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Арія Комодітіз Україна" з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за вересень 2021 року», за результатами якої складений акт № 91031/26-15-07-04-02/43861569 від 08.12.2021.
Відповідно до висновків акту перевірки № 84593/26-15-07-04-02-43861569 від 12.11.2021 контролюючим органом встановлено порушення вимог п. 185.1 ст.185, п. 198.1 п. 198.2 п. 198.3, п. 198.6 ст.198, п. 200.1, п.200.4 ст. 200, п. 201.1, ст.201 Кодексу, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку (р.20.2.1) за серпень 2021 року у розмірі 1 542 500 гривень; завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р.21) за серпень 2021 року на 7 535 726 гривень.
Відповідно до висновків акту перевірки № 91031/26-15-07-04-02/43861569 від 08.12.2021 контролюючим органом встановлено порушення вимог п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198. п. 200.1. п. 200.4 ст. 200 Кодексу, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку (р.20.2.1) за вересень 2021 року у розмірі 7 430 066 гривень; завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р.21) за вересень 2021 року на 613 619 гривень.
На підставі акту перевірки № 84593/26-15-07-04-02-43861569 від 12.11.2021 податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення: від 6 січня 2022 року №00003530704, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ, задекларовану на рахунок платника у банку за серпень 2021 року в розмірі 1 542 500 грн., застосовані штрафні санкції - 154 250 грн.; від 6 січня 2022 року № 00003510704, яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ за серпень 2021 року в розмірі 7 535 726 грн.
На підставі акту перевірки № 91031/26-15-07-04-02/43861569 від 08.12.2021 податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення: від 27 січня 2022 року № 00043860704, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ, задекларовану на рахунок платника у банку за вересень 2021 року в розмірі 7 430 066 грн., застосовані штрафні санкції - 1 857 516 грн. 50 коп.; від 27 січня 2022 року № 00043890704, яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ за вересень 2021 року в розмірі 613 619 грн.
Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржив в адміністративному порядку, за наслідком чого відповідачем прийнято рішення від 26.06.2022 та від 05.07.2022 про відмову у задоволенні скарги та залишення без змін прийнятих податкових повідомлень-рішень від 06.01.2022 № 00003530704, № 00003510704 та від 27.01.2022 № 00043860704, № 000043890704.
Не погоджуючись із вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).
Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Пунктом 44.1 статті 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
За приписами пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу).
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).
Пунктом 200.1 статті 200 ПК України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
За правилами пункту 200.4 статті 200 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:
а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу;
б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;
в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Пунктом 200-1.3 статті 200-1 ПК України визначено формулу розрахунку суми податку, на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в ЄРПН.
Абзацом 1 пункту 201.1 статті 201 ПК України встановлено, що на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
У відповідності до абзаців 1, 2 пункту 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Частинами першою та другою статті 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати обов'язкові реквізити.
Отже, формування податкового кредиту з податку на додану вартість обумовлено фактом придбання товарів, робіт (послуг) з метою їх використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності в платника належно оформлених підтверджуючих факт здійснення господарських операцій первинних документів і податкових накладних.
Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкових вигод.
Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.
Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, платник повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб'єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.
Недоведеність фактичного здійснення господарської операції позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з фактично вчиненою господарською операцією учасників правовідносин.
Як вбачається з матеріалів справи, контролюючим органом під час проведення перевірки встановлено, що ТОВ «Арія Комодітіз Україна» мало взаємовідносини з постачальником ТОВ «Ніко Трейд Ком» (податковий номер 43256825), які, на думку відповідача, мали фіктивний характер з метою прикриття незаконної діяльності, яка полягала у наданні суб'єктам підприємницької діяльності реального сектору економіки послуг по ухиленню від сплати податків, незаконному переведенню безготівкових коштів в готівку, легалізації коштів отриманих злочинних шляхом, минаючи при цьому систему оподаткування, шляхом документального оформлення, безтоварних операцій з купівлі-продажу товарів, робіт та послуг.
Зокрема, відповідачем зазначено, що стосовно взаємовідносин між ТОВ «Арія Комодітіз Україна» та ТОВ ««Ніко Трейд Ком» неможливо встановити походження товару та можливість вирощування цього товару у контрагентів по ланцюгу постачання.
На думку податкового органу, ТОВ «Арія Комодітіз Україна» фактично здійснено безпідставне документальне оформлення нереальної господарської операції з одержання (купівлі) при складенні первинних документів: договорів поставки, змісту операції - її вид (купівля, транспортування, зберігання, оплата тощо), найменування (номенклатура, асортимент), інші характеристики товару та одиниця виміру, обсягу операції - кількість, ціна та загальна вартість або сума перерахування коштів без урахування ПДВ і сума ПДВ.
У зв'язку із встановленим, відповідач дійшов висновку про завищення заявлених сум до бюджетного відшкодування та відповідно завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у перевіряємому періоді.
Водночас, судом встановлено, що між ТОВ «Арія Комодітіз Україна» та ТОВ «Ніко Трейд Ком» були укладені договори поставки, за якими ТОВ «Ніко Трейд Ком» зобов'язалося поставити до ТОВ «Арія Комодітіз Україна» пшеницю 2, 3, 4-го класу та ячмінь 3-го класу українського походження, врожаю 2021 року, а саме договори поставки: №0002W від 26.07.2021, №0003 В від 28.07.2021, №0008-В від 05.08.2021,№0013-В від 10.08.2021, №0014-В від 11.08.2021, №0019-В від 13.08.2021, №0021-В від 17.08.2021, №0024-В від 27.08.2021, №0025-В від 30.08.2021.
До матеріалів справи долучено копії складених податкових накладних, видаткових накладних, акти здачі-приймання робіт (наданих послуг) на виконання вказаних договорів.
Згідно з долучених товарно-транспортних накладних, квитанцій терміналів підтверджується фізична доставка зерна ТОВ «Ніко Трейд Ком» до терміналів ТОВ МСП «Ніка-Тера» в м. Миколаїв та перевантажувальний комплекс «М.В. Карго» Одеська обл., як це передбачено відповідними договорами поставки.
Розрахунок між сторонами проведено у безготівковій формі в повному обсязі, що підтверджується долученими оборотно-сальдовими відомостями та платіжними дорученнями наявними в матеріалах справи.
Висновки відповідача щодо фіктивності господарських операцій між позивачем та ТОВ «Ніко Трейд Ком» в зв'язку з відсутністю факту реального походження по ланцюгу постачання спірного товару у контрагентів другого порядку, зокрема, ПП «ФГ Мрія Холдінг» та ТОВ «Агрофінанс-Груп» є неприйнятними та не підтвердженими, оскільки податковим органом не надано жодних належних доказів на підтвердження викладених у відзиві та акті перевірки обставин щодо непідтвердження такого факту.
Крім того, податковий орган безпідставно посилається на отриману податкову інформацію щодо порушення контрагентами позивача норм податкового законодавства.
Так, законодавство передбачає можливість використання податковим органом інформаційних баз контролюючих органів з метою виконання покладених на останніх функцій та завдань. Разом з тим, наявна у інформаційних базах ДПС інформація не може в розумінні процесуального закону бути доказом стосовно реальності або нереальності господарських операцій.
Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від10.04.2020 у справі №804/1984/16, в якій Верховний Суд вказує на те, що контролюючим органом всупереч вимог Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для проведення господарської діяльності з поставки товару, обумовленого укладеними договорами з позивачем, як не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили про наявність фактів, які встановлені судами, однак не були враховані під час прийняття рішень, та свідчили про протиправну поведінку контрагентів та про обізнаність платника податків щодо такої, та злагодженості дій між ними. Крім того, колегія суддів зазначила, що висновки про відсутність у контрагентів по ланцюгу постачання трудових та матеріально - технічних ресурсів контролюючим органом зроблено виключно на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації наявної в базі даних ДФС, проте податкова інформація, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень, на які посилається контролюючий орган.
Верховний Суд у постанові від 13.10.2020 у справі №0340/1408/18 зазначив, що норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності). Саме собою невиконання контрагентами своїх податкових обов'язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків. Визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Ні наявна у контролюючого органу податкова інформація, ні відсутність у постачальників контрагента чи у контрагента достатньої кількості основних засобів та трудових ресурсів самі по собі не можуть бути самостійними підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність недоліків у первинних документах може свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.
Відсутність у підприємства матеріальних та трудових ресурсів, а точніше на думку податкового органу - їх недостатність, не виключає можливості реального виконання ним господарських операцій та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу), а транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.
Чинним законодавством України не передбачається обов'язку платників податків одержувачів товарів вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомостей щодо повноти сплати ними податків за окремою операцією придбання товарів, відомостей щодо третіх осіб (постачальників у ланцюгу), перевіряти додержання чи порушення ними законодавчих приписів, а також наявність у цих контрагентів умов для належного здійснення господарської діяльності, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік певного платника податків від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, а також від господарських та виробничих можливостей контрагента.
Також, норми ПК України не ставлять у залежність право платника податків на податковий кредит від виконання податкового обов'язку іншими платниками - постачальниками товарів (послуг). Лише у разі встановлення в судовому процесі обставин, які свідчать, що платник податків був чи міг бути обізнаний щодо протиправної діяльності його контрагента, яка полягає в незаконній мінімізації податкових зобов'язань, зокрема у створенні штучних підстав для збільшення валових витрат та/чи податкового кредиту, або у разі коли платник податків діяв без належної обачності чи обережності при виборі контрагента, який не виконує податкового обов'язку, при встановлених обставинах, які не підтверджують реальність господарських операцій, отримана таким платником податків податкова вигода у вигляді права на податковий кредит є безпідставною.
Під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товар (послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства. Принцип індивідуальної податкової відповідальності - один з принципів, на яких базується чинне податкове законодавство України.
Відповідно до ст. 47 ПК України складання податкової звітності покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов'язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів.
У відповідності до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що свідчить про те, що, у разі коли контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо неплатника, а не інших осіб, у т.ч. його контрагентів.
Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару (послуг) відповідних сум до складу податкового кредиту з ПДВ, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Крім того, податковим органом не доведено, що між позивачем та зазначеними контрагентами мали місце злагоджені узгоджені дії, спрямовані на формальне оформлення господарських операцій без їх фактичного вчинення для отримання податкових вигід, а тому, висновки відповідача, викладені в Акті перевірки є лише недостовірними домислами та припущеннями.
У будь-якому випадку реалізуючи господарську компетенцію при укладенні та виконанні господарських договорів, сторони цього договору можуть вимагати від контрагента дотримання умов цих договорів, тією мірою якою дозволяють його (їх) умови. Перекладати на сторону договору обов'язки контролю свого контрагента за межами взаємовідносин, як того вимагає податковий орган, знаходиться за межами господарської компетенції суб'єкта господарювання та не входить до прав та обов'язків платника податку. Це в свою чергу у межах спірних відносин позивача як платника податку покладає додаткове не передбачене законом обтяження, що є недопустимим.
Аналогічні висновки щодо застосування норм викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2018 у справі №803/2094/15, від 20 грудня 2018 року у справі №815/4992/16.
Крім того, не беруться до уваги посилання відповідача на здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42021100000000711 від 18.11.2021 року відносно позивача з огляду на наступне.
Відповідно до частини 6 статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 01.12.2015 у справі №826/15034/17 (№21-3788а15), що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, у зв'язку із чим господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.
Велика Палата Верховного Суду виснувала, що суб'єкт господарювання з ознаками фіктивності є правосуб'єктним, незважаючи на дефекти при його створенні чи мету діяльності, а це суперечить висновкам Верховного Суду України про те, що «господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку».
Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію, відповідно до якої вирок щодо посадової особи контрагента за статтею 205 КК України, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності за цією статтею КК України у зв'язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв'язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.
При цьому, слід наголосити, що податковим органом зазначено про наявність кримінального провадження, однак жодних вироків до суду не було надано.
За наведеного, висновки податкового органу про завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку (р.20.2.1) за серпень 2021 року у розмірі 1 542 500 грн., завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р.21) за серпень 2021 року на суму 7 535 726 грн., завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку (р.20.2.1) за вересень 2021 року у розмірі 7 430 066 грн. та завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р.21) за вересень 2021 року на суму 613 619 грн. за наслідками господарських операцій з вказаними вище контрагентом є протиправними, оскільки відповідні витрати безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю позивача, що підтверджується матеріалами справи.
Додатково у контексті наведеного суд звертає увагу на те, що вказані доводи підтверджуються долученим позивачем до справи висновком експерта 21.09.2022 № 01\08-22 за результатами судово-економічної експертизи, здійсненої за зверненням позивача.
Враховуючи вищевикладене, а також беручи до уваги, що відповідачем не було надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження встановлених ним обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.01.2022 № 00003530704, № 00003510704 та від 27.01.2022 № 00043860704, № 000043890704.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.
При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 червня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України.
Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев
cуддя Ю.К.Черпак
суддя І.В.Штульман