13 січня 2025 р. Справа № 520/292/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.10.2024 (ухвалене суддею Мороко А.С.) по справі № 520/292/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову у перерахунку пенсії №1 від 06.07.2023; зобов'язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 , починаючи з 07.10.2009, з урахуванням індексації та з компенсацією частини втрачених доходів на підставі ст. 42, 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003, зі здійсненням виплати на поточних рахунок позивача, а саме: IBAN НОМЕР_1 , МФО банку - 305299, АТ КБ «ПриватБанк», отримувач ОСОБА_1 , РНОКПП отримувача - НОМЕР_2 .
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.10.2024 позов задоволено частково, а саме: визнано протиправним та скасовано рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області №1 від 06.07.2023 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 ; зобов'язано Головне Управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 07.10.2009 з компенсацією частини втрачених доходів на підставі ст. 42, 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003, шляхом її перерахунку на діючі карткові рахунки ОСОБА_1 , відкриті в українських банках; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.10.2024 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Позивачем подано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначив, що у рішенні суд першої інстанції зробив правильний висновок про про часткове задоволення позовних вимог. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується, а відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог. Отже, в межах розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції надається правова оцінка висновкам суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.
Судовим розглядом встановлено, що позивачу призначено пенсію за віком, згідно пенсійного посвідчення № НОМЕР_3 .
Позивач у 2000 році виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, у зв'язку з чим з 2000 року Управлінням Пенсійного фонду України припинено нарахування та виплата пенсії позивачу у зв'язку з його виїздом за кордон.
Позивач звернувся до відповідача 29.06.2021 із заявою про поновлення виплати пенсії.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 09.07.2021 ОСОБА_1 відмовлено у поновленні виплати пенсії у зв'язку з тим, що таке звернення через представника є неналежним.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.02.2022 у справі № 520/25881/21, яке набрало законної сили 22.03.2022, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області задоволено, а саме: визнано протиправною бездіяльність Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо неприйняття заяви про поновлення пенсії за віком ОСОБА_1 , поданої 29.06.2021; визнано протиправною бездіяльність Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо неприйняття рішення за заявою ОСОБА_1 про поновлення пенсії за віком, поданою 29.06.2021; зобов'язано Головне Управління Пенсійного фонду України в Харківській області розглянути заяву про поновлення пенсії за віком ОСОБА_1 подану 29.06.2021, та прийняти рішення за результатами розгляду цієї заяви в межах своєї компетенції.
На виконання вищезазначеного рішення суду, ОСОБА_1 рішенням відділу перерахунків пенсій № 1 від 06.07.2023 управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області відмовлено в поновленні пенсії за віком згідно заяви від 29.06.2021, у зв'язку з тим, що законодавством не передбачено надання заяви про поновлення пенсії через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Позивач не погодився з вищезазначеним рішенням відповідача та звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що належним способом захисту прав позивача є визнання протиправним та скасування рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 1 від 06.07.2023 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 та зобов'язання Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 07.10.2009 з компенсацією частини втрачених доходів на підставі ст. 42, 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003, шляхом її перерахунку на діючі карткові рахунки ОСОБА_1 , відкриті в українських банках.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (в подальшому - Закон № 1058-ІV), виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно із ст. 51 Закону № 1058-ІV, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Міжнародних договорів між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не укладалося.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 по справі № 1-32/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
З огляду на зазначене, положення пункту 2 частини 1 статті 49 та другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV втратили чинність з 07.10.2009, тобто від дати прийняття рішення Конституційним Судом України № 25-рп/2009.
Відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону № 1058-ІV, поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Отже, з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу органи ПФУ мали відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, які проживають на її території, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмежень прав на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання.
Відсутність на даний час механізму виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення, не може бути підставою для позбавлення громадянина України гарантованого йому державою права на отримання пенсії у старості, адже право позивача на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.
Тому, з дня набрання чинності рішенням № 25-рп/2009 втратили чинність положення пункту 2 частини 1 статті 49 та 2 речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у зв'язку з чим з цього часу мала бути поновлена виплата пенсії громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18 зазначено, що на виконання рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно. Невиконання державою покладених на неї обов'язків щодо соціального забезпечення та захисту громадян породжує масові звернення до суду з позовами про визнання неправомірними дій органів пенсійного фонду, що, серед іншого, підриває довіру громадян до належного виконання всіма суб'єктами владних повноважень своїх функцій та до можливості отримати в старості з боку держави в обмін на свою трудову діяльність справедливий соціальний захист. Зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі ("правильному" розмірі) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, не проведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивачці після 07 жовтня 2009 року свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивачки на отримання пенсійних виплат, яке було відновлено на підставі зазначеного Рішення Конституційного Суду України.
Таким чином, обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07.10.2009 у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.
Відповідно до пункту 12 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України № 121 від 01.03.2001 та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" Правління Пенсійного фонду України постановою № 22-1 від 25.11.2005 затвердило Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( в подальшому - Порядок № 22-1).
Згідно із пунктом 1.5 Порядку № 22-1, заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.
Відповідно до п. 2.8 Порядку № 22-1, поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Згідно із пунктом 2.9 Порядку № 22-1, особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймається паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (пункт 2.22 Порядку № 22-1).
Згідно із ст. 5 Закону України "Про громадянство України" документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Відповідно до п. 2.8 Порядку № 22-1, поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
У пункті 2.9 Порядку № 22-1 зазначено, що особа, яка зверталась за пенсією, повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що подання заяви про поновлення виплати пенсії пенсіонеру, який виїхав на постійне проживання за межі України, у період дії Порядку № 22-1 (у редакції постанов правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1 та від 16.12.2020 № 25-1) допускається, у тому числі, представником такого пенсіонера за довіреністю і така заява повинна бути розглянута Пенсійним органом з урахуванням інших вимог Порядку № 22-1.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суд від 24.07.2023 у справі №280/6637/22.
Також, у постанові від 20.01.2022 у справі №280/4551/21 Верховний Суд вказав на те, що очевидним є те, що необхідність приїзду людей похилого віку, які виїхали на постійне проживання за межі України, виключно з метою особистого звернення до Пенсійного органу задля виправлення помилки, допущеної державою, є додатковим тягарем для таких осіб і не сприяє відновленню їх порушеного права. Такий підхід суперечить тезам, покладеним Конституційним судом України в основу рішення від 07.10.2009 року №25-рп/2009.
Верховний Суд у постановах від 29.07.2020 у справі № 489/89/17 та від 08.08.2019 у справі № 425/2881/16-а підкреслив, що особа, яка проживає за кордоном, має право на призначення пенсії, реалізація якого повинна здійснюватися у встановленому національним законодавством порядку, визначеному, зокрема, у Законі і затвердженому на виконання його положень Порядку № 22-1.
Судовим розглядом встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.02.2022 у справі № 520/25881/21 встановлено, що позивачем дотримано процедуру звернення до пенсійного органу з заявою про поновлення пенсії, передбаченого п.1.5 Порядку, оскільки представник позивача за довіреністю, діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до відповідача із заявою про поновлення пенсії, при цьому надав документи, що підтверджують належність до громадянства України - копію паспорту позивача НОМЕР_4 , виданий 08.12.2020, долучивши до заяви апостильовану довіреність представника від 23.05.2021 року на позивача Юридичний офіс (Ізраїль-Україна) (оригінал), копію трудової книжки ОСОБА_1 та заяву про виплату пенсії ОСОБА_1 . Отже позивач подав заяву у формі, визначеній додатком № 2 до Порядку № 22-1, оскільки цей порядок передбачає можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його представником, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач має право на поновлення виплати пенсії, правові підставі для невиплати пенсії позивачу як громадянину, що проживає за кордоном, відсутні та позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом поновлення виплати раніше призначеної пенсії, нарахування та виплатиту ОСОБА_1 у повному обсязі невиплачену пенсію, починаючи з 07.10.2009.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача провести виплату пенсії позивачу зі здійсненням виплати на поточних рахунок позивача, а саме: IBAN НОМЕР_1 , МФО банку - 305299, АТ КБ «ПриватБанк», отримувач ОСОБА_1 , РНОКПП отримувача - НОМЕР_2 , суд зазначає наступне.
Порядком виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 № 1596, (в подальшому - Порядок № 1596) визначено механізм виплати пенсій та грошової допомоги їх одержувачам управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об'єднаними управліннями (далі - органи Пенсійного фонду), головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, м. Києві та структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення), а також інших грошових виплат, що фінансуються органами соціального захисту населення за рахунок відповідних бюджетів (далі - пенсія та грошова допомога), шляхом зарахування на поточні рахунки одержувачів пенсії та грошової допомоги (далі - одержувачі) в уповноважених банках.
Згідно з п. 6 Порядку № 1596, одержувачі самостійно вибирають уповноважений банк для відкриття поточного рахунка.
Відповідно до п.п. 8-9 № 1596, поточні рахунки одержувачам відкриваються уповноваженими банками згідно з вимогами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку, що регулюють порядок відкриття рахунків у національній та іноземній валюті.
Між уповноваженим банком і одержувачем укладається договір банківського рахунка. Положеннями договору не можуть погіршуватися умови виплати пенсій та грошової допомоги, встановлені цим Порядком. Умови договору повинні передбачати можливість його розірвання за ініціативою однієї із сторін.
У разі відкриття поточного рахунка за зверненням органу Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення одержувач повинен укласти договір банківського рахунка із зазначеним у заяві уповноваженим банком.
Згідно з п.10 Порядку № 1596, заява про виплату пенсії або грошової допомоги (додаток 1) або заява про виплату пенсії або грошової допомоги з відкриттям рахунка (додаток 4) подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті в межах України.
Заява про виплату пенсії або грошової допомоги може прийматися органом Пенсійного фонду України або органом соціального захисту населення через установи уповноваженого банку.
Заява приймається за умови пред'явлення паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу та підтверджує її вік, і визначеного законодавством документа, необхідного для з'ясування місця її проживання, та реєструється в установленому порядку.
У разі отримання від одержувача заяви про виплату пенсії або грошової допомоги з відкриттям рахунка орган Пенсійного фонду України або орган соціального захисту населення інформує одержувача про необхідність укладення договору банківського рахунка із зазначеним у заяві уповноваженим банком.
Органи Пенсійного фонду України та органи соціального захисту населення формують перелік одержувачів на підставі отриманих заяв про виплату пенсії або грошової допомоги з відкриттям рахунка та разом із необхідними для відкриття поточних рахунків таким особам документами та відомостями, визначеними нормативно-правовими актами Національного банку, подають його відповідному уповноваженому банку у строки, визначені у договорі, але не пізніше ніж через п'ять робочих днів з дати прийняття документів.
Уповноважений банк може відмовити у відкритті поточного рахунка одержувачу з підстав, визначених законодавством та/або нормативно-правовими актами Національного банку, або у разі надання не в повному обсязі та/або недостовірної інформації чи документів, що містять недостовірну/неправдиву інформацію, та/або будь-яких інших відомостей, необхідних уповноваженому банку для відкриття поточного рахунка згідно з вимогами законодавства та/або нормативно-правових актів Національного банку, про що повідомляє відповідному органу Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення із зазначенням причин відмови у відкритті рахунка для інформування одержувача або подання відсутньої/уточнювальної інформації, відсутніх відомостей та/або документів.
Уповноважений банк щомісяця не пізніше 20 числа подає органам Пенсійного фонду України або органам соціального захисту населення перелік відкритих за зверненнями органів Пенсійного фонду України та органів соціального захисту населення поточних рахунків одержувачам із зазначенням номерів таких рахунків та інформації про укладення договорів банківського рахунка з одержувачами, а в разі відмови у відкритті поточного рахунка - інформацію про причину відмови.
Заява про виплату пенсії може подаватися до органу Пенсійного фонду України в електронній формі через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України з використанням засобів кваліфікованого електронного підпису.
З урахуванням зазначеного, підставою для виплати пенсії через поточні рахунки в банках є заява про виплату пенсії або грошової допомоги, яка може бути подана пенсійному органу відповідно до п. 10 Порядку № 1596, двома шляхами: особисто пенсіонером до органу Пенсійного фонду або від установи уповноваженого банку.
Відповідно до п. 4.10 Порядку № 22-1, заяви про виплату пенсії реєструються в журналі вхідної кореспонденції. Заява про виплату пенсії через банківський рахунок подається заявником згідно з Порядком виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їхні поточні рахунки у банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 № 1596 (зі змінами).
Суд апеляційної інстанції зазначає, що наразі відсутній чіткий механізм щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне місце проживання за межі України, а тому існуючі загальні норми, на думку суду, не повинні тлумачитись Пенсійним фондом з надмірним формалізмом, зважаючи на те, що не проведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, проте вимоги Порядку № 22-1 не містить обов'язку пенсіонера звертатись із заявою про поновлення виплати пенсії особисто, а не через представника за довіреністю
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, за можливе проводити виплату пенсії громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, шляхом її перерахунку на діючі карткові рахунки, відкриті в українських банках, відповідну заяву із зазначенням реквізитів рахунку може подавати представник пенсіонера за довіреністю, а також особиста присутність пенсіонера під час подання такої заяви чинним законодавством не вимагається, проте
Таким чином, оскільки позивачем не надано до суду копії заяви із зазначенням реквізитів рахунку позивача (а саме: IBAN НОМЕР_1 , МФО банку - 305299, АТ КБ «ПриватБанк», отримувач ОСОБА_1 , РНОКПП отримувача - НОМЕР_2 ), а також інших належних доказів того, що вказаний рахунок належить ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання ГУ ПФУ в Харківській області провести виплату пенсії ОСОБА_1 , шляхом її перерахунку на діючі карткові рахунки ОСОБА_1 , відкриті в українських банках.
Щодо вимоги про зобов'язання ГУ ПФУ в Харківській області перерахувати розмір пенсії з врахуванням компенсації втрати частини доходу, то суд зазначає наступне.
Згідно зі ст.1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-ІV, Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Враховуючи зазначені вище норми та обставини цієї справи, оскільки не проведення виплати пенсії позивачу відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, суд приходить до висновку, що виплата пенсії має проводитися з нарахуванням компенсації втрати частини доходів відповідно до частини 2 статті 46 Закону №1058-IV.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 806/1754/18, від 18.05.2022 у справі № 160/5259/20, від 24.01.2024 у справі 810/820/18
Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.10.2024 без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.10.2024 по справі № 520/292/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін