Справа №:755/6722/24
Провадження №: 1-кп/755/2/25
"13" січня 2025 р. м. Київ
Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у судовому засіданні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_3 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024100040000286 від 24.01.2024 року, за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,
за участю учасників кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
обвинуваченої ОСОБА_3
У провадженні Дніпровського районного суду м. Києва перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за 12024100040000286 від 24.01.2024 року, за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України. У судовому засіданні прокурор подав та заявив клопотання про продовження ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Прокурор в клопотанні зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою до продовження відносно ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні нею тяжкого злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до восьми років, а також наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України. Разом з тим, у розумінні положень, що наведені у численних рішень Європейського суду з прав людини («Нечипорук, Йонкало проти України» № 42310/04 від 21.04.2011, «Фокс, Кемпбелл і Харті проти Сполученого Королівства» №№ 12244/86, 12245/86, 12383/86 від 30.08.1990, «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 28.10.1994 та ін.), термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Так, у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 28.10.1994 року суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування». Згідно з положенням ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. У кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Крім того, відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України вбачається наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5, ч. 1 ст. 177 КПК України, і в обґрунтування застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченої ОСОБА_3 , покладається необхідність запобігання спробам: - переховуватись від суду, оскільки обвинувачена ОСОБА_3 , будучи обізнаною з санкцією статті, яка їй інкримінується, може переховуватись від суду, оскільки нею вчинено тяжкий злочин із застосуванням насильства, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років, крім того, у неї відсутнє постійне місце проживання у м. Києві; - може незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, оскільки обвинувачена шляхом підмовляння, підкупу, погроз може схиляти їх до дачі неправдивих показань; - може вчинити інше кримінальне правопорушення. Так, у справі «Матзнеттер проти Австрії» №2178/64 від 10.11.1969 року Суд готовий визнати ризики повторного вчинення злочину сумісним зі ст. 5 Конвенції в особливих обставинах справи, які можуть бути достатніми відповідно до національного законодавства для обґрунтування продовження тримання під вартою обвинуваченої особи. Суддя може обґрунтовано враховувати серйозність наслідків кримінальних правопорушень, коли існує питання про те, щоб врахувати небезпеку повторення таких злочинів, з тим щоб вирішити, чи може ця особа бути звільнена, незважаючи на можливе існування такої небезпеки. У цьому випадку національні суди намагалися вказувати у своїх рішеннях на ряд визначених фактів, і Суд вважає правильним, що вони повинні приділяти цьому важливе значення (п.9). Разом з цим, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, яжкість покарання не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 25.07.2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику повторного вчинення злочинів». У зв'язку з вищенаведеними обставинами, враховуючи всі ризики в їх сукупності та взаємозв'язку, запобіжний захід, не пов'язаний з позбавленням волі, у подальшому може вплинути на хід судового розгляду кримінального провадження та не забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків. Зокрема, у справі «Яблонський проти Польщі» №33492/96, пункт 83, від 21.12.2000 року, Суд зауважує, що відповідно до пункту 3 статті 5 органи влади, приймаючи рішення про те, чи слід звільняти чи затримувати особу, зобов'язані розглянути альтернативні заходи забезпечення його появи на суді. Дійсно, ця Стаття передбачає не лише право на «судовий розгляд упродовж розумного строку або звільнення до розгляду», але також передбачає, що «звільнення може бути обумовлено гарантіями його явки до суду». Неможливість застосування запобіжного заходу до обвинуваченої ОСОБА_3 у вигляді особистого зобов'язання пов'язана з тим, що вона, не будучи позбавлена можливості вільного пересування та вибору місця проживання, може вчиняти злочини або спробувати переховуватися від суду і поза межами м. Києва. Згідно п. 2 ст. 179 КПК України - однією з ознак виконання особистого зобов'язання є те, що обвинувачений зобов'язується не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду. Неможливість застосування запобіжного заходу до обвинуваченої ОСОБА_3 у вигляді особистої поруки пов'язана з тим, що до органу досудового розслідування та суду не було звернення із письмовим зобов'язанням про те, що особа поручається за виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків, відповідно до ст. 194 КПК України, і зобов'язується за необхідністю доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу вимогу. Неможливість застосування запобіжного заходу до обвинуваченої ОСОБА_3 у вигляді застави, пов'язана з тим, що обвинувачена не працює та не має доходу. Неможливість застосування запобіжного заходу відносно обвинуваченої ОСОБА_3 у вигляді домашнього арешту пов'язана з тим, що вона не працює, перебуваючи на свободі може впливати на свідків. Крім цього, обвинувачена, перебуваючи на свободі може вчинити інше кримінальне правопорушення. Згідно з п. 3 ст. 5 Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, кожна заарештована або затримана особа має право на судовий розгляд справи упродовж розумного строку чи звільнення від судового розгляду. Таке звільнення має бути обґрунтоване гарантіями явки до суду. При цьому, відповідно практики Суду, висновки про ступінь ризиків та неможливість запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зав'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування злочину (наявність або відсутність спроб ухилення від органів влади), поведінки підозрюваного під час попередніх судових засідань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зав'язків). Разом з цим, у справі «І.А. проти Франції» № 1/1998/904/1116 від 23.09.1998 року Суд вказує, що національний суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Так, у справі «Лабіта проти Італії» №26772/95 від 06.04.2000 року Суд також нагадує, що існування розумної підозри, що заарештована особа вчинила правопорушення, є умовою sine qua non (те, без чого неможливо) для тривалого тримання під вартою, але через деякий час ця умова перестає бути достатньою. У таких випадках Суд повинен встановити, чи інші підстави, наведені судовими органами, виправдовують подальше позбавлення свободи. У разі «відповідності» і «достатності» таких підстав Суд має також з'ясувати, чи компетентні національні органи виявили «особливу ретельність» у здійсненні провадження. Зокрема, в справі «Білуха проти України» №33949/02 від 09.11.2006 Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватись у світлі обставин справи та з огляду на наступні критерії: складність справи, поведінка обвинуваченого та відповідних органів влади та ін. Також Суд зазначає, що тільки ті затримки, які сталися з вини держави (правоохоронних органів), можуть виправдати висновок стосовно недотримання вимоги «розумного строку» (п.п.61, 64). Враховуючи вищенаведене, зважаючи на суспільний інтерес, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає позиціям Європейського суду з прав людини, сторона обвинувачення вважає виправданим тримання обвинуваченої ОСОБА_3 під вартою. Тому, враховуючи перелічені ризики, прокурор вважає, що саме такий запобіжний захід, що пов'язаний з ізоляцією від суспільства, може забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої ОСОБА_3 . У судовому засіданні прокурор клопотання підтримав, просив продовжити ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення суми застави. Захисник обвинуваченої ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_5 у судовому засіданні заперечував проти задоволення даного клопотання, оскільки ризики, наведенні у клопотанні, є необґрунтованими та не доведеними, у зв'язку з чим просив застосувати до обвинуваченої більш м'який запобіжний захід. Обвинувачена у судовому засіданні підтримала думку свого захисника. Дослідивши матеріали клопотання, заслухавши думку прокурора, обвинувачену та її захисника, суддя приходить до наступного. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 18.04.2024 року ОСОБА_3 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який у подальшому ухвалами суду був продовжений, строк дії якого спливає 16.01.2025 року. Згідно з ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув'язнення. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу. Під час здійснення судового провадження судом присяжних питання, передбачене цією частиною, вирішує головуючий. Так, відповідно до ст. 176 КПК України, запобіжними заходами є: 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою. Тимчасовим запобіжним заходом є затримання особи, яке застосовується з підстав та в порядку, визначеному цим Кодексом. Метою застосування будь-якого запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується (ст. 177 КПК України). Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом (ст. 177 КПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні. У вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України. Під обґрунтованою підозрою на стадії судового розгляду суд розуміє існування фактів та інформації, які здатні переконати неупередженого спостерігача в тому, що певна особа (група осіб) могла вчинити злочин, у такому випадку наявні докази об'єктивно пов'язують цю особу (групу осіб) із певним злочином. При цьому, критерій обґрунтованості підозри зовсім не вимагає того, щоб ці докази були достатніми для того, щоб визнати особу винуватою та забезпечити її засудження, але мають бути достатніми (вагомими) для того, щоб виправдати подальше існування заходів забезпечення судового розгляду. Такий стандарт доказування є найнижчим і не передбачає наявності достовірного знання про вчинення особою злочину. Як вбачається з наданих суду матеріалів досудового розслідування №12024100040000286, обґрунтованість підозри ОСОБА_3 на стадії судового розгляду у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, ґрунтується на: протоколах огляду місця події від 23.01.2024 року та 24.01.2024 року; протоколі перегляду відеозапису від 24.01.2024 року; протоколі огляду предметів від 29.03.2024 року; протоколі обшуку затриманої особи від 24.01.2024 року; протоколі проведення слідчого експерименту від 27.03.2024 року; протоколі тимчасового доступу до речей та документів від 13.02.2024 року; постановах про визнання речових доказів від 24.01.2024 року, 07.02.2024 року, 05.04.2024 року, 08.04.2024 року та інших матеріалах. Перелік вище зазначених матеріалів, а також виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, зазначений в обвинувальному акті, на даний момент, у своїй сукупності є вагомим та здатен переконати неупередженого спостерігача у тому, що обвинувачена ОСОБА_3 могла вчинити кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 121 КК України. При цьому, суд не вдається у тонкощі кримінально-правової кваліфікації та вирішення питання доведеності її вини, оскільки оцінка доказів здійснюється судом в нарадчій кімнаті. Щодо обґрунтованості ризиків неналежного виконання обвинуваченою покладених на неї процесуальних обов'язків, то слід зазначити таке. Суд вважає обґрунтованим стороною обвинувачення ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки ОСОБА_3 , будучи обізнаною з санкцією статті, яка їй інкримінуються, може переховуватись від суду, оскільки нею ймовірно вчинено тяжкий злочин, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі від 5 до 8 років. Крім того, у обвинуваченої відсутнє постійне місце проживання у м. Києві. Тому даний ризик є цілком реальним. Суд вважає, що стороною обвинувачення обґрунтовано і ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, зважаючи на те, що згідно чинного законодавства суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, ризик впливу існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від потерпілого та дослідження їх судом. А тому, враховуючи характер кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_3 та обставини його вчинення, ризик впливу останньої на потерпілого, як вмовлянням, підкупом, так і іншими незаконними способами є досить реальним. Потерпілий на час розгляду клопотання прокурора судом не допитаний. Крім того, суд вважає, що стороною обвинувачення не обґрунтовано ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Слід зазначити, що розумність тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно. Вона має оцінюватись в кожному окремому випадку в залежності від особливостей конкретної справи та причин, про які йдеться у рішеннях національних судів. Тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, не зважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу ОСОБА_3 , відповідно до ст. 178 КПК України суд враховує, крім іншого, вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченою кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує їй у разі доведеності її вини в інкримінованому кримінальному правопорушенні, її вік та стан здоров'я, міцність соціальних зв'язків, майновий стан обвинуваченої. Заслухавши учасників кримінального провадження, суд вважає, що ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, наявні, з огляду на специфіку кримінального правопорушення, тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_3 у разі визнання її винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, а також на конкретні обставини кримінального провадження, її особу. Відповідно до ч. 2 ст. 8 КПК України принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Так, що стосується питання доцільності обрання обвинуваченій запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, то при вирішенні даного питання суд враховує практику Європейського Суду з прав людини про те, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права обвинуваченого, але й високі стандарти охорони суспільних інтересів та потребує від суду більшої суворості в оцінці порушених цінностей суспільства. Питання про те, чи є тривалість тримання під вартою обґрунтованою, відповідно до п. 79 рішення Європейського Суду з прав людини «Харченко проти України» (Заява № 40107/02) від 10 лютого 2011 року, набуло статус остаточного 10 травня 2011 року, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин, підстав, якими національні органи мотивували свої рішення та належно задокументованих фактів, на які посилався заявник у своїх клопотаннях про звільнення з-під варти. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (серед інших джерел, рішення у справі «Лабіта проти Італії» (980_009) (Labita v. Itali), [GC], № 26772/95, п. 153, ЕСНR 2000-IV. Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством (див. рішення у справі «Єчюс проти Литви», заява № 34578/97, п. 93). Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою міститься і в положеннях ст. ст. 177, 178, 183 КПК України. Обвинувачена ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином. Обвинувачена офіційно не працює, не заміжня, не має міцних соціальних зв'язків, не має постійного місця проживання в тому числі і у м. Києві, тому може ухилятися від суду та впливати на потерпілого та свідків. Крім того, на час вирішення клопотання обвинувачена ОСОБА_3 повернулася в Київський «СІЗО» з в медичного закладу де проводилася щодо неї стаціонарна комплексна судова психолого-психіатрична експертиза. Однак матеріали справи та висновок експерта до суду не надходили. Згідно з ч. 1 ст. 201 КПК України підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальною юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, та покладених на нього слідчим суддею, судом чи про зміну способу їх виконання. Виходячи зі змісту ст. 201 КПК України підставою для зміни запобіжного заходу за клопотанням обвинуваченого чи захисника є, в тому числі, наявність нових обставин, які не були предметом судового розгляду. Вирішуючи питання про зміну обвинуваченому запобіжного заходу, суд враховує положення КПК України, вимоги пунктів 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини основоположних свобод та, в силу вимог ч. 5 ст. 9 КПК України, практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка є частиною національного законодавства та яку національні суди повинні враховувати при розгляді справ (ст. 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ст. 19 Закону України від 29.06.2004 №1906-IV «Про міжнародні договори України»), згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою законом процедурою. Таким чином, суд вважає, що у даному випадку доводи сторони захисту про зміну запобіжного заходу не перевищують суспільного інтересу у справі, а ризики не втратили свою актуальність та продовжують існувати. При цьому суд враховує, що у обвинуваченої відсутнє джерело доходу, відсутні міцні соціальні зв'язки та відсутнє постійне місця проживання, в тому числі і на території м. Києва. Крім того, на момент розгляду клопотання у суду немає висновку про проведення стаціонарної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи відносно ОСОБА_3 . Під час судового розгляду судом не встановлено обставин, які не були враховані під час застосування стосовно ОСОБА_3 запобіжного заходу. Поряд із цим, стороною захисту не надано суду доказів, що свідчили б про зменшення чи невілювання існуючих у провадженні ризиків та доцільність зміни запобіжного заходу. Також не наведено обґрунтованих доводів щодо наявності інших обставин, які тягнуть за собою зміну застосованого запобіжного заходу. Враховуючи наведене, суд на даному етапі розгляду обвинувального акту, приходить до висновку про задоволення клопотання прокурора про продовження ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України. Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, суд, при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбаченим цим Кодексом, крім випадків передбачених частиною четвертою цієї статті. Суд вважає за необхідне на цій стадії судового слідства зменшити обвинуваченій ОСОБА_3 заставу у межах, встановлених п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України. Керуючись ст. ст. 176-178, 181-183, 194, 314-318, 369-372, 376 КПК України, суд
Клопотання прокурора про продовження ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити строк тримання під вартою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у межах 60 днів, тобто до 13 березня 2025 року включно.
Визначити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заставу в розмірі 10 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що відповідно становить 30 280 грн, яка може бути внесена як самою обвинуваченою, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок Дніпровського районного суду м. Києва (Отримувач: ТУДСАУ в місті Києві, ЄДРПОУ: 26268059, МФО: 820172, Банк: Державна казначейська служба України м. Київ, р/р № UA128201720355259002001012089), у разі внесення якої вона підлягає звільненню з-під варти.
На підставі ч. 5 ст. 194 КПК України покласти на обвинувачену у разі внесення застави наступні обов'язки: прибувати до прокурора або суду; не відлучатись із населеного пункту, в якому вона проживає чи перебуває без дозволу прокурора або суду; повідомляти прокурора, суд про зміну свого місця проживання та місця роботи; утримуватися від спілкування з потерпілим та свідками у кримінальному провадженні.
Визначити 2-місячний термін дії обов'язків, покладених судом, у разі внесення застави, з дня внесення застави.
Роз'яснити обвинуваченій, що у разі порушення нею обов'язків, покладених на неї в цій ухвалі, застава звертається у дохід держави. Будь-які твердження чи заяви обвинуваченої, зроблені під час розгляду клопотання про продовження запобіжного заходу, не можуть бути використані на доведення її винуватості у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого вона обвинувачуються, або у будь-якому іншому правопорушенні.
Ухвала судді щодо продовження запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення. Повний текст ухвали буде проголошено 14 січня 2025 року о 09 годині 40 хвилин.
Суддя ОСОБА_1