13 січня 2025 р. № 400/9783/24
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Величка А.В., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про:
- визнання протиправними дії командування військової частини НОМЕР_2 щодо відмови у звільненні командира відділення 1-го взводу 11 роти 3 батальйону військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_1 з військової служби за призовом під час мобілізації відповідно до абзацу 4 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII, у зв'язку з небажанням продовжувати військову службу;
- зобов'язання військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт командира відділення 1-го взводу 11 роти 3 батальйону військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_1 та вирішити питання про звільнення його з військової служби за призовом під час мобілізації відповідно до абзацу 4 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, через сімейні обставини, у зв'язку з небажанням продовжувати військову службу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом щодо звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» - через такі сімейні обставини: у зв'язку із необхідністю здійснення постійного догляду за особою, яка згідно висновку Лікарсько консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, своєю матір'ю ОСОБА_2 . Позивач отримав відмову у задоволенні рапорту за вих. №642/ВихЗВГ/842 від 13.08.2024р. з підстав того, що висновок №697 від 12.06.2024 року не є належним доказом, що встановлює потребу у постійному догляді для ОСОБА_2 , що і стало підставою звернення до суду з вказаним позовом.
Ухвалою від 17.10.2024 року Миколаївський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі №400/9783/24 та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 262 КАС України.
Відповідно до довідки про доставку електронного листа копію ухвали про відкриття провадження у справі №400/9783/24 від 17.10.2024 року було надіслано відповідачу - військовій частині НОМЕР_1 в її електронний кабінет та доставлено 17.10.2024 року о 19:10 год.
Втім, як у встановлений судом строк, так і станом на дату ухвалення рішення відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.
Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2024 року у справі №640/22958/21 дійшов висновку, що довідка про доставку електронного листа є допустимим доказом, що підтверджує вручення стороні судового рішення, надісланого в електронній формі.
Відповідно до положень ч. 4. ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами, відповідно до вимог ч. 6 ст. 162 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
26.07.2024 року позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд. У рапорті позивач зазначив, що його матір ОСОБА_2 , яка спільно із ним проживає, згідно Висновку Лікарсько-консультативної комісії комунального підприємства «Первомайський міський центр первинної медикосанітарної допомоги» №697 від 12.06.2024 року потребує постійного стороннього догляду. При цьому інших осіб, які б здійснювали догляд не має.
До вказаного рапорту позивач додав копії: паспорту ОСОБА_1 , картки платника податків ОСОБА_1 , військовий квиток ОСОБА_1 , свідоцтво про народження ОСОБА_1 , паспорту ОСОБА_2 , картки платника податків ОСОБА_2 , витягу з реєстру територіальної громади, свідоцтво про одруження, довідку до акту обстеження МСЕК ОСОБА_2 , висновок ЛКК ОСОБА_2 , довідку №17-15/17-458 від 13.06.2024 року, свідоцтва про смерть ОСОБА_3 (сестри), свідоцтво про одруження ОСОБА_3 , свідоцтва про смерть ОСОБА_4 (батька), довідку №17-15/17-459 від 24.07.2024 року.
За наслідками розгляду вказаного рапорту відповідач відмовив у його погодженні через те, що для підтвердження необхідності стороннього догляду позивач має надати висновок медико-соціальної експертної комісії, а висновок лікарсько-консультативної комісії не є належним підтверджуючим документом для звільнення з військової служби у відповідності до ст. 26 Закону № 2232-XII.
Не погодившись з наданою військовою частиною відмовою, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Указами Президента України строк дії режиму воєнного стану продовжувався, який станом на дату розгляду справи не скасовано.
Частинами першою, другою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (частина четверта статті 2 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у частині четвертій якої наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;
у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
військовослужбовці-жінки у зв'язку з вагітністю;
військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років
Таким чином, однією із підстав за сімейними обставинами визначено необхідність здійснення постійного догляду за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Абзацом 6 Переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 року № 413 (далі - Перелік № 413) передбачено, що військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
У контексті викладеного слід відмітити, що необхідність постійного стороннього догляду за хворими, що досягли повноліття, підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії, а висновком лікарсько-консультативної комісії може бути підтверджено необхідність постійного стороннього догляду за хворою дитиною.
Як свідчать матеріали справи, спірні правовідносини виникли з приводу звільнення позивача з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку із необхідністю постійного стороннього догляду за матір'ю, тобто особою, яка досягла повноліття.
У ході судового розгляду встановлено, що позивач, призваний на військову службу під час мобілізації, подав рапорт про звільнення з військової служби у зв'язку необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю, яка не здатна до самообслуговування, потребує постійного стороннього догляду.
На підтвердження необхідного догляду за матір'ю позивач надав, серед інших документів копію Висновку Лікарсько-консультативної комісії комунального підприємства «Первомайський міський центр первинної медикосанітарної допомоги» №697 від 12.06.2024 року, згідно якого ОСОБА_2 по стану здоров'я потребує постійного догляду, однак звільнення зі служби не відбулося з підстав відсутності медичного висновку медико-соціальної експертної комісії.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначає Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 1317 від 03.12.2009 (далі - Положення).
Підпунктом 1 пункту 11 Положення встановлено, що міські, міжрайонні, районні комісії визначають ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків.
При цьому, відповідно до абзацу третього пункту 4 розділу IV Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України № 189 від 09.04.2008 року, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02.06.2021 року за № 731/36353 (далі - Порядок № 189), лікарсько-консультативна комісія видає висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) - до досягнення дитиною 16-річного віку.
Разом з тим, підпунктами 2-3 пункту 3 розділу ІІІ Порядку № 189 передбачено, що до основних завдань ЛКК належить здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності та надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження.
Відтак, МСЕК наділені більш ширшими повноваження та мають право формувати висновок для осіб віком понад 18 років за результатами розгляду документів, а ЛКК лише висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) - до досягнення дитиною 16-річного віку.
Так, аналізуючи наведені нормативні акти в контексті розподілення повноважень між ЛКК та МСЕК, суд дійшов висновку, що необхідність постійного стороннього догляду за хворими, що досягли повноліття, підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії. В той же час, необхідність постійного стороннього догляду за хворою дитиною підтверджується висновком лікарсько-консультативної комісії.
Враховуючи викладене, суд зауважує, що надана позивачем копія висновку Лікарсько-консультативної комісії комунального підприємства «Первомайський міський центр первинної медикосанітарної допомоги» №697 від 12.06.2024 року, згідно якого ОСОБА_2 по стану здоров'я потребує постійного догляду не може підтверджувати необхідності здійснення постійного догляду за хворою матір'ю позивача та слугувати підставою для звільнення позивача з військової служби, оскільки стосовно підтвердження цього факту уповноважений інший орган (установа).
На думку суду, вказані обставини свідчать про відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби з підстав, визначених підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Разом з тим, суд вважає за необхідне зауважити, що положення Переліку № 413 деталізують приписи Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» зазначені у підпункті «г» пункту 2 частини 4 статті 26, суперечність правових норм одна одній відсутня. При цьому, вказаний Закон встановлює загальну правову норму, яка передбачає коло документів та перелік органів, які можуть підтверджувати відповідні обставини, у той час приписи Переліку № 413 розмежовують повноваження таких органів в залежності від віку суб'єкта, якому надається відповідний висновок. Жодних суперечностей у викладеному правовому регулюванні не існує, позаяк воно не передбачає одночасної можливості різних суб'єктів (ЛКК і МСЕК) підтверджувати ідентичні обставини.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, відповідно до основних засад адміністративного судочинства, вимог законодавства України, що регулює спірні правовідносини, суд вважає, що правові підстави для задоволення позову відсутні.
Судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 2, 9, 72, 76, 77, 78, 80, 120, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) про визнання протиправними дії командування військової частини НОМЕР_2 щодо відмови у звільненні командира відділення 1-го взводу 11 роти 3 батальйону військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_1 з військової служби за призовом під час мобілізації відповідно до абзацу 4 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII, у зв'язку з небажанням продовжувати військову службу; зобов'язання військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт командира відділення 1-го взводу 11 роти 3 батальйону військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_1 та вирішити питання про звільнення його з військової служби за призовом під час мобілізації відповідно до абзацу 4 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, через сімейні обставини, у зв'язку з небажанням продовжувати військову службу - відмовити.
2. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя А.В. Величко