08 січня 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Жовтневого районного суду Миколаївської області від 25 грудня 2024 року, якою щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Нова Збур'ївка Голопристанського району Херсонської області, громадянина України, військовослужбовця, зареєстрованого АДРЕСА_1 , проживає за м. проходження служби у м. Херсон, раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286-1КК України,
обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 22 лютого 2025 року,
учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_7
обвинувачений ОСОБА_6
( в режимі відео-конференції з ІНФОРМАЦІЯ_2 )
захисник ОСОБА_5
встановив:
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі захисник просить ухвалу суду скасувати, постановити нову, якою застосувати до обвинуваченого більш м'який запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання або визначити заставу відповідно до ст. 183 КПК України.
Короткий зміст ухвали.
Ухвалою суду обвинуваченому ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 22.02.2025 року.
Узагальнені доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі захисник зазначає, що ухвала суду є незаконною, необґрунтованою та такою що підлягає скасуванню.
Апелянт вказує на те, що прокурором не надано доказів на підтвердження існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, не доведено й того, що вказані ризики не зменшились, або з'явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Зауважує, що обвинувачений відібраний на посаду для проходження військової служби у ВЧ НОМЕР_1 , а тому у разі зміни йому запобіжного заходу він приступить до служби, де перебуватиме у підпорядкуванні керівництва та буде виконувати покладені на нього обов'язки.
Обставини встановлені судом першої інстанції.
В провадженні Жовтневого районного суду Миколаївської області знаходиться кримінальне провадження внесене до ЄРДР за № 620241500100001950 відносно обвинуваченого ОСОБА_6 за ч.3 ст.286-1 КК України.
У підготовчому судовому засіданні прокурор заявив клопотання про обрання обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Врахувавши ступінь тяжкості інкримінованого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, та те, що заявлені ризики не зменшились, суд дійшов висновку про необхідність обрання відносно ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки запобігти вказаним ризикам інакше, ніж шляхом тримання обвинуваченого під вартою, наразі не видається за можливе.
Обставини встановлені судом апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді, думку учасників судового провадження, вивчивши матеріали провадження та обговоривши викладені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов наступного.
Згідно ч. 3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до матеріалів судового провадження в провадженні Жовтневого районного суду Миколаївської області знаходиться кримінальне провадження внесене до ЄРДР за №620241500100001950 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України.
Прокурор звернувся до суду із клопотанням про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого. В обґрунтування клопотання прокурор зазначив, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України, що відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, за які законом передбачено покарання виключно у виді позбавлення волі. Прокурор вказав на ризики, які були враховані під час обрання запобіжного заходу, а саме можливість переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків. Запобігти вказаним ризикам шляхом обрання більш м'якого запобіжного заходу неможливо.
Приймаючи рішення про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 суд, пославшись на тяжкість інкримінованого йому злочину, прийшов до висновку, що заявлені раніше ризики не зменшилися, а тому запобігти вказаним ризикам інакше, ніж шляхом тримання обвинуваченого під вартою, наразі не видається за можливе.
З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України, відносяться до категорії тяжких злочинів, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років, а отже з огляду на тяжкість покарання, що загрожує йому в разі визнання його винуватим у інкримінованому злочині, обвинувачений може переховуватись від суду.
Апеляційний суд враховує, що злочин, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 , є необережним, але таким, що спричинив смерть та тяжкі тілесні ушкодження потерпілих, вчинений ним у стані алкогольного сп'яніння.
Також є необхідним зазначити, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість покарання не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 25.07.2001 Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику повторного вчинення злочинів».
Окрім того, суд вбачає реальним ризик, що обвинувачений у разі не застосування запобіжного заходу може незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному проваджені, серед яких є особи, які проходять службу разом з обвинуваченим. Також слідчий суддя враховує, що за змістом ч. 1 ст. 23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо, показання учасників кримінального провадження суд отримує усно, а відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. Тобто ризик впливу на свідків та потерпілих існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом. За таких обставин заборона спілкуватися з певними визначеними особами як наслідок встановлення ризику впливу на них - це об'єктивна необхідність забезпечення недоторканості показань інших учасників кримінального провадження, які мають доказову цінність. За таких умов є достатня вірогідність ризику впливу на потерпілих і свідків, оскільки, не будучи обмеженим у вільному спілкуванні з вказаними особами, ОСОБА_6 може здійснювати на них вплив з метою їх спонукання до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм відомі.
Вищенаведене вказує на існування ризиків, визначених ч.1 ст.177 КПК України.
Беручи до уваги доведеність ризиків, визначених п.п.1,3 ч.1 статті 177 КПК України, а також серйозність висунутого ОСОБА_6 обвинувачення та тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним у вчиненні інкримінованого злочину, апеляційний суд не знаходить підстав для зміни запобіжного заходу останньому.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання про продовження запобіжного заходу до обвинуваченого ОСОБА_6 у вигляді тримання під вартою, які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд не вбачає підстав для скасування ухвали суду першої інстанції, а відтак, і для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 376, 405, 407, 418, 419, 422-1, 424, 532 КПК України,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Жовтневого районного суду Миколаївської області від 25 грудня 2024 року, щодо ОСОБА_6 , - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді