справа № 691/16/25
провадження № 2-н/691/1/25
13 січня 2025 року м. Городище
Суддя Городищенського районного суду Черкаської області Савенко О.М. розглянувши заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про видачу судового наказу за вимогою про стягнення аліментів,-
встановив:
10 січня 2025 року до Городищенського районного суду Черкаської області, надійшла заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про видачу судового наказу за вимогою про стягнення аліментів.
В обґрунтування заяви про видачу судового наказу зазначено, що рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 07 жовтня 2020 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Від шлюбу мають неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_1 від 24 січня 2024 року. Неповнолітня дитина ОСОБА_3 проживає біля матері, про що батько обізнаний і заперечень не висловлював. До недавнього часу питання утримання дитини було вирішеним між ними добровільно, проте коштів, які надає ОСОБА_2 на утримання доньки недостатньо для забезпечення її потреб в повному обсязі, а тому виникла потреба у отриманні аліментів від батька дитини.
Вивчивши матеріали за заявою про видачу судового наказу стосовно ОСОБА_2 , вбачаю підстави для відмови у видачі судового наказу, в силу наступного.
За змістом ст.4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів і за ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.1 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначені в розділі І Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Положенням ч.1ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
В рішенні Європейського Суду з прав людини в справі Жоффер де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року зазначено, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Разом з тим, Європейський Суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить з того, що реалізуючи пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступу до правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух. Таким чином, в кожному випадку заявник при зверненні до суду із заявою повинен як дотримуватися норм процесуального законодавства, так і очікувати, що ці норми застосовуються.
Частиною третьою статті 19 ЦПК України передбачено, що наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Відповідно до ч. 1 ст.160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.
Згідно Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ "Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження" №14 від 23 грудня 2012 року, наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.
Статтею 163 ЦПК України визначено, що у заяві про видачу судового наказу повинно бути зазначено: найменування суду, до якого подається заява; повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), а також офіційні електронні адреси та інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника; ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) представника заявника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місцезнаходження; вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
У відповідності до ч.1ст.165 ЦПК України, суддя відмовляє у видачі судового наказу у разі якщо заява про видачу судового наказу подана з порушенням вимог статті 163 ЦПК України, про що суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу.
За матеріалами справи встановлено, що заявник ОСОБА_1 при зверненні до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої доньки не надала в обґрунтування обставин, на які вона посилається як підставу для стягнення аліментів з батька докази, якими обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються її вимоги, надавши до провадження суду лише копію свідоцтва про народження дитини, копію рішення про розірвання шлюбу, паспорт ОСОБА_2 з довідкою про присвоєння ідентифікаційного номера, не звернувши увагу на відсутність доказів у виді її паспорта, як заявника, її реєстраційного номеру облікової картки платника податків, інформації про підтвердження перебування неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , саме на її утриманні та проживання з нею, відсутність спору щодо визначення місця проживання неповнолітньої дитини, та її утримання і виховання, виходячи з того, що наказне провадження є безспірним, тобто, в його порядку задовольняються тільки ті вимоги заявника, що мають безспірний характер.
Вбачаю за необхідне роз'яснити заявнику наслідки відмови у видачі судового наказу. Згідно з ч.1ст.166 ЦПК України, відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1,2,8,9 частини першої статті 165 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у з вимогою про видачу судового наказу.
Керуючись ст.19,161,165-166,186,258-261,352-354 ЦПК України,-
постановив:
у видачі судового наказу за заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про видачу судового наказу за вимогою про стягнення аліментів - відмовити.
Копію ухвали суду направити заявнику, для відому.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до Черкаського апеляційного суду.
Суддя О.М.Савенко