13 серпня 2024 рокуСправа №160/16247/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Турової О.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, -
24.06.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яке слідує з листа від 26.12.2023 року №65644-52888/Г-01/8-0400/23, щодо нездійснення перерахунку пенсії ОСОБА_1 із врахуванням стажу з 06.12.1987 року по 28.04.1990 року згідно з записами у трудовій книжці НОМЕР_1 від 13.09.1977 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати період роботи ОСОБА_1 з 06.12.1987 року по 28.04.1990 року згідно з записами у трудовій книжці НОМЕР_1 від 13.09.1977 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 28.11.2023 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 із врахуванням стажу з 02.06.1986 року по 20.11.1987 року та з 06.12.1987 року по 28.04.1990 року, а також виплатити не нараховану частину пенсії за період з дати призначення пенсії (25.03.2020 року) по 28.11.2023 року, з урахуванням стажу з 02.06.1986 року по 20.11.1987 року та з 06.12.1987 року по 28.04.1990 року.
В обґрунтування позовної заяви зазначається, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, відповідач) та з 25.03.2020р. отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), однак, при призначенні позивачеві пенсії відповідачем безпідставно та протиправно не зараховано до загального страхового стажу позивача періоди його роботи з 02.06.1986 року по 20.11.1987 року та з 06.12.1987 року по 28.04.1990 року, що безпосередньо вплинуло на розмір призначеної пенсії, у зв'язку із чим 28.11.2023 року позивач звернувся до відповідача із заявою про здійснення зарахування спірних періодів до його страхового стажу, за результатами розгляду якої ГУ ПФУ в Дніпропетровській області листом від 26.12.2023 року №65644-52888/Г-01/8-0400/23 повідомила позивача про те, що під час розгляду його заяви було проведено всебічний і досконалий розгляд документів пенсійної справи і з 01.12.2023 року пенсійна справа приведена у відповідність та до загального страхового стажу було зараховано період з 02.06.1986 року по 20.11.1987 року, проте, період роботи з 06.12.1987 року по 28.04.1990 року зарахувати до страхового стажу неможливо через нечіткий відбиток печатки у трудовій книжці, з огляду на що неможливо з'ясувати яке саме підприємство здійснило запис про звільнення. Позивач не погоджується із зазначеним рішенням відповідача та наголошує на тому, що він має всі відповідні записи щодо спірного періоду роботи у трудовій книжці, яка є основним документом про трудову діяльність працівника, що підтверджує його стаж роботи, і вказані записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу. Наявність нечіткого відбитку печатки на записах трудової книжки щодо спірного періоду роботи не є недоліком заповнення трудової книжки і не є підставою для висновку про відсутність страхового (трудового) стажу в позивача за спірний період, і та обставина, що підприємством, де працював позивач, засвідчено записи в трудовій книжці нечітким відтиском печатки, не робить записи про роботу на цьому підприємстві недійсними чи неправдивими. Водночас, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме до особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а, отже, не може впливати на його власні соціальні права щодо належного пенсійного забезпечення. Враховуючи вищезазначене, позивач вважає, що період його роботи з 06.12.1987 року по 28.04.1990 року підлягає зарахуванню до його загального страхового стажу згідно з записами у трудовій книжці НОМЕР_1 від 13.09.1977 року, у зв'язку із чим Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області має здійснити з 28.11.2023 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 із врахуванням до страхового стажу періодів роботи з 02.06.1986 року по 20.11.1987 року та з 06.12.1987 року по 28.04.1990 року, а також виплатити не нараховану частину пенсії за період з дати призначення пенсії (25.03.2020 року) по 28.11.2023 року, з урахуванням стажу з 02.06.1986 року по 20.11.1987 року та з 06.12.1987 року по 28.04.1990 року.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.07.2024 року прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження в адміністративній справі №160/16247/24 за цією позовною заявою, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) з 17.07.2024 року, а також встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.
Крім того, вказаною ухвалою суду від 01.07.2024 року витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області завірену належним чином копію пенсійної справи ОСОБА_1 .
01.08.2024 року до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач пред'явлений позов не визнав та заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що після звернення позивача із заявою до територіальних органів Пенсійного фонду України з приводу страхового стажу було проведено всебічний і досконалий аналіз документів пенсійної справи позивача і переглянуто розрахунок його страхового стажу переглянуто, внаслідок чого період роботи з 02.06.1986 по 20.11.1987 зарахований до загального трудового стажу ОСОБА_1 , огляду на що його страховий стаж з 01.12.2023р. склав 38 років 04 місяці 22 дні, водночас, період роботи з 06.12.1987 по 28.04.1990 не зарахований до загального страхового стажу позивача у зв'язку із нечітким відбитком печатки під записом про цей період трудової діяльності у трудовій книжці позивача, через що неможливо з'ясувати яке саме підприємство здійснило запис про звільнення. Цей період роботи потребує підтвердження довідкою підприємства або архівної установи, у якій зберігаються документи ліквідованого підприємства. Відтак, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області діяло в межах повноважень та згідно з чинним законодавством.
Також 01.08.2024 року відповідачем на виконання вимог ухвали суду від 01.07.2024р. надано копію пенсійної справи ОСОБА_1 .
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, відповідач) та з 25.03.2020р. отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Як слідує з матеріалів пенсійної справи позивача, страховий стаж ОСОБА_1 при призначенні пенсії станом на 25.03.2020р. було розраховано відповідно до записів його трудової книжки серії НОМЕР_1 від 13.09.1977 року та він склав 36 років 11 місяців 03 дні, при цьому до страхового стажу позивача не було враховано періоди його роботи з 02.06.1986 року по 20.11.1987 року (Жовтневий РК ЛКСМ України) та з 06.12.1987 року по 28.04.1990 року (Ремонтно-будівельне монтажне управління).
28.11.2023 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про перерахунок пенсії відповідно до ч.1 ст.40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням стажу з 02.06.1986 року по 20.11.1987 року та з 06.12.1987 року по 28.04.1990 року.
За результатами розгляду вказаної заяви ОСОБА_1 про перерахунок пенсії від 28.11.2023 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом від 26.12.2023 року №65644-52888/Г-01/8-0400/23 повідомило позивача про те, що під час розгляду цього звернення було проведено всебічний і досконалий розгляд документів його пенсійної справи, за результатами якого з 01.12.2023 року пенсійна справа приведена у відповідність та до загального страхового стажу позивача було зараховано період з 02.06.1986 року по 20.11.1987 року, проте період роботи з 06.12.1987 року по 28.04.1990 року не зарахований до загального страхового стажу позивача у зв'язку із нечітким відбитком печатки під записом про цей період трудової діяльності у трудовій книжці позивача, через що неможливо з'ясувати яке саме підприємство здійснило запис про звільнення. При цьому пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначених пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, визначено, що за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Розмір пенсії позивача обчислено, виходячи із загального стажу, зарахованого по 29.02.2020, що складає 38 років 04 місяці 22 дні, та заробітної плати за період з 01.06.1994 по 31.05.1999 та за даними системи персоніфікованого обліку з 01.07.2000 по 29.02.2020. Коефіцієнт страхового стажу з урахуванням величини оцінки одного року страхового стажу 1% становить 0,38333. Індивідуальний коефіцієнт заробітної плати після оптимізації становить 2,76993. Середньомісячний заробіток для обчислення пенсії з урахуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як показник за 2017, 2018 та 2019 роки складає 21503,44 грн. (7763,17 грн. х 2,76993). Загальний розмір пенсійної виплати за віком станом на 01.12.2023 становить 8627,05 грн., з яких: 8242,91 грн. - розмір пенсії за віком ( 7763,17 грн. х 2,76993 х 0,38333); 49,14 грн. - доплата за понаднормовий стаж 3 роки (ст.28 ч. 1. абз.2); 135,00 грн. - надбавка 135 грн. на індексації 01.03.2022; 100,00 грн. - надбавка 100 грн. на індексації 01.03.2023; 100,00 грн. - надбавка 100 грн. з 01.07.2021.
Не погоджуючись з такою позицією відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно із преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За змістом абзацу першого частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Як передбачено частиною другою статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ч.4 ст.24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
При цьому, ч.1 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно з приписами статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок №637).
Відповідно до п.1, п.2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно з абз.1 п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №439/1148/17.
Отже, лише у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974р. №162 (зі змінами) (далі - Інструкція №162), що була чинна на момент видачі позивачеві трудової книжки серії НОМЕР_2 від 21.07.1983р, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Згідно з п.2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу; прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань, заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і уставами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції і про виплачені у зв'язку із цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не вносяться.
Відповідно до п.2.3 Інструкції №162 усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також про нагородження і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - в день звільнення мають точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число та місяць двозначними). Наприклад, якщо робітника чи службовця прийнято на роботу 5 січня 1984р., в графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1938р.) записується: « 1984.05.01», в трудових книжках, виданих після 1 січня 1975р.: « 05.01.84». Записи виконуються акуратно, перовою чи кульковою ручкою, чорнилами чорного, синього чи фіолетового кольору.
Пунктом 2.5 Інструкції №162 передбачено, що у разі виявлення неправильного чи неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження і заохочення і інш. виправлення виконується адміністрацією того підприємства, де було внесено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати робітнику в цьому необхідну допомогу.
Згідно з п.2.7 Інструкції №162 якщо підприємств, що внесло неправильний чи неточний запис, ліквідовано, виправлення вносяться правонаступником, а при його відсутності - вищестоящою організацією, якій підпорядковувалося ліквідоване підприємство.
При цьому, п.2.8 Інструкції №162 встановлено, що виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу постійну роботу, про нагородження і заохочення і інш. мають повністю відповідати оригіналу наказу чи розпорядження.
Аналогічні приписи містяться і у п.п.1.1, 2.4, 2.6 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція від 29.07.1993 №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993р. за №110.
При цьому, п.1.2 Інструкції №58 від 29.07.1993р. передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 при зверненні до відповідача з заявою про призначення пенсії було подано трудову книжку серії НОМЕР_1 від 13.09.1977р, в якій, зокрема, наявні записи №10-№14 про трудову діяльність позивача наступного змісту:
Ремонтно-будівельне монтажне управління №7:
06.12.1987 - прийнято у якості інженера-наладчика на Дніпропетровську дільницю (наказ №16 від 06.12.1987р.);
01.07.1988 - відповідно до постанови ЦК КПРС, СМ СРСР та ВЦСПС від 17.09.1986р. №1115 та проведенням позачергової атестації затверджено інженером по налагодженню та випробуванням ІІІ (третьої) категорії (наказ №56 від 07.06.1988);
01.06.1989 - переведено інженером по налагодженню та випробуванням ІІ категорії (наказ № 46 від 31.05.1989);
01.02.1990 - переведено інженером по налагодженню та випробуванням І категорії (наказ № 11 від 31.01.1990);
28.04.1990 - звільнений за власним бажанням, ст.31 КзПП РСФСР (зв. зап. № 22 від 24.04.1990).
Вказані записи трудової книжки позивача виконано розбірливо та вони є чіткими, виправлень не містять, а також завірені відбитками печатки відповідного роботодавця та підписами їх відповідальних осіб, що відповідачем не заперечується.
Поряд із цим суд зауважує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів на підприємстві, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.
Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018р.
За правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Як зазначено вище, відповідач, відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу позивача спірного періоду роботи з 06.12.1987 року по 28.04.1990 року, посилалися на нечіткий відбиток печатки, яким завірені записи про цей період роботи у трудовій книжці позивача.
Разом з цим, суд зауважує, що з трудової книжки позивача, копія якої міститься в матеріалах справи, слідує, що вона містить чіткі і повні записи про цей період роботи із зазначенням перед записом про прийняття на роботу назви місяця роботи - Ремонтно-будівельне монтажне управління №7, а також із зазначенням дат і номерів наказів про прийняття на роботу та звільнення з роботи та із завірянням цих записів підписом уповноваженої особи роботодавця та печаткою підприємства.
При цьому вимог до печатки, якою завіряються записи трудової книжки, ані Інструкція №162, ані Інструкція №58 не містять. Натомість, згідно з приписами цих Інструкцій трудова книжка заповнюється відповідальним працівником підприємства, а не особисто робітником (у цьому випадку позивачем), записи завіряються або такою особою, або керівником та скріплюються печаткою.
За таких обставин, пенсійний орган фактично переклав відповідальність за належне та правильне оформлення трудової книжки на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо. Водночас, за змістом наведених норм відповідальним за заповнення трудової книжки є підприємство роботодавець.
Разом з цим, відповідачем не надано доказів того, що позивач не працював в Ремонтно-будівельному монтажному управлінні №7 у вказаний період або записи у трудовій книжці позивача стосовно цього стажу роботи зроблені неправильно, неточно або з іншими вадами, які заважають їх зарахуванню до стажу роботи, або взагалі відсутні, а тому суд вважає за можливе вважати їх як належною інформацією, яка утримує в собі доказову складову на підтвердження права позивача на пенсійне забезпечення.
Враховуючи наведене, суд вважає, що виявлені недоліки оформлення трудової книжки позивача не можуть вважатися достатньою підставою для відмови останньому у зарахуванні спірного періоду роботи з 06.12.1987 року по 28.04.1990 року до його загального страхового стажу на підставі трудової книжки, оскільки вина позивача в тому, що трудова книжка заповнена роботодавцем з певними формальними недоліками, відсутня.
Верховний Суд у постанові від 30.09.2019р. у справі №638/18467/15-а зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
За наведених обставин, суд доходить висновку, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про спірний період роботи позивача з 06.12.1987 року по 28.04.1990 року, що є достатньою підставою для зарахування цього періоду роботи позивача до його загального страхового стажу.
Враховуючи наведене, відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 06.12.1987 року по 28.04.1990 року та здійснення у зв'язку із цим перерахунку пенсії позивача, оформлена листом від 26.12.2023 року №65644-52888/Г-01/8-0400/23, є протиправною та підлягає скасуванню, у в'язку із чим, з метою ефективного відновлення порушеного права позивача, суд доходить висновку про наявність підстав для зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи з 06.12.1987 року по 28.04.1990 року згідно з записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 13.09.1977 року та здійснити відповідний перерахунок та виплату пенсії позивача, з урахуванням раніше виплачених сум, та, відповідно, про задоволення позовних вимог в цій частині. Щодо дати, з якої має бути проведений вищевказаний перерахунок пенсії позивача, суд зазначає наступне.
За приписами частини 4 статті 45 Закону №1058-ІV перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38,частиною третьою статті 42 і частиною п'ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки:
у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа;
у разі настання обставин, які тягнуть за собою зменшення пенсії, - з першого числа місяця, в якому настали ці обставини, якщо вони мали місце до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо вони мали місце після 15 числа.
Оскільки звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії відбулось 28.11.2023р., тобто після 15 числа, то з урахуванням приписів абз.1-2 ч.4 ст.45 Закону №1058-ІV, такий перерахунок призначеної пенсії має відбутися з першого числа наступного місяця, після того, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, тобто з 01.12.2023р.
Водночас, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 28.11.2023 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 із врахуванням до стажу періоду роботи з 02.06.1986 року по 20.11.1987 року, оскільки, як встановлено судом та підтверджується листом відповідача від 26.12.2023 року №65644-52888/Г-01/8-0400/23, період роботи позивача з 02.06.1986 року по 20.11.1987 року вже було самостійно зараховано відповідачем до загального страхового стажу позивача та проведено у зв'язку із цим відповідний перерахунок пенсії ОСОБА_1 , отже, підстави для зобов'язання відповідача здійснити такі дії відсутні, бо вони вже на момент звернення позивача до суду з цим позовом вчинені і спір щодо зарахування цього періоду до страхового стажу позивача при наданні відповідачем оскаржуваної відмови, оформленої листом від 26.12.2023 року №65644-52888/Г-01/8-0400/23, не виникав.
Також суд не знаходить підстав для задоволення частини позовних вимог ОСОБА_1 щодо зобов'язання відповідача виплатити ненараховану частину пенсії за період з дати призначення пенсії (25.03.2020 року) по 28.11.2023 року, з урахуванням стажу з 02.06.1986 року по 20.11.1987 року та з 06.12.1987 року по 28.04.1990 року, з огляду на таке.
Статтею 46 Закону №1058-ІV врегульовано питання виплати пенсії за минулий час.
Так, ч.1 ст.46 Закону №1058-ІV встановлено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Згідно з ч.2 ст.46 Закону №1058-ІV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Відтак, вказаними нормами врегульовано питання та строки виплати саме нарахованих сум пенсії.
Натомість, у справі, що розглядається, спір стосується саме ненарахованих пенсійних виплат, відтак, норми ст.46 Закону №1058-ІV на спірні правовідносини не поширюються.
Водночас, суд з посиланням на приписи ст.45 Закону №1058-ІV, що підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, визначено, що перерахунок пенсії позивача із врахуванням спірного періоду роботи з 06.12.1987 року по 28.04.1990 року до загального страхового стажу позивача має бути здійснений саме з 01.12.2023р., тож підстав для перерахунку і виплати пенсії з урахуванням цього періоду роботи з більш раннього строку, зокрема, з 25.03.2020 року немає.
Щодо вимог про виплату ненарахованої частини пенсії за період з дати призначення пенсії (25.03.2020 року) по 28.11.2023 року, з урахуванням стажу з 02.06.1986 року по 20.11.1987 року, то, як слідує з листа відповідача від 26.12.2023 року №65644-52888/Г-01/8-0400/23, цей період було самостійно зараховано відповідачем до загального страхового стажу позивача та проведено у зв'язку із цим відповідний перерахунок пенсії ОСОБА_1 саме з 01.12.2023р., внаслідок чого загальний розмір пенсійної виплати за віком станом на 01.12.2023 склав 8627,05 грн. (до цього пенсійна виплата позивача складала 8234,84грн.), при цьому позивачем дії відповідача щодо проведення такого перерахунку пенсії саме з 01.12.2023р., а не з більш раннього періоду, не оскаржуються, тож вимога щодо зобов'язання проводити виплату пенсії з урахування періоду роботи з 02.06.1986 року по 20.11.1987 року є передчасною та безпідставною і, відповідно, задоволенню не підлягає.
Враховуючи наведене у сукупності, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає на таке.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Як свідчать матеріали справи, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1211,20грн., тому, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, стягненню на користь позивача з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань підлягають судові витрати зі сплати судового збору пропорційно частині задоволених позовних вимог у розмірі 605,60грн.
Крім цього, позивачем у позовній заяві заявлено клопотання про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у розмірі 10000,00грн., при вирішенні якого суд керуються наступними нормами КАС України.
Так, за змістом приписів ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами 1 та 2 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Як зазначалося вище, за правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев'ята статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України 05.07.2012 № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закону № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Таким чином, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Так, при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі № 826/1216/16.
При цьому системний аналіз наведених вище норм КАС України дозволяє дійти висновку, що витрати на професійну правничу допомогу є обставиною, яка підлягає доведенню та яку належить оцінити за формою та змістом.
За формальним критерієм, про що йдеться у ч. 3 ст. 134 КАС України, на сторону, яка заявляє про розподіл, покладається тягар надання відповідних первинних документів, які дають можливість зробити висновок про наявність договірних відносин між адвокатом та стороною у справі (1) з приводу надання останньому правничих послуг, які стосуються такої справи, (2) за результатом яких такі послуги були реально надані, а їх вартість сплачена.
Змістовий аналіз обставини понесення судових витрат полягає у наданні оцінки їх співмірності, при цьому, обов'язок доведення співмірності та неспівмірності покладається відповідно на сторону, яка заявляє про розподіл та яка заперечує щодо такого.
Про необхідність надати оцінку як формальному, так і змістовому критеріям обставини понесення судових витрат наголосив також Верховний Суд у постанові від 09.03.2021р. у справі № 200/10535/19-а. Скасовуючи судове рішення апеляційної інстанції, яким задоволено вимогу стягнути витрати на професійну правничу допомогу виключно за формальним критерієм, Верховний Суд дійшов до висновку про його ухвалення без повної та всебічної оцінки доказів, наявних у матеріалах справи.
Резюмуючи викладене, навіть за відсутності заперечень іншої сторони щодо розміру судових витрат, суд зобов'язаний повно та всебічно надати оцінку співмірності понесених витрат придбаним послугам з точки зору складності справи, витраченого часу, обсягу виконаних робіт, ціни та значення справи для сторони на підставі наявних у матеріалах справи документів.
Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу в цій адміністративній справі, суд враховує таке.
З матеріалів справи встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПЕРША ПРАВОВА ДОПОМОГА» (Виконавець) та ОСОБА_1 (Клієнт) укладено договір про надання правничої допомоги/юридичних послуг №23042406 від 23.04.2024 року.
Відповідно до п.1.1 цього Договору у порядку, в обсязі та а умовах, визначених цим Договором, Виконавець зобов'язується надати Клієнту правничу допомогу (юридичні послуги), а Клієнт зобов'язується сплатити Виконавцеві грошові кошти за надану правничу допомогу.
При цьому п.1.2 Договору визначено перелік, обсяг та види правничої допомоги/юридичних послуг, яка має бути надана Виконавцем на підставі цього договору, як: «позовна заява до суду».
Пунктом 7.1 вказаного Договору передбачено, що розмір оплати за надання правничої допомоги/юридичних послуг, перелік яких визначений у п.1.2 Договору, становить 10000 грн (десять тисяч гривень).
Згідно з пунктом 7.3 цього Договору Клієнт зобов'язаний сплатити Виконавцю за надану правничу допомогу у такі строки: 23.04.2024 - 4500 грн (чотири тисячі п'ятсот гривень) до 05.05.2024 - 5500 грн (п'ять тисяч п'ятсот гривень).
Позивачем надано суду акт приймання-передачі наданих послуг від 11.06.2024 року, та квитанції про оплату цих послуг на суму 4500 та 5500 грн.
Як слідує з акта приймання-передачі наданих послуг від 11.06.2024 відповідно до договору № 23042406 про надання правової допомоги від 23.04.2024, відповідно до цього договору Виконавцем надано наступні послуги та виконано безпосередньо пов'язані з ними роботи:
- позовна заява до суду - 10000 грн.
Надані адвокатом послуги були у повному обсязі оплачені позивачем відповідно до акта приймання передачі наданих послуг від 11.06.2024 року та згідно із квитанціями про оплату цих послуг №7973a98a-4f58-456b-b2ae-8fbf9591ec19 від 23.04.2024 та № fa5albl1-3ade-4aaf-b2ab-0577be422545 від 11.06.2024 на загальну суму - 10000 грн (десять тисяч гривень).
Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу в цій адміністративній справі, суд враховує, що ця справа не викликає складності у правовому розумінні та є справою незначної складності у розумінні приписів п.3 ч.6 ст.12 КАС України, яка розглянута судом в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, тобто без проведення судового засідання, а також не містить великого обсягу досліджуваних доказів, а також не потребує складання значної кількості процесуальних документів учасниками справи, тому адвокат у судових засіданнях участі не брав, а, отже, підготовка такої позовної заяви не повинна вимагати багато часу.
При цьому, заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу у розмірі 10000,00 грн. в цілому є неспівмірною з наданим адвокатом обсягом послуг у суді. У поданих документах жодним чином не обґрунтовано вартість наданих правових послуг з урахуванням їх обсягу відповідно до умов Договору, часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), та, виходячи з предмету спору та характеру спірних відносин, розгляду і вирішення справи як незначної складності у спрощеному позовному провадженні, тобто без проведення судових засідань, отже заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а тому не можуть бути стягнуті у заявленому розмірі.
В той же час, оскільки позивач, у зв'язку із протиправною відмовою відповідача у перерахунку пенсії із зарахуванням спірного періоду роботи до страхового стажу позивача, був вимушений звернутися до суду за захистом порушених прав, у зв'язку із чим ним було понесено витрати на професійну правничу допомогу, враховуючи принцип співмірності та часткове задоволення позовних вимог, суд доходить висновку про необхідність присудження на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесених ним витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00грн., оскільки така вартість наданих адвокатом послуг є обґрунтованою та співмірною зі складністю справи, ціною позову та обсягом наданої адвокатом правничої допомоги.
З огляду на наведене, суд доходить висновку, що підтвердженими належними та допустимими в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України доказами є витрати позивача на професійну правничу допомогу у сумі 3000,00грн.
Відтак, у стягненні решти витрат на професійну правничу допомогу у сумі 7000,00грн., про відшкодування якої просив позивач, слід відмовити у зв'язку із не наданням позивачем належних доказів їх співмірності та розумності, а також того, що вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Керуючись ст. ст. 72-74, 77, 241-246, 250, 260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ: 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) періоду його роботи з 06.12.1987 року по 28.04.1990 року та здійснення у зв'язку із цим перерахунку пенсії, оформлену листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 26.12.2023 року №65644-52888/Г-01/8-0400/23.
Зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ: 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) період його роботи з 06.12.1987 року по 28.04.1990 року згідно з записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 13.09.1977 року та здійснити відповідний перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) з 01.12.2023р., з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ: 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до частини задоволених позовних вимог у розмірі 605,60грн. (шістсот п'ять гривень 60 копійок), а також судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3000,00грн. (три тисячі гривень 00 копійок).
У стягненні з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області решти витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: О.М. Турова