Справа № 146/1721/24
"03" січня 2025 р. Томашпільський районний суд Вінницької області
в складі: головуючого-судді Мороза І.С.
за участі секретаря судового засідання Іванової Ю.А.
розглянувши у підготовчому судовому засіданні у залі суду в селищі Томашпіль цивільну справу
ім'я (найменування) сторін та інших учасників справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2
вимоги позивача: про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини
представник позивача: адвокат Щетніцький В.С.
Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
22 жовтня 2024 року до суду з цією позовною заявою, посилаючись на ст. 1272 ЦК України, звернулася ОСОБА_1 , яка проживає за адресою АДРЕСА_1 до ОСОБА_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, що залишилася після смерті ОСОБА_3 .
Позов обґрунтовано наступним.
ІНФОРМАЦІЯ_1 в селищі Томашпіль помер батько позивачки ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилася спадщина на належне йому майно.
Позивачка зазначає, що вона є спадкоємицею після смерті батька ОСОБА_3 . При зверненні до нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину їй було відмовлено у вчиненні нотаріальних дій у зв'язку з пропуском шестимісячного строку.
Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.
Ухвалою Томашпільського районного суду від 15 листопада 2025 року відкрито загальне позовне провадження у справі, підготовче засідання призначено на 12 грудня 2024 року.
Ухвалою Томашпільського районного суду від 12 грудня 2024 року підготовчий розгляд справи відкладено на 3 січня 2025 року.
Доводи учасників процесу.
В підготовчому судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Щетніцький В.С. позовні вимоги підтримує повністю, просить позов задовольнити, зазначив, що строк для прийняття спадщини позивачка пропустила, оскільки проживає в іншій області та в зв'язку з бойовими діями .
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, однак подав до суду заяву, в якій просить справу розглянути у його відсутності проти позову не заперечує та просить його задоволити.
Фактичні обставини, встановлені судом, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши заяву відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність і достовірність показань сторін по справі, сприяючи всебічному й повному з'ясуванню обставин справи, що має істотне значення для правильного вирішення спору, прийшов до наступного.
Відповідно до ст.129 Конституції України судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Основними засадами судочинства є: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; обов'язковість рішень суду.
Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно ч.3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно ч.1-4 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно ч.9 ст. 83 ЦПК України, копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
Відповідно до п.11 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року, суд, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовуються вимоги чи заперечення сторін, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, має мотивувати свої дії та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до Конституції України усі суб'єкти права власності рівні перед законом (частина четверта статті 13); кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (частини перша, друга статті 41); правовий режим власності визначається виключно законами України (пункт 7 частини першої статті 92).
Згідно ст. 41, 55 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Права людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Главою 29 ЦК України ( ст. ст. 386-394 ) регулюється захист права власності.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт. Томашпіль, Тульчинського району Вінницької області помер ОСОБА_3 .
Згідно довідки Комаргородського старостинського округу Томашпільської селищної ради № 807 від 27 вересня 2024 року, після смерті ОСОБА_3 залишилося спадкове майно, а саме житловий будинок з господарськими спорудами, який знаходиться в АДРЕСА_2 та земельна ділянка, яка розташована на території Комаргородського старостинського округу Томашпільської селищної ради Вінницької області, кадастровий номер 0523982200050000033, розміром 2 2125 га згідно Державного акту ВН № 170927. Після смерті ОСОБА_3 спадкоємцями за законом залишилися син ОСОБА_2 та дочка ОСОБА_1 , які протягом шести місяців прийняли все спадкове майно.
Відповідно до копії державного акта на право власності на земельну ділянку серії ВН № 170927, виданого на підставі розпорядження Томашпільської районної державної адміністрації від 27 березня 2003 року № 126 ОСОБА_3 на праві власності належить земельна ділянка площею 2,2125 га, що розташована на території Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, кадастровий номер 0523982200050000033.
Позивачка ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується, копіює свідоцтва про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 , згідно якого ОСОБА_5 та ОСОБА_1 уклали шлюб, після укладення шлюбу присвоєні прізвища ОСОБА_5 / ОСОБА_1 .
Отже, позивачка ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_3 .
Відповідно до п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» при розгляді цих справ, судом перевіряється наявність або відсутність спадкової справи стосовно спадкодавця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини.
Як вбачається із відповіді Тиврівської державної нотаріальної контори , на ухвалу суду, спадкова справа після смерті ОСОБА_3 померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 не заводилася.
Згідно ч.1 ст. 1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Згідно відповіді на заяву від 18 жовтня 2024 року № 82, позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 у зв'язку з пропуском встановленого законом шестимісячного строку.
Згідно ч.1 ст. 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Відповідно до ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
За змістом указаної норми позов про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини подається: 1) у разі відсутності письмової згоди всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, на подання спадкоємцем, який пропустив шестимісячний строк, заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори; 2) у разі пропуску шестимісячного строку подання заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори та відсутності інших спадкоємців, які прийняли спадщину та могли б дати письмову згоду на подання цієї заяви.
Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо (Постанова Верховного Суду від 28 березня 2022 року у справі № 750/2158/21 (провадження № 61-753св22)).
Положеннями ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено: «Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини, як джерело права».
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «Ілхан проти Туреччини» від 27 червня 2000 року при вирішення питання пропуску строку на вчинення дій має застосовуватись правило встановлення всіх обставин з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру.
За ст.6 Європейської конвенції з прав людини визнається право людини на доступ до правосуддя, а за ст.13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач свої вимоги обґрунтовувала тим, що у встановлений законом шестимісячний строк вона не звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті тітки, у зв'язку із бойовими діями та проживанням в іншій області.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.
Відповідно до ч. 5 ст. 1268 та ч. 3 ст. 1296 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, а відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Оцінюючи доводи позивача та надані нею докази в обґрунтування позовних вимог, суд вважає, що у своїй сукупності вони свідчать про те, що позивачка мала об'єктивні труднощі у своєчасному поданні заяви про прийняття спадщини, а тому причини пропуску встановленого законом шестимісячного строку є поважними.
З врахування наданих позивачем доказів, з врахуванням обставин справи, суд дійшов висновку про наявність об'єктивних труднощів для подання позивачем заяви про прийняття спадщини в межах передбаченого законодавством строку, суд вважає, що позивач пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, а тому, суд вважає, що право позивача на отримання спадщини підлягає захисту, а позов слід задовольнити.
Крім того, суд враховує, що визнання поважними причин пропуску позивачем строку для подання заяви про прийняття спадщини та визначення їй додаткового строку для прийняття спадщини не буде порушувати права та законні інтереси інших осіб, суперечити принципам законності, добросовісності, розумності та справедливості (ст. 3 ЦК України).
Водночас відмова у задоволенні позову, за наявності встановлених судом обставин, була б непропорційним втручанням у право особи на мирне володіння майном.
Висновки суду за результатом розгляду справи.
Відповідно ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскільки вимоги позивача є законними та достатньо вмотивованими і ґрунтуються на наявних у справі доказах, відповідачем не заперечено проти позовних вимог ОСОБА_1 , аналізуючи викладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, враховуючи, обставини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, суд вважає поновити ОСОБА_1 такий строк на прийняття спадщини, відтак позовна заява ОСОБА_1 підлягає до задоволення.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 76-89, 90, 95, 141-142, 163, 200, 206, 263, 265, 280, 293, 315, 354 ЦПК України суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини задовольнити.
ОСОБА_1 визначити на два місяці з дня набрання рішенням законної сили строк для подання заяви про прийняття спадщини на спадкове майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт. Томашпіль, Тульчинського району Вінницької області.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.
Повне найменування (ім'я) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження:
позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий 27 квітня 1998 року Томашпільським РВ УМВС України у Вінницькій області, РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса проживання: АДРЕСА_3 .
відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_4 .
Повний текст рішення виготовлено: 10 січня 2025 року.
Суддя: І. С. Мороз