Справа № 420/40/25
10 січня 2025 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Дубровна В.А, перевіривши виконання вимог статей 160-161 КАС України за позовною заявою ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу,
встановила
До суду з позовом звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Одеської обласної прокуратури (далі - відповідач), у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ керівника Одеської обласної прокуратури №204 від 25.11.2024 в частині затвердження висновку щодо результатів проведення оцінювання якості роботи прокурора відділу Одеської обласної прокуратури Сухореброго І.І. в частині підсумкової оцінки “задовільно», визнати протиправним та скасувати затверджений звіт про оцінку якості роботи прокурора ОСОБА_1 за 2024 рік в частині проставлення підсумкової оцінки “задовільно», визнати протиправним та скасувати письмове обґрунтування прийняття рішення про задовільну роботу прокурора ОСОБА_2 за 2024 рік, як такі, що порушують право ОСОБА_2 на нарахування та отримання щорічної премії належного рівня, яка виплачена прокурорам з оцінкою “позитивно».
- зобов'язати Одеську обласну прокуратуру з урахуванням встановлених обставин судовим рішенням провести оцінювання якості роботи прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Одеської обласної прокуратури ОСОБА_1 за 2024 рік та затвердити висновок щодо результатів проведення оцінювання якості роботи прокурора ОСОБА_2 за 2024 рік, про що керівником Одеської обласної прокуратури видати відповідний наказ.
- стягнути з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду в розмірі 100 000 (сто тисяч) грн.., заподіяну протиправним наказом керівника Одеської обласної прокуратури № 204 від 25.11.2024 в частині затвердження висновку щодо результатів проведення оцінювання якості роботи прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_1 з підсумковою оцінкою “задовільно», протиправним затвердженим звітом про оцінку якості роботи прокурора ОСОБА_1 за 2024 рік в частині проставлення підсумкової оцінки “задовільно». протиправним обґрунтуванням прийнятого рішення про задовільну роботу прокурора ОСОБА_3 за 2024 рік.
Відповідно до пункту 6 частини 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Ознайомившись з матеріалами позовної заяви, суддя вказує про таке.
Згідно частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Конституція України, таким чином, надає громадянам право безпосередньо звертатися до суду із скаргою на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Завданням адміністративного судочинства, згідно із ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Частиною 2 статті 5 КАС України передбачено те, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В контексті вказаних норм суддя звертає увагу на те, що не залежно від способу захисту порушеного права, основними ознаками якого є те, що спосіб захисту не суперечить закону, а також забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин, судовий захист порушеного права відбувається, виключно, за наявності порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Водночас суддя відмічає, що застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Право на ефективний засіб юридичного захисту" установлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях підкреслював, що предмет і мета Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі "Ковач проти України" від 07 лютого 2008 року, п. 59 рішення у справі "Мельниченко проти України" від 13 січня 2011 року, п. 54 рішення у справі "Швидка проти України" від 30 жовтня 2014 року).
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити реальне поновлення порушеного права.
Відповідно до статті частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень ( пункт 2 ч. 1 цієї статі).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є правильність рішень цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
При цьому, залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативно-правові і такі, що не мають нормативно-правового характеру, тобто індивідуальні.
Акт державного чи іншого органу це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших публічно-правових відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Згідно пункту 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Правовий акт індивідуальної дії це виданий суб'єктом владних повноважень документ, прийнятий із метою реалізації положень нормативно-правового акту (актів) щодо конкретної життєвої ситуації, не містить загальнообов'язкових правил поведінки та стосується прав і обов'язків, чітко визначеного суб'єкта (суб'єктів), якому він адресований.
Обов'язковою ознакою акту індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов'язків, їх зміни чи припинення.
Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені лише рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі, на виконання делегованих повноважень.
Обов'язковою ознакою дій суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язків характер.
Як вбачається з прохальної частини позову, з-поміж заявлених вимог позивач просить визнати протиправним та скасувати затверджений звіт про оцінку якості роботи прокурора ОСОБА_1 за 2024 рік в частині проставлення підсумкової оцінки “задовільно» та визнати протиправним та скасувати письмове обґрунтування прийняття рішення про задовільну роботу прокурора ОСОБА_2 за 2024 рік.
Суддя звертає увагу, що відповідно до Тимчасового положення про систему оцінювання якості роботи прокурорів та преміювання прокурорів, затвердженого Наказом Генерального прокурора № 503 від 30.10.2020 (далі - Тимчасове положення ) оцінювання якості роботи прокурорів оформлюється у вигляді звіту (згідно з додатком), що складається прокурором, який підлягає оцінюванню, і погоджується його безпосереднім керівником.
Звіти про оцінювання якості роботи прокурорів за відповідний рік надаються до кадрового підрозділу для підготовки наказу про затвердження висновків щодо оцінювання якості роботи прокурорів.. (п. 2.7 Розділу 2 Тимчасового положення )
Таким чином звіт про оцінювання якості роботи прокурорів за відповідний рік є підставою для прийняття наказу про затвердження висновків щодо оцінювання якості роботи прокурорів, який є предметом оскарження у даній справі.
Щодо правової природи оскаржуваного письмового обґрунтування прийняття рішення про роботу прокурора, то з огляду на його зміст, є невід'ємною частиною вищевказаного Звіту про оцінювання якості роботи прокурорів за відповідний рік, оскільки обґрунтовує підсумкову оцінку безпосереднього керівника, зазначену у вказаному Звіті.
Відтак, оскаржувані у даній справі звіт про оцінювання якості роботи прокурорів за відповідний рік та письмове обґрунтування прийняття рішення про задовільну роботу прокурора відділу 16 Сухореброго І.І. не породжує обов'язкових юридичних наслідків без прийняття наказу про затвердження висновків щодо оцінювання якості роботи прокурора, а тому не мають обов'язкового характеру і як наслідок не набувають статусу індивідуального акта у розумінні пункту 19 частини першої статті 4 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з чим не можуть бути самостійними предметами судового розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Згідно з п. 1 ч.1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
У той же час, згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, наведеним у постановах від 22 березня 2018 року у справі № П/9901/135/18, від 31 січня 2019 року у справі № 9901/56/19, від 27 червня 2019 року у справі № 9901/920/18, поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог, а саме, визнати протиправним та скасувати затверджений звіт про оцінку якості роботи прокурора ОСОБА_1 за 2024 рік в частині проставлення підсумкової оцінки “задовільно», визнати протиправним та скасувати письмове обґрунтування прийняття рішення про задовільну роботу прокурора Сухореброго І.I. за 2024 рік з огляду на те, що вказані звіт та письмове обґрунтування не є рішеннями в розумінні вищевказаних положень КАС України.
У разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи. ( п. 6 ч. 1 статті 170 КАС України).
Враховуючи, що вказані позовні вимоги не підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства, тому відмовляючи у відкритті провадження у вказаній частині суд роз'яснює, що їх розгляд не віднесено до жодної з юрисдикцій.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 19, 170, 171, 243, 248 КАС України,
ухвалила:
Відмовити у відкритті провадження у адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури в частині визнання протиправним та скасування затверджений звіт про оцінку якості роботи прокурора Сухореброго І.І. за 2024 рік в частині проставлення підсумкової оцінки «задовільно» та визнання протиправним та скасування письмове обґрунтування прийняття рішення про задовільну роботу прокурора Сухореброго І.I. за 2024 рік
Роз'яснити, що розгляд справи у вказаній частині позовних вимог не віднесено до жодної з юрисдикцій.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до частини п'ятої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Копія ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами в частині відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду в 15-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя В.А. Дубровна