10 січня 2025 р. Справа № 520/31444/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бегунца А.О.,
Суддів: Мельнікової Л.В. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2024, головуючий суддя І інстанції: Котеньов О.Г., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 19.11.24 по справі № 520/31444/24
за позовом ОСОБА_1
до Височанської селищної ради
про визнання рішень нечинними,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Височанської селищної ради, в якому просить суд визнати нечинними прийняті рішення на ХLV11 сесії Височанської селищної ради VIII скликання від 31.10.2024:
- Про внесення доповнень до Комплексної Програми по захисту державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності України, протидії тероризму та організованій злочинній діяльності, заходів державного спротиву на території Височанської селищної ради на 2024-2025 роки;
- Про внесення доповнень до Програми розвитку культури, туризму, оновлення культурної спадщини Височанської селищної ради на 2022 - 2024 роки;
- Про внесення змін та доповнень до Програми розвитку фізичної культури і спорту Височанської селищної ради на 2022 - 2025 роки;
- Про внесення змін до Програми реформування та розвитку житлово комунального господарства Височанської селищної ради на 2022 - 2024 роки;
- Про внесення змін та доповнень до Програми соціально-економічного та культурного розвитку Височанської селищної ради на 2024 рік;
- Про внесення доповнення до Положення про цільовий фонд соціально економічного розвитку території Височанської селищної ради на 2024 рік та затвердження його у новій редакції;
- Про внесення змін до рішення XXXV сесії Височанської селищної ради VIII скликання від 18 грудня 2023 року "Про бюджет Височанської селищної територіальної громади на 2024 рік" та додатків до нього (зі змінами) (2053200000);
- Про затвердження Програми соціально-економічного та культурного розвитку Височанської селищної ради на 2025 рік;
- Про затвердження Програми розвитку КЗ "ПУБЛІЧНА БІБЛІОТЕКА ВИСОЧАНСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОГО РАЙОНУ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ" на 2025-2028 роки;
- Про затвердження Програми розвитку культури, туризму, оновлення культурної спадщини Височанської селищної ради на 2025 - 2027 роки;
- Про затвердження Програми оздоровлення та відпочинку дітей пільгових категорій Височанської селищної ради на 2025 - 2027 роки;
- Про затвердження Положення про цільовий фонд соціально економічного розвитку території Височанської селищної ради на 2025 рік;
- Про граничні суми витрат на придбання автомобілів, меблів, іншого обладнання та устаткування, комп'ютерів, придбання і утримання мобільних телефонів Височанською селищною радою, а також установами та організаціями, які утримуються за рахунок селищного бюджету на 2025 рік.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2024 адміністративний позов повернуто позивачу.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2024 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що всі заявлені позивачем вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства Харківським окружним адміністративним судом. Зазначив, що суд першої інстанції повинен був відкрити провадження і на підставі положень п.6 ч. 2 ст. 172 КАС України або запропонувати вирішити питання про роз'єднання позовних вимог або самостійно вирішити це питання. Отже, суд першої інстанції надумав формальні обставини для недопуску позивача до правосуддя, застосувавши при цьому норму права ст. 172 КАС України, в особистому розумінні.
Відповідач надав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що доводи ОСОБА_1 щодо обов'язку суду роз'єднати позовні вимоги в порядку ст. 172 КАС України є необгрунтованими, оскільки роз'єднанню в окремі провадження підлягають лише ті позовні вимоги, розгляд яких допускається в одному провадженні, зокрема ті, які не підпадають під окремі категорії справ визначені главою 11 КАС України. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 294 Кодексу адміністративного судочинства України, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).
Згідно з ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що оскарження нормативно-правових та індивідуальних актів вимагає різних процесуальних підходів і регулюється різними нормами КАС України. Враховуючи ці особливості, позовні вимоги щодо оскарження нормативно-правових та індивідуальних актів не можуть розглядатися в одному провадженні, оскільки це ускладнює процес і порушує встановлені законодавством процедури. Також це обумовлено різними правовими природами цих актів та особливостями процесу їхнього оскарження, які визначені КАС України.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про повернення позовної заяви, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодекс адміністративного судочинства, частиною першою статті 5 якого встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частиною 1 ст.168 Кодекс адміністративного судочинства України встановлено, що позов пред'являється шляхом подання позовної заяви в суд першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді.
Згідно з п.п. 4, 5 ч.5 ст.160 Кодекс адміністративного судочинства України в позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Відповідно з ч.2 ст.9 Кодекс адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.ч. 1, 6 ст.21 Кодекс адміністративного судочинства України позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою. Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Положенням статті 21 Кодекс адміністративного судочинства України кореспондують правила частини першої статті 172 КАС України про те, що в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Водночас у цій статті в частинах четвертій, п'ятій та шостій встановлено заборони об'єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких закон встановлює особливості порядку їх розгляду. Зокрема, не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом (частина четверта цієї статті), а також щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам (частина п'ята цієї статті).
Викладене свідчить, що об'єднання в одній позовній заяві декількох вимог допускається за умови пов'язаності їх між собою підставами виникнення або поданими доказами, а також основних і похідних вимог.
Під підставами позову слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги. Обставинами можуть бути лише юридичні факти матеріально-правового характеру, тобто такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Юридичні факти матеріально-правового характеру, які визначені як підстави позову, свідчать про те, що існують правовідносини і що внаслідок певних дій ці відносини стали спірними.
Предметом позову є матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, відповідно до яких суд має ухвалити рішення. Характер позовної вимоги визначається характером спірних правовідносин, з якого випливає вимога позивача.
Таким чином, у випадку пред'явлення позивачем в одній позовній заяві кількох вимог, що становлять предмет адміністративного позову, вказані вимоги мають виникати з однакових юридичних фактів, тобто мати єдині підстави позову, оскільки в протилежному випадку виникають різні адміністративні позови, які підлягають розгляду в окремих самостійних провадженнях.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до частин 4 та 5 статті 172 КАС України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом, та не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам. Вищезазначені підстави стосовно заборони об'єднання позовних вимог є вичерпними та розширеному тлумаченню не підлягають.
Зі змісту позовних вимог встановлено, що позивач оскаржує прийняті відповідачем рішення на ХLV11 сесії Височанської селищної ради VIII скликання від 31.10.2024.
Суд першої інстанції дійшовши висновку про повернення позовної заяви посилався на те, що одна частина заявлених позивачем позовних вимог стосується оскарження індивідуальних актів, а інша частина стосується оскарження позивачем рішень органу місцевого самоврядування, які мають ознаки нормативно - правових актів, оскільки в них закріплено обов'язкове правило поведінки загального характеру для невизначеного кола осіб.
Разом із тим, судом першої інстанції не визначено, яка саме частина позовних вимог стосується оскарження індивідуальних актів, а яка оскарження рішень органу місцевого самоврядування, що є перешкодою для відкриття провадження у справі, у звязку із чим, колегія суддів вважає передчасним висновок суду першої інстанції про повернення позову ОСОБА_1 .
Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для ЄСПЛ природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.
З тексту ст. 6 Конвенції прямо випливає, що доступність правосуддя є невід'ємним елементом права на справедливий суд. У рішенні по справі 2Голдер проти Великої Британії" від 21.02.1975, ЄСПЛ дійшов до висновку, що сама конструкція ст. 6 Конвенції була би безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні по цій справі Суд закріпив правило, що ч. 1 ст. 6 Конвенції містить у собі й невід'ємне право особи на доступ до суду.
Таким чином, зміст права на захист полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Відповідно до вимог ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Так, у справі "Bellet v. France", Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні по справі Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З аналізу вищевикладеного вбачається, що позивач фактично був позбавлений гарантованого Конституцією України, законами та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод права на доступ до правосуддя, що полягає у безперешкодному отриманні судового захисту. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відтак, колегія суддів дійшла висновку про те, що, повертаючи позовну заяву, судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи та зміст позовних вимог, що призвело до неправильного застосування норм процесуального права та передчасного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви.
Інші аргументи та доводи, наведені позивачем, не вимагають детального обґрунтування, оскільки не є вирішальними.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ст.320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про повернення позовної заяви та порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 320, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2024 по справі № 520/31444/24 - скасувати.
Справу 520/31444/24 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя А.О. Бегунц
Судді Л.В. Мельнікова В.Б. Русанова