09 січня 2024 р. № 400/2892/22
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мельника О. М. у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, в письмовому провадженні, розглянув адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2
до відповідачаВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ,
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі - відповідач), в якому просить: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати за весь час затримки по день фактичного розрахунку по виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015-2018, виходячи з місячного грошового забезпечення станом на день звільнення 30.09.2018, з одночасним відрахуванням 1,5 військового збору та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 з урахуванням раніше виплачених сум; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходу за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку по виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015-2018, виходячи з місячного грошового забезпечення станом на день звільнення 30.09.18 з одночасним відрахуванням 1,5 військового збору та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідач несвоєсачно провів з позивачем повного розрахунку по виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015-2018, виходячи з місячного грошового забезпечення станом на день звільнення 30.09.18 Тому повинен виплатити компенсацію втрати частини доходу за час затримки вказаної виплати.
Ухвалою від 06.06.2022 судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідач відзив, на позовну заяву не надав. Повідомлений про розгляд справи належним чином.
13.06.2022 ухвалою суд зупинив провадження у справі.
04.01.2023 ухвалою суд поновив провадження у справі.
Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
З'ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:
Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 07.02.2018 по 30.09.2018.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.09.2018 № 216 позивача з 30.09.2018 звільнено зі служби та виключено з всіх видів грошового забезпечення.
Проте остаточний розрахунок відповідач з позивачем провів 12.03.2022 року по виплаті грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018, при цьому не виплачено компенсацію втрати частини доходів по день фактичного розрахунку.
24.03.2022 року позивач звертався до командира військової частини з заявою у якій просив нарахувати та виплатити компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати за весь час затримки по день фактичного розрахунку по виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015-2018 рік, виходячи з місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.09.2018 року включно з одночасним відрахуванням 1,5% військового збору, та із одночасною грошовою компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу згідно пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
Однак відповіді на своє звернення не отримав.
Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Питання відповідальності за затримку виплати грошового забезпечення не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
В силу вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум,
що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму (частина друга статті 116 КЗпП України).
Стаття 34 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року №108/95-ВР введена в дію з 01.01.1997 року згідно з постановою Верховної Ради України «Про порядок введення в дію статей 10, 33, 34 Закону України «Про оплату праці» та встановлення мінімального розміру пенсії за віком» від 20.02.1996 року №49/96-ВР визначає, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Відповідно до п. 1 Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 року №1427 (далі - Постанова КМУ №1427) дія цього Положення поширюється на підприємства, установи та організації усіх форм власності і господарювання і застосовується в усіх випадках порушення встановлених термінів виплати заробітної плати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно п. 2 Постанови КМУ №1427 компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи починаючи з 01.01.1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги (далі - споживчі ціни) за цей період зріс більш як на один відсоток.
Стаття 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року №2050-111 (далі - Закон №2050- III) визначає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №2050-111 компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Згідно ч. 2 ст. 2 Закону №2050-111 під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, у тому числі грошове забезпечення та інші.
Пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» установлює, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, нарахованої працівникові за період роботи з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2000 р., проводиться відповідно до Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 року №1427, до ліквідації заборгованості із заробітної плати за зазначений період.
Відповідно до п. 1 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 (далі - Постанова КМУ №159) дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і
господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно до п. 2 Постанови КМУ №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Пункт 3 Постанови КМУ №159 визначає, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру заробітна плата (грошове забезпечення).
Виходячи з вищенаведеного основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону №2050-111 та Постанови КМУ №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації грошового забезпечення). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в висновках щодо застосування норм права, викладена в постановах Верховного Суду України від 19.12.2011 року у справі №6-58цс11, від 11.07.2017 року №21-2003а16 та постановах Верховного Суду Касаційного адміністративного суду від 04.04.2018 року у справі №822/1110/16 провадження №К/9901/11551/18, від 14.06.2018 року у справі №803/928/17 адміністративне провадження №К/9901/3313/17, від 13.11.2018 року у справі №814/1527/17 адміністративне провадження №К/9901/39920/18, від 29.04.2021 року у справі №240/6583/20 адміністративне провадження №К/9901/203/21
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, суд вважає, що, при визначення розміру належних до виплати працівникові сум необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у
спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц.
Відповідно до п. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Позивача звільнено з військової служби 30.09.2018, що підтверджується копією витягу з наказу від 28.09.2018 № 216. Повний розрахунок по компенсації за невикористані дні додаткової відпустки з позивачем проведено 12.03.2022 року, що підтверджується випискою з особового рахунку банку.
Тому за період з 01.10.2018 по 12.03.2022 відповідач повинен виплатити позивачу компенсацію громадянам втрати частини доходів час затримки розрахунку при звільненні.
При цьому, частина вимоги з одночасним відрахуванням 1,5 військового збору та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 з урахуванням раніше виплачених сум, задоволенню не підлягає, оскільки є передчасною.
Адже, відповідач ще не провів виплату компенсації втрати частину доходу за час затримки на виконання цього рішення, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині при здійсненні такого нарахування і виплати будуть порушені.
Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити, як передчасних.
Вимоги позивача про зобов'язання відповідача надати звіт відповідно до ст.382 КАС України в розумінні норм КАС України не є позовною вимогою, а є правом суду зобов'язати або не зобов'язувати суб'єкта владних повноважень, на якого покладені певні обов'язки, надати у встановленому судом строк звіт про виконання судового рішення. У суду немає підстав вважати, що рішення суду відповідачем не буде виконуватись.
Правові підстави допустити рішення до негайного виконання відсутні, оскільки ст. 371 КАС України містить вичерпний перелік рішень, до яких рішення зобов'язального характеру (якими є позовні вимоги по даній справі) не відноситься.
Відповідно до ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Тому позовні вимоги слід задовольнити частково.
Судові витрати по справі відсутні.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) компенсацію втрати частини доходів за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку по виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015-2018, а саме з 01.10.2018 по 12.03.2022.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) компенсацію втрати частини доходів за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку по виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015-2018, а саме з 01.10.2018 по 12.03.2022, з урахуванням раніше проведених виплат.
4. У задоволенні частини вимог зобов'язання провести розрахунок та виплату середнього заробітку за час затримки з одночасним відрахуванням 1,5 військового збору та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, відмовити.
5. У задоволенні клопотань про встановлення судового контролю та звернення рішення до негайного виконання, відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя О.М. Мельник