10 січня 2025 року м. Ужгород№ 260/7892/24
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаврилка С.Є., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій зобов'язання вчинити дії, -
27 листопада 2024 року до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом звернулася ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), в якому просить суд: "1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити; 2. Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо відмови у розірванні контракту та звільнення з військової служби на підставі пп. г) п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України Про військовий обов'язок та військову службу ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 ); 3. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_1 , код СДРПОУ НОМЕР_2 ) розірвати контракт та звільнити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 . яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 ) з військової служби на підставі пп. г) п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України Про військовий обов'язок та військову службу шляхом прийняття відповідного наказу.".
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та (або) виклику учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що позивач проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України за контрактом. Оскільки позивач самостійно виховує двох дітей віком до 18 років звернувся з рапортом та відповідним пакетом підтверджуючих документів про звільнення з військової служби за статтею 26 частиною 5 пунктом 3 підпунктом "г" Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", тобто через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу). Однак, у задоволенні вказаного рапорту відповідачем було відмовлено, за відсутності документів, що підтверджують самостійне виховання дітей до 18 років. Позивач вважає дії відповідача щодо відмови про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, у зв'язку самостійним вихованням дітей віком до 18 років, протиправними та такими, що порушує законні права та інтереси позивача.
В своєму відзиві на позов представник відповідача просив суд у позові відмовити повністю, оскільки відсутні підстави для звільнення позивача з військової служби за сімейними обставинами, а саме у зв'язку з самостійним виховання дитини (дітей) віком до 18 років. Зазначає, що відповідно до статті 26 частини 12 пункту 3 підпункт 5 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, в тому числі, на підставі: коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду. Тобто, обов'язковою підставою звільнення особи є наявність рішення суду, яким вирішено, що військовослужбовець самостійно виховує та утримує дитину. Разом з тим, позивачем не надано відповідачу таке рішення суду.
Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши подані сторонами докази, заслухавши сторони та їх представників, всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що позивач проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України за контрактом, що підтверджується копією довідки № 08/1433 від 25 жовтня 2024 року (а.с. 31).
Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 16 травня 2024 року № 362-ОС продовжено дію контракту понад встановлені строки штаб-сержанту ОСОБА_1 (П-05028), інспектору прикордонної служби вищої категорії - начальнику 3 групи інспекторів прикордонної служби відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_5 " (тип Б) з 08 лютого 2023 року на період дії воєнного стану (а.с. 32).
Одночасно, із матеріалів справи встановлено, що позивач є матір'ю двох малолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 (а.с.а.с. 10, 12).
05 березня 2020 року Тячівським районним судом Закарпатської області у справі № 307/3732/19, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано (а.с.а.с. 20, 21).
Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 30 липня 2019 року у справі № 307/1497/19 стягнуто із ОСОБА_4 аліменти на утримання дітей (а.с. 19).
01 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до начальника відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_5 " (тип Б) з рапортом про звільнення з військової служби за статтею 26 частиною 5 пунктом 3 підпунктом "г" Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992р. № 2232-ХІІ, за сімейними обставинами, у зв'язку із перебуванням на утриманні двох неповнолітніх дітей (а.с. 34).
До рапорту позивач долучив копії свідоцтв про народження дітей та копії рішення Тячівського районного суду Закарпатської області.
За результатами розгляду рапорту позивача, відповідач вказав, що підстави для звільнення відсутні, у зв'язку з тим, що відповідно до рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 05 березня 2020 року у справі № 307/3732/19, ОСОБА_1 , не здійснює самостійне виховання та утримання дітей (а.с. 55).
При вирішенні спору суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
За змістом статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відносини між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі по тексту - Закон України № 2232-XII).
Статтею 2 частинами 1, 2, 4 - 6 Закону України № 2232-XII встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України № 2232-XII і залежать від виду військової служби.
Статтею 26 частиною 5 пунктом 3 підпунктом "г" Закону України №2232-ХІІ (у редакції, чинній на момент звернення позивача із рапортом про звільнення) передбачалося, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Статтею 26 частиною 12 пунктом 3 абзацом 5 Закону України № 2232-XII встановлено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
Тобто законодавець з метою звільнення з військової служби у воєнний час вимагає наявності не лише факту самостійного виховання дитини (дітей) віком до 18 років, а й факту утримання дитини (дітей) віком до 18 років. І таке самостійне виховання та утримання повинне базуватися саме на рішенні суду про таке самостійне виховання та утримання.
Судом встановлено, що 01 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до начальника відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_5 " (тип Б) з рапортом про звільнення з військової служби за статтею 26 частиною 5 пунктом 3 підпунктом "г" Закону України " № 2232-ХІІ, за сімейними обставинами, у зв'язку із перебуванням на утриманні двох неповнолітніх дітей (а.с. 34).
Звертаючись до суду із позовом позивач у позові зазначила, що звертаючись із відповідним рапортом вважала, що мала право на звільнення з військової служби під час дії воєнного стану оскільки є військовослужбовцем, яка самостійно виховує дитину (дітей) до 18 років.
За результатами розгляду рапорту позивача, відповідач вказав, що підстави для звільнення відсутні, у зв'язку з тим, що відповідно до рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 05 березня 2020 року у справі № 307/3732/19, ОСОБА_1 , не здійснює самостійне виховання та утримання дітей (а.с. 55).
05 березня 2020 року Тячівським районним судом Закарпатської області у справі № 307/3732/19, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано (а.с.а.с. 20, 21).
Зазначеним рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області лише розірвано шлюб між позивачем та ОСОБА_4 .
Іншим рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 30 липня 2019 року (справа № 307/1497/19) із ОСОБА_4 стягнуто на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_7 (а.с.а.с. 19)
Статтею 11 частиною 3 Закону України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 року № 2402-ІІІ (далі по тексту - Закон України № 2402-ІІІ), визначено, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Із змісту статті 15 частини 1, частини 2 Закону України № 2402-ІІІ видно, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до статті 135 частини 1 Сімейного кодексу України, при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Статтею 141 та статтею 157 Сімейного кодексу України передбачено, що батьки мають рівні права і обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, а розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Досліджуючи докази у справі, суд зазначає, що розірвання шлюбу між батьками та навіть визначення місця проживання дітей з одним із батьків (про що не має рішення), не може впливати на обсяг прав та обов'язків обох батьків щодо виховання дітей, та не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від батьківського обов'язку, не позбавляє права брати участь у вихованні дітей, тому ці обставини не можуть розглядатися як доказ самостійного виховання та утримання одним з батьків дитини (дітей) віком до 18 років та, відповідно, бути підставою для звільнення військовослужбовця з військової служби під час дії воєнного стану на підставі статті 26 частини 5 пункту 3 підпункту "г" Закону України № 2232-ХІІ.
Як видно з матеріалів справи, позивач не надав суду доказів того, що батько дітей ухиляється від виконання батьківських обов'язків або позбавлений батьківських прав, що б свідчило про можливе самостійне виховання позивачем дітей.
Крім того, наявність рішення суду щодо стягнення аліментів на користь позивача на утримання дітей свідчить й про те, що ОСОБА_4 приймає участь в утриманні цих дітей.
Крім того, суд, досліджуючи поняття "самостійне виховання дітей одним із батьків", проаналізував норми "Порядку надання відпустки при народженні дитини", який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2021 року № 693, в якому наведено визначення термінів "одинока мати" та "одинокий батько".
За змістом цього нормативно-правового акту, одинока мати - мати, у актовому записі про народження дитини якої відомості про чоловіка як батька дитини внесені в установленому порядку за її вказівкою; мати дитини, батько якої помер, відповідно до рішення суду позбавлений батьківських прав, визнаний безвісно відсутнім або оголошений померлим, якщо ця дитина не була усиновлена іншим чоловіком; одинокий батько - батько дитини, матір якої померла, відповідно до рішення суду позбавлена батьківських прав, визнана безвісно відсутньою, або оголошена померлою, якщо ця дитина не була усиновлена іншою жінкою.
Виходячи з цього визначення, оскільки батько дітей не позбавлений батьківських прав, не визнаний безвісно відсутнім, не оголошений померлим, відсутні підстави стверджувати про те, що позивач є одинокою матір'ю, або самостійно без участі батька виховує та утримує неповнолітніх дітей.
Окрім того, необхідно зазначити, що відповідно до статті 166 частини 2 Сімейного кодексу України, особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини.
Чіткого визначення поняття "одинока мати", "одинокий батько" законодавство не містить. Однак до певного визначення можна дійти, проаналізувавши застосоване судом законодавство та наявну Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року за № 9 (пункт 9). Судом виснується, що одинокою матір'ю може бути жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини, або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину самостійно, про що є відповідне документальне підтвердження.
Аналізуючи всі наведені норми законодавства в сукупності з дослідженими доказами в справі, суд дійшов висновку, що матір можна визнати такою, що виховує дитину самостійно, тільки за наявності реальних перешкод для батька дитини здійснювати свій обов'язок щодо виховання дитини, зокрема, позбавлення батька батьківських прав, визнання безвісно відсутнім чи померлим. Саме по собі розірвання шлюбу та проживання батька окремо від дитини не передбачає, що дитина виховується без батька. Досліджені судом обставини та матеріали справи не містять належних, допустимих та достовірних доказів про статус позивача як матері, що самостійно виховує дітей віком до 18 років, без участі батька, під час подання рапорту до відповідача про звільнення з військової служби.
За таких обставин, суд вважає, що суб'єкт владних повноважень діяв у спосіб визначений законами та Конституцією України.
Згідно з статті 77 частини 1 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на вищевказане, враховуючи обставини встановлені судом, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.
Керуючись статтями 242-246 КАС України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяС.Є. Гаврилко